ВАСИЛЬЧЕНКО Євген Дмитрович

0
2143

ВАСИЛЬЧЕНКО Євген Дмитрович (* 07.ХІ.1930, с. Верхосулка Штепівського району (нині — Білопільського району Сумської області) — відомий український письменник (поет-байкар, гуморист, сатирик, публіцист і прозаїк), педагог і самодіяльний художник, громадський діяч.
Народився у багатодітній робітничій сім’ї. Батько хлопчика — Дмитро (* ? — † 19??) — був колишнім матросом лінкора «Императрица Мария» Чорноморського флоту, учасником відомих подій 1918 р. у м. Новоросійську (нині — Краснодарського краю, що входить до складу Південного федерального округу РФ) — загибелі ескадри. Мама була домогосподаркою, адже в сім’ї зростало п’ятеро дітей. Найперші дитячі спогади Євгена припадають на трагічні роки — 1933–1934. Рятуючи від голодної смерті 4-х малих дітей, батьки переїхали у 1934 р. до м. Лебедина, де батько отримав роботу машиніста парових машин. Саме у Лебедині минули дитинство та шкільні роки майбутнього поета-байкаря.
Маленький Євген мріяв і сам стати військовим моряком, але доля змінила життєві плани і чоловік став учителем. Хлопчина змалечку заслуховувався розповідями батька про море, флот, любив читати книги про море (до речі, любов до читання була притаманна всій сім’ї Васильченків). У 1938 р. майбутній поет пішов до Лебединської НСШ № 4. Вчився легко і старанно, збереглися похвальні грамоти за 2-й і 3-й класи. Коли перейшов у 4-й клас, почалася Німецько-радянська війна. Під час окупації німецька влада відкрила у Лебедині так звану сільськогосподарську школу, у якій Євген закінчив 4-й і 5-й класи. На той час, коли німців було вигнано із міста, хлопцеві виповнилося 13 років. Закінчивши 7-річку і вирішивши піти стежиною батька, Євген вступив до Бакинського військово-морського підготовчого училища (БВМПУ; у VIIІ.1947 р. БВМПУ було переведене до м. Калінінґраду (нині входить до складу Північно-Західного федерального округу РФ); у VI.1948 р. БВМПУ перейменоване у Калінінґрадське військово-морське училище (КВМУ); у VIIІ.1948 р. урядовою постановою на базі КВМУ було сформоване 2-е Балтійське вище військово-морське училище (БВВМУ); нині — Балтійський військово-морський інститут (БВМІ) ім. Ф. Ф. Ушакова — філія Військового навчально-наукового центру (ВУНЦ) ВМФ РФ «Військово-морська академія (ВМА) ім. Адмірала Флоту Радянського Союзу М. Г. Кузнєцова»). В училищі Євген навчався добре. У навчанні швидко збігли 2 роки. Під час 2-х канікул приїхавши до Лебедина, юнак пережив 1-е кохання — і… почав писати вірші. Повернувшись до училища, молодий курсант присвячував творчості кожну вільну хвилину. Та закінчити училище не судилося. Потяг до віршування здався підозрілим начальникові політвідділу училища. Провчившись 2,5 роки, юний поет був виключений за написання «крамольно-сатиричних» віршів-байок на училищні солдафонські порядки, тяжке повоєнне життя. За «вільнодумство» непевного у політичному відношенні курсанта спочатку кинули до карцеру, а згодом 27.І.1949 р. виключили з училища. Так загинула мрія Євгена про море і професію моряка. Як розповідав Євген Дмитрович, додому він тоді добирався у чому прийшлося, бо навіть старі казенні черевики у нього відібрали. Повернувшись до Лебедина, у ІІ.1949 р. Євген Васильченко вступив до 10-го класу Лебединської СШ № 5, по закінченні якої подав документи до Лебединського учительського інституту (ЛУІ; нині — Лебединське педагогічне училище (ЛПУ) ім. А. С. Макаренка). У студентські роки йому довелося писати критичні віршики про різні негативні явища, адресовані конкретним особам, що вимагало тактовності опису і стало підґрунтям для створення у майбутньому байок.
