СЄРОВ Валентин Олександрович

0
164

СЄРОВ Валентин Олександрович (* 07(19).І.1865, м. Санкт-Петербурґ (18650119) — † 22.ХІ(05.ХІІ).1911, м. Москва, похований на Донському кладовищі, пізніше останки перенесені на Ново-дівочий цвинтар) — надзвичайно обдарований російський художник (живописець, графік, портретист) кін. ХІХ — поч. ХХ ст., видатний представник російської гілки імпресіонізму, академік Імператорської Академії Мистецтв (ІАМ) (1898). Народився в артистичній родині російського композитора і музичного критика Олександра Миколайовича Сєрова (* 1820 — † 1871). Мати — Валентина Семенівна Сєрова (уроджена Берґман; * 1846 — † 1924) — була піаністкою. Як і в багатьох артистичних родинах, дитина була покинуто-занедбаною. У 1873–1874 рр. навчався у К. Кьоппінґа у Німеччині, потім — у І. Ю. Рєпіна. Початкову загальну освіту здобув у гімназії  К. І. Мая у Петербурзі (1875). Сєрова-підлітка пам’ятають похмурим, мовчазним, мало-контактним. Навесні 1876 р. переїхав до м. Києва. Влітку 1876—1878 рр. мешкав у м. Охтирці у маєтку лікаря Василя Івановича Немчинова (* 1851 — † 1882) — 2-го чоловіка матері майбутнього митця В. С. Сєрової. У 1877 р. вступив до 2–го класу Київської класичної гімназії, одночасно відвідував клас Рисувальної школи М. Мурашка. У гімназії закінчив лише 3 класи і покинув її. Художнє навчання почав у 1878 р. у Іллі Рєпіна, у родині якого і жив 2 роки. Рєпін брав із собою підлітка на відвідини у різні родини, у т. ч. у палац мільйонера Сави Івановича Мамонтова (* 1841 — † 1918) — відомого мецената і покровителя оперних співаків і художників. Відвідували Рєпін і Сєров і садибу Абрамцево, що належала родині Мамонтових. Молодь брала участь у домашніх виставах. Окрім вистав, Сєров малював. Про невеселе дитинство та юність майбутнього художника свідчать і його ранні графічні автопортрети, яких він зробив декілька. У V—VII.1880 р.

супроводжував І. Ю. Рєпіна, який збирав матеріал для картини «Запорожці» (Запоріжжя, Крим, мм. Одеса, Чернігів). У 1880 р. вступив до ІАМ. Головним наставником в Академії був П. П. Чистяков, другорядний художник, але цікавий педагог. Саме у нього навчався і М. Врубель. В. О. Сєров залишив Академію у 1884 р. і почав працювати самостійно. Малював портрети, побутові картини, пейзажі. У садибі Абрамцево він написав перші значні твори — «Дівчина, осяяна сонцем» та «Дівчина із персиками» (1887). Працював у галузі театрально-декораційного і декоративного мистецтва. Робив спроби у стінопису. Рано перетворився на видатного художника. Пройшовши могутню художню школу у І. Ю. Рєпіна, доброго малювальника, В. Сєров вдосконалював мистецтво малювання усе життя. Він із тих, чиї малюнки дорівнюють картинам олійними фарбами і мають окрему мистецьку вартість. Пізніше він із віртуозною легкістю виконуватиме замовлення на театральні афіші, що стали новим словом у російському мистецтві, як новим словом у мистецтві Франції стали афіші його сучасника графа де Тулуз-Лотрека (* 1864 — † 1901).  У 1-й пол. 1890-х рр. перебував на Лебединщині, зокрема у с. Михайлівці. Перебуваючи у постійному творчому пошуку, В. О. Сєров у 1892—1895 рр. виконав замовлення графа В. О. Капніста, написавши портрети його дружини — Варвари Василівни Капніст — і їхніх доньок та етюд «Михайлівка». Член Товариства пересувних художніх виставок (1894–1895), Товариства художників у м. Мюнхені (Німеччина; 1898). Займався педагогічною діяльністю (викладав у Московському училищі живопису, ліплення і зодчества (1897—1899). У 1899 р. був обраний до Ради Третьяковської галереї, де перебував до кінця життя. У 1899—1911 рр. — постійний учасник виставок «Мир искусства». Вийшов зі складу Петербурзької АМ на знак протесту проти розстрілу демонстрації 09(22).1.1905 р. Постійний учасник виставок «Союза русских художников».

Написав портрети:

  • доньки генерала М. І. Драгомирова — С. М. Драгомирової (1889; Музей образотворчого мистецтва Татарстану, м. Казань),
  • графині В. В. Капніст (1895; Російський Державний музей, м. Санкт-Петербурґ),
  • графині В. В. Мусіної-Пушкіної (1895; Російський Державний музей, м. Санкт-Петербурґ),
  • графині Є. В. Мусіної-Пушкіної (1896; Російський Державний музей, м. Санкт-Петербурґ),
  • С. М. Лукомської, уродженої Драгомирової у техніці акварелі (1900; Державна Третьяковська галерея, м. Москва),
  • П. І. Харитоненка (1901; Державна Третьяковська галерея, м. Москва),
  • його доньки — О. П. Олів (1909; Російський Державний музей, м. Санкт-Петербурґ).

Автор творів на теми давньогрецької міфології («Викрадення Європи», 1910). У творчому доробку майстра важко виділити головні і неголовні твори. Він натхненно і завзято брався до всякої роботи і тому значно збільшив кількість шедеврів мистецтва. У 1920-х рр. із нагоди роковин смерті В. О. Сєрова у Сумському художньо-історичному музеї (нині — Сумський обласний художній музей (СХМ) ім. Н. Х. Онацького) була організована виставка. В СХМ зберігається 2 картини художника: «Портрет Антоніо д’Андраде» (1885), «Дворик. Віз» (1903), у Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва — етюд «Михайлівка», створений, можливо, у результаті перебування В. О. Сєрова на Лебединщині у 1-й пол. 1890-х рр.

У продовження теми …

В. О. СЄРОВ, КАПНІСТИ І МУСІНИ-ПУШКІНИ

(Зв’язки В. О. СЄРОВА із Лебединщиною)

Справжнє відкриття чекає шанувальника мистецтва у Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва. Це невеликий за розмірами, але надзвичайно красивий за живописом етюд В. О. Сєрова «Михайлівка». Етюд потрапив до музею із с. Михайлівки, де знаходилася садиба графа В. О. Капніста. Знайомство В. Сєрова та графа відбулося, очевидно, під час написання художником групового портрета «Імператор Олександр III із авґустійшою родиною» (1892—1895), замовленого харківським дворянством. Граф Василь Олексійович Капніст (* 1838 — † 1910) — предводитель Харківського губернського та Лебединського повітового дворянства із 80-х рр. ХІХ ст. — був не тільки ініціатором замовлення, а й подавав поради художникові у церемоніймейстерській частині. Після цього В. О. Сєров написав декілька портретів членів родини графа В. О. Капніста: його дружини і доньок. У світлі цих фактів цілком логічною видається і поїздка митця із м. Харкова до с. Михайлівки. Отже, етюд був написаний між 1892 і 1895 рр.

Написаний він олійними фарбами на дерев’яній дошці невеликого розміру (10 × 16 см). Авторство художника зафіксовано в інвентарних книгах музею, а також у щоденнику 1-го директора Лебединського художньо-історичного музею Б. К. Руднєва: «Я снял с экспозиции 5 этюдов Васильковского и один этюд Серова».

Простий етюд із натури внутрішньо вельми змістовний. Незважаючи на мініатюрний формат, панорамний пейзаж підкреслює композиційну домінанту — церкву Різдва Богородиці у с. Михайлівці (збудовану у 1810 р., зруйновану у 1981 р.; обов’язки старости цієї церкви виконував граф В. О. Капніст). Ритмічний малюнок дерев із невеличкою альтанкою зліва надає творові романтичності. А така деталь, як парапет входу, вказує на те, що художник писав етюд, перебуваючи на садибному ґанку або ж із тераси.

За настроєм це літній пейзаж, але в ньому відчувається денна прохолода, підсилена приглушеною холодною кольоровою гамою. Майстерно розподілені маси світлого і темного створюють виразні об’єми дерев, кущів, архітектурної будівлі. Небо написане напрочуд вдало із ледве помітними переходами одного тону в інший.

Увагу художника привернули також 2 каплиці у вигляді ротонди на території церкви, а також «чудова альтанка» між церквою та графським будинком. Авторство В. О. Сєрова підтверджує насамперед та майстерність, із якою написано цей етюд.

Будучи запрошеним написати портрет графині В. В. Капніст у с. Михайлівку, митець написав цей невеличкий за розмірами етюд у техніці «alla prima» і подарував скоріше за все володарям садиби на згадку про своє перебування у ній. Не виключаючи приїзд відомого художника до Михайлівки і раніше,  між 1892 і 1895 рр., сучасний український мистецтвознавець С. І. Побожій пропонує датувати цей твір 1-ю пол. 90-х рр. ХІХ ст. Отже, існування етюду «Михайлівка›› у творчому доробку видатного російського художника пов’язане із його перебуванням на Лебединщині у зв’язку із написанням портрета графині Варвари Василівни Капніст (уродженої княжни Рєпніної; * 1841, м. Яготин Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині — райцентр Київської області) — † 23.IV.1922, Німеччина, похована у м. Берліні на православному цвинтарі Тегель).

Розглянемо жіночі портрети родини графа В. О. Капніста. Погрудний портрет В. В. Капніст В. О. Сєров виконав у техніці пастелі. Ретельно пророблене обличчя графині, яка доброзичливо дивиться на нас, контрастує з одягом, написаним в узагальненій манері. Здається, що митця більше хвилювали формальні завдання, що виявлялися, наприклад, у протиставленні ретельно проробленої форми голови із вільним трактуванням одягу. Спокійна площина тла портрета ніби нейтралізує розбіжність між динамічною нижньою частиною твору та спокійною верхньою. У своїх пастелях художник підкреслював тонкі градації кольору, значну увагу приділяв гармонізації кольорових співвідношень («У селі. Баба із конем» (1898), «Портрет поета К. Д. Бальмонта» (1905), «Портрет  Г. Л. Ґіршман» (1911)). І в цьому сенсі пастельний портрет В. В. Капніст не є винятком.

Різноманітний підхід у стилістично-психологічному відношенні спостерігаємо у портретах доньок графів Капністів: Варвари та Єлизавети. Обидві вийшли заміж за рідних братів — графів Мусіних-Пушкіних, які були церемоніймейстерами при Царському дворі. Молодша донька графів Капністів Варвара Василівна Капніст (* 05(17).VI.1870, с. Михайлівка — † 29.IV.1960, Франція, похована на Новому кладовищі у м. Аньєр-сюр-Сен під Парижем) — вийшла заміж за графа Олексія Олексійовича Мусіна-Пушкіна (* 19.VII.1870, м. Париж, Франція — 20.ХІ.1942, там само, похований на Новому кладовищі у м. Аньєр-сюр-Сен під Парижем), після подій 1917 р. еміґрувала.  Більшу частину еміґрантського життя прожила у Франції.

Портрет графині Варвари Василівни Мусіної-Пушкіної (уродженої Капніст) В. О. Сєров написав у 1895 р. у техніці пастелі. Портрет був у зібранні В. В. Мусіної-Пушкіної, але після подій 1917 р. зник  із  її будинку, який розташовувався поблизу Ісаакіївського собору у м. Санкт-Петербурзі. І лише у 1979 р. надійшов до Державного Російського музею у Ленінґраді.

Історик мистецтва І. Ґрабар дав високу оцінку цьому портретові, підкреслюючи майстерність виконання, наявність гармонії у цілому, не дивлячись на строкатість фону. Високу характеристику цьому портретові підтвердив також сучасний петербурзький дослідник В. Круґлов. На погляд сучасного сумського мистецтвознавця С. І. Побожія, ця робота — чудовий взірець із портретної галереї жіночих образів В. О. Сєрова. Від неї композиційні знахідки художника стають самодостатніми.

Постать портретованої зміщена вліво, а темний колір сукні молодої жінки підкреслює силуетність постаті, вказуючи на ознаки модерну. У портреті відчувається специфічне розуміння художником виразності силуету. Продумана кожна деталь портрета: від положення рук до картин, масивні рами яких урівноважують основну кольорову масу одягу моделі. Відчувається неприхована симпатія автора до В. В. Мусіної-Пушкіної, обличчя якої є світлою домінантою композиції.

Отже, 2 жіночих портрети Капніст — матері та її доньки написані у 1895 р. у техніці пастелі, але наскільки вони різні за кінцевим результатом! Якщо портрет старшої Капніст міг бути одним із варіантів, то портрет її молодшої доньки є закінченим у всіх відношеннях твором мистецтва. Якщо у 1-у портреті художник ніби стримує фантазію композиціонера щодо розміщення моделі у картинному просторі, то у 2-у він виявляє її у всій її повноті.

Художник написав іще один портрет графині В. В. Мусіної-Пушкіної через 3 роки після попереднього, але вже у техніці акварелі. До 1917 р. він був у зібранні В. В. Мусіної-Пушкіної у Петербурзі, в еміґрації — у графа О. О. Мусіна-Пушкіна у м. Парижі (Франція). Нині зберігається у музеї Ешмолен у м. Оксфорді (Велика Британія). Варвара Василівна зображена сидячою на лаві, її постать енергійно розгорнута до глядача. Усміхнене обличчя молодої жінки разом із пленерним рішенням портрета створює загальний мажорний настрій твору, у якому переважаютъ світлі тони. Обличчя портретованої, листя дерев, що зверху обрамлюютъ фігуру, виділяються на тлі широко взятих мас світлих і темних за тоном кольорів. В. О. Сєров неначе вихоплює цей момент із життєвого потоку, надаючи портретові безпосередності. Ескізність виконання поєдналася зі свіжістю та прозорістю акварелі, майстром якої, безсумнівно, був Валентин Олександрович.

У цьому ж році  В. О. Сєров зробив невеличкий малюнок олівцем із В. В. Мусіної-Пушкіної (?), який зберігається у Костромському історико-архітектурному музеї-заповіднику. Художник миттєво «схопив» позу моделі, що не завадило йому ретельно проробити риси обличчя енергійними штрихами. Лише декількома начерками В. Сєров намітив абрис постаті у просторі. Підкреслюючи миловидність В. В. Мусіної-Пушкіної, митець акцентував увагу на виразі очей. Цей малюнок, на погляд вищезгаданого мистецтвознавця С. І. Побожія, належить  до найкращих начерків художника.

Вищезазначені портрети представників дворянської родини графів Мусіних-Пушкіних були виконані художником у м. Борисоглібську Молоґського повіту Ярославської губернії влітку 1898 р. Там В. О. Сєров перебував на запрошення Мусіних-Пушкіних. Там же він намалював невеличкий начерк олівцем на папері (17 × 11 см), на якому зобразив групу Мусіних-Пушкіних.

Портрет старшої сестри — графині Єлизавети Василівни Мусіної-Пушкіної (уродженої Капніст; * 03(15).VIII.1868, с. Михайлівка — †  1944, Франція) — В. О. Сєров написав у 1896 р. Як і її молодша сестра Варвара Василівна, Єлизавета Василівна займалася благодійницькою діяльністю, не цуралася громадської роботи. Зокрема була попечителем Касперовської громади Червоного Хреста, головою Київського товариства підтримки мистецтв. М. Нестеров в одному із листів називав її «простою і милою баринею». Як і її батьки, вона була шанувальником мистецтва, колекціонувала твори мистецтва. Після подій 1917 р. еміґрувала до Франції.

Її чоловік — граф Володимир Олексійович Мусін-Пушкін (* 07(19).ХІ.1868 — † 17.IV.1918) — дійсний статський радник, гласний Петербурзької Думи, церемоніймейстер. На поч. ХХ ст. був членом Державної ради від Чернігівського земства. У «Петербургской газете›› від 08(21).ІХ.1911 р. про нього писали як про людину, яка була «большим благотворителем и общественным деятелем». Він був головою Крестовського благодійного товариства, попечителем Калінкінської лікарні, головою міського сирітського будинку, а також членом Головного управління Російського товариства Червоного Хреста. Разом зі своєю дружиною і сином у 1918 р. мешкав у с. Михайлівці (або у м. Лебедині).

Портрет графині Є. В. Мусіної-Пушкіної експонувався на ХХV виставці Товариства пересувних художніх виставок, яка відбувалася у м. Санкт-Петербурзі із 02(14).ІІІ по 06(18).IV.1897 р.  Після цього портрет перебував у зібранні графів Мусіних-Пушкіних. Мистецтвознавець І. Ґрабар подає лаконічний опис цього портрета: «Изображена молодая женщина, по колена, ¾ вправо, сидя, облокотивишсь на локотник. Слева внизу подпись… ». У статті «Передвижная выставка» (1897) С. Дяґілєв згадував про нього, відмічаючи, що «чудовий молодий портретист Сєров» показав на виставці лише 2 невеликих за розмірами жіночих портрети.

У 1896 р. В. О. Сєров знову портретує  графиню Є. В. Мусіну-Пушкіну. За описом І. Ґрабаря, це — погрудне зображення у фас, у великому літньому капелюсі. Портрет перебував у зібранні В. В. Мусіної-Пушкіної у м. Санкт-Петербурзі. Укладачі збірника документів «Валентин Серов в переписке, документах и интервью» подають інформацію, із якої довідуємося про те, що В. Сєров неодноразово писав «портреты его жены Елизаветы Васильевны и дочери Варвары Владимировны».

Портрети цих років, у т. ч. й капністівські жіночі портрети, очевидно були наслідком і приятелювання В. О. Сєрова із графами Капністами, і тієї надзвичайної популярності, яку мав художник у ті часи. Після І. Ю. Рєпіна він став затребуваним портретистом. Про те, що портрети представників графських дворянських родин — Капністів і Мусіних-Пушкіних мали високі мистецькі якості, свідчить і той факт, що вони експонувалися на посмертній виставці В. Сєрова у 1914 р.

Час від часу деякі із портретів членів родини графів Капністів з’являються на престижних виставках. Наприклад, портрет В. В. Капніст експонувався на виставці живопису та графіки В. О. Сєрова у Державному Російському музеї (2005). Сучасні українські мистецтвознавці упевнені, що при подальшому дослідженні теми зв’язків видатного російського художника з українською дворянською родиною Капністів їх очікуватимуть нові відкриття…

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. margareetta. В. СЕРОВ И ДВА ПОРТРЕТА ВАРВАРЫ ВАСИЛЬЕВНЫ МУСИНОЙ-ПУШКИНОЙ // http://www.liveinternet.ru/users/margareetta/post387535868/
  2. Алленова Е. М. Валентин Александрович Серов. Биография. Жизнь и творчество // http://vserov.ru/biography.php
  3. Биография Валентина Серова // http://stories-of-success.ru/valentina-serova
  4. Валентин Александрович Серов (1865—1911) // https://gallerix.ru/album/Serov
  5. ВАЛЕНТИН АЛЕКСАНДРОВИЧ СЕРОВ 1865—1911 // http://valentinserov.narod.ru/
  6. Валентин Александрович Серов 1865—1911 // ВЕЛИКИЕ ХУДОЖНИКИ. — ТОМ 11. — М.: ООО «Издательство «Директ-Медиа»»; ООО «Издательский дом «Комсомольская правда»» — Группа «Сегодня», 2009. — 48 с.
  7. Валентин Александрович Серов // http://www.valentinserov.ru/
  8. ВАЛЕНТИН СЕРОВ (1865—1911) (РОССИЯ) // http://classic-online.ru/ru/art/painter/serov/8314
  9. Валентин Серов // http://www.artprojekt.ru/gallery/serov/Ser50.html
  10. Валентин Серов // http://www.tanais.info/art/serov.html
  11. Валентин Серов — признанный мастер-портретист // http://www.tphv-history.ru/persons/Valentin-Serov.html
  12. В. А. Серов № 52 1911 // https://niva.ws/%D0%92._%D0%90._%D0%A1%D1%A3%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%8A_%E2%84%9652_1911
  13. Дмитриев Всеволод. Валентин Серов. — Петроