ЛЕБЕДИНЩИНА В ІМЕНАХ
КОРЧАН Василь Йосипович (* 1883, хутір Губчине (нині — у межах м. Лебедина — північно-західна околиця міста) — † 1973, м. Лебедин, похований на Троїцькому кладовищі) — леґендарний український народний лікар-фітотерапевт, потомствений мольфар-цілитель нетрадиційної медицини. Його бабуся і прабабусі позбавляли людей від хвороб. Ще хлопчиськом він почав збирати трави, унікальні рецепти їх застосування, розвивати природний лікарський дар. Прискіпливий, непосидючий, В. Й. Корчан у молоді роки, ще до революції 1917 р., чимало об’їздив у пошуках напівзабутих, нетрадиційних способів лікування. Відвідав ряд монастирів у Європі, Китаї, Японії, опановував тибетську медицину. Протягом усього життя, а прожив він 90 років, вивчав праці авторів, які писали про роль і значення лікарських рослин. Володів унікальним даром тільки травами і спеціальною дієтою виліковувати різні важкі захворювання, наприклад, гангрену і облітеруючий ендартеріїт. Ці хвороби ще й досі не піддаються офіційній медицині. Жив і практикував у м. Лебедині по вул. Гузіївці (нині — Спартака) і Зарудці, № 17. Його популярність як народного цілителя в СРСР була безпрецедентною. Незважаючи на сильний пресинґ із боку влади і цькування його у пресі всіх рівнів, Дід Корчан, а саме так його всі називали, продовжував свою благородну місію — лікував людей. У нього лікувалися навіть ті, хто брав участь у його цькуванні. Як справжній лікар від Бога, він нікому не відмовляв у допомозі. Коли В. Й. Корчана ховали, всі підприємства м. Лебедина неофіційно припинили роботу і люди вийшли провести свого Справжнього Народного Почесного громадянина — усіма шанованого Діда Корчана в останню путь. Благородну справу цілителя продовжив його єдиний учень і послідовник Костянтин Борисович Кульомза (* 19?? — † до 1993) — директор Лебединського міського стадіону «Аванґард», організатор Лебединської ДЮСШ (дитячо-юнацької спортивної школи). Працюючи під керівництвом В. Й. Корчана, він сприйняв його живий практичний досвід, ставши, із його відходом із життя, володарем зібраних безцінних матеріалів, особистих записів із народної медицини, продовжувачем його справи. Це, в цілому, майже 40-річний період життя К. Б. Кульомзи. В. Й. Корчан і К. Б. Кульомза були відмінними знавцями анатомії і фізіології людини, чудовими психологами, точними діагностами. У далеко неповному перелікові усіх недуг, від яких вони позбавляли, — бронхіальна астма, захворювання нирок, гастрити, кон’юнктивіти, катаракти, виразка шлунка, холецистит, панкреатит, серцеві захворювання, поліартрит, остеохондроз, захворювання шкіри, у т. ч. екземи, опіки, імпотенція, трофічні виразки.
У продовження теми …
Іще про лікувальні трави…
Жив у невеликому містечку Сумської області В. Корчан. Він склав безліч комбінацій із цілющих трав для лікування важких хвороб. У нас перед очима пачка відгуків фахівців про препарати Корчана, у тому числі із республіканського протезно-ортопедичного шпиталю у Києві, НДІ клінічної експериментальної хірургії у Москві, одного з професорів у клініці 2-го Московського інституту ім. Пирогова … Ще у жовтні 1952 р. на засіданні вченої ради Українського інституту клінічної медицини ім. академіка М. Стражеска слухали повідомлення доцента А. Пхакадзе про підсумки випробування методу Корчана для лікування ендартеріїту. Був присутній і автор пропозиції. Вчена рада позитивно оцінила метод, вважаючи за потрібне рекомендувати його у широку практику.
Чи відомо в Інституті лікарських рослин про досвід В. Корчана? Так, він багато років достукувався у ВІЛР (Всесоюзний інститут лікарських рослин), пропонуючи свій метод. У лютому 1970 р. приїжджала до нього завідувачка лабораторії фармакології та народної медицини професор А. Турова. “Ознайомившись із результатами лікування Вами ряду важких хвороб, ВІЛР вважає за доцільне досліджувати Ваш досвід”, — так писав Корчанові тодішній директор інституту В. Хржановський. Туровій доручалося укласти із ним угоду на роботу в якості консультанта, отримати для лабораторного випробування лікарські препарати. Вона привезла у Москву відгуки медичних установ про праці Корчана за багато років.
На тому контакти сторін обірвалися. У минулому році, у 90-річному віці, помер старий фельдшер Корчан, не дочекавшись визнання фахівців ВІЛР. Йому навіть не повідомили, як розпорядилася Турова отриманими матеріалами. Метод його фактично втрачено.
А. Єжелєв, Є. Черних, спец. кор. “Известий” //
“Известия”, 9 квітня 1974 р., стор. 5
Народний цілитель із Лебедина
Зараз у багатьох газетах, на радіо, телебаченні, в Інтернеті рекламують різних цілителів, які обіцяють вилікувати від різноманітних хвороб. Наводяться відгуки пацієнтів, проводяться масові прийоми громадян, вказується ціна лікування чи препарату, що пропонується придбати хворому. І все це робиться відкрито, з відома Міністерства охорони здоров’я, ледве не за виданою ним ліцензією. Того самого Міністерства, яке колись погрожувало арештом Василю Корчану, справжньому народному цілителю з Лебедина, який, свого часу, вилікував 1200 хворих з різних куточків тодішнього Радянського Союзу.
Василь Корчан залишив після себе 1200 папок — своєрідні історії хвороб своїх пацієнтів, яких він вилікував. Результати лікування простежував протягом тривалого часу. В той же час, із Сумського облздороввідділу і навіть з Міністерства охорони здоров’я в Києві надходили вказівки негайно припинити «знахарство» під загрозою кримінальної відповідальності.
Пресинґ на народного лікаря був дуже й дуже потужним, не допомагали ні історії хвороб, акуратно написані крупним почерком Корчана, ні клопотання вилікуваних хворих, ані навіть прохання місцевих організацій міста, які бачили, що Василь Йосипович — ніякий не шарлатан, що він дійсно не тільки лікує, а й виліковує хворих. Але відповідь на всі листи і клопотання була одна — займатися лікуванням без спеціальної медичної освіти катеґорично заборонено.
Свого часу Корчан просив Міністерство дати йому 10 студентів-старшокурсників медінституту: «Нехай живуть у мене, я і годувати їх буду — тільки щоб вчилися вони розуміти трави, як і що з ними можна робити, як сушити». Відповідь була така: «А що, хіба це наука — сушити трави?». По сушінню трав у Корчана була своя система: яку з якою травою розкладати на горищі, коли перевертати… Звертався Корчан до влади і з проханням видати свою книгу (навіть за свій рахунок). Відмовили.
Свого часу про Корчана написала центральна українська газета «Правда України», що й послужило приводом для серйозних неприємностей і для газети, і для автора статті Якова Жуковського, який дізнався про Корчана випадково від чоловіка з Чернігова, який багато років хворів туберкульозом у відкритій формі. Він регулярно їздив до Києва в Інститут туберкульозу на піддування (підкачування повітря у плевральну порожнину). В поїзді випадково дізнався про Корчана і, не заїжджаючи додому в Чернігів, поїхав до Лебедина. Два тижні хворий приймав мікстуру на травах по три столові ложки в день. Потім, після перевірки, приймав інше запропоноване пиття, і так кілька разів. Через два місяці поїхав до Києва в інститут на перевірку. Зробили рентген — каверни нема. Вилікуваний Корчаном пацієнт із Чернігова зайшов до редакції газети «Правда України» і розповів свою історію. Столичний спеціалізований інститут за кілька років не зумів зробити того, що за два місяці зробив народний лікар, який не мав ніяких дипломів.
Яків Жуковський, кореспондент «Правди Україна», зателефонував директору Інституту туберкульозу. Професор Мамолат був «в курсі», говорив сухо. Жуковський зателефонував у Лебедин. В райком партії, першому секретарю.
— Та у нього тут натовпи, — їдуть із самих різних місць.
Поїхав Жуковський до Лебедина, у відрядження. По дорозі до Корчана на Зарудку познайомився з полковником.
— Лікуватися їдете? — запитав Жуковський.
— Ні, — відповів полковник, — дякувати. Він дружину вилікував від вовчанки. (Червона вовчанка лікується важко, хвороба іноді тягнеться роками).
Журналіст у будинку Корчана на стелажах побачив, як у бібліотеці, ряд папок. В них детальні записи про те, яка трава, як сушив, як подрібнював, що потім робив з нею, кого лікував цією травою і повна історія лікування. Жуковський наївно думав, що достатньо буде розповісти про Корчана в газеті, і йому допоможуть. Адже «Правда України» була органом ЦК партії. Але саме звідти, із ЦК, редакція газети одержала нахлобучку. Влетіло і Жуковському. А відгуки на статтю ішли і йшли. Листи до Корчана в Лебедин носили ледве не мішками, багато з них збереглися. Як і канцелярські папірці — вказівки із Сумського відділу охорони здоров’я та з Міністерства: «Негайно припинити знахарство під загрозою кримінальної відповідальності». Прокурор взяв із Корчана підписку, що лікувати нікого не буде, інакше — в’язниця.
Дід Корчан (так його тоді називали) нічого не обіцяв хворим на рак: «Не можу, немає у мене такої травки», — говорив він. Але інші хвороби Василь Йосипович лікував із великим успіхом, як зараз говорять, із блискучим кінцевим результатом. У повному переліку хвороб, які він лікував, — майже 30 захворювань органів дихання, шлунку та кишківника, захворювання печінки та жовчовивідних проток, підшлункової залози, нирок, сечового міхура, хвороби органів кровотворення і цілий «букет» захворювань шкіри, в тому числі вовчанка та рожевий лишай. У Корчана лікувались навіть ті, хто брав участь у його цькуванні. Як істинний лікар від Бога, він нікому не відмовляв у допомозі.
Василь Йосипович Корчан помер у віці 90 років. Коли його ховали, майже всі підприємства міста неофіційно припинили роботу, і люди вийшли провести всіма шанованого Діда Корчана в останню путь.
Пам’ятник Корчану встановили ще в 1973 році: на великій гранітній плиті — його барельєф, а внизу, між датами народження та смерті, стеблинки трав, яким все життя був відданий народний цілитель…
Ось що писав про Корчана у книзі «Вулиці рідного міста. Лебедин на межі тисячоліть» краєзнавець Володимир Дудченко (нині покійний, земля йому пухом і Царство Небесне): «Перше поселення відомого в Україні цілителя Василя Йосиповича Корчана було на Гузіївці [Назва вулиці. — В. К.]. У середині 30-х років минулого століття він поселився тут разом зі своєю дружиною Липою [Олімпіадою Миколаївною (* ? — † 19??). Насправді ж — Софією Гаврилівною (* 1884 — † 1945). Олімпіада Миколаївна була 2-ю дружиною В. Й. Корчана (після смерті 1-ї дружини — Софії Гаврилівни). — В. К.]. То були нелегкі після-голодоморні роки…
Звідси він переселився на Зарудку, поближче до берегів річечки Вільшанки, яку Василь Йосипович теж полюбляв й оберігав від засмічування її берегів і русла…
Мешканці округи шанували Василя Йосиповича як правознавця і правозахисника малозабезпечених, а також як мецената і благодійника, який давав значні суми коштів на утримання місцевого дитячого будинку, Троїцької церкви, будівництво міського спортивного залу. Це та людина, про яку продовжують складати ймовірні леґенди, а дідусі його років… заводили такі ж роздвоєні борідки… У постаті цілителя відчувався владний погляд з іскринками іронії, доброзичливості і статечності, відчувалась упевненість у самій поставі, він володів і вміло застосовував веселі й ориґінальні жарти з давньоукраїнського гумору».
Ось таким був народний цілитель із Лебедина Василь Корчан.
Федір Наумко,
член Національної спілки
журналістів України,
м. Суми
Хранителі священного Ґрааля
Передмова. Нещодавно в Сербії була опублікована стаття про леґендарних травників-фітотерапевтів, які, не дивлячись на багато труднощів, досягли вражаючих результатів у лікуванні травами багатьох хвороб і врятували тисячі життів. Автор матеріалу, який перекладений на українську мову і пропонується нижче Вашій увазі, белградський журналіст Тетяна Ґуторова.
Леґендарний травник Василь Корчан у Радянському Союзі був популярнішим за будь-яку кінозірку. Його власне життя — як неймовірний фільм. У ньому було все: війна, любов, тисячі врятованих життів, всенародна слава, і при цьому — жорстокі переслідування із боку влади. Пожежа після смерті діда Корчана знищила багато його унікальних рецептів. На щастя, одному з його учнів, протоієрею отцю Павлу, вдалося зберегти частину його спадщини. Священик, у свою чергу передав знання своїй доньці і зятю.
…І Світова війна. Європа в хаосі. Кривава м’ясорубка перемелює мільйони життів. Фронтові санітари не встигають виносити поранених із поля бою. Фельдшер Російської царської армії Василь Корчан увесь час на передовій. Рятуючи інших, він не раз перетинав хитку лінію фронту. І одного разу опинився у німецькому полоні.
