Олексій Капніст: останній володар Михайлівки

0
91

Граф Олексій Васильович Капніст, останній власник маєтку в с.Михайлівка, правнук відомого поета ІІ пол. ХVІІІ – І чв. ХІХ ст. Василя Васильовича Капніста, був гідним представником цього славного роду.

Народився Капніст в 1879 р., закінчив Харківський університет, служив у царському кінному полку в Петербурзі.

Власником Михайлівського маєтку молодий граф став у 1910 році, після смерті батька – Василя Олексійовича Капніста. Дуже швидко Олексій Васильович стає впливовою людиною. Серед його титулів: поводир дворянства Лебединського повіту, камергер двору Його Величності, статський радник. Також він займав посади: голови повітового з’їзду, голови повітової землевпорядної комісії, голови повітової училищної ради, старшого директора тюремного опікунського відділення, голови повітового опікунського комітету дитячих притулків, голови повітового присутствія з військової повинності, був повітовим і губернським гласним. Олексій Васильович успадкував від батька великі земельні володіння, ставши одним з найбагатших поміщиків Лебединського повіту. Вирощене зерно граф продавав власникам Лебединського  парового млина М.О.Кононенку й І.І.Пивоварову.

Граф Олексій Капніст (праворуч, другий) серед персоналу земської лікарні. Фото 1915 р.

В с.Грунь О.В.Капніст володів винокурним заводом, де працювало 64 робітники, а в с.Михайлівці (на р.Псел) йому належали водяний млин і цегляний завод.

Гордістю графа був кінний завод, де вирощували орловських рисаків, значна частина яких поповнювала військові кавалерійські підрозділи російської армії. Михайлівський кінний завод став одним з найвідоміших у Російській імперії. Багато михайлівчан працювали в графських конюшнях, дбайливо доглядали за кіньми, випасали їх на луках, степових землях (нині заповідник «Михайлівська  цілина»). Ліворуч дороги з Михайлівки на Лебедин (на луках) знаходився іподром, де проводилися кінні змагання (його обриси можна бачити і сьогодні).

Олексій Васильович дуже любив коней, слідкував щоб за ними здійснювався належний догляд. Батько вчительки-пенсіонерки Олександри Яківни Стожко, Яків Федорович Устян, до 1917 року працював конюхом графа. За його ствердженнями, під час огляду коней граф витягав з кишені білу хусточку і витирав нею коня. Якщо хусточка ставала брудною, конюх повинен був продовжувати чистити коней.

Породисті коні з михайлівського маєтку постійно брали участь у різноманітних змаганнях у Петербурзі, Москві, Києві, Харкові, де завжди займали призові місця. На одному із світових ярмарків у Парижі в останні роки ХІХ ст. продукцію кінних заводів Росії представляла і михайлівська кобила Зорька – улюблениця сім’ї Капністів. Там вона одержала одне з призових місць і срібну збрую у винагороду. Як стверджують старожили, Зорька залишалася світовою знаменитістю до кінця своїх днів, а прожила вона після закордонного тріумфу близько 12 років. У кобили був персональний конюх, і, коли вона постаріла і втратила зуби, він годував її молоком з булочкою.

В.О.Капніст виділяв значні кошти на спорудження у Михайлівці двоповерхового земського училища. В акті ревізійної комісії Лебединської земської управи від 24 березня 1911 року про стан його будівництва зазначалося «Земское училище – грациозное каменное здание, строится под наблюдением графа А.В.Капниста, доведено уже под крышу. Надо ожидать, что по окончанию это будет одно из лучших училищных зданий в уезде».

О.В.Капніст сприяв прокладанню бруківки до Лебедина, будівництву залізобетонного мосту через р.Псел. Тільки на спорудження дерев’яного мосту в с.Грунь граф виділив 600 крб. На той час це були значні кошти.

Михайлівський хор графа Капніста. Фото 1910-і рр.

Олексій Васильович був великим цінителем української культури і мистецтва, власним коштом утримував прекрасний сільський хор, чисельністю понад 50 чоловік під керівництвом талановитого регента Зеленого Івана Сергійовича. Михайлівські хористи виступали не лише у рідних місцях, а й у Харкові, Києві, Москві. До хору залучалися сільські діти, юнаки і дівчата, дорослі чоловіки. Співаки одягалися в українські костюми, виконуючи багато народних пісень. Молодий граф також був активним учасником хору, до якого залучив сімейного кухаря Сову Андрія Йосиповича, кучера Клюшніченка Терентія Трохимовича та інших працівників маєтку.

Маєток Капністів в селі Михайлівка. Фото: Г.Лукомський, 1914

О.В.Капніст володів прекрасним двоповерховим палацом, про який в 1914 році писав історик мистецтва та великий знавець архітектури Г.К.Лукомський, відвідавши Михайлівку: «Полно неожиданностей бывает приближения к неведомой, впервые посещаемой усадьбе. Вызывает восторг вдали белеющая колонада. Опытный глаз различает сразу хорошие пропорции, и от предстоящего художественного наслаждения волнуется серце. Михайловка едва ли не одна из красивых и типичных усадеб всей Украины». Далі автор захоплено відгукується про прекрасні картини, меблі, портьєри, чудові українські килими графського палацу. В ньому знаходився безцінний історичний архів, який Капністи успадкувалии від попередніх власників михайлівського маєтку – М.Самойловича, І.Обуховського, П.Полуботка та його нащадків, О.Іваненка. В ньому знаходилися документи ХVІІ – ХІХ ст. До найдавніших відноситься три грамоти царя Федора Олексійовича (1679 р.), видані гадяцькому полковнику Михайлу Самойловичу про закріплення за ним Михайлівки. Крім грамот російських царів були дві грамоти польського короля Владислава (1631 і 1645 років). До важливих документів належали 42 Універсали п’яти гетьманів України: Д.Многогрішного, І.Брюховецького, І.Самойловича, І.Мазепи, І.Скоропадського. Особливу цінність мала грамота від 17 січня 1702 року про надання графського титулу Стомателло Капніссісу за подвиги під час війни з турками.

Маєток Капністів в селі Михайлівка. Фото: Г.Лукомський, 1914

Навесні 1918 року у розкол анархії і кровопролиття, викликаних більшовицьким переворотом 1917 р., графський палац згорів. Величезні цінності, які зберігалися в ньому, здавна не давали спокою професійним грабіжникам. Зі свідчень старожилів вони за допомогою своїх прибічників, жителів Михайлівки Микити Ворони і Григорія Букші, однієї ночі викрали найцінніші речі вартістю більше 200 тис. крб. Щоб замаскувати сліди крадіжки, Г.Букша зсередини підпалив портьєри. Коли пожежа поширилася і стала помітною ззовні, М.Ворона і Г.Букша почали подавати сигнали у пожежний дзвін. Збіглося багато місцевих жителів, дехто з них намагався приборкати вогонь, але більшість почали витягувати вцілілі речі і мерщій відносити до своїх домівок. Деякі картини, меблі дивом уціліли. Їх зібрав лебединський мистецтвознавець Б.К.Руднєв. Саме вони стали основою для створення 20 листопада 1918 року художньо-історичного музею в Лебедині (нині художній музей).

Родина Капністів. Фото 1900-і рр.

Рятуючись від більшовицької розправи, граф О.В.Капніст в кінці 1917 р. назавжди змушений був покинути Михайлівку. Доля закинула його до Франції. Зі слів онука графа – Андрія Андрійовича Мусіна–Пушкіна, Олексій Васильович Капніст проживав на півдні цієї країни, займався вирощуванням квітів, які використовувалися для виготовлення парфумів, потім деякий час працював водієм таксі. О.В. Капніст був тричі одружений. Після розлучення з першою дружиною С.П.Карповою, він одружується з Надією Олександрівною Ігнатовою (13.08.1881 -09.02.1936 рр.). Після її смерті в 1937 дружиною графа стає Олександра Степанівна Макарова (12.07.1885 – 02.02.1982 р.р.), дочка адмірала Степана Йосиповича Макарова, героя російсько–японської війни 1900-1905 рр. О.С.Макарова мала сина Вадима, якого усиновив О.В.Капніст. Помер Олексій Васильович 27.10.1958 році на півдні Франції.

Віктор Лисянський, історик, краєзнавець (с. Михайлівка)

(із матеріалів наукових читань присвячених 140-річчю Капніста Олексія Васильовича (1879-1958) «Капністи: мистецьке коло козацького роду», що відбулися 06 вересня 2019 року в Лебединському міському художньому музеї ім. Б.К. Руднєва)