ДУДЧЕНКО Володимир Григорович

0
59

ДУДЧЕНКО Володимир Григорович (* 26.ІХ.1932, м. Лебедин — † 07.IV.2016, там само; похований на Мироносицькому кладовищі) — відомий журналіст (патріарх лебединської журналістики більш ніж із 50-річним стажем), книголюб, дослідник-краєзнавець, поет, публіцист, шевченкознавець.
Народився у сім’ї потомственого залізничника. Дід — Микита Федорович (* 18?? — † 19??) — виходець із Білопільщини, разом із іншими прокладав залізничну колію від залізничної станції Боромлі до Лебедина. А ще славився в окрузі як столяр і пасічник. Батько — Григорій Микитович (* ? — † 19??) — працював черговим по залізничній станції Лебединській. Батько іще до ІІ Світової війни закінчив Російську академію шляхів сполучення (РАПС; нині — у складі Російського університету транспорту (РУТ (МІІТ = Московський інститут інженерів транспорту))) і працював начальником вузлових залізничних станцій Лозової і Мерефи.


У 1952 р. Володимир закінчив 10-річну Лебединську СШ (нині — ЗОШ І—ІІІ ступенів) № 1. Відразу ж після школи влаштувався будівельником на відбудові післявоєнних руїн військового містечка у м. Лебедині, працював у пошуковій бригаді, яка проектувала новий військовий аеродром стратегічної авіації, потім — у гарячому цеху Лебединського цегельного заводу (ЛЦЗ). Далі — в РБУ (ремонтно-будівельному управлінні) при Лебединському міськвиконкомі. Але потяг до слова, красного письменства привів молодого Володимира до редакції Лебединської районної газети «Соціалістичне життя» (потім — «Будівник комунізму», «Життя Лебединщини»), де він був спочатку дописувачем і робсількором, а ще пізніше — до тижневика «Будьмо разом».
Від 1955 р. розпочався його шлях у журналістику. Улітку 1955 р. Володимира прийняли на посаду коректора Лебединської районної газети «Соціалістичне життя». Писав інформації, репортажі, кореспонденції, нариси, фейлетони, гуморески. Взявся і за краєзнавчу тему. Початок краєзнавчого інтересу припадає саме на 2-у пол. 50-х рр. минулого століття. Тоді ж у газеті «Соціалістичне життя» започаткував рубрику «Портрет нашого сучасника». У 1956 р. 24-річний поет Володимир Дудченко став одним із фундаторів літературного, а згодом — літературно-краєзнавчого об’єднання «Обрій» при редакції районної газети, яке очолював понад 30 років. Тривалий час за сумісництвом працював фотокореспондентом.
Навесні 1963 р. Володимира призначили редактором Лебединського районного радіомовлення (нині — Лебединська редакція міськрайоного радіомовлення «Світанок»), якому віддав ≈ 40 років. Разом із тим не поривав творчих зв’язків із районною та іншими газетами Сумщини і України. Працюючи у газеті, закінчив у 1964 р. загальнонауковий факультет журналістики Київського державного університету (КДУ) ім. Т. Г. Шевченка (нині — Київський національний університет (КНУ) ім. Тараса Шевченка) та у 1967 р. — філологічний факультет Сумського державного педагогічного інституту (СДПІ; нині — Сумський державний педагогічний університет (СумДПУ)) ім. А. С. Макаренка. Усе своє подальше життя присвятив журналістиці. За довгий журналістський шлях Володимир Григорович виростив і виховав не одне покоління журналістів-«районщиків». А з його творчістю знайомилися читачі і радіослухачі не лише Лебединщини, а й Сумщини, України. Володимир Григорович піднімав у своїх публікаціях різні теми. На сторінках місцевих видань «Життя Лебединщини» та «Будьмо разом» часто виходили його інформаційні добірки, розповіді про земляків, репортажі із місць подій, краєзнавчі розвідки, поетичні та гумористичні рядки, фейлетони.