Але скрізь — життя. У Німеччині Василь познайомився із симпатичною рудоволосою дівчиною на ім’я Софі, донькою відомого гомеопата і травника. Вона погодилася стати його дружиною. Любов на тлі геополітичної катастрофи не могла бути безхмарною: молодятам довелося багато чого пережити, поки вони не осіли на батьківщині Корчана у невеликому українському містечку Лебедині.
Руда Софі, яку по-православному моментально перехрестили на Софію Гаврилівну, припала лебединцям до душі. Разом із чоловіком вона зайнялася лікарською практикою. Професійно-сімейний дует виявився на рідкість вдалим. І Софі, і Василь багато знали про лікарські рослини. Симбіоз німецької та української шкіл травництва, помножений на величезний досвід військового фельдшера Корчана, дав вражаючі результати.
Для народу на всій території колишньої Російської імперії це були важкі часи: після революції 1917 р. почалася Громадянська війна — а з нею прийшли епідемії і голод. Люди страждали захворюваннями, які нам сьогодні важко навіть уявити. Селяни, яким доводилося спати в одному будинку із телятами, козенятами й іншою живністю, поголовно страждали на коросту і стригучий лишай. Корчан виготовляв цілющі мазі, які допомагали позбутися цих хвороб за короткий час. Слава про подружжя-цілителів стала поширюватися далеко за межі Лебедина.
Із роками медики набиралися досвіду, рецепти удосконалювалися, а спектр хвороб, які успішно лікувала сімейна пара, увесь час розширювався. Але в сер. 1940-х рр. Софі померла, і Василю довелося продовжувати справу одному. Будинок Корчана завжди був повний народу. Люди з’їжджалися до Лебедина з усіх куточків Радянського Союзу. Дід Василь заводив папку на кожного: він установлював для хворих індивідуальний курс лікування і відстежував стан пацієнта аж до одужання.
Листи народному докторові приходили мішками. Йому навіть довелося купити автомобіль, аби привозити кореспонденцію із пошти: велосипед для таких цілей був занадто малий.
Дід Корчан ставив на ноги тих, хто вже втратив надію на одужання. Він брався за хворих навіть із такими захворюваннями, як гангрена або туберкульоз в останній стадії.
Але радянській владі напрацювання Корчана були непотрібні. Вона найжорсткішим чином переслідувала народного цілителя. Але хоча номенклатурні боси і забороняли діяльність Корчана, вони самі ж потай їздили до нього лікуватися. Подейкують, що його пацієнтами були високі чини з оточення Хрущова. Ймовірно, саме з їхньої подачі дід Корчан на деякий час отримав послаблення. Старий травник читав лекції професорів знаменитого інституту імені Пирогова і навіть зміг з’їздити у Китай і на Тибет, аби дізнатися таємниці традиційної східної медицини.
Але після того, як Хрущова зняли, машина репресій закрутилася зі ще більшою силою. Діда Корчана постійно викликали у прокуратуру і змушували писати розписки про те, що він не прийматиме пацієнтів. Таких розписок у нього була ціла валіза. Він їх писав — і все одно лікував людей, навіть під загрозою в’язниці. Тому що для багатьох він був останньою надією.
Корчан хотів, аби завдяки його напрацюванням зцілилося якомога більше людей. Він звернувся до влади із пропозицією: якщо він вилікує пацієнтів на останній стадії туберкульозу, чиновники впровадять його методику в усіх медичних установах. І йому вдалося зробити неможливе: із 10 безнадійних пацієнтів 9 він поставив на ноги.
Однак його досвід так і залишився незатребуваним. Після того, як медицина проіґнорувала блискучі результати його експерименту, у народного доктора не залишилося мотивації працювати. Прожив він після цього зовсім недовго.
Коли у 1973 році Корчан помер, у Лебедині зупинили роботу усі підприємства. Так земляки прощались із леґендою.
Своїх дітей у Корчана не було, тому напрацьовані методики він сподівався передати учням. На жаль, велика частина архіву Корчана згоріла під час випадкового пожежі.
Те, що вдалося зберегти, взяв на озброєння продовжувач справи народного цілителя, протоієрей отець Павло (у миру — Павло Дмитрович Кузьменко; * 1929 — † 2010). Він був двоюрідним племінником Корчана, і з самого дитинства допомагав йому збирати цілющі трави і спостерігав, як той веде прийом хворих. Ставши священиком, він став лікувати не тільки душі, а й тіла людей. Взявши за основу методику Василя Корчана, отець Павло розвинув її і доповнив власними напрацюваннями. Особливих успіхів він добився у лікуванні гінекологічних захворювань. Наприклад, ерозію шийки матки і загострені кондиломи він міг усунути за 2 дні: такі результати приводили у здивування світил медицини.
