ОНАЦЬКИЙ Никанор Харитонович

0
141

ЛЕБЕДИНЩИНА В ІМЕНАХ

ОНАЦЬКИЙ Никанор Харитонович (* 28.ХІІ.1874/09.І.1875, хутір Хоменки (нині — с. Хоменкове Липоводолинського району) — † 23.ХІ.1937, м. Полтава) — високоталановитий український художник-живописець, письменник (поет і драматург), історик, археолог, етнограф, краєзнавець, мистецтвознавець, педагог, музейник, активний громадський культурно-просвітницький діяч. Народився у селянській багатодітній сім’ї старовинного козацького роду. У нього було 2 брати та 2 сестри. Закінчив сільську народну, а потім — Гадяцьку повітову земську школу. Із ранніх літ виявив хист до малювання. Із 16-річного віку працював на різних роботах на рідному хуторі. У 1899–1900 рр. навчався у Московському Строґановському училищі технічного малювання, але не закінчив його. Повернувся в Україну і навчався у Одеському художньому училищі Товариства Красних Мистецтв (1900—1905), а у 1905–1906 рр. — у Вищому художньому училищі при Імператорській Академії Мистецтв (м. Санкт-Петербурґ), де його учителем був І. Ю. Рєпін. Входив до нелегальних студентських гуртків у Санкт-Петербурзі, метою яких були збереження і розвиток української культури.

Після навчання повернувся в Україну і викладав у навчальних закладах мм. Лебедина (19061913) і Сум (1913—1933) живопис, малюнок, історію мистецтва, брав участь у художніх виставках. У Лебединський період удосконалюється живописна майстерність Н. Х. Онацького, він створює реалістичні картини із народного побуту: «Місячна ніч», «Останній сніг», «Пасіка», «Надвечір’я», «Дзвін» та ін. Деякі з них були тиражовані як поштові картки. У 1910–1911 рр. брав участь у художніх виставках, що відбулися у мм. Києві та Полтаві. На виставці у Полтаві експонувалися «Хата», «На тирлі» та інші його картини.

Періодом активної творчої, педагогічної та громадської праці Н. Х. Онацького стало 20-річне життя у м. Сумах. У ці роки він займається літературною творчістю, виступає як публіцист і дослідник мистецтва. Із 1913 р. мешкав у Сумах, викладав малювання у реальному училищі, вів курси географії, малювання та креслення у Кадетському корпусі. Один із організаторів 1-ї Сумської художньої виставки (1914), на якій експонувалося ≈ 50 робіт Н. Х. Онацького, створених на матеріалах рідного краю. Деякі з них тиражувалися на кольорових поштових листівках («Місячна ніч», «На пасіці», «Хата біля Тарасової гори у Каневі»). У роки Української революції (1917—1920) активно співпрацював із Українською партією соціалістів-революціонерів (УПСР), пізніше відійшов від політичного життя, зосередившись на науково-педагогічній і творчій роботі. Був членом місцевої «Просвіти», працював у Сумській військовій школі, педагогічному технікумі, залізничній і загальноосвітній трудовій школах. У 1920 р. очолив комісію зі спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Сумах. Був уповноваженим у справі охорони та дослідженні пам’яток культури по Сумському повіту. За його ініціативою у 1920 р. у Сумах у приміщенні колишнього Державного банку (архітектор Г. Шольц) було відкрито Сумський округовий художньо-історичний музей (СХІМ), яким він керував протягом майже 12 років — із 01.ІІІ.1920 р. до 01.І.1932 р. (нині — Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького). Основою музейної збірки стала колекція Оскара Генріховича Янсена (Гансена). Цей багатий київський колекціонер рятував свої скарби від І Світової війни. Він вивіз колекцію у Суми, де жила його мати. Від війни врятував, але від більшовицької націоналізації — не зміг. Для музею Н. Х. Онацький зібрав велику кількість рідкісних творів українського, російського та європейського мистецтва, меблі, старовинні килими, фарфорові і фаянсові вироби, колекцію художнього скла, предмети, знайдені ним під час археологічних розкопок на Сумщині. Зокрема, у с. Славгороді (нині Краснопільського району) знайшов картину П. П. Рубенса «Христос на соломі», яка, ймовірно, була ескізом до центральної частини Рубенсівського триптиху, що зберігається у Будинку Рубенса у м. Антверпені (Бельґія). Одним із найцікавіших відділів Сумського музею став Шевченківський зал. Із метою поповнення колекцій музею проводив дослідження археологічних пам’яток, збирав етнографічний матеріал. За станом на 01.Х.1925 р. у музеї налічувалося 10.279 експонатів. Серед них: 6.416 стародруків, безцінні полотна Іллі Рєпіна, Володимира Боровиковського, Валентина Сєрова, старовинні козацькі парсуни старшинських родин Полуботків, Апостолів, інші унікальні пам’ятки. Чимало експонатів було відшукано безпосередньо Н. Х. Онацьким. Особливу цінність мали офорт Тараса Шевченка «У шинку» («Приятелі»), «Кобзар» із дарчим написом поета та ін. Улітку 1926 р. Н. Х. Онацький тривалий час перебував у Краснопіллі (нині — смт-райцентр), де провів археологічні розкопки, результатом яких стала праця «Старовинні кахлі Сумщини». Під час розкопок, проведених 20.VIII—06.ІХ.1926 р. разом із М. Макаренком та С. Магурою, на Сумщині було розкопано ≈ 20 курганів, здійснено натурне обстеження ряду археологічних пам’яток на околицях м. Сум. Окремим виданням вийшов нарис Н. Онацького про СХІМ «Сім років існування Сумського музею» (1927). Із 1927 по 1931 рр. ситуація навколо Н. Х. Онацького ставала дедалі драматичнішою. Із 1928 р. за квартирою Онацьких та СХІМ ҐПУ встановило нагляд. Безпартійного Н. Онацького почали переслідувати і цькувати. У 1928 р. у Сумах він заснував художню студію, був її 1-м викладачем. Член Асоціації художників Червоної України (АХЧУ; 1929). Після 1-го допиту у Сумському ҐПУ у V.1929 р. він через газету «Плуг і молот» у VI того ж року виступив із публічним покаянням із приводу колишнього короткочасного перебування в УПСР (із ІІІ.1917 по VI.1918). Після публічного каяття цькування на деякий час припинилось, але на продовження нормальної роботи у Сумах сподіватися не доводилось. Н. X. Онацький — автор ряду досліджень про Т. Г. Шевченка як художника, зокрема про його малюнки, зроблені на Лебединщині. Унаслідок наукових пошуків і досліджень він опублікував у Сумах такі брошури: «Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна» («Український фарфор»), «Межигірський фаянс», «Українське гутне шкло» («Старе українське шкло») (усі — 1931 р.), «Українська вишивка», «Українські килими». Подібна діяльність привернула увагу органів ҐПУ, які звинуватили вченого в «українському буржуазному націоналізмі». На поч. 1930-х рр. у музеї склалася нестерпна моральна обстановка. Н. Х. Онацького звинувачували в «ідейних збоченнях». Дуже важко сім’я Онацьких пережила 1933 р. Депресія, цькування, труднощі із харчуванням — випили здоров’я вченого.