У 1951 р. Євген Дмитрович із відзнакою закінчив ЛУІ і за розподілом поїхав працювати учителем у Станіславську (нині — Івано-Франківська) область, де по-справжньому розкривається його літературний хист, з’являються перші публікації. Працював у Перегінській СШ (нині — Рожнятівський район) учителем музики і співів. Саме на Станіславщині (Івано-Франківщині) поет уперше почав писати байки — й уперше українською мовою, бо всі попередні поезії писав російською. 1-у ж байку «Осудження» надіслав до обласної газети «Прикарпатська правда», і її надрукували у 1953 р. Незабаром керівник Станіславського літературного об’єднання Михайло Донченко пише статтю «Сатира в творах поетів-початківців», у якій зазначає: «Привертають увагу деякі друковані і недруковані байки Євгена Васильченка, ці твори дають підставу говорити про нього як про одного з найбільш здібних початківців області». Відтоді добірки байок і сатири з’являються не лише в обласній, а й у республіканській пресі, у колективних збірниках та альманахах: «Радянське Прикарпаття» (1954), «Поезія» (1967, 1983, 1985, 1989), «Ясні усмішки» (1970), «Сатиричним залпом», «Веселим пером» (1973), «Вусаті діти» (1974), «Веселий ярмарок» (1985, 1989), «Слобожанщина», а також в антології «Українська байка» (1983).
Повернувшись на Сумщину, Євген Дмитрович працював учителем математики, фізики, креслення, малювання та праці у Будильській СШ (1957—1989) Лебединського району, а ще завідував шкільною бібліотекою, навчав дітей малюванню, грі на музичних інструментах, бо природа щедро обдарувала його талантами, у 1962 р. заочно закінчив фізико-математичний факультет Сумського державного педагогічного інституту (СДПІ; нині — Сумський державний педагогічний університет (СумДПУ)) ім. А. С. Макаренка. За тривалу бездоганну педагогічну діяльність нагороджений медаллю «Ветеран труда» (1985) і значком «Відмінник народної освіти УРСР» (1988). Лауреат Премії Канадського Товариства Приятелів України (КТПУ) «За відмінну педагогічну працю» (1998). Але, насамперед, він працював у царині літератури. У ці роки відбулося становлення його не тільки як талановитого педагога, а й як талановитого письменника. Як літератор він гострим, дотепним словом допомагає викорінювати чортополох на ниві нашого досі не зовсім влаштованого життя. Євген Дмитрович — член Лебединського районного літературно-мистецького об’єднання «Обрій» (із 1958 р.).
Велике значення для його подальшої творчості мало знайомство із видатним українським байкарем Микитою Годованцем. Микита Павлович одразу примусив Васильченка
сісти за перо, надсилав йому книги із теорії літератури, літературознавчі статті. Теорія постійно підтримувалась практикою. Усі байки, що писав Євген Дмитрович у цей період,
він надсилав на рецензування патріархові української байки. Євген Васильченко працював плідно, не покладаючи рук. На Сумщині про нього дізнається байкар Павло Ключина, який рекомендує його байки до друку в обласній газеті «Ленінська правда». За кілька місяців байку «Жабеня і Віл» друкують у Київському тижневику «Україна».
У 1976 р. у найсоліднішому тоді видавництві УРСР «Радянський письменник» виходить 1-а книга байок і гуморесок Євгена Васильченка «Ой, лопнув обруч», якою заявив про себе як про майстра художніх образів і сатиричних засобів, простоти і стилістичної побудови творів, окреслення алегоричних прийомів. Мова байок жвава, легка, розмовна, насичена народними барвами, епітетами — отож байки читаються легко, що важливо для цього жанру: байка не терпить сухої і довгої описовості, вона вимагає динамічності, дії:

Ведмідь задумався: де скликати нараду?
У Вовка — хащі, в Зайця — лозняки,
В Лисиці — нори! Якось не з руки
В такі місця запрошувать громаду.