Але особливо хвилювала його Шевченкіана, яку досліджував упродовж усієї журналістської діяльності. В. Г. Дудченко вніс значний вклад у вивчення Шевченкіани, яку досліджував із 1965 р. Записав перекази та спогади про Т. Г. Шевченка від місцевих старожилів, у т. ч. від правнучки братів Залеських, у Лебединську садибу яких поет приїздив у 1859 р. Значну увагу краєзнавець приділив і князю М. Г. Рєпніну-Волконському, копію портрета якого перемалював Тарас Шевченко, а княжна Варвара Миколаївна писала листи Тарасові на заслання, клопотала перед начальством про пом’якшення суворого покарання поета. У районних та обласних газетах опублікував ≈ 30 матеріалів про Т. Г. Шевченка.
Найбільше місце у творчому доробку В. Г. Дудченка після Шевченківської теми займають публікації, присвячені перебуванню композитора С. Рахманінова на Лебединщині, Народному артисту СССР, співакові Б. Р. Гмирі, двічі Герою Радянського Союзу, Маршалу бронетанкових військ П. С. Рибалку, художнику В. Г. Кричевському, письменникові К. О. Гордієнку, поетам М. М. Петренку і В. Довжику, двічі Герою Соціалістичної Праці М. Х. Савченко та іншим землякам. Чимало матеріалів довелося опублікувати про нашу землячку пушкінської пори В. І. Анненкову, родичку М. Ю. Лермонтова, син якої — генерал від інфантерії М. М. Анненков — будував Закаспійську залізницю довжиною в 1.000 км, темпам будівництва якої свого часу дивувалася Європа.
В. Г. Дудченко виховав молоду плеяду літераторів, краєзнавців та журналістів місцевої преси. Кожні 5 років журналіст підвищував свій фах на столичних, республіканських і обласних вищих курсах кваліфікації. А за участь у фахових конкурсах був нагороджений десятками почесних грамот у конкурсах «Пам’ять народна», «Природа — твій друг» та ін.
Від природи був книголюбом. Член Всеукраїнського товариства книголюбів (ВТК; нині — Товариство книголюбів України (ТКУ)) із 1970 р. Увагу краєзнавця привертали старі книги й особливо ті, на які цензура накладала «табу», із яких навчався читати поміж рядків. Творчі зустрічі у Спілці письменників України (СПУ; нині — Національна СПУ (НСПУ)), театри, музеї, пам’ятні місця, зустрічі із письменниками-земляками, подорожі по Шевченківських місцях залишили незабутні враження. У блокнотах з’являлися записи про необхідність підготувати цікаву тему для публікації у газеті. А відвідавши столичні букіністичні магазини, де продавалися окремі томи старовинних енциклопедій, перші видання старих післяреволюційних енциклопедій, познайомився із видатними книголюбами м. Києва, які охоче ділилися своїми пізнаннями про давні видання і своїми надбаннями.
У м. Лебедині й у с. Михайлівці нинішнього Лебединського району свого часу перебували маєтності наказного гетьмана України П. Л. Полуботка. Не обминув краєзнавець і тему вивезених до Європи скарбів замордованого у підвалах Петропавловської фортеці Павла Полуботка. В. Г. Дудченко у міськрайгазеті підняв тему збереження старовинних курганів на території Лебединщини і Козацької могили 300-літньої давності, де покояться ≈ 900 козацьких старшин, які підтримали курс гетьмана Івана Мазепи на здобуття незалежності України і понад 300 років тому були страчені царськими сатрапами. Відновлена у 1993 р. символічна могила із дерев’яним хрестом височіє наприкінці вулиці Пограничної у Лебедині. А українські патріоти привезли і подарували на увічнення пам’яті гетьманців полірований гранітний козацький хрест висотою у 2,5 м. Меморіал козацької Слави «Козацька могила» у Лебедині відкритий 20.Х.2013 р.
В. Г. Дудченку належить розвідка про той факт, що 1-й сільський телефон в Україні й у тодішній Російській імперії з’явився саме у Лебединському повіті у 1899 р. Також дослідив тему «Розвиток проводового радіомовлення на Лебединщині».
Завдяки його зусиллям було створено у 1993 р. книжково-видавничий відділ «Білий лебідь» при редакції міськрайгазети «Життя Лебединщини», де протягом 3 років було видано 6 історико-краєзнавчих збірок із серії «З історії Лебединщини», авторських і у співавторстві з іншими місцевими краєзнавцями:

«З історії Лебединщини» (вип. 1) (1993);
«Ішла війна народна» (вип. 2) (1993);
«Неповторні миттєвості» (вип. 3) (про розвиток місцевої преси на Лебединщині) (Суми, 1994);
«Шевченко і наш край» (вип. 4) (1994);
«Ішла війна народна» (2-е вид., вип. 5) (1994);
«Бальзам лебединських лісів» (вип. 6) (1995).
В. Г. Дудченко — автор понад 1.000 публікацій, кількох книг, у т. ч. гумористичних збірок «Їдемо до ринку» (1994) і «Вогнепальні вила» (1996), збірки громадянської лірики «Михайлівські гори» (1995), де минуле перегукується із сучасністю, співавтор колективних збірок, зокрема, «Дзвони пам’яті», виданої у м. Києві наприкінці 1980-х рр.
В останні роки життя, після виходу на пенсію (V.2000), — позаштатний автор тижневика «Будьмо разом». Чимало теплих публікацій і розвідок у краєзнавчих рубриках — «Край Лебединий» і «Обрій», у тематичних інформаційних добірках «Панорама подій» та «Події і люди тижня», які виходили щодекади і щотижня у 2-х різних газетах («Життя Лебединщини» і «Будьмо разом»). З інтересом їх читала учнівська і студентська молодь, учителі, учні і студенти Лебединських вищого професійного училища лісового господарства (ЛВПУЛГ), медичного і педагогічного училищ, Маловисторопського коледжу Сумського національного аграрного університету (МК СНАУ), 2-х десятків сільських шкіл Лебединського району. В. Г. Дудченко брав активну участь у підготовці енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах» (Суми, 2003). Публікації краєзнавця були використані авторським колективом енциклопедії при написанні біографічних довідок про дипломата Б. Г. Алексенка, поета і письменника Євгена Васильченка, доктора медичних наук Д. М. Калюжного, громадського діяча і мецената Я. В. Кучерова, Героя Соціалістичної Праці І. М. Остапенка, поета Михайла Петренка, оперного співака І. Н. Стешенка, Т. Г. Шевченка та ін. Він також підготував краєзнавчий довідник «Лебединщина в особах» (залишився невиданий). Важко сказати, коли був найвищий творчий злет краєзнавця — коли він підготував до друку краєзнавчий довідник «Лебединщина в особах», над яким працював усе життя, чи коли на сторінках районної преси публікувалися його численні розвідки із серії «Вулиці рідного міста» і «Господні храми Лебединщини», а також систематичні інформаційні добірки.
Не випадково Національна спілка журналістів України (НСЖУ) 06.VI.2004 р. присвоїла пошуковцю високе звання «Почесний журналіст України», а у 2008 р. — звання «Журналіст року». По всій Україні цього звання було удостоєно лише троє журналістів із врученням бронзових статуеток. 24.VIII.2007 р. Всеукраїнська спілка краєзнавців (ВСК; нині — Національна спілка краєзнавців України (НСКУ)) присвоїла журналістові звання «Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців». За свій творчий доробок В. Г. Дудченко був нагороджений численними грамотами НСЖУ, Сумської обласної, Лебединської районної державних адміністрацій, Лебединської міської ради. Нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» із врученням нагрудного знака (17.V.2009). Володимир Григорович любив своє рідне місто, у якому прожив усе життя. Особливою його гордістю стали дослідження історичних довідок про кожну із вулиць, їхніх жителів у минулому й сьогоденні. Вінцем цієї титанічної праці став вихід дослідницько-краєзнавчої книги «Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть)» (2012).
У продовження теми …
Основні дати життя і творчості В. Г. Дудченка:
26.ІХ.1932 — народився у м. Лебедині Сумської області.
1940—1952 — навчання у Лебединській СШ № 1, за винятком 1942–1943 воєнних років.
02.І.1945—1948 — приміський колгосп «Аванґард» — по наряду.
1949 — різноробочий дільниці військових ремонтних робіт № 603.
1952 — Харківський воєн-проект (нині — ДП «Воєн-проект») — у геодезичній групі проектантів Лебединського військового аеродрому (ЛВА зник у вирі «перетворень» 1990-х рр.).
1952–1953 — Лебединський завод будівельних матеріалів (ЛЗБМ), робітник гарячого цеху.
IV.1953—VI.1955 — Лебединське РБУ (рем-будуправління), зав-транспорту і завкадрами.
21.VI.1955 — коректор Лебединської районної газети «Соціалістичне життя» і диктор Лебединського районного радіомовлення.
Х.1956 — член літературно-краєзнавчого об’єднання «Обрій».
1959—VIII.1991 — член КПРС.
1961—1964 — навчання на факультеті журналістики Київського державного університету (КДУ) ім. Т. Г. Шевченка (нині — Київський національний університет (КНУ) ім. Тараса Шевченка).
17.IV.1963 — редактор Лебединського районного радіомовлення (нині — Лебединська редакція міськрайоного радіомовлення «Світанок»).
1964—1967 — навчання на філологічному факультеті Сумського державного педагогічного інституту (СДПІ; нині — Сумський державний педагогічний університет (СумДПУ)) ім. А. С. Макаренка.
1970 — член Всеукраїнського товариства книголюбів (ВТК; нині — Товариство книголюбів України (ТКУ)).
1981 — керівник літературно-краєзнавчого об’єднання «Обрій».
21.VIII.1997 — завідувач інформаційного відділу міськрайгазети «Життя Лебединщини».
V.2000 — вихід на пенсію і продовження співробітництва у випуску тематичних сторінок та інформаційних добірок для газет «Життя Лебединщини» та «Будьмо разом».
06.VI.2004 — присвоєно звання «Почесний журналіст України» із врученням нагрудного знака.
24.VIII.2007 — присвоєно звання «Почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців».
2008 — переможець у номінації «Журналіст року» за підсумками Всеукраїнського професійного творчого конкурсу.
17.V.2009 — нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни» із врученням нагрудного знака.
2012 — вихід у світ дослідницько-краєзнавчої книги «Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть)».
07.IV.2016 — помер у м. Лебедині на 84-у році життя.

Із творчого доробку Володимира Дудченка

МІНІАТЮРИ З НАТУРИ
Дивак
Петро знайомого спитав:
— За віщо кума судять?
— Дивак! Необережність мав
Добро робити людям.
*   *   *
Психологія колективізму
За критику впливового туза
Івана вигнали з роботи.
І всі гуртом голосували «за»,
хоча в душі був кожен «проти».
*   *   *
Один за всіх…
Ми правду любим — бачить Бог.
У ній же сила ого-го.
І стаємо на бік п’ятьох,
де п’ять на одного.

Дуб
Поету і вчителю В. Ф. Пазиничу
Обласканий веснами,
у блискавках мічений,
зелений, вітрами розчесаний чуб.
Громами розтерзаний,
ще й бурями січений,
корінням у землю вгризається дуб.
Він в небо нелинними
простертими віттями
шепоче молитву до Бога й до нас.
Цей дуб і сьогодні тут
шумить над століттями,
його посадив нам Шевченко Тарас.

ОСІННІЙ ВАЛЬС
Супутниці життя Антоніні
Сонячні промені ранні вимели далі ясні.
Осені барви багряні стеляться в ноги мені.
Паркова лава в алеї листям устелена вся.
Стишую крок біля неї, — вабить осіння краса.
Ввечері зоряні далі тут відкривались для нас.
Мріяли ми і мовчали, слухали зоряний вальс.

Видавнича анотація на дослідницько-краєзнавчу книгу Володимира Дудченка «Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть)» (2012)
Книга написана Почесним краєзнавцем України В. Г. Дудченком. Автор зібрав матеріали про вулиці міста, людей, які мешкають на цих вулицях, знаменитих і простих, відомих і невідомих. Але кожен із них вніс свою часточку у життя міста, його історію та розвиток.
Розрахована на широке коло читачів.
В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець

Джерела:

  • vitalbravo71. Вітаємо з ювілеєм Дудченка Володимировича Григоровича! // Гільдія редакторів-ветеранів ЗМІ Сумської області. — 28.ІХ.2012. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://gildiasumy.at.ua/news/vitaemo_z_juvileem_dudchenka_volodimirovicha_grigorovicha/2012-09-28-122
  • Дудченко В. Г. Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть). — Суми: ПКП «Еллада S», 2012. — 208 с.
  • ЖУРНАЛІСТ з поетичною душею // Сумщина. — № 98 (20098). — 03.Х.2012. — С. 27.
    Краєзнавці Сумщини: Володимир Дудченко: Біобібліографічний покажчик. — Суми, 2009. — 48 с. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: ounb.sumy.ua/publish/2009/dud.doc
  • Пам’ятаємо. Згадуємо. Шануємо // Лебедин PRESS. — 28.IХ.2017. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/2487-pam-yataemo-zgaduemo-shanuemo
  • Пам’яті колеги // Лебедин PRESS. — 15.IV.2016. — [Електронний ресурс] — Режим доступу URL: http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/1726-pam-yati-kolegi
  • Парфило Т. В. ЛЕБЕДИНЩИНА В ІМЕНАХ. — Лебедин, 2014. — С. 65 // Лебединська спеціалізована школа І—ІІІ ступенів № 7. — [Електронний ресурс] Режим доступу URL: http://7shkola.com.ua/?page_id=1070
  • Передай мені пам’ять Володимир Григорович Дудченко // YouTubeUA. — 18.ХІІ.2013. — [Електронний ресурс] Режим доступу URL: https://www.youtube.com/watch?v=sdhjSC8whbY

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.