Не врятував його і переїзд, який він здійснив у ХІ.1933 р., до м. Полтави, де він очолив відділ етнографії місцевого краєзнавчого музею. За окупаційної більшовицько-радянської влади тричі піддавався арештам (07.ІІІ.1934, 28.VII.1935 і 04.ІХ.1937 рр.). За чиїмось наклепом 07.ІІІ.1934 р. його уперше заарештовують. У в’язниці, у камері № 62, написав «захалявний» цикл віршів «За ґратами». Ці твори пройняті духом шевченківської тюремної лірики:

«Минув сьогодні місяць,
Як тут даремно я конаю,
За що — скажу одверто:
Я сам не відаю й не знаю.

27.VІІІ.35 р.»

Музейну діяльність Онацького було кваліфіковано як націоналістичну, підривну щодо радянської влади. І хоча суд у 1935 р. направив справу поета-в’язня на нове розслідування, а самого звільнив із-під варти, та через 1,5 року (у ІХ.1937 р.) його знову заарештовують і без суду, за постановою позасудового органу — особливої трійки при управлінні НКВД СРСР по Полтавській області, за участь у контрреволюційній націоналістичній організації застосована ВМП (вища міра покарання — розстріл). Без будь-яких на те підстав у обвинувальному висновку значилось, що Н. X. Онацький був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання у країні». Йому було винесено смертний вирок —  бывший эсер, 1934–1935 гг. арестовывался за к-р деятельность, участник к-р националистической организации… Расстрелять. Имущество, принадлежащее лично, конфисковать” (протокол № 4 від 17—19.ХІ.1937 р. трійки при управлінні НКВД СРСР по Полтавській області у справі Н. Х. Онацького). Розстріляний 23.ХІ.1937 р. у м. Полтаві. Характерно, що в УРЕ (Українській Радянській Енциклопедії), як часто це робилося у подібних випадках із жертвами радянського терору, датою смерті Онацького було неправдиво вказано 02.VII.1940 р. Реабілітований 02.Х.1956 р. Полтавським обласним судом посмертно. У 1960—1980-х рр. родина художника передала твори Н. Х. Онацького до Сумського і Лебединського художніх музеїв. 28.ХІІ.1994 р. Сумському художньому музеєві було присвоєно ім’я Никанора Онацького.

У Полтаві у 1930—1960-х рр. жила удова українського письменника і художника Н. Х. Онацького — Надія Василівна. Після смерті чоловіка вона пильно оберігала його творчий скарб — картини, етюди, друковані і рукописні вірші, фотографії, листи. Завдяки її зусиллям поволі виходило із непам’яті ім’я Никанора Онацького. Ще у 1970-х рр. відбулися виставки збережених нею художніх полотен. На щастя, не справдилися розпачливі рядки поета, написані посеред в’язничних стін:

«Все піде в царство небуття,

Сліду жаданого не кине…».

Никанор Онацький був не тільки відомим мистцем, а й поетом та драматургом. Він був палким патріотом, безмежно любив свою рідну Україну, і тому у своїх віршах оспівував український народ. Писати вірші Н. X. Онацький почав рано, а розуміння справжньої ваги слова прийшло у роки революційного піднесення поч. ХХ ст. 1-й вірш «Погук» опублікувало полтавське видання «Рідний край» у 1906 р. Події 1905—1907 рр. змальовані у віршах «Коваль», «Ковалева пісня» та ін. Поет закликає до пробудження «кривдою давньою, горем замучений, бідний, обшарпаний» рідний народ. Від цього часу ім’я Никанора Онацького з’являється в українських збірках і антологіях «З неволі», «Терновий вінок», «Розвага», «Українська муза» (усі — 1908 р.). Вірші його, в основному, оптимістичні, лише зрідка вчуваються нотки суму і безнадії, викликані поразкою буржуазної революції 19051907 рр. За мотивами поезій Т. Г. Шевченка Н. X. Онацький створив інсценізацію «У тієї Катерини хата на помості», написав п’єси «Через руїни», «Танок смерті». У 1930 р. у Держвидаві України вийшла його дитяча п’єса «Новий світ».

Творча спадщина Н. Х. Онацького, який оспівував землю, де народився, розвивалась у буремні часи на зламі епох, є частиною великого надбання, що входить у золотий фонд українського пейзажу  кін. ХІХ — поч. ХХ ст. Мистецька спадщина художника налічує понад 300 творів живопису і графіки. Є у мистця також роботи, пов’язані з оформленням книг і поштових листівок, із розробкою орнаментів (для фресок в інтер’єрах сумських будинків культури та освіти), у яких відчутний пошук нових художньо-зображувальних засобів. Н. Х. Онацький працював у різних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажеві, пленерному рішенню натури. При невеликих форматах і невибагливості сюжетів художник у своїх творах вдало поєднує різні жанри: звичайні буденні речі органічно вписує у пейзажний простір, пройнятий бадьорим настроєм («Курінь», «Зимівник», «Соняшник»). Увагу мистця привертає етнографічний матеріал: мазанка, піч, прядильний верстат — усе, що оточує селянина. Никанор Онацький своєрідно зображує світлотіньові ефекти, підкреслює характерні риси селянських типажів, передає поезію здорового буття. У пізніх творах живописець прагне відтворити свою потаємну пам’ять про народний побут («Колодязь», «Голубка», «Пасіка»). Учні Н. Х. Онацького згадували: «він був визначним майстром пензля, глибоким знавцем своєї справи, закоханим в образотворче мистецтво…». Більша частина його творів зберігається у Сумському художньому музеї ім. Никанора Онацького. Роботи Никанора Харитоновича представлені також у музейних зібраннях мм. Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Чугуєва, Канева, у приватних колекціях України, Франції, США (аукціонна початкова ціна його картин — від 2,5–3,5 до 9–10 тис. $).

Вибрані живописні твори Н. Х. Онацького:

  • «Місячна ніч», «Насупилось» (краєвид із 3-а вітряками) (обидва — 1908)
  • «Автопортрет» (у шапці-кучмі) (1909)
  • «Мальви» (1910)
  • «Пасічник», «Сарай і криниця» (обидва — 1914)
  • «Біля прядки» (1915)
  • «Початок осені», «Дуб», «Українська хата при заході сонця» (усі — 1916)
  • «У селі» (1917)
  • «Садиба» (садиба Надаржинської — ?), «Осінній клен», «Альтанка восени», «Кленова алея восени» (усі — 1919)
  • «Пісня останньому променю» (1923)
  • «Садиба Надаржинської» (1926)
  • «Копи» (1933)
  • «Будинок у Полтаві» (зі скляною верандою), «Біля прядки», «Бузок» (усі — 1935)
  • «Вітряк» (1930-і рр.).

У продовження теми …

Періодизація життєдіяльності Никанора Онацького

У періодичній, краєзнавчій, публіцистичній та історико-педагогічній літературі внесок Н. Х.  Онацького у розвиток української національної культури та мистецтва був високо оцінений науковцями та громадськими діячами. Особливо всебічно дослідив життєвий шлях, педагогічну та культурно-просвітницьку діяльність Никанора  Онацького сумський науковець А. М. Никифоров. У його дослідженнях використовувався комплекс взаємоузгоджених наукових методів:

  • загальнонаукових (теоретичний та історико-логічний аналіз, синтез, зіставлення, узагальнення, систематизація), що дали змогу опрацювати наукову літературу, архівні матеріали, творчий доробок Н. Онацького;
  • конкретно-наукових (персоналістично-біографічний, бібліографічний, історико-хронологічний, порівняльно-зіставний, історико-ретроспективний, феноменологічний підхід), що забезпечили можливість простежити віхи життєвого шляху та виокремити й обґрунтувати періоди життєдіяльності Н. Онацького.

Дослідженням архівних першоджерел за допомогою хронологічно-біографічного підходу було визначено основні віхи життєвого шляху Н. Х. Онацького, адже довгий час деякі факти із його біографії замовчувалися або фальсифікувалися. На основі системно-хронологічного підходу, з урахуванням критеріїв: суспільної зумовленості, діяльнісно-практичного, ціннісно-мотиваційного здійснено періодизацію життя й діяльності Никанора Онацького.

Періодизація життєдіяльності Никанора Онацького

Періоди Назва періоду Хронологічні межі
І період дитинства та юності 1875—1899 рр.
ІІ період професійного навчання 1899—1906 рр.
ІІІ період становлення педагогічних та
культурно-просвітницьких пріоритетів
1906—1913 рр.
ІV період розвитку ідей просвітництва та збагачення змісту педагогічної діяльності 1913—1933 рр.
V період призупинення професійної і творчої діяльності з огляду на переслідування та арешти 1933—1937 рр.

І період життєдіяльності Н. Онацького — дитинства та юності (1875—1899 рр.) — відзначений родинним вихованням у дружній високоморальній сім’ї у традиціях моралі православного віросповідання, шанобливого ставлення до культури свого народу, звичаїв, обрядів тощо; всі діти у сім’ї були талановитими: писали вірші, малювали, дівчата гарно вишивали; все це позначилося на становленні особистості; цей період характеризується бажанням вчитися, здобуттям початкової освіти, проведенням самостійних занять із малювання, початком поетичних пошуків та початком самостійного дорослого життя. У цей період була отримана
початкова освіта у сільській народній і Гадяцькій повітовій земській школах, а також юнак Никанор працював на різних роботах із 16-річного віку.