Призрів нарешті: у Бджоли!
Зійшлись на Пасіку Ведмеді, загули:
— О-о-о! Тут розгорнемо дебати! —
Засіли, сперечалися завзято.
Розносила луна цей гомін аж у степ.
І раптом стихло все…
Скінчився мед!

Приваблюють і розділи збірки «Варіації на народні прислів’я» та «Гумористичні октанти» — веселі замальовки із натури та вдала інтерпретація народних смішинок.
У передмові відомий гуморист Петро Сліпчук говорить про витоки творчості Євгена Васильченка:
«Євген Васильченко як байкар виріс не сам по собі. У нього був хороший ґрунт, добрі вчителі й наставники, які сприяли його творчому сходженню… Мав живих учителів і порадників в особі сучасників-байкотворців, як от Микита Годованець (з ним Є. Васильченко мав тривалі творчі зв’язки, багато років листувався), Анатолій Косматенко. Добрими порадами і товариською критикою вони багато допомагали початкуючому байкареві оволодіти мистецтвом жанру, навчали володінню словом, творенню образів».
Через 2 роки у Харківському видавництві «Прапор» побачила світ 2-а збірка Є. Д. Васильченка «Чесно вам кажу». Твори виконані на високому мистецькому рівні, байки радують новими сюжетними лініями, чіткістю викладу, добірністю вислову. Новаторством було й те, що гуморист, уже традиційно звертаючись до переспіву рідного фольклору, також дає цикли інтерпретації народного гумору Середньої Азії та Туреччини. Цим самим розширюючи діапазон зацікавлень не лише власний, а й усієї української гумористики. Член НСПУ (Національної спілки письменників України) із 1981 р. Наступними вагомими сходинками письменника були книги «Гоп, мої гречаники» та «Баранячий фасад». Не втратив ні естетичних, ані громадянських позицій Євген Васильченко й у наступній своїй книзі «Полтавський Хома». У художньо довершених байках мораль особливо гостра, соціально значуща, спроектована на негаразди нинішнього дня:

«Мільйони наші — у чужій руці.
Бо не дійшли до нас. І вийшло нині,
Що два Чорнобиля у неньки України:
На Прип’яті і на Москва-ріці».

До такого рівня викриття національної і соціальної несправедливості українська байка не підносилася із часів Леоніда Глібова. Тому й не дивно, що невеличку книжечку «Полтавський Хома», яка вийшла не у столичному чи хоча б обласному, а лише у районному видавництві, помітила й широка аудиторія, і літературна критика. За цю збірку сатири й гумору Євген Васильченко був удостоєний республіканської літературної премії ім. Леоніда Глібова (ІІІ.1998).
Отже, Є. Д. Васильченко — автор збірок байок і гумористичних віршів, у яких гостро і дотепно висміює різноманітні негативні явища у житті: неробство, зазнайство, викриває різного роду пристосуванців, політичних демагогів, крутіїв і горлодерів-популістів, псевдо-діячів і ділків. Вони відомі не тільки в Україні, а й далеко за її межами, адже друкувалися свого часу у вітчизняній та зарубіжній пресі. Деякі твори Є. Д. Васильченка перекладено російською та білоруською мовами. Не менш талановитим Євген Васильченко є і майстром пензля. У його колекції картини різножанрового характеру: природа рідного краю, портрети, архітектурні споруди України тощо. За прикладом учителя-наставника дехто із його учнів також стали відомими художниками. Серед них — Олександр Сердюченко, Іван Потапенко, Леонід Гаврильченко. Великий талант цієї людини простежується ще й у шитті та догляді за власним господарством. Євген Дмитрович — людина прямого, безкомпромісного характеру, щирий патріот України. Він вірить в Україну, глибоко переживає за її долю. Віра автора у народ, у Вітчизну світла і гаряча.
Письменник і далі живе і працює у невеликому селі на Сумщині. Упродовж усього свого життя він існував і творив у вищому світі духовності, у світі поклоніння Правді і неприйняття зла. Можливо, тому у невелике українське село надходять листи із далеких країв — із Австралії, Канади, США, і в усіх — захоплення його творчістю та побажання добра. Хороший слід лишив Євген Дмитрович у житті — і на ниві педагогічній, і на письменницькій; твердо торує свою шляхетну путь і далі — новими творами, новими книгами, що зріють під його пером, в ім’я України, Правди і Справедливості.
Є. Д. Васильченко є автором більше 20 книг:
• Збірки байок: «Ой, лопнув обруч»: Байки, гуморески. — К.: «Рад. письменник», 1976;
• «Чесно вам кажу»: Байки й усмішки. — Х.: «Прапор», 1978;
• «Гоп, мої гречаники»: Байки, гуморески. — Х.: «Прапор», 1984;
• «Баранячий фасад». — К.: «Рад. письменник», 1989;
• «Баран в перестройке». — 1993;
• «Мюнхгаузенова сила»: Сатира і гумор. — Суми: «Слобожанщина», 1994;
• «Полтавський Хома»: Сатира і гумор. — Лебедин: «Білий лебідь», 1994;
• «Улыбки Тараса». — 1994;
• «Вовчий розгул»: Сатиричний розріз сьогодення. — Суми: «Козацький вал», 1998;
• «Гуморинки для Маринки». — Суми, 1999;
• «Ходжа Насреддін сміється»: Кн. 1–2. — Суми: «Ярославна», 2000;
• «К-5»: Науково-фантастична повість. — Суми: «Собор», 2001;
• «З-під знака Скорпіона»: Художньо-публіцистична повість. — Суми: «Ярославна», 2003;
• «Тоталітарні вітри». — Суми: «Собор», 2004;
• «Чужа арифметика». — Суми: ВАТ «СОД», «Козацький вал», 2004;
• Політичний роман «Кінець привида». — Суми: ВАТ «СОД», «Козацький вал», 2005;
• «Ой, під вишнею». — Суми: ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2006;
• «Наваждение». — 2007;
• «Сповідь»: Психологічні фрагменти. — Суми: ВАТ «СОД», «Козацький вал», 2007;
• Роман «Сузір’я Жертовника». — 2007;
• Трилогія «Фіолетова Фея». — Суми: «Ярославна», ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2007—2009;
• Роман «Криза моралі». — 2009;
• Повість «Грішники». — Суми: ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2010;
• «Чубаті байки і сатиричні вірші». — Суми: ВВП «Мрія-1» ТОВ, 2010.
• Рецензії та відгуки:
• Найда Г. Перша книга вчителя // Радянська освіта. — 02.ІІ.1977.
• Дудченко В. Скарби сільського вчителя // Літературна Україна. — 10.Х.1978.
• Столбін О. …Аби не вщухав сміх на Сумщині // Сумщина. — 04.ХІ.1980.
• Тарасенко В. Присуд вам // Друг читача. — 29.ХІ.1984.
• П’янков В. Гостроокий // Панорама Сумщини. — 28.ХІІ.1994.
• Тарасенко В. Байкар з Будилки // Діалог. — 08.І.1999.
• Кравченко В. Байкар, учитель, митець, громадський діяч // Життя Лебединщини. — 08.ХІ.2000.
У продовження теми …
Патріарх української байки М. П. Годованець про будильського байкаря Є. Д. Васильченка
Свого часу патріарх української байки Микита Павлович Годованець так писав про нашого поета-земляка: «Не подумайте, що ми близькі родичі чи сусіди. Я — у Кам’янці на Поділлі, а він — у селі Будилці на Сумщині. Але він — байкар. І цим дорогий мені. Євген Васильченко — плідний і працьовитий поет. І хоч за фахом він учитель математики, точної науки, проте його вабить світ байки. Гостре сприймання життя, уміння поцілити зло ракетою сатири йому властиве».
Основні дати життя і творчості Є. Д. Васильченка:
07.ХІ.1930 — народився у с. Верхосулці Штепівського району (нині — Білопільського району Сумської області).
1934 — переїзд до Лебедина, де пройшли дитячі і шкільні роки.
1946—1949 — навчання у Військово-морському училищі у мм. Баку (столиця Азербайджану) і Калінінґраді.
1949 — перші поетичні рядки.
27.І.1949 — виключений із училища. Вступ до 10-го класу Лебединської СШ № 5.
1949—1951 — навчання у Лебединському учительському інституті.
1951—1956 — робота учителем математики, фізики, креслення, праці у Перегінській СШ на Івано-Франківщині.
1953 — 1-а байка і 1-й друк у газеті «Прикарпатська правда» — обласній газеті Івано-Франківщини.
1956–1957 — робота учителем фізики і креслення в школі робітничої молоді м. Барнаул (адміністративний центр Алтайського краю, що нині входить до складу Сибірського федерального округу РФ).
1957—1989 — робота учителем математики, фізики, креслення, малювання, праці у Будильській СШ Лебединського району аж до виходу на пенсію.
1962 — заочно закінчив Сумський педінститут ім. А. С. Макаренка, фізмат.
1985 — за педагогічну роботу відзначений медаллю «Ветеран труда».
1988 — нагородження знаком «Відмінник народної освіти УРСР».
23.Х.1989 — вихід на пенсію.
ІІІ.1998 — присуджено літературну премію ім. Леоніда Глібова за збірку байок «Полтавський Хома» та байки останнього року.
1998 — лауреат Премії Канадського Товариства Приятелів України «За відмінну педагогічну працю».
ХІ.2014 — виставка художніх творів і малярських робіт «На щедрій ниві творчих літ» у відділі мистецтв Сумської ОУНБ (обласної універсальної наукової бібліотеки).
VI.2015 — виставка малярських робіт і художніх творів «І словом, і пензлем» у Лебединському краєзнавчому музеї.
Анотації видавництв до книг Є. Д. Васильченка
Васильченко Є. Д. Гоп, мої гречаники: Байки. Гуморески / [Художник Л. К. Сторожук]. — X.: Прапор, 1984. — 48 с., іл. До нової книжки українського поета-сатирика увійшли байки, поетичні гуморески. Автор таврує кар’єристів, пристосуванців, бюрократів, засуджує негідні явища, що зустрічаються подекуди у нашому житті.
Васильченко Є. Д. Мюнхгаузенова сила: Сатира і гумор. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 1994. — 48 с. Байки Євгена Васильченка висвітлюють найгірші вади, притаманні як сьогочасному суспільству в цілому, так і окремим особам: кар’єризм, підлабузництво, бюрократизм, заздрість, зажерливість.
Книга має гостру соціальну спрямованість.
У ній автор-сатирик використовує такий прийом, як поєднання несумісного, що дозволяє досягти надзвичайного комічного ефекту і висловити несподівану, влучну мораль. Цікавою знахідкою є цикл із «негативом» і «позитивом» у творах. Окремі його байки за своєю потужною силою й образною системою перевершують рамки жанру, це вже своєрідні невеличкі балади, які читаються напружено, із цікавістю («Тарас і Дніпро», «Тарас Бульба і син», «Гадання» тощо).
Васильченко Є. Д. Вовчий розгул: Сатиричний розріз сьогодення: Байки. — Суми: Видавництво «Козацький вал», 1998. — 70 с. Книга талановитого сатирика-гумориста із села Будилки, лауреата літературної премії ім. Л. Глібова Євгена Васильченка «Вовчий розгул» включає байки на актуальну політичну та соціальну тематику. Розрахована на масового читача.
«Сатиричний розріз сьогодення» — такий підзаголовок має книга. Зміст творів збігається із назвою книги:

Нам теж товчуть: не роблять вже погоди
Ті, заборонені, колишні діячі.
А в кого ж залишилися ключі
Від економіки, о, ненько!
Ото і риють помаленьку.

Васильченко Є. Ходжа Насреддін сміється: З турецького та середньоазіатського гумору: Книга 1. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2000. — 24 с.
Васильченко Є. Ходжа Насреддін сміється: З турецького та середньоазіатського гумору: Книга 2. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2000. — 20 с.
Книги розповідають про славнозвісного героя, який умів весело пробачати всі образи, які йому приносило життя. Крізь просту філософію Ходжі Насреддіна проступає філософія самого автора: жити серед людей мудро, мирно, із гумором.
Чабан В. Д. (Євген Васильченко). К-5: Історія одного винаходу. — Суми: «Собор», 2001. — 76 с. У своїй новій повісті «К-5: Історія одного винаходу» письменник В. Чабан порушує актуальне питання сьогоденні, зокрема, подальший розвиток науки та освіти. А через цю призму показується можливість подальшого розвитку нашої держави.
Майор Віс (Дмитро Ворожка, Євген Васильченко). З-під знака Скорпіона. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2003. — 144 с. Книга Євгена Васильченка «З-під знака Скорпіона» — художньо-публіцистична повість, дія якої розгортається у вигаданому селі Вишневому невигаданого Лебединського району наприкінці 80-х рр. минулого століття. У ній зображено реальні події на Лебединщині. Це — гарячий документ доби, відтворений ще не охололими пристрастями, під найсвіжішими враженнями; це — художня фотографія подій в одному із реґіонів у непрості, вікопомні для країни дні.
Дмитро Ворожка, будучи звичайним «гвинтиком» бездушної старої комуністичної системи, поступово звільняється від червоних ідеологічних пут. Встаючи з колін, він виривається із-під смертельного знаку Скорпіона, скидає імперське ярмо, аби боротися і стверджувати нову, вільну Україну.
Васильченко Є. Д. Тоталітарні вітри: Байки. — Суми: Собор, 2004. — 144 с. На схилі років у байкаря Євгена Васильченка назбиралося безліч ненадрукованих творів. Тож збірка «Тоталітарні вітри» — підсумок праці на байкарському полі. Не всі твори збірки «на рівні», але хай буде так, як є. Тим більше, що писані вони за проміжок часу у 38 років, і вдосконалювати їх уже немає сенсу: це своєрідна біографічна історія.
Книга розрахована на широке коло читачів.
Васильченко Є. Д. Чужа арифметика / 1992—2003 рр. — Суми: ВАТ «СОД», видавництво «Козацький вал», 2004. — 108 с. У книзі талановитого українського сатирика-гумориста, лауреата літературної премії ім. Л. Глібова Є. Васильченка зібрано твори, написані ним протягом 1992—2003 років.
Видання розраховане на масового читача.
Майор Віс (Ворожка Іван Пилипович, Васильченко Є. Д.). Кінець привида. — Суми: ВАТ «Сумська обласна друкарня», видавництво «Козацький вал», 2005. — 288 с. У політичному романі Майора Віса гостро викривається злочинна діяльність так званого «привиду комунізму». На конкретних подіях, які відбуваються на Сумщині у 90-х роках минулого століття, автор переконливо доводить: комуністична система не лише вичерпала себе, а й покрила незмивною ганьбою; сама відібрала у себе право на будь-яке майбутнє.
Книга розрахована на масового читача.
Васильченко Є. Д. Ой, під вишнею…: За мотивами українського народного гумору: Гуморески. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2006. — 276 с. У своїй новій книзі відомий автор — байкар, поет — ще раз підтверджує талановитість свого пера. Дотепні гуморески, за відсутності будь-яких стереотипів і шаблону, без сумніву, справлять дуже приємне враження на шанувальників його творчості.
Для широкого кола читачів.
Васильченко Є. Д. Сповідь: Психологічні фрагменти. — Суми: ВАТ «Сумська обласна друкарня», видавництво «Козацький вал», 2007. — 96 с. Повість відомого українського письменника присвячена темі вічного кохання. Зворушлива розповідь про перше й останнє почуття спочатку дівчини-старшокласниці, потім — молодої жінки, далі — бабусі — схвилює кожного.
Видання розраховане на масового читача.
Васильченко Є. Д. Фіолетова Фея. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2007. — 80 с. У цій книзі поєднано факти з минулого та сучасного. Герої не вигадані, лише змінені їхні імена. Повість несе читачеві запитання: яким буде суспільство завтра?
Книга відомого письменника, члена Національної спілки письменників України Євгена Васильченка розрахована на широке коло читачів.
Васильченко Є. Д. Фіолетова Фея-2. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2008. — 92 с. Ця книга члена Національної спілки письменників України Євгена Васильченка продовжує започатковану ним розповідь про чистоту почуттів, взаємини людей, які пов’язані певними обставинами буденного життя.
«Фіолетова Фея-2», аналізуючи минуле, намагається відповісти на небайдуже ні для кого запитання: яким буде суспільство завтра, у недалекому майбутньому?
Повість розрахована на широке коло читачів.
Васильченко Є. Д. Фіолетова Фея-3. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2009. — 92 с. «Фіолетова Фея-3» — повість, якою автор, член Національної спілки письменників України Євген Васильченко завершує повчальну розповідь-трилогію, написану на реальних фактах життя. Основна тема — запізніле кохання уже немолодого чоловіка до чарівної жінки — переплітається з іншими, не менш важливими для нашого непростого сьогодення. Подані з любов’ю і співчуттям, вони визначальні і для наступних поколінь.
Для широкого кола читачів.
Васильченко Є. Д. Грішники: Повість. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2010. — 92 с. Герой попередніх повістей автора помирає, але у потойбічному світі отримує унікальний шанс уже не в матеріальному, а в духовному тілі повернутися у кількаденне «відрядження» на Землю. Щоб востаннє з’ясувати непрості стосунки із чарівною жінкою, у яку гаряче закохався, але вона, зважаючи на його похилий вік, не відповіла щирою взаємністю.
У своїй новій книзі «Грішники» Євген Васильченко, маючи значний життєвий досвід, із притаманною йому майстерністю змальовує пов’язані із цими «відвідинами» події, порушуючи важливі питання християнської моралі через призму аналізу релігійних повчань і філософського світосприйняття.
Для широкого кола читачів.
Васильченко Є. Д. Чубаті байки і сатиричні вірші. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2010. — 68 с. Євген Васильченко — поет-байкар, сатирик, гуморист, публіцист і прозаїк — із характерною йому активною громадянською позицією завжди звертається до тем, які важливі за непростого сьогодення. У новій збірці автора «Чубаті байки і сатиричні вірші» представлено два розділи творчого доробку, якому теж властиві актуальність і гостросюжетність.
Для широкого кола читачів.

В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець

Джерела:
1. vokula. Персоналии: Васильченко Е. — Вашков // Лаборатория Фантастики. — 14.ІІ.2013. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://fantlab.ru/blogarticle24264
2. БІЛОНОЖКО Ігор, ПАЗИНИЧ Василь. Відомі особистості села Будилка і Будильської сільради // Лебедин PRESS. — 14.VІІ.2013. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/268-vidomi-osobistosti-sela-budilka-ta-sil-budilskoji-silradi
3. Васильченко Євген Дмитрович // ВІКІПЕДІЯ Вільна енциклопедія. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
4. ВАСИЛЬЧЕНКО Євген Дмитрович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 77.
5. Васильченко Є. Д. Вовчий розгул: Сатиричний розріз сьогодення: Байки. — Суми: Видавництво «Козацький вал», 1998. — 70 с.
6. Васильченко Є. Д. Гоп, мої гречаники // ГУМОРЕСКИ in UA. — [Електронний ресурс] Режим доступу URL: http://gumoreski.in.ua/books/23
7. Васильченко Є. Д. Грішники: Повість. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2010. — 92 с.
8. Васильченко Є. Д. Мюнхгаузенова сила: Сатира і гумор. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 1994. — 48 с.
9. Васильченко Є. Д. Ой, під вишнею…: За мотивами українського народного гумору: Гуморески. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2006. — 276 с.
10. Васильченко Є. Д. Сповідь: Психологічні фрагменти. — Суми: ВАТ «Сумська обласна друкарня», видавництво «Козацький вал», 2007. — 96 с.
