Лебединський міський художній музей імені Б.К.Руднєва: віртуальна подорож до “Козацької зали”

0
49

В умовах карантину, інтернет, телевізор або навіть газета – це майже телепорт. За їх допомогою сьогодні, не виходячи з дому, можна потрапити до музею, відвідати виставку або подивитися виставу.

І хоч, введений карантин вніс свої корективи в життя всіх громадян, та особливо складно усидіти в чотирьох стінах тим, хто не уявляє своє життя без мистецтва, звик щодня пізнавати щось нове, та вести активний спосіб життя… Що ж робити в цій ситуації? Чим себе зайняти в умовах вимушеної ізоляції, коли всі фільми уже переглянуті, а настільні ігри більше не приваблюють. Варіантів може бути ще багато, та ми підготували для вас добірку віртуальних екскурсій до Лебединського міського художнього музею імені Б.К.Руднєва, які допоможуть скрасити вимушене дозвілля у чотирьох стінах.

Лебединський міський художній музей імені Б.К.Руднєва

Ми зможемо віртуально пройтися розкішними залами старовинного маєтку, де сьогодні знаходиться музей та побачити пам’ятки історії та культури світового рівня, які знаходяться поруч із нами, в нашому місті. В серії із кількох публікацій, ми познайомимося із шедеврами живопису, графіки, скульптури та антикварними меблями – скарбами національного культурного надбання.

Лебединський міський художній музей імені Б.К. Руднєва – один із найстарших музеїв Сумщини, заснований у 1918 році. Його експозиція містить роботи митців, які творили у XVII – XXI століттях.

Зала №1 “Українське мистецтво XVIII століття” (“Козацька зала”)

Учасники віртуальної подорожі дізнаються про старовинні ікони, парсуни, шедеври передвижників, зокрема, Григорія Мясоєдова, Василя Максимова, Сергія Світославського, Василя Полєнова, а також про роботи творчої династії Кричевських, коріння якої походить з Лебединщини, та багатьох інших геніїв українського та світового мистецтва.

Всього колекція музею нараховує понад 2400 творів мистецтва, і найстарші із них експонуються у залі №1 «Українське мистецтво XVIIІ століття» (або «Козацькій залі»). XVIIІ століття – час піднесення української художньої культури й всіх видів образотворчого мистецтва. Переважно ренесансні спокійні форми витісняються пишними бароковими – з яскравими соковитими формами і неспокійною динамікою руху, що помітно, навіть, у портретному жанрі.

Зала №1 “Українське мистецтво XVIII століття”
Зала №1 “Українське мистецтво XVIII століття”

В залі знаходиться 14 творів українського портретного живопису XVIII століття, що відомі під назвою «парсуна» (від слова «персона», тобто «поважна особа»). Парсунний портрет став останнім відлунням монументального козацького портрета в українському барокко, і за своїм формально-образним ладом завершує його розвиток. Вже в останню чверть XVIII ст. козацька старшина почне наслідувати російську аристикроатію, тож портретний живопис козацької парсуни поступово відійде в минуле, залишивсшись лише в старовинних родинних маєтках, портретні галереї яких сформували основу не одного музею в Україні.

Зала №1 “Українське мистецтво XVIII століття” (“Козацька зала”)

Не став виключенням і лебединський художній музей, де знайшли свій пристанок парсуни членів родини наказного гетьмана України Павла Полуботка (бл. 1660-1724), якого ще називають українським «Рокфеллером» козацької доби. Його «золото», відоме як «скарб Полуботка», до цього часу не дає покою українським історикам, які його шукають в англійських та голландських банках.

В художньому музеї представлені парсуни батька Павла Полуботка – переяславського полковника, другої дружини – Ганни Лазаревич, синів Якова та Андрія, онук Софії та Параскевії та інших членів сім’ї. Нажаль, портрета самого Павла Полуботка, як і його першої дружини, уродженки Лебедина, Єфимії Василівни – племінниці гетьмана Івана Самойловича, не має. Проте, присутні портрети інших гетьманів: Петра Конашевича-Сагайдачного (бл. 1575-1622) і Данила Апостола (1654—1734) – гетьмана лівобережної України. Потрапили парсуни до музею із села Михайлівка, якою у XVIII столітті володів Павло Полобуток.

У XVIII столітті також високого розвитку досягло декоративно-ужиткове мистецтво, зокрема різьблення по дереву, яким оздоблювали меблі. Захоплення відвідувачів завжди викликає білий різьблений стіл із ніжками-драконами, напівкрісла з позолотою та диван-банкетка у стилі «рококо».

Та, справжньою перлиною залу, без сумніву є унікальна ікона початку XVIII століття Архангела Михаїла – предводителя небесного війська. Його завжди шанували як покровителя православного воїнства, що бореться за праве діло. Також йому довірена місія провідника душ в момент сходження їх на небеса.

Скошені верхні кути свідчать, що ікона колись була частиною іконостасу. Є припущення, що написана вона була для церква Архангела Михаїла, збудованої у 1663 році на майдані, проти будинку Залеських. Після закриття церкви у 1814 році, ікону могли передати до Троїцького храму. Рідкісна іконографія, явно не місцевого іконописця, показує св. Михайла в образі воїна-тріумфатора з піднятим до гори мечем та складеними за спиною крилами.

Ікона Охтирської Божої Матері, 1879

Після тривалої реставрації, ікону хотіли залишити у столиці. «Її місце у Києві», – говорили мистецтвознавці. Та, тодішній директор музею – Галина Садовнікова змогла відстояти ікону, яка сьогодні є окрасою не лише першого залу, а й всього художнього музею.

Продовження далі…

Андрій Гєльмінтінов, директор ЛМХМ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Війти за допомою: 

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.