ІІ період життєтворчості Н. Онацького — професійного навчання (1899—1906 рр.) — розпочався з усвідомлення необхідності вибору професії, здобуття художньої професійної освіти. Важливим чинником у формуванні особистості Н. Онацького було навчання, здобуття професійної педагогічно-мистецької освіти. Потяг до малювання привів його у 1899 р. у Строґановське училище технічного малювання у м. Москві, але у 1-й же рік навчання він залишив його і повернувся до України, у м. Одесу, де успішно закінчив Художнє училище Товариства витончених мистецтв у 1905 р., отримавши диплом учителя малювання та чистописання. У цьому ж році продовжує навчання у вже відомого на той час живописця І. Ю. Рєпіна у Вищому художньому училищі при Санкт-Петербурзькій Імператорській Академії Мистецтв. Саме у цей період активно співпрацював із українськими есерами, що і стало причиною трагедії усього подальшого життя Н. Онацького. Участь у політичних гуртках привернула небажану увагу влади до студента і, він змушений був покинути навчання і повернутися додому.  Підсумовуючи результати ІІ періоду життєдіяльності Н. Онацького (1899—1906) — професійного навчання — можна стверджувати, що короткочасне навчання у Москві й Петербурзі, педагогічна художня освіта, одержана в Одесі, не лише вдосконалили педагогічні знання та мистецькі навички, а й розширили світогляд, збагатили особистість Н. Онацького. Важливо зазначити, що мистецька атмосфера великих міст (Москви, Одеси й Петербурґа) мали значний вплив на юнака, його подальший духовний та професійний розвиток.

ІІІ період життєдіяльності Н. Онацького — період становлення педагогічних та культурно-просвітницьких пріоритетів (1906—1913 рр.) розпочався у 1906 р., коли він повернувся додому і почав викладати у м. Лебедині у чоловічій та жіночій гімназіях. Аналіз архівних документів дав можливість встановити межі викладацької діяльності Н. Онацького у Лебедині:

  • із 26.ІХ(09.Х).1906 р. по 26.VII(08.VIII).1913 р. — учитель Лебединської чоловічої гімназії (нині — Лебединське педагогічне училище ім. А. С. Макаренка);
  • одночасно, із 04(17).Х.1910 р. по 26.VII(08.VIII).1913 р. — учитель Лебединської жіночої гімназії (нині — Лебединська ЗОШ № 1).

Оці 7 років — із 1906 до 1913 — дослідники назвали «Лебединським» періодом педагогічної і культурно-просвітницької діяльності мистця. Провідною педагогічно-просвітницькою ідеєю
Лебединського періоду і постійною духовною потребою Н. Х.
Онацького були турбота про відродження української мови, прагнення, щоб у школах (освітніх закладах) вживалась українська мова для викладання і щоб для навчання використовувались українські книжки.  Для боротьби за українську мову, культуру, традиції у Лебедині Н. Онацький у 1908 р. заснував і очолив національно-патріотичний гурток, до складу якого увійшли гімназисти старших класів. Згодом гурток стали називати «Шевченківським». Він мав свою бібліотечку україністики, забороненої літератури та касу. Гуртківці пропагували вільний розвиток своєї нації: українську мову, твори українських письменників Т. Шевченка, Олени Пчілки, І. Франка, Лесі Українки, істориків, вивчали народні пісні, розповсюджували патріотичні прокламації, утверджували віру у справедливість. Наприклад, у річницю від дня народження Кобзаря гуртківці організували Шевченківський вечір. Зібралися на вулиці Середівці (нині — вул. Леоніда Батютенка) у хаті Бондарця. С. А. Таранушенко прочитав реферат про творчість Т. Шевченка; потім присутні декламували вірші, співали українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю», «Заповіт», «Засвистали козаченьки». Згодом гурток розрісся за рахунок молодших класів гімназії та українських патріотів м. Лебедина. Вони пропагували українську мову, твори Тараса Шевченка та Івана Франка, виписували літературу із Галичини і розповсюджували її. Надіслану літературу (збірочки «Зернятка») гуртківці продавали, а виручені гроші пересилали на будівництво пам’ятника Т. Г. Шевченку. У 1913 р.
діяльність Шевченківського гуртка була припинена. Царська охранка у Лебедині заборонила
його.
Бо мав «політичну виразність із більшовицьким та націоналістичним нахилом».

У цей період починається активна краєзнавча діяльність Н. Онацького: багато подорожував, вивчав маєтки із кам’яною архітектурою, відвідав садиби Капністів, Анненкових, Хрущових, глибоко і зацікавлено вивчав побут і звичаї українського народу, досліджував місця, пов’язані із перебуванням Кобзаря на Сумщині, кілька разів їздив до м. Канева, на Чернечу гору — могилу Кобзаря.  Там він у 1911 р. познайомився з І. Ядловським, який півстоліття охороняв священну могилу. Після цих поїздок художник створив офорт «Хата біля Тарасової гори», що став основою поштової листівки. Збереглося багато замальовок українських гір та живописних пейзажних мотивів із хатами, вітряками та мальвами, навіяних Чернечою горою і виконаних художником після цих подорожей.

Перебуваючи у Лебедині, Н. Онацький уперше друкує свої вірші у журналах та альманахах «Рідний край», «Терновий вінок», «Українська муза». Його поезія, сповнена вірою у краще майбутнє, була високо оцінена українською письменницею Оленою Пчілкою, яка редагувала часопис «Рідний край».

У Лебединський період активізується мистецька діяльність педагога: він робить ескізи своїх майбутніх живописних полотен, виконує начерки архітектурних мотивів, постійно удосконалює живописну майстерність, бере участь у творчих виставках. Никанор Онацький був переконаний, що викладач образотворчого мистецтва повинен постійно творчо працювати. Так, у ХІІ.1911–І.1912 рр. 15 картин експонує на І українській артистичній виставці у м. Києві. Серед них: «Хата біля Тарасової гори» (написана під враженням поїздок до Канева у 1909—1911  рр.), «Циганський табір», «На тирлі», «У жнива», «Похмурий день», «Вітряк» та ін.