11. Васильченко Є. Д. Тоталітарні вітри: Байки. — Суми: Собор, 2004. — 144 с.
12. Васильченко Є. Д. Фіолетова Фея. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2007. — 80 с.
13. Васильченко Є. Д. Фіолетова Фея-2. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2008. — 92 с.
14. Васильченко Є. Д. Фіолетова Фея-3. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2009. — 92 с.
15. Васильченко Є. Д. Чубаті байки і сатиричні вірші. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2010. — 68 с.
16. Васильченко Є. Д. Чужа арифметика / 1992—2003 рр. — Суми: ВАТ «СОД», видавництво «Козацький вал», 2004. — 108 с.
17. Васильченко Є. Ходжа Насреддін сміється: З турецького та середньоазіатського гумору: Книга 1. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2000. — 24 с.
18. Васильченко Є. Ходжа Насреддін сміється: З турецького та середньоазіатського гумору: Книга 2. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2000. — 20 с.
19. Євген Васильченко // ГУМОРЕСКИ in UA. — 02.Х.2017. — [Електронний ресурс] Режим доступу URL: http://gumoreski.in.ua/autors/vasilchenko-evgen/
20. Євген Васильченко: до 85-річчя від дня народження: біобібліографічний покажчик / Сумська обл. універс. наук. б-ка; уклад. О. К. Линник. — Суми, 2015. — 38 с.
21. ЄВГЕН ВАСИЛЬЧЕНКО // Письменники Сумщини: Біобібліографічний довідник. — Суми: Видавництво «Козацький вал», 1999. — С. 7.
22. Євген ВАСИЛЬЧЕНКО // Слобожанщина: Письменники Сумщини: Хрестоматія: Випуск двадцятий. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2016. — С. 27—38.
23. КРАВЧЕНКО В. Байкар, учитель, митець, громадський діяч: Євгену Дмитровичу Васильченку — 70 років // Життя Лебединщини. — 08.ХІ.2000. — С. 4.
24. Майор Віс (Ворожка Іван Пилипович, Васильченко Є. Д.). Кінець привида. — Суми: ВАТ «Сумська обласна друкарня», видавництво «Козацький вал», 2005. — 288 с.
25. Майор Віс (Дмитро Ворожка, Євген Васильченко). З-під знака Скорпіона. — Суми: Видавництво «Ярославна», 2003. — 144 с.
26. Народні усмішки Євгена Васильченка (до 80-річчя від дня народження поета, гумориста): Попереджувальна довідка / ОКЗ «Сумська обласна дитяча бібліотека ім. М. Островського»; уклад. Н. Ю. Курносова. — Суми, 2010. — 16 с.
27. Парфило Т. В. ЛЕБЕДИНЩИНА В ІМЕНАХ. — Лебедин, 2014. — С. 65–66 // Лебединська спеціалізована школа І—ІІІ ступенів № 7. — [Електронний ресурс] Режим доступу URL: http://7shkola.com.ua/?page_id=1070
28. Скакун Віктор. Літературна Сумщина. — К.: Муз. Україна, 1995. — С. 45–46.
29. Слово про байкаря: До 85-річчя від дня народження українського поета-гумориста, сатирика, байкаря Є. Д. Васильченка // СЛАВЕТНА ПЛЕЯДА СУМЩИНИ. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://ponkratova65.wixsite.com/virtualnuy-kalendar/–1-c1xgl
30. Столбін О. П. ВАСИЛЬЧЕНКО Євген Дмитрович // ЕНЦИКЛОПЕДІЯ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=32400
31. ТАЛАНТ — ЙОГО ЖИТТЯ! // Лебединська районна державна адміністрація. — 11.ХІ.2015. — [Електронний ресурс] Режим доступу URL: http://lbd.sm.gov.ua/index.php/uk/8-novini/3024-talant-jogo-zhittya
32. Чабан В. Д. (Євген Васильченко). К-5: Історія одного винаходу. — Суми: «Собор», 2001. — 76 с.