Гінекологи часто відправляли своїх пацієнток на лікування до отця Павла, коли самі не могли впоратись із серйозною недугою.
Після Чорнобильської катастрофи до священика-цілителя стало звертатися багато пацієнтів із онкологічними захворюваннями. Панотцеві вдавалося виліковувати рак шкіри за допомогою власної унікальної рецептури.
Представники церковної ієрархії не тільки не перешкоджали, а й схвалювали богоугодну діяльність протоієрея, який зцілив багато сотень пацієнтів. Вони вважали: справжнє травництво не входить у суперечність із православними канонами.
Отець Павло передав свої знання доньці Людмилі і зятю Юрію Полякову. Після смерті священика (2010) вони стали хранителями традицій, закладених ще дідом Корчаном. Подружжя-травники уже більше 20 років успішно лікують пацієнтів із різних країн: України, Росії, США, Ізраїлю, Німеччини та багатьох інших.
В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець
Джерела:
1. Брага А. З. Лікування: Як лікував від виразок і ран знаменитий дід Корчан: рани, порізи лікування народними методами // http://narodne-likuvannya.net.ua/dermatologya/9334-jak_l%D1%96kuvav_v%D1%96d_virazok_%D1%96_ran_znamenitij_d%D1%96d_korchan.html
2. Гуторова Татьяна. Хранители священного Грааля // http://zhivaya-trava.com/stati/publikatsii-o-nas/131-khraniteli-svyashchennogo-graalya
3. Дудченко В. Г. Вулицями рідного міста (Лебедин на межі тисячоліть). — Суми: ПКП «Еллада S», 2012. — С. 76–77, 107–108.
4. Ежелев А., Черных Е. Ещё о лечебных травах… // Известия. — 1974. — 09.IV. — С. 5 // http://zhivaya-trava.com/stati/publikatsii-o-nas/27-eshche-o-lechebnykh-travakh
5. Жуковский Яков. Корчан и его преемники // Правда Украины. — 2001. — № 80 (16508).—11.VII // http://zhivaya-trava.com/index.php/features/2012-07-15-10-45-20/28-2012-07-15-10-40-41
6. Завада М. К. Лікування: Згадаймо знов про Корчана. Вшануємо його: (…) Лист до редакції лікування народними методами // http://narodne-likuvannya.net.ua/poradi-chitachv/7056-zgadajmo_znov_pro_korchan_vshanuemo_ego_spovnoj.html
7. Известные и знаменитые Лебединцы > Корчан Василий Иосифович, знаменитый народный лекарь // http://www.lebedin.net/photogallery.php?photo_id=624
8. Кривцун Валерій. Якими мазями вилікувати трофічну виразку // http://amed.in.ua/yakimi-mazyami-vilikuvati-trofichnu-virazku/
9. Лица наших земляков > К. Кулёмза и Василий Корчан // http://www.lebedin.net/photogallery.php?photo_id=625
10. Лица наших земляков > Корчан Василий Иосифович с женой Олимпиадой Николаевной // http://www.lebedin.net/photogallery.php?photo_id=1058
11. Лірнецька Ірина. Цукровий діабет, симптоми, лікування народними засобами: як тримати цукор «у вузді» // http://dovidkam.com/krasa/cukrovij-diabet-simptomi-likuvannya-narodnimi-zasobami-yak-trimati-cukor-u-vuzdi.html
12. Маруся и её команда (невыдуманная история) // http://www.lebedin.net/articles.php?article_id=141
13. Наумко Федір. Народний цілитель із Лебедина // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/2225-narodnij-tsilitel-iz-lebedina
14. РОЗТИРАННЯ З ЛІКАРСЬКИХ ТРАВ «ЗА КОРЧАНОМ» ОЗДОРОВЛЮЮТЬ УСЮ СУДИННУ СИСТЕМУ // http://www.zid.com.ua/ukr_creativework/roztyrannya-z-likarskyh-trav-za-korchanom-ozdorovlyuyut-usyu-sudynnu-systemu
15. Тайны народной медицины: /Из практики народных лекарей В. И. Корчана и К. Б. Кулёмзы/. — Сумы: РИО облуправления по печати, 1993. — 144 с.
16. Як лікував від виразок і ран знаменитий дід Корчан, рани, порізи // http://lekar.net.ua/?category=dermatologiya&altname=11862