У Лебедині Н. Онацький знайомиться із мистецтвознавцем С. А. Таранушенком, братами-художниками В. Г. і Ф. Г. Кричевськими, співпрацює із учителями-однодумцями, серед них:

  • вчителька музики Лебединської гімназії Марія Дєдова, на квартирі якої зустрічалися
    гуртківці і яка пізніше була звільнена із гімназії за вільнодумство;
  • скарбник Шевченківського гуртка, учитель із с. Токарів Микола Запорожець;
  • учитель географії Каменський;
  • учитель Ворожбянської недільної школи Юрій Іванович Базавлук (у подальшому Базавлука й Онацького поєднала міцна дружба у Сумському Товаристві «Просвіта»);
  • Микола Андрійович Грищенко (спочатку працював юридичним консультантом губернського земства у м. Харкові, згодом — завідувач шкільної та позашкільної освіти у повітовій земській у м. Лебедині, обіймав посаду секретаря земства у Лебедині у 1917 р. (разом із Духно, Запорожцем, Пустовгаром, Лойченком, Петренком, Мелешко, Сивоконем створили у Лебедині у 1917 р. учительську спілку); із 1927 р. викладав українську мову у вечірній школі м. Лебедина;
  • особливо Н. Онацький подружився із учителем із с. Беєвого (нині — Липоводолинського району) Леонідом Рогальським, який згодом підтримував тісні зв’язки з Онацьким як організатор і очільник Лебединської «Просвіти».

Саме у Лебедині Никанор Онацький заявив про себе і як талановитий педагог. Саме його методика викладання образотворчого мистецтва була відзначена на виставці-конкурсі у м. Харкові у 1913 р. Серед 38 гімназій із різних реґіонів України і Росії, що брали участь, Почесний відгук одержала Лебединська жіноча гімназія за кращі роботи учениць (рисунок, креслення; викладач Онацький). У Почесному відгуку зазначено: «Харьковский Учебный округ. Почётный отзыв. Распорядитель комитета педагогической выставки при Харьковском Учебном округе, основываясь на отзывах экспертной комиссии, постановил: удостоверить Почётного отзыва Лебединскую женскую гимназию за выставленные экспонаты по постановке рисования. Харьков, 20 августа 1913 года». Ця Відзнака послужила потужним поштовхом до подальшої педагогічно-освітньої діяльності Н. Онацького на Слобожанщині. У зв’язку із цим його було переведено до м. Сум для викладання дисциплін із образотворчого мистецтва в освітніх закладах міста.

Як педагог-практик, Н. Онацький сповідував власні педагогічні погляди, котрі базувались на засадах демократизму, гуманізму, народності і залишаються актуальними і на сьогоднішній день. Він був одним із перших, хто заклав основи школи виховання на національних традиціях на Слобожанщині.

Основними засадами, на яких ґрунтувалися його педагогічні та просвітницькі ідеї, сформовані саме у Лебединський період педагогічної діяльності, є:

  • пропагування рідної мови у виховному та навчальному процесі;
  • виховання на демократичних засадах і в етнокультурному середовищі, на культурних традиціях свого народу;
  • виховувати любов до природи, свого краю;
  • вимоги до вчителя образотворчого мистецтва (особливо до себе) — постійно підвищувати професійний рівень, вести творчі пошуки.

Відтак, Н. Онацький прагнув впливати на розвиток української культури та освіти, відновлення навчання рідною мовою. Він твердо був переконаний, що мова — це шлях творення моральних та естетичних ідеалів, через мову відбувається духовне єднання нації. Н. Онацький діяв в історичному контексті боротьби за українську просвіту і, безумовно, як визначна особистість, небайдужа до долі своєї країни, не міг не сприйняти ідеї передової інтелігенції і не включитись у процеси удосконалення української культури та освіти.

Принагідно зауважимо, що сумський журналіст і краєзнавець Г. Хвостенко з’ясував: у Лебедині Н. Х. Онацький одружився із Надією Василівною Кривошеєвою — донькою заможних поміщиків, уродженкою с. Малої Павлівки Охтирського повіту (нині — Охтирського району), де й відбулося весілля. Мешкали молоді Онацькі у Лебедині на вулицях Великій Охтирській (згодом — Леніна, нині — перейменована на Тараса Шевченка) та Любарській.  У Лебедині народилися діти: Наталя, Андрій та Оксана.

У межах Лебединського періоду виокремлюються 2 етапи:

  • 1-й (1906—1908) — актуалізації ідей народної школи та формування моделі культурно-просвітницької діяльності в умовах суспільного протистояння;
  • 2-й (1908—1913) — розвитку ідей національної школи та розширення культурно-просвітницької діяльності Н. Онацького.

IV період життєдіяльності педагога-просвітника — період розвитку ідей просвітництва та збагачення змісту педагогічної діяльності (1913—1933 рр.). Означений період характеризується як найбільш насичений творчими звершеннями, плідною мистецькою і професійною діяльністю Н. Онацького:

  • збагачення змісту викладацької роботи у провідних закладах освіти м. Сум і просвітницька діяльність як голови Сумського осередку «Просвіта» (1917—1932) та директора СХІМ (1920—1932);
  • організація і проведення художніх виставок, етнографічних та археологічно-краєзнавчих експедицій у реґіоні;
  • відкриття Сумського художньо-історичного музею (СХІМ; нині — Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького), створення експозицій;
  • публікація наукових праць, віршів, оповідань, п’єс, публіцистичних статей;
  • створення картин, демонстрація їх на престижних художніх виставках.

