«Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво,
Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши.
Стали від неї тепер вимагати не тільки ужинків,
Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.
В надра, в глибини підземні ідуть; від стігійської хвилі
Видобувають скарби, усякого лиха початок;
Вийшло Залізо на світ і Золото ще шкідливіше,
Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує,
В хижих кривавих руках брязкучу стискаючи зброю»
(Публій Овідій Назон: «Метаморфози» (Про Залізну добу))

«Варто тільки зарити скарб і … прощайся з життям!
Варто тільки знайти скарб, і … знайдуться господарі!»

(М. В. Метьолкін)

БЕЗУГЛИЙ Михайло Митрофанович (* 04.Х.1954, с. Корчани Калюжненської сільради Лебединського району Сумської області) — український спецслужбіст, спортсмен і громадський діяч. Народився у сім’ї селянина. 

У 1971 р. закінчив Рябушківську  СШ (нині — НВК: ЗОШ І—ІІІ ступенів — ДНЗ), а у 1982 р. — агрономічний факультет Української ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії (УСГА; нині — Національний  університет біоресурсів і природокористування (НУБіП) України; м. Київ).  

Основні віхи професійної діяльності М. М. Безуглого:

• 1976—1978 рр. — агроном колгоспу ім. Куйбишева (с. Рябушки Лебединського району).

• 1978–1979 рр. — агроном управління сільського господарства Лебединського райвиконкому.

• 1979—1983 рр. — заступник голови колгоспу ім. Куйбишева.

• 1983—1991 рр. — співробітник совєтської спецслужби — КҐБ СССР. 

• 1991—2000 рр. — робота на оперативних посадах у реґіональних підрозділах УСБУ в Сумській області у мм. Лебедині, Конотопі, Тростянці, старший оперуповноважений Охтирського міськвідділу УСБУ в Сумській області, підполковник контррозвідки СБУ. Вів оперативну справу щодо шпигунства. Неодноразово знаходив і вилучав зброю і боєприпаси, що зберігалися незаконно. 

Кандидат у Майстри спорту СССР із волейболу (1984). 

Зусиллями М. М. Безуглого було врятовано і збережено найбільший і найцінніший в Україні Лебединський монетно-речовий скарб, знайдений у IV.1996 р. на Мироносицькому кладовищі. Саме він розпочав розслідування цієї справи і саме завдяки його оперативності вміст горщика (2.131 золотий і срібний предмет загальною вагою понад 12 кг, у т. ч. предметів із золота — понад 1,2 кг) було врятовано і повернено державі. У короткий термін скарб було зібрано повністю. 26.VII.1996 р. М. М. Безуглий став лауреатом премії ґазети «Всеукраинские Ведомости» «ЗА СПАСЕНИЕ» — «за прекрасні професійні і людські якості, виявлені при виконання службового обов’язку». Окрім диплому лауреата премії, йому вручили фотоапарат «Київ». Депутат Лебединської районної ради V і VI скликань від КПУ (2005—2015), член постійної комісії з питань агропромислового комплексу, промисловості, транспорту, зв’язку, охорони навколишнього природного середовища. Із 14.Х.2012 р. — отаман Сумського «Слобожанського козацького Єднального» полку, ґенерал-хорунжий козачих військ, представник «Міжнародного Слобожанського Козацтва Єднального» (МСКЄ). За ініціативи М. М. Безуглого було споруджено і 20.Х.2013 р. відкрито у м. Лебедині Меморіал «Козацька могила». Від 2015 р. — член політичної партії «Блок Петра Порошенка “Солідарність”», помічник депутата Сумської обласної ради VII скликання В. Г. Чалого. 

У продовження теми …

ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СКАРБ — НАЙЦІННІШИЙ В УКРАЇНІ!

У IV.1996 р. українське суспільство сколихнуло сенсаційне повідомлення про знайдений скарб коштовностей у могилі на Мироносицькому кладовищі в Лебедині. 2.131 золотий і срібний предмет загальною вагою понад 12 кг, у т. ч. предметів із золота — понад 1,2 кг. Оцінку, експертизу й атрибуцію Лебединського скарбу давала авторитетна комісія Національного музею історії України (НМІУ, м. Київ) під керівництвом директора музею І. В. Кардаша (висновки експертизи зайняли 324 сторінки тексту — цілу книгу!), де він наразі й зберігається. Експерти називають його найбільшим і найціннішим в Україні. У матеріалах книги із описом предметів Лебединського скарбу — фотографії, «Висновки експертизи скарбу». 

Історія знаходження Лебединського монетно-речового скарбу є справжнім детективом. 18.IV.1996 р. група грабарів (землекопів) із 6 чоловік — Михайло Вялков, Володимир Гладкий, Віктор Даниленко, Олександр Пазинич, Юрій Панченко та Леонід Цебро — під час викопування могили у старій частині Мироносицького цвинтаря, що у м. Лебедині Сумської області, на глибині 40—55 см від поверхні землі розбили глиняну посудину, із якої висипалися золоті та срібні монети та предмети. Знайшовши ці предмети, вони їх привласнили, розділивши між собою. Знайдений скарб завдав багато клопотів як «везунчикам», так і співробітникам Управління Служби безпеки України (УСБУ) в Сумській області. Завдяки блискавичній операції, яку провели співробітники СБУ, ці предмети були вилучені й передані до НМІУ на тимчасове зберігання для проведення мистецтвознавчої експертизи. Експертиза була закінчена у Х.1996 р., матеріали передані до суду. За вироком Лебединського районного суду Сумської області від 06.ІІІ.1997 р. цей скарб було конфісковано у прибуток держави шляхом адресної передачі від УСБУ в Сумській області на постійне зберігання до НМІУ, що й відбулось 24.IV.1997 р.

Головною дійовою особою в історії із Лебединським скарбом став старший оперуповноважений Охтирського міськвідділу УСБУ в Сумській області, майор контррозвідки Михайло Безуглий. Саме він розпочав розслідування цієї справи і саме завдяки його оперативності вміст горщика було врятовано і повернено державі. У короткий термін скарб було зібрано повністю. 

Хронологічний аналіз скарбу показав, що захований він був у період революційних подій, приблизно у 1917–1918 рр., і, не виключено, що власник скарбу загинув, тому цінності залишилися лежати в землі. Ймовірно, його власником був ювелір, який для виготовлення прикрас скуповував та накопичував предмети із дорогоцінних металів для подальшого виготовлення із них своїх виробів. Також вірогідною є версія, що власник був лихварем.

Сам скарб складається із 2.131 одиниці зберігання загальною вагою 12.176 г, із них предмети із вмістом золота — 1.204 г, предмети із вмістом срібла — 10.923 г. Найдавніша срібна монета скарбу — номіналом «Орт» 1624 р. Речі Посполитої, а найпізніша — «20 копѣекъ» Російської імперії 1916 р.

Нумізматична частина скарбу складається із 1.845 срібних та золотих монет різних номіналів і років карбування, зокрема 139 золотих монет. Із них 1.820 — це монети та медалі  Російської імперії  XIX  — поч. XX ст. (1703—1916 рр.). Особливістю монетної частини скарбу є наявність у ньому дукачів (197 одиниць), тобто монет переважно високого номіналу, що служили дорогими прикрасами — аксесуарами українського народного жіночого одягу. Також є 25 монет XVII — поч. XX ст., які були у грошовому обігу на території Речі Посполитої (Польщі), Австрійської імперії (Австро-Угорщини), Британської імперії, Пруссії, Саксонії, Німецької імперії, Норвеґії, Османської імперії (Туреччини).

Фалеристична частина скарбу теж багата: срібний жетон на честь коронації всеросійського імператора Олександра ІІІ (1883 р.), 3 Ґеорґіївські хрести IV ступеня, нагрудний знак «За отличную стрельбу» (1904 р.), 8 нагородних срібних медалей «От главного Управления Землеустройства и земледелия» (1911 р.). 

Велику частину скарбу (286  одиниць зберігання) становлять предмети декоративно-ужиткового мистецтва — ювелірні прикраси та історико-побутові речі, які датуються  XIX — поч. XX ст. Переважно це вінчальні обручки, персні, сережки, браслети, запонки, брошки, натільні хрестики, ланцюжки тощо, якими представлені окремі майстри золотої та срібної справи, відомі центри виробництва  — Київ, Одеса, Санкт-Петербурґ, а також популярні у той час фірми і майстерні Ґубкіна, Богданова, Митрофанова, Ребенка. Їх виокремлює висока якість і досконалість декорування. Особливо характерна для них чистота обробки поверхні: чиста й однорідна гладінь або поєднана із тонким ґравірованим малюнком, емаллю. 

Лебединський монетно-речовий скарб — найбільший серед скарбів, знайдених на Слобожанщині за останні 75 років. І найголовніше: він не розпорошився, усі предмети, що входять до скарбу,  мають культурну та історичну цінність у складі скарбу і розглядаються як цілісна, змістовна культурно-історична пам’ятка. Вартість скарбу, з урахуванням його унікальності та художньої цінності предметів, на час знахідки становила 10 млрд. купоно-крб.

Експертизою встановлено, що Лебединський скарб має тезавраційний характер, тобто нагромаджувався власником у період грошової кризи, значної інфляції і девальвації, знецінення паперових грошей, яке відбувалось у часи політичних і соціально-економічних потрясінь (1916—1918 рр.). 

Скарби НКВД. Що лежить у нашій землі?

…Вони обрали місце під липкою на цвинтарі. Їх було шестеро. Копали могилу для сьомого. Вони — то звичайні лебединські грабарі. Коли з-під лопати посипалося золото, про сьомого на якийсь час забули.

Поділили на шістьох. Наступного ранку один пішов купувати самогонку. На золоту ніколаєвську 10-рубльовку. Незабаром “загребли” всіх.

Саме так у 1996 р. у Лебедині Сумської області знайшли скарб, у якому знаходилося понад 2.000 різних предметів із золота та срібла: персні, обручки, хрести, годинники, монети. 

Монет, пізніших за 1916 р., у скарбі не було. Отже, скарб той заховали десь наприкінці 1910-х — на поч. 1920-х рр. А за якийсь час хтось зі старожилів розповів його історію: 2 чекісти, експропріюючи експропрійоване, вирішили ті кілька кілограмів золота і срібла приховати від совєтської держави.

Власне, один із них і сховав коштовності. І вирішив нічого напарнику не говорити. Той обурився і колегу пристрелив. 

Доля вбивці достеменно невідома. А скарб пролежав у землі аж до повного розвалу тієї самої совєтської держави. 

Цю історію розповіла журналістові «Історичної Правди» Олександру Зінченку Марина Стрельник — завідувачка сектору Національного музею історії України (НМІУ) та один із авторів виставки «Барвистий світ прикрас» (VII.2010 р.). 

29.V.2017 р. в НМІУ відбулося відкриття виставки «Скарби Сумської землі», що представила знаменитий Лебединський монетно-речовий скарб. У відкритті виставки взяла участь велика делегація представників сфери місцевого самоврядування, культури, освіти та ЗМІ м. Лебедина. На виставці були представлені найбільш характерні, цікаві та коштовні предмети із Лебединського скарбу. Виставка діяла по 10.VI.2017 р., тобто трохи менше 2-х тижнів.  

Скарби повертаються

Якби законодавство було м’якшим та люди більш свідомими… А мова піде про Лебединський скарб.

До слова, про законодавство: за кордоном, якщо ти знайшов скарб на своїй землі, — він повністю твій, якщо землею володіє держава або інша особа, половина — тому, хто знайшов, половина — господареві землі. При цьому знайдені предмети потрібно обов’язково віддати на опис у найближчий музей, а вже опісля розпоряджайся ними, як побажаєш: можна продати (музею або у приватну колекцію), можна зберігати як пам’ять.

Питання про приналежність знахідок вирішувалось іще римським правом (533 рік!). Його формулювання перейшли і в сучасні закони.

Але подібного до нашого немає у жодній країні світу! Хто ж захоче отримати 25 % навіть не від вартості знахідки, а від оціненого за вагою дорогоцінного металу?

Приміром, за унікальні срібні середньовічні монети, які мають велику історичну та нумізматичну цінність, але виготовлені із низькопробного срібла, той, хто знайшов, отримає чверть саме від вартості срібла. При цьому усе знайдене конфіскується, на пам’ять про чудесну знахідку не залишать рівно нічого… А якщо приховав — відповіси за всією суворістю закону.

Саме так і сталося.

Ось, що говорить про цю знахідку провідний експерт Національного музею історії України Марія Стрілець:

• Це, поза всяким сумнівом, сенсація. Серед коштовностей — срібні і золоті монети, жіночі прикраси. Швидше за все, все це належало дуже багатому чоловіку. Навіть один золотий дукат могла собі дозволити носити тільки багата жінка, а в скарбі їх 50.

Коротко історія унікальної знахідки.

Шестеро жителів Лебедина копали могилу на Мироносицькому кладовищі. І ось приблизно на 80 см глибини лопата одного зі «щасливих» копальників вдарилася об глиняний горщик. Так несподівано копачі могил перетворилися на щасливих шукачів скарбів. У знахідці виявилося повнісінько срібних і золотих монет, жетонів, перснів та інших ювелірних виробів. Загальною вагою 12,176 кг!

Перелякані й отетерілі від багатства, що звалилося на них, копачі вирішили по-братськи розділити знахідку порівну. Нехай кожен сам розпоряджається своєю часткою, та й безпечніше якось, — вирішили вони.

Не цілком розуміючи цінність знайденого, «спонтанні шукачі скарбів» усе ж таки розуміли про небезпеку, що їх чекала при витоку цієї інформації. Один зі «щасливчиків» навіть сховав свою частку в кущах, не наважившись нести додому.

Але, як це часто буває із людьми схильними до «угамування спраги», зла доля зіграла з ними у гру «на виліт». Колега по цеху вирішив придбати за одну золоту монетку, ні, не фуру з горілкою, а тільки пляшку! Наївна душа! Де ж це бачено, щоб за горілку розплачувалися золотою монетою Петровського карбування, яких у музеях України було усього 1–2!

Горілку то він отримав, а ось на «бонус» у вигляді конфіскації знайденого, звичайно, і не розраховував.

Так почалася публічна історія «Лебединського скарбу». У той же день «Справа про присвоєння скарбу» лягла на стіл начальника слідчого відділу СБУ у Сумській області Миколі Герасименку. Практично протягом доби були вилучені цінності у лебединських «могильщиків», причому одного знайшли вже у Львові. Він, кажуть, мав намір відвідати зі своєю часткою Польщу.

Що ж було у тому скарбі?

Опис і перелік знахідок уже сам по собі відповідає на це питання:

• Загальна кількість предметів — 2.131 одиниця!

• • Золоті монети часів Петра I, Петра III, Катерини II, польського короля Сиґізмунда III Вази. 

• У колекціях українських музеїв не було до цього дня медалі, випущеної до 50-річчя скасування кріпосного права.

• Чимало нагород — знаки військової доблесті, Ґеорґіївські хрести та ін.

І якщо медаль до ювілею скасування кріпосного права дає підставу припускати, що скарби належали Лебединському поміщикові, голові повітового земства Якову Кучерову — він один був удостоєний у Лебедині цієї нагороди, — то велика кількість інших відзнак військової доблесті наводить на інші думки. Багато перснів і кілець перекушені — так буває, коли їх не можна зняти з пальця вільно. Відкушені від колодок хрести і медалі — так зі своїми нагородами власники не чинять. Та й взагалі ця вся «колекція» не відповідає ані стилю, ані смаку однієї людини.

Імовірніше, що горщик наповнювався у смутні часи Української національно-демократичної революції і Національно-визвольної війни за незалежність України яким-небудь «джентльменом удачі».

Є у «колекції» коронаційний жетон на честь коронації російського імператора Олександра III та багато інших унікальних нагород і ювелірних прикрас.

Вдумайтеся: тільки за вартістю дорогоцінного металу колекція оцінювалась у цінах станом на 18.IV.1996 р. у 29.601 ₴!

Вся ж колекція визнана експертами Національного музею історії України як: «Культурно-історична цінність, без будь-яких винятків. Колекція розглядається як цілісний культурно-історичний пам’ятник, що відображає коло ідей і понять в зображеннях і написах, іменах і датах в художніх і епіграфічних деталях. Всі предмети декоративно-прикладного мистецтва мають історико-музейну цінність».

Орієнтовна вартість знайдених скарбів оцінена (у цінах 1996 р.) не менше як у 100.000 ₴! І з кожним роком його вартість в абсолютному еквіваленті тільки зростає!

Скарб був переданий до Національного музею історії України, де і зберігається до теперішнього часу.

Можно по-різному ставитися як до самої події, так і до скарбу в цілому. Але одне не викликає сумніву — за кожною із речей у цьому глечику сльози їх власників, а також горе і відчай рідних та близьких. Адже, як описано у дослідженнях, багато з них силоміць знято з людей і можливо, навіть з уже неживих. Не будемо забувати, у який страшний для суспільства час накопичувалися ці скарби. Можемо тільки здогадуватися, хто були ті особи, що збирали і закопували скарб, але впевнено можно сказати — точно не «робін-гуди».

АНАТОМІЯ ЛЕБЕДИНСЬКОГО СКАРБУ

(За матеріалами із книги В. Г. Дудченка «Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть)» (с. 192—194))

• Де і як його знайшли?

Історія виникнення скарбу і час його поховання на Мироносицькому кладовищі Лебедина поблизу залізобетонного хреста, що на могилі 22-річної Пелагеї Новосельської, яка померла у 1911 р., мабуть, залишиться загадкою. На жаль, розбилася вдрузки глиняна ковбушка, у якій було закопано скарб на невеликій глибині. А вона могла б розповісти дослідникам багато цікавого. Фінал історії знайдення Лебединського монетно-речового скарбу відомий майже всім. Експертизу й опис знайденого скарбу було зроблено у Києві. Із 324 сторінок опису до нас дійшло кілька найголовніших моментів.

Це вже 7-й скарб, знайдений на території Лебединщини  за останні 50 років. За розмірами він теж вигідно вирізняється серед усіх досі знайдених на Україні. У місцевих краєзнавців є кілька версій відносно виникнення цього скарбу. Найбільш вірогідні із них пов’язані із революційними подіями і І Визвольними змаганнями (1917—1922). Попереду й інші, ще не знайдені скарби, у т. ч. леґендарний Полуботків, який вважається нашим земляком, бо землі й маєтності українського гетьмана Павла Полуботка розташовувались і на території Лебединщини.

У заключній частині опису чомусь не згадуються срібні ложки різної величини. А вони, як і перекушені обручки, персні та сережки, можуть засвідчити багато що. Цікаво й те, що скарб явився лебедицям на 4-й день після Пасхи, 18.IV.1996 р., але шестірці копачів, які потай розподілили його між собою, він не дістався. Замість цього рішенням Лебединського народного суду їм дісталося «на горіхи», кожному по року умовно. А могло б бути зовсім інакше… 

• Напрямки експертизи

На підставі постанови за кримінальною справою № 41 від 14.V та від 07.VI.1996 р. начальника 2 відділення слідчого відділу Управління Служби безпеки України по Сумській області М. В. Грека, експертна група Національного музею історії України у складі: М. С. Стрілець — заввідділу фондів, О. І. Мінжуліна — заввідділу реставрації, З. О. Зразюк — завсектору медальєрики, Р. М. Омельченко і Н. О. Стрижакової — старших наукових співробітників відділу нумізматики, С. І. Совєтнікової — наукового співробітника відділу фондів — провела експертизу монет, предметів декоративно-ужиткового мистецтва у кількості 2.131 одиниця. У відповідності до фахової спеціалізації комісія зробила експертизу предметів декоративно-ужиткового мистецтва, обґрунтувала вартість, загальні висновки щодо збереженості матеріалу, чистку, консервацію, часткову реставрацію, формування документації за допомогою системи обліку та наукової атрибуції, часткову візуалізацію.

• Культурна, історична та матеріальна цінність знайденого

Для об’єктивного визначення, технічної характеристики, матеріальної оцінки усі предмети пройшли очистку та консервацію в реставраційній майстерні музею. Поряд із цим реставратор почав роботу щодо складання окремих фраґментів цілісних предметів.

Після проведення консерваційних робіт кожен предмет був зважений. Загальна вага скарбу становить 12.176,08 г, із них вага предметів із вмістом золота становить 1.204,93 г, вага предметів із вмістом срібла — 10.923,78 г, інших кольорових металів — 47,37 г.

На підставі вивчення скарбу, місця його заховання, було встановлено, що всі матеріали належать до однієї пам’ятки — монетно-речового скарбу загальною кількістю 2.131 предмет.

У зібранні переважають монети різних номіналів із коштовних металів: срібла та золота, є кілька монет із мішаних кольорових металів. Загальна кількість монет — 1.845, у т. ч. 139 золотих. Переважають монети російського реґулярного карбування 1703—1916 рр., спецвипуски монет, які були в обігу на території Речі Посполитої (Польщі). Зустрічається кілька монет іноземного походження: Австрійської імперії (Австро-Угорщини), Британської імперії, Пруссії, Саксонії, Німецької імперії, Норвеґії, Османської імперії (Туреччини). Найбільш ранньою срібною монетою скарбу є монета номіналом «Орт» 1624 р. Речі Посполитої, найпізнішою — «20 копѣекъ» Російської імперії 1916 р. За номіналами кількісно російська монетна частина скарбу складається: «10 рублей» — 26, «7 рублей 50 копѣекъ» — 1, «5 рублей» — 109, «Рубли»  — 226, «Полтины» — 34, «50 копѣекъ» — 127, «25 копѣекъ» — 20, «20 копѣекъ» — 409, «15 копѣекъ» — 506, «10 копѣекъ» — 322, «5 копѣекъ» — 25, «спецвипуски» — 15.

Для всіх монет російської частини скарбу є характерним єдиний монетний тип із сукупністю зображень на гербовому та лицьовому боках. Основні та допоміжні елементи оформлення доповнюють декоративні деталі: ободки (лінійні, крапкові, зубчасті), фігурні рамки, картуші, стріли, дубове і лаврове листя. Вони мають 5 основних видів оформлення гурту: насічне, шкуро-видне, сітчасте, пунктирне, візерункове. На гуртах монет високих номіналів викарбувані відповідні написи.

Частина скарбу, до якої входять іноземні монети, кількісно невелика — 25 одиниць, у т. ч. золоті монети  — 2 дукати і 1 франк.

Значний інтерес являють монети високих номіналів, карбовані у часи правління російських імператорів Петра I (1721—1725), Петра III (1761–1762), Катерини II (1762—1796).

Особливістю монетної частини скарбу є наявність значної кількості монет-дукачів — 197 одиниць, тобто монет переважно високих номіналів вартістю «5 рублей», «Рубль», «Полтина» із напаяними вушками, вушками-бантами по зовнішньому верхньому краю для підвішування. Із цим доповненням монети вилучались із грошового обігу і переходили до розряду дорогих прикрас — аксесуарів українського народного жіночого одягу.

Серед нумізматичної частини скарбу є 1 срібний коронаційний жетон на честь коронації російського імператора Олександра III (1883 р.). Серед нагородних срібних медалей — 7 нагрудних (без кріпильних колодок) та 1 настільна «От главного Управления Землеустройства и земледелия» (1911 р.). До цієї групи відносяться 3 Ґеорґіївські хрести IV ступеня, 1 нагрудний знак «За отличную стрѣльбу».

Предмети декоративно-прикладного мистецтва — ювелірні та історико-побутові — були атрибутовані на підставі ретельного вивчення клейм, написів, зображень, дослідження окремих нюансів художнього оформлення.

Ці предмети належать до зразків виробів, які відображають стійкі традиції художньої обробки дорогоцінних металів, що склались у 2-й пол. ХІХ — на поч. ХХ ст. Їх вирізняє висока якість, досконалість декорування.

Особливо характерна для них чистота обробки поверхні: чиста й однорідна гладінь або поєднання із тонким ґравірованим малюнком, емаллю.

Ювелірними виробами — в основному це вінчальні обручки, персні, сережки, браслети, запонки, брошки, натільні хрестики, ланцюжки — репрезентовані найвідоміші центри їх виробництва ХІХ — поч. ХХ ст.: мм. Москва, Санкт-Петербурґ, Одеса, Київ, с. Красне Костромської губернії (нині — смт-райцентр Красне-на-Волзі Костромської області, що входить до складу Центрального федерального округу РФ). Ці предмети масового виробництва тиражовані, на перший погляд, малохудожні. І все ж відповідність кожної моделі технологічним і природним якостям дорогоцінного металу і на цій основі віднайдені пропорції форми демонструють можливість експериментування, створення нових композицій, давали можливість задовольнити індивідуальні смаки, швидко змінювати асортимент та орієнтуватися на сучасний розвиток моди.

Як частина монетно-речового скарбу предмети декоративно-прикладного мистецтва мають культурну, історико-музейну цінність, оскільки ілюструють одну зі сторін повсякденного побуту, естетичний світогляд різних прошарків населення.

У ході дослідження експерти дійшли висновку, що всі розглянуті предмети мають культурну та історичну цінність у складі скарбу без будь-яких винятків, а в цілому скарб розглядається як цілісна змістовна культурно-історична пам’ятка, що відбиває певне коло ідей та понять у зображеннях і написах, іменах і датах, художніх та епіграфічних даних, у матеріалі і техніці виконання, у вазі як елементі метрології, у художньому декорування виробів.

Експертизою встановлено, що досліджений скарб має тезавраційний характер, тобто нагромадження власником дорогоцінного металу у вигляді монет, виробів, частково із коштовним камінням, окремих фраґментів (лому) відбулось у період грошової кризи, значної інфляції і девальвації, знецінення паперових грошей, що і спричинило досліджуване експертами приватне тезаврування як спосіб збереження від знецінення особистих коштів та переведення їх у реальні цінності. Практично всі ймовірно коштовні вставки (каміння) із прикрас демонтовані. Висновок про тезавраційний характер коштовностей дає підставу гіпотетично ствердити, що скарб було сховано у 1916—1918 рр., відомих значними соціально-економічними потрясіннями. На жаль, супровідних матеріалів, які б точніше і повніше дали можливість датувати час поховання скарбу, не було.

Поряд із культурно-історичною цінністю експертовані предмети мають значну матеріальну вартість, оскільки у їх складі наявні дорогоцінні метали. Реальна вартість предметів визначена за вагою дорогоцінного металу в їх складі на підставі цін на дорогоцінні метали у виробах, затверджених наказом Міністерства фінансів України за погодженням із Національним банком та Міністерством економіки України № 21 від 07.ІІ.1996 р., виходячи із вартості за 1 г дорогоцінного металу відповідної проби: золото 585 проби — 1.255.000 купоно-крб., золото 900 проби — 1.931.000 купоно-крб., срібло 875 проби — 25.000 купоно-крб.

При встановленні вартості предметів декоративно-ужиткового мистецтва — ювелірних та побутових виробів — експертами надана надбавка у розмірі 100 % за наявність клейм відомих фірм, майстерень-виробників, окремих майстрів золотої та срібної справи ХІХ — поч. ХХ ст., рідкісне поширення аналогічних предметів нині.

Фізичний стан предметів задовільний. Значні потертості, подряпини, забоїни на монетах та виробах виникли під час обігу та тривалого вжитку. На певній частині монет-дукачів зображення леґенди стерті механічним способом для надання їм специфічного блиску.

Таким чином, вартість скарбу за сумою оцінки кожного предмета станом на 18.IV.1996 р. становить: 2.960.177.000 купоно-крб. (= 29.601,77 ₴).

Враховуючи неординарність знахідки, масштаби тезаврованих цінностей, географічне походження, унікальність операції, проведеної відповідними підрозділами Управління Служби безпеки України по Сумській області щодо врятування від пограбування скарбу, та розглядаючи його як суто науково-історичне явище, експерти вважають за доцільне встановити загальну оцінку скарбу 10.000.000.000 (10) млрд. купоно-крб.!

Якщо усе це перевести у гривні, то вийде теж кругленька сума — 100.000 ₴! Шкода, що лебедицям не залишили знімків чи переведених на папір за допомогою простого олівця відбитків монет. А там були і зовсім рідкісні — золоті дукати і франк, а також дукачі, медалі. Саме ця частина скарбу становить неабиякий інтерес для наших нумізматів.

Сучасне Українське козацтво та його проблеми

«Пропали пани гетьмани,
а кобила порох з’їла»
(Українське народне прислів’я)

Чим є сучасне козацтво в Україні, кому служить і яку мету ставить перед собою? Щоб відповісти на ці питання, варто зробити хоч короткий екскурс у недавнє минуле.

Найстаршою громадською орґанізацією України козацького напряму є “Українське козацтво”, яке було створене у Х.1991 р. і зареєстроване у ІІІ.1992 р.

Першим його гетьманом обрали українського політика і державного діяча В’ячеслава Чорновола.

Ґенерал-майор Збройних Сил України Володимир Мулява очолював Українське козацтво із 1992 по 1998 рр.

У 1998 р. гетьманом Українського козацтва було обрано ґенерала і народного депутата Івана Біласа, а у 2005 р. — Президента України Віктора Ющенка.

Ющенко не залишився у боргу, його Указом була створена Рада Українського козацтва, в яку увійшли усі керівники міжнародних і всеукраїнських козацьких організацій і яку цього разу він очолив особисто.

Однак підвищення статусу Ради дозволило хитромудрим верховним отаманам продовжити облаштовувати свої ділові та суспільні інфраструктури — маючи на робочому столі фото із Президентом, а також посвідчення із його підписом, у нашій державі можна багато чого зробити корисного. І не тільки для країни.

Раду Українського козацтва створювали із благою метою — надати козацьким організаціям України позитивний імпульс для розвитку і використання знання і досвіду десятків тисяч фізично здорових і по-справжньому релігійних чоловіків у справі захисту Батьківщини. Плани інтеґрації  козацтва у силові структури, створення загонів для прикриття кордонів, використання козацького досвіду у підготовці призовників і вихованні підростаючого покоління існують давно, однак усі вони припадають пилом у довгих шухлядах міністерств і відомств, не проходячи погоджень.

А який чиновник погодиться поділитися хоч малою часткою своїх повноважень і хоч копійкою виділених на його Міністерство бюджетних коштів?

На розвиток і становлення козацтва неґативно впливають і постійні штучні спроби «згори» об’єднати їх. На мій погляд, об’єднання має визріти всередині козацьких організацій.

Специфіка козацтва в Україні ще й у тому, що козацькі орґанізації орієнтуються на певні конфесії та завзято відстоюють їхню виняткову правоту, нерідко за допомогою кулаків. Спроби злити усіх козаків в одну велику балію можуть призвести до того, що багато хто зволіє залишити рух, аніж почати слухати проповіді священиків інших конфесій.

В історії розвитку сучасного українського козацтва можна виділити такі етапи:

• 1989—1992 рр. — виникнення на території України місцевих козацьких товариств і об’єднання їх під юрисдикцією Міжнародної орґанізації «Українське козацтво».

• 1992—1995 рр. — розвиток і адаптація традицій козацьких товариств у сучасних умовах.

• 1995—2008 рр. — вихід зі складу Міжнародної орґанізації «Українське козацтво» окремих ґруп козаків і реєстрація ними незалежних козацьких товариств із всеукраїнським та міжнародним статусом.

• 2009 р. — початок об’єднання діючих козацьких товариств в об’єднання різних рівнів, такі, як «Рада козацьких отаманів Україна», «Дике Поле» і «Фонд ім. І. Сірка».

На жаль, наші чиновники і політики продовжують ремствувати на брак патріотизму у молодіжному середовищі, на «загрозливе» поширення впливу нетрадиційних конфесій на молодь.

Насправді все просто — їх прикладом для наслідування повинні бути власні герої, наприклад, Б. Хмельницький, І. Богун та ін. А не як у сьогоднішній ситуації: підлітки можуть успадковувати тільки термінаторів і бравих ковбоїв. У кращому випадку, вони захоплювалися героями фільму «Вогнем і мечем», які так славно та швидко перемогли козаків Б. Хмельницького, тільки за 2 серії.

У колективній свідомості кожного народу живуть та розвиваються свої власні образи і герої, завдяки їм народ ідентифікує себе, свою роль у розвиткові планети, відчуває свою особливість…

На сьогодні Козацтво — це один із найближчих святих героїчних етапів української історії.

До недавнього часу головними проблемами українського козацтва були: його роздробленість, відсутність контролю і єдиних реґулятивних норм. У деяких козацьких орґанізаціях досі обирають власних гетьманів, присвоюють козацькі звання, вручаються нагороди, довільно трактують козацькі традиції, формують власну ідеологію і систему виховання і т. д… Усі ці особливості козацьких орґанізацій відрізняють їх за своєю природою від звичайних об’єднань громадян.

Втім, зазначені факти є загальновідомими і я наводжу їх тут тільки із метою порівняння. Сьогодні виникають нові проблеми: втрата громадського авторитету й ослаблення впливу козацьких орґанізацій, втрата керівництвом країни інтересу до розвитку козацького руху в Україні.

Оскільки козацтво намагалося триматися осторонь від політики, то на нього просто перестали звертати увагу і з ним перестали рахуватися.

Я хочу навести слова геніального письменника Миколи Гоголя: «Українське козацтво — гордість української нації, це — джерело духовної сили, благородства, що народжує безкорисливу участь у спільній справі, виконання свого обов’язку, навіть якщо цей обов’язок вимагав участі у заколоті».

Його слова і сьогодні актуальні, сьогодні козацтво — та сила, яка може гідно захистити інтереси свого народу і свого етносу, і козацька громада повинна постати як традиційна опора суспільства. Головне патріотичне призначення козацтва — захист Батьківщини від зовнішніх і внутрішніх ворогів, у тому числі і казнокрадів, які змушують народ терпіти знущання, спрямовані на збагачення тільки певного прошарку суспільства, насаджують у країні злидні і страждання, беззаконня і безчинства при повній бездіяльності громадськості.

24.IV.2012                                                                                                              Курінний отаман

Сергій СКОРОБОГАТИЙ 

Проблеми сучасного Українського козацтва 

(у розвиток теми)

Сучасне українське козацтво — сучасні громадські орґанізації в Україні та поза її межами, метою яких є відродження традиційних козацьких цінностей, плекання історичної пам’яті про феномен українського козацтва. 

Сучасне Українське козацтво не є окремою козацькою орґанізацією, а являє собою Всеукраїнський козацький рух на чолі із Гетьманом козацтва всієї України, народним депутатом 4-х скликань Верховної Ради України, Заслуженим юристом України, доктором філософських наук Ю. А. Кармазіним. Нині його діяльність координує Міжнародна орґанізація «Об’єднана Рада Українського та Зарубіжного Козацтва» (ОРУЗК). Ґенеральний Штаб ОРУЗК очолює Наказний гетьман, Верховний отаман, Головнокомандувач ОРУЗК, Голова Президії Великої Ради отаманів України (ВРОУ), Маршал козацтва О. П. Левандо. 

Представниками цього руху є нащадки козацьких родів, окремі громадяни, які вважають себе козаками, та козацькі громадські орґанізації, які відстоюють національну козацьку ідею, сприяють захисту політичних, економічних, культурних та історичних досягнень Українського народу, беруть участь у забезпеченні духовного розвитку, фізичного здоров’я та високої моральності українського суспільства, використовуючи набутки багатьох поколінь своїх попередників.

Нині сформовані основні напрями розвитку козацького руху — Реєстровий, Запорозький, Вільний і Звичаєвий (Традиційний). Вони мають своїх історичних попередників:

• Реєстровий. Цей масовий напрямок представляє головним чином Українське козацтво й Українське реєстрове козацтво (Анатолій Шевченко), меншою мірою Військо Запорозьке низове (отаман — Олександр Панченко). Ці орґанізації зорієнтовані на державу та прагнуть їй служити.

• Запорозький. Цей масовий напрям представлено Міжнародною громадською орґанізацією  Козацтво Запорозьке (верховний отаман — Дмитро Сагайдак). Козаки визнають одне духовне керівництво — Українську Православну Церкву (Московського патріархату).

• Вільні козаки. До нього зараховують Об’єднане козацтво України (керівник — Анатолій Попович). Орієнтоване на УПЦ Київського патріархату (нині — ПЦУ).

• Звичаєве козацтво. Не має значного поширення в Україні. Сюди належать Звичаєва громада українських козаків (ЗГУК), Характерне козацтво, школи бойового Звичаю «Спас» і Бойового гопака та ін. Характерною ознакою звичаєвого козацтва, на противагу реєстровому, є традиційні однострої (без погонів і лампасів) та відсутність ґенеральських звань. Один із лідерів цього напрямку — Євген Петренко — колишній головний отаман Українського козацтва.

Сьогодні в Україні зареєстровано понад 60 всеукраїнських та міжнародних козацтв і ≈ 600 козацьких орґанізацій із реґіональним (місцевим) статусом — обласних, районних і міських. Кілька тисяч громадян України мають посвідчення «ґенерала козацтва».

УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ

Виловлювання браконьєрів, звичайно, благородна й геройська справа. «Троє [козаків] там [на фронті] уже побували», — це, безумовно, переконливий арґумент.

Могло бути 3 полки. По-модерному, 3 бриґади…

Ну, добре, хай би було 3 батальйони. Це — цілий полк/бриґада…

Зрештою, могло ж бути там, на фронті, бодай 3 козацьких сотні. Це ж цілий батальйон. Як багато інших, чиї назви ми знаємо.

Не було там бодай однієї сотні, як майданівські…

Radiy Radutny стверджує, що троє таки були там, на фронті. Гаразд, троє справжніх козаків могли бути міні-з’єднанням — ефективною мобільною ДРҐ. Цікаво, під яким козацьким знаменом, під якою хоруґвою воювала ця ґрупа?

О, вони не мали козацького знамена чи хоругви?! Вони воювали під знаменами ЗСУ, СБУ, НҐУ, добробатів? Тоді до чого тут українське козацтво?..

…Дехто, можливо, знайде причину: козаки ж, мовляв, — це кавалерія, це характерники… У боях на Донбасі ж воюють уже новітні технології… Це — правда. Як правда й те, що бронетанкові частини у США й Канаді традиційно називають… кавалерійськими…

Отже, з останньої козацької «імпрези» [йдеться про вибори Юрія Кармазіна гетьманом Українського Козацтва. — В. К.] гигикати не будемо, але висновок зробимо однозначний: УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО ТРЕБА ПЕРЕЗАСНОВУВАТИ! І пере-засновувати його треба так, щоб шароварники й ґенеральники відсіялися, а українське козацтво відроджувалося як сила, яка береже дух вільного народу.

Володимир Іваненко

[наш земляк, американський 

учений українського походження]

22.V.2018 р.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. 20 років з дня цієї дивної події // ЛЕБЕДИНСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА МЕРЕЖА www.Lebedin.net. — 17.IV.2016. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.lebedin.net/print.php?type=N&item_id=345 

2. Безуглий Михайло Митрофанович // Наши депутаты // КПУ Лебединщини. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://kpu-lebedin.at.ua/index/nashi_deputaty/0-5  

3. Виставка «Скарби Сумської землі» (Лебединський скарб), з 29 травня // НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://nmiu.com.ua/novyny/466-vystavka-skarby-sumskoi-zemli-lebedynskyi-skarb-z-29-travnia 

4. Відкриття виставки «Скарби Сумської землі» (Лебединський скарб) // Національний Музей Історії України — НМІУ // Facebook. — 29.V.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://www.facebook.com/pg/nmiuu/photos/?tab=album&album_id=651047725104549 

5. Вся Украина — жители. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://nomer.cc/allukraina/lastName_%D0%91%D0%95%D0%97%D0%A3%D0%93%D0%9B%D0%AB%D0%99_firstName_%D0%9C%D0%98%D0%A5%D0%90%D0%98%D0%9B_pagenumber_0.html 

6. Дудченко В. Г. Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть). — Суми: ПКП «Еллада S», 2012. — С. 192—194. 

7. Іваненко Володимир. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО В КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ // VOLODYMYR IVANENKO ВОЛОДИМИР ІВАНЕНКО. — 31.V.2018. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://volodymyrivanenko.com/page/14/

8. Клад общегосударственного значения // ЛЕБЕДИНСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА МЕРЕЖА www.Lebedin.net. — 26.V.2011. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://lebedin.net/print.php?type=A&item_id=103   

9. Лебединська районна рада // Результати виборів депутатів ради. — 05.ХІ.2010. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/WM02815?PID112=21&PID102=2700&PF7691=2700&rej=0&pt00_t001f01=800&pxto=0   

10. Лебединська районна рада // Результати виборів депутатів ради в багатомандатному виборчому окрузі. — 05.ХІ.2010. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.cvk.gov.ua/pls/vm2010/WM02815?PID112=21&PID102=2700&PF7691=2700&rej=0&pt00_t001f01=800&pxto=2 

11. Лебединський скарб // YouTubeUA. — 31.V.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://www.youtube.com/playlist?list=PLaQbDsb8v-6Hti7mRMIYMHoN_j1jLhkZ0

12. Лебединський скарб знову нагадав про себе // Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва. — 30.V.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://artmuseum.lebedyn.org/2017/05/30/lebedynskyj-skarb-znovu-nagadav-pro-sebe/  

13. ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СКАРБ — НАЙЦІННІШИЙ В УКРАЇНІ! // Лебединська районна державна адміністрація. — 20.ХІІ.2014. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://lbd.sm.gov.ua/index.php/uk/component/content/article/8-novini/2026-lebedinskij-skarb-najtsinnishij-v-ukrajini 

14. Лебединський скарб представлено у Національному музеї історії України // ЛЕБЕДИН з поглядом у майбутнє. — 31.V.2017.  — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://lebedyn.com.ua/lebedinskij-skarb-predstavleno-u-nacionalnomu-muze%D1%97-istori%D1%97-ukra%D1%97ni/

15. Лебединський скарб // Сайт РМО вчителів історії. — 29.V.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://lebhistory.at.ua/news/lebedinskij_skarb/2017-05-29-10 

16. Лебединський скарб // Управління культури. — 30.V.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://kultura.sm.gov.ua/index.php/ru/2687-lebedinskij-skarb 

17. Лобинцев Валерий. Сокровища возвращаются // ЛЕБЕДИНСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА МЕРЕЖА www.Lebedin.net. — 18.IV.2010. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://lebedin.net/articles.php?article_id=76 

18. МАТВЄЄВА Наталя. «Ми прагнемо бути гідними чеснот наших Героїв» // Лебедин PRESS.  — 15.Х.2015. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/1438-mi-pragnemo-buti-gidnimi-chesnot-nashikh-gerojiv 

19. Метёлкин Н. В. “Сокровища и ненайденные клады Украины” // ЛЕБЕДИНСЬКА ІНФОРМАЦІЙНА МЕРЕЖА www.Lebedin.net. — 26.V.2011. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://lebedin.net/news.php?readmore=175  

20. Метёлкин Н. В. Сокровища и ненайденные клады Украины / Н. В. Метёлкин. — М.: ОЛМА Медиа Групп, 2006. — С. 104—106. 

21. Оглядовий туристичний маршрут // Лебединський міський художній музей ім. Б. К. Руднєва. — 22.VI.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://artmuseum.lebedyn.org/2017/06/22/oglyadovyj-turystychnyj-marshrut/

22. Підрахували Лебединський скарб // YouTube. — 23.І.2015. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://www.youtube.com/watch?v=17NapkXp6Sc&fbclid=IwAR2uCXWlJw_ksy9UfTsg-12lY_KIWofbHcryAC0sbl1SwH-xonO4RpuWduc 

23. Постійна комісія з питань агропромислового комплексу, промисловості, транспорту, зв’язку, охорони навколишнього природного середовища // Лебединська районна рада Сумської області. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.lebrada.gov.ua/index.php/pro-rajonnu-radu/struktura/postijni-komisiji/postijni-komisiji-vi-sklikannya/7-postijna-komisiya-z-pitan-agropromislovogo-kompleksu-promislovosti-transportu-zv-yazku-okhoroni-navkolishnogo-prirodnogo-seredovishcha 

24. Скарби НКВД. Що лежить у нашій землі // історична правда // УКРАЇНСЬКА ПРАВДА. — 27.ХІ.2010. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.istpravda.com.ua/artefacts/2010/11/27/6586/  

25. Сучасне українське козацтво // ВІКІПЕДІЯ Вільна енциклопедія. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B5_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5_%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%BE 

26. Ткаченко Б. І. Лебедія: Історичні нариси в двох книгах: Книга перша. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. — С. 416, 418—422.

27. У Національному музеї історії відкрилася виставка «Скарби Сумської землі» (Лебединський скарб) // Інформаційний портал “Everyday.Sumy”. — 30.V.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://everyday.sumy.ua/u-nacionalnomu-muze%D1%97-istori%D1%97-vidkrilasya-vistavka-skarbi-sumsko%D1%97-zemli-lebedinskij-skarb/

28. ФІЛІЯ N 6  —  М.. ЛЕБЕДИН ВІДКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА “СУМИНАФТОПРОДУКТ” //  B2BToday.com.ua.  — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://b2btoday.com.ua/id/2675356

29. Чалий Валерій Григорович // Сумська обласна рада. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: https://sorada.gov.ua/pro-oblasnu-radu/deputaty-oblasnoji-rady/deputaty/17290-chalyj.html

30. ШЕВЧЕНКО Сергей. Спасение лебединских сокровищ // Всеукраинские Ведомости. — 30.V.1996. — № 97(525).