Цей період відзначений вагомими здобутками і досягненнями педагога-просвітника: організацією Сумського осередку «Просвіта» та його очільництвом (1917—1932), створенням СХІМ (1920 р.) та керівництво цим закладом на посаді директора (1920—1932), заснуванням 1-ї художньої студії у м. Сумах (1928 р.).

Аналіз біографічних відомостей та комплексу джерел засвідчив, що із 1913 р. Н. Онацький мешкав у м. Сумах, протягом 20 років викладаючи у провідних навчальних закладах міста. Аналіз архівних документів дав можливість встановити межі (із 1913 р. до 1933 р.) і деталізацію викладацької діяльності Н. Онацького у м. Сумах:

  • із 26.VII(08.VIII).1913 р. до 15(28).VIII.1916 р. — викладач Сумського реального училища (нині — Сумська ЗОШ № 4), у якому працював і після реорганізації його у 1917 р. у Сумську трудову школу № 3 (із 21.ХІ(04.ХІІ).1916 р. до 01.ХІІ.1925 р.); одночасно за сумісництвом — викладач у Сумських 1-й та 2-й жіночих гімназіях та у недільній школі малювання і живопису, створеній при 2-й гімназії;
  • із 15(28).VIII.1916 р. до 21.ХІ.1918 р. — виконував обов’язки викладача образотворчого мистецтва Сумського кадетського корпусу, потім — Сумської гімназії військового відомства (із 1917 р.);
  • із 21.VI до VIII.1919 р. — викладач теорії мистецтв Сумських радянських командних піхотних курсів РСЧА (РККА = Рабоче-Крестьянской Красной Армии);
  • із 06.Х.1920 р. до 15.ІХ.1924 р. — викладач на 3-х, 9-х, 44-х і 77-х Сумських радянських піхотних воєнних курсах Червоної Армії ім. М. О. Щорса, потім — у Сумській військовій 10-й піхотній школі (пізніше — Сумський інститут артилерії; нині — Сумський кадетський корпус);
  • із 15.ХІІ.1924 р. до 01.Х.1930 р. — лектор Сумського педагогічного технікуму (викладав теорію мистецтв), а з його реорганізацією у Сумський інститут соціального виховання (СІСВ; на базі якого згодом виник Сумський педагогічний інститут ім. А. С. Макаренка; нині — Сумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка)лектор СІСВ (із 01.Х.1930 р. до 1933 р.);
  • із 12.ІІ.1927 р. до 1933 р. — викладач Сумської школи ФЗС (фабрично-заводської 7-річки) № 15;
  • із 01.І.1928 р. до 01.VIII.1930 р. — завідувач і 1-й викладач живопису, рисунку, теорії мистецтв 1-ї у м. Сумах художньої студії.

Із наведених фактів можна зробити висновок, що педагогічна робота у м. Сумах була дуже насиченою. IV період відзначений публікацією наукових праць Н. Онацького («Ліквідація неписьменності і освіта на селі», «Письмо в школі», рецензія на книгу В. Таран «До методики
техніки письма», «Селянський революційний рух на Сумщині в 1905 році» «Вивчаймо рідний край. Про утворення окружного краєзнавчого комітету»)
на сторінках видань: «Стяг праці», «Плуг і молот», «Наша освіта», «Український музей» тощо. Наслідком багаторічної наукової роботи дослідника рідного краю стала публікація низки краєзнавчих розвідок: «Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна», «Межигірський фаянс», «Українське гутне шкло» Старе українське шкло»), що були опубліковані у 1931 р.

Відтак, можна зробити висновки, що Н. Онацький у Сумський період педагогічної діяльності сприяв:

  • ліквідації неграмотності населення;
  • відкриттю освітніх закладів;
  • впровадженню викладання українською мовою в освітніх закладах;
  • забезпеченню шкіл підручниками та бібліотек книгами;
  • впровадженню професійного рівня викладання мистецьких дисциплін образотворчого
    спрямування;
  • активізації мистецького життя у реґіоні.

Отже, роки IV періоду життєдіяльності Н. Онацького — розвитку ідей просвітництва та збагачення змісту педагогічної діяльності (1913—1933 рр.) — характеризуються досягненням найвищого рівня професійної педагогічної і творчої майстерності. Сумський період педагогічної діяльності просвітника був вельми насиченим і надзвичайно продуктивним: було значно розширено зміст та напрями діяльності мистця, започатковані у періоді становлення педагогічних та культурно-просвітницьких пріоритетів (1906—1913 рр.), адже відзначений найвищою професійною активністю та значними педагогічними і культурно-просвітницькими здобутками. Н. Онацький не тільки започаткував у реґіоні викладання мистецьких дисциплін, а й (за короткий період) підняв викладання образотворчого мистецтва на високий професійний рівень. Разом із тим, із наведених фактів можна зробити висновок, що Н. Онацький, окрім основної педагогічної роботи, успішно займався науковою і культурно-просвітницькою діяльністю різних напрямів: громадською, краєзнавчою, археологічною, музейною, мистецькою. Він зумів активізувати мистецьке та культурне життя у м. Сумах і як педагог, і як громадський діяч, і як художник-професіонал.

Таким чином, основними напрямами діяльності означеного етапу були:

  • у педагогічній діяльності: навчальний, науковий, методичний;
  • у культурно-просвітницькій: громадський, краєзнавчий, історичний, етнографічний, археологічний, музейний, мистецький (літературний, художній), науковий.

Здійснений аналіз дає можливість дійти висновків, що Н. Онацький викладав малюнок, краснопис, історію образотворчого мистецтва, географію у провідних закладах освіти міста (гімназіях, кадетському корпусі, загальноосвітніх школах та школах професійного спрямування, училищах, військових і педагогічних курсах, педагогічному технікумі, інституті соціального виховання), створював гуртки: літературні, образотворчі, театральні, що сприяло розкриттю творчого потенціалу дітей та молоді на Слобожанщині, згуртовувало їх за творчими інтересами. IV етап педагогічної діяльності Н. Онацького на Слобожанщині (1917—1933) був найважливішим у життєдіяльності мистця, що характеризувався активною його самореалізацією як педагога, просвітника, поета, художника, культурного та громадського діяча.

IV період (1913—1933) — період розвитку ідей просвітництва та педагогічної майстерності Н. Онацького також слід розподілити на 2 етапи:

  • 1-й (1913—1917) — інтеґрації активної педагогічної та культурно-просвітницької діяльності Н. Онацького у дореволюційній системі освіти;
  • 2-й (1917—1933) — пристосування інтенсивної педагогічної та культурно-просвітницької діяльності Н. Онацького до суспільно-політичних умов радянської системи освіти.

Останній V період життєдіяльності Н. Онацького — період призупинення професійної і творчої діяльності з огляду на переслідування та арешти (1933—1937 рр.), коли із метою уникнення політичних переслідувань здійснюється переїзд до м. Полтави і з’являється короткотермінова робота у якості заступника директора Полтавського краєзнавчого музею (1935), значно зменшуються напрями діяльності (музейної, краєзнавчої, творчої), відбувається низка арештів (1934, 1935, 1937) та розстріл за сфабрикованою справою (1937). Таким чином, V період життєдіяльності став завершенням педагогічної і творчої діяльності Н. Онацького.

Відтак, можна зробити висновок: останній V період життєдіяльності Н. Онацького — призупинення професійної і творчої діяльності з огляду на переслідування та арешти
(1933—1937) —
виявився трагічним унаслідок соціально-політичної ситуації в Україні, оскільки масові репресії у країні, у першу чергу, були спрямовані на представників інтеліґенції із
дореволюційною освітою та педагогічним досвідом роботи,
до когорти яких належав і Н. Х. Онацький.

Отже, життєвий шлях, педагогічна та просвітницька діяльність Н. Х. Онацького проходили в умовах боротьби за українську просвіту, за національне відродження, за вдосконалення української культури та освіти на тлі складних суспільно-політичних змін, особливо показовим у цьому аспекті був V період, що закінчився трагічно, адже Н. Онацький жив і діяв в історичному контексті боротьби за українську просвіту і, безумовно, як визначна особистість, небайдужа до долі своєї країни, не міг не сприйняти ідеї передової інтеліґенції і не включитись у процеси удосконалення української культури та освіти, за що і заплатив своїм життям.

Основні дати життя та діяльності

Никанора Харитоновича Онацького

Дата Подія
28.ХІІ.1874 (09.І.1875  за новим стилем) Народився на хуторі Хоменковому Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер — Липоводолинський район Сумської області)
1880—1891 Навчався у сільській і земській (у м. Гадячі) школах
1891—1898 Працював на різних роботах
1899–1900 Навчався у Строґановському училищі технічного малювання у м. Москві
1900—1905 Навчався в Одеському художньому училищі Товариства Красних Мистецтв
1905–1906 Навчався у Вищому художньому училищі при Імператорській Академії Мистецтв у м. Санкт-Петербурзі
1906—1913 Працював педагогом у м. Лебедині
1906 Як поет уперше опублікував свій вірш «Погук» у журналі «Рідний край»
10(23).ХІІ.1910 Вперше як художник експонував свої картини на І українській артистичній виставці у м. Києві
1910–1911 Брав участь у художніх виставках у мм. Києві та Полтаві
VII.1911 Здійснив поїздку у м. Канів на могилу Т. Г. Шевченка
1913 Отримав Почесний відгук за кращу методику викладання мистецьких дисциплін на реґіональній виставці у м. Харкові. Переведений на педагогічну роботу у м. Суми
VII.1913 Переїхав до м. Сум, почав працювати викладачем рисунку Сумського реального училища
1913—1933 Викладав історію образотворчого мистецтва, рисунок, живопис, чистописання, історію, географію у різних сумських освітніх закладах
1917 Вступив до лав Всеукраїнського товариства «Просвіта».
ІІІ.1917 Брав активну участь в організації Сумських «Просвіти» й УПСР
1917—1932 Очільник Сумського осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта»
VI.1918 Виходить із лав УПСР
1919 Працював головним експертом із систематизації і складання описів мистецької збірки київського колекціонера О. Гансена, виявленої в одному із
сумських маєтків
1920 Організовував Сумський художньо-історичний музей, стає його директором, почав збирацьку і дослідницьку роботу як мистецтвознавець, етнограф, археолог
01.ІІІ.1920 Отримав призначення на посаду завідувача майбутнього музею і став його фундатором
1923—1929 Брав участь в археологічних експедиціях Миколи Макаренка у мм. Охтирці, Тростянці, с. Славгороді (нині — Краснопільського району) тощо
1926 На пленумі Всеукраїнського Археологічного Комітету при Академії Наук обраний уповноваженим по охороні пам’яток старовини, мистецтва та природи на Сумщині
1927 Отримав звання кореспондента Українського Комітету Охорони пам’яток культури при «Укрнауці Н.К.О. УСРР».
1928 Розгорнулося активне переслідування із боку ҐПУ
1929 Вступив до лав Асоціації художників Червоної України (АХЧУ)
V.1929 Відбувся 1-й допит у Сумському відділі ҐПУ
1931 Опублікував наукові дослідження з історії та теорії образотворчого мистецтва України та Сумщини зокрема
Кін. ХІІ.1931 Звільнено із посади директора Сумського художньо-історичного музею
15.VIII.1933 Звільнено із роботи у Сумському інституті соціального виховання, де працював за сумісництвом
ХІ.1933 Переїхав до м. Полтави
05.ХІ.1933 Почав працювати у Полтавському історичному музеї завідуючим етнографічним відділом, а невдовзі — заступником директора музею
07.ІІІ.1934 Відбувся 1-й арешт, 47 днів утримували у м. Харкові, у в’язниці на Холодній горі
06.ІІІ.1935 Звільнено із роботи у Полтавському історичному музеї як класового ворога
28.VII.1935 Відбувся 2-й арешт, ув’язнення у тюремному підвалі Полтавського міськвідділу НКВД
03.ІІ.1936 Звільнений з ув’язнення
04.ІХ.1937 Відбувся 3-й арешт
23.ХІ.1937 Розстріляний за сфабрикованою справою
02.Х.1956 Реабілітований посмертно

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. Ареф’єва Г. В., Юрченко Н. С. ОНАЦЬКИЙ НИКАНОР ХАРИТОНОВИЧ (135 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ) // http://who-is-who.ua/main/page/yuvilyars2010/226/456
  2. Бакуліна Валерія. Никанор Онацький. Як він пов’язаний з Охтирщиною? // http://www.okhtyrka.net/content/view/6976/237/
  3. Гавришко Марта. “Все піде в царство небуття” — до 140 річниці українського поета та художника Никанора Онацького // https://gazeta.ua/articles/history/_vse-pide-v-carstvo-nebuttya-do-140-richnici-ukrayinskogo-poeta-ta-hudozhnika-nikanora-onackogo/600119
  4. Звагельський В. Б., Зюзько Т. А. ОНАЦЬКИЙ Никанор Харитонович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 332.
  5. КОЦУР Я. М., ТИТАРЕНКО Ю. В. ТВОРЧЕ ЖИТТЯ ВИЗНАЧНОГО МИТЦЯ, ПРЕДСТАВНИКА УКРАЇНСЬКОГО “РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ” (до біографії Н. Х. Онацького) // https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream/123456789/7524/1/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%83%D1%80-%D0%A2%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD.pdf
  6. Місце і роль Н. Х. Онацького в становленні Сумського художньо-краєзнавчого музею: Дипломна робота // https://uchil.net/?cm=38636
  7. НИКАНОР ОНАЦЬКИЙ 1875—1937 // http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/onatskiy-nikanor/
  8. Никифоров А. М. НИКАНОР ОНАЦЬКИЙ: БІОГРАФІЧНИЙ НАРИС // Актуальні питання мистецької освіти та виховання. — 2016. — Вип. 1 (7). — С. 49—56.
  9. Никифоров А. М. ОСОБЛИВОСТІ ЛЕБЕДИНСЬКОГО ПЕРІОДУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО (1906—1913) // Молодий вчений. — ХІІ.2015. — № 12 (27). — Частина 3. — С. 156—159.
  10. Никифоров А. М. ОСОБЛИВОСТІ СУМСЬКОГО ПЕРІОДУ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО (1913—1933) // Молодий вчений. — ІІ.2016. — № 2 (29). — С. 316—320.
  11. Никифоров А. М. Педагогічна діяльність Никанора Онацького (1875—1937) на Слобожанщині: [Монографія] / А. М. Никифоров. — Суми: Вид-во ФОП Цьома С. П., 2016. — 222 с.
  12. Никифоров А. М. ПЕДАГОГІЧНА ТА КУЛЬТУРНО-ПРОСВІІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО (1875—1937) В ЗАРУБІЖНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ // Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. — 2015. — Випуск 19–20. — С. 264—273.
  13. Никифоров А. М. СВОЄРІДНІСТЬ ПЕДАГОГІЧНО-ПРОСВІТНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. — 2015. — № 3 (47). — С. 211—218.
  14. Никифоров Андрій. СТАНОВЛЕННЯ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО ЯК ПЕДАГОГА-ХУДОЖНИКА В ДОСЛІДЖЕННЯХ СУЧАСНИХ НАУКОВЦІВ // Проблеми підготовки сучасного вчителя. — 2015. — № 12. — С. 257—263.
  15. Онацкий, Никанор Харитонович // http://histpol.pl.ua/ru/lichnosti/repressirovannye?id=2630
  16. Онацкий, Никанор Харитонович // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D0%B0%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%80_%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  17. Онацький Никанор Харитонович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%80_%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  18. ОНАЦЬКИЙ НИКАНОР ХАРИТОНОВИЧ // http://ua.gs-art.com/artists/5479/
  19. ОНАЦЬКИЙ Никанор Харитонович // http://www.gorod.sumy.ua/city_208.html
  20. Онацький Н. Х. (До 130-річчя від дня народження) / Автори тексту Г. В. Ареф’єва, Н. С. Юрченко. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2005. — 24 с.
  21. Ткаченко Б. І. Погром: Документальний нарис. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2010. — С. 285—370.
  22. Ткаченко Б. Никанор Воскреслий // Україна. — 1988. — № 35 (1647). — С. 8—12.
  23. Фундатор Сумського художнього музею (До 135-річчя від дня народження Н. Х. Онацького): Біо-бібліографічний дайджест. — Суми, Центральна міська бібліотека ім. Т. Г. Шевченка, 2010. — 12 с.
  24. Черкаська Ганна. Никанор Онацький // http://uahistory.com/topics/famous_people/6619
  25. ЮрченкоНадежда. Мистецтво Никанора Онацького на тлі епохи //  http://creativpodiya.com/posts/14094
  26. ЮРЧЕНКО Н. С. ЗАСНОВНИК ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ // Реабілітовані історією: Сумська область: У трьох книгах. Книга перша. — Суми. Видавничо-виробниче підприємство “Мрія-1” ТОВ, 2005. — С. 148—155, 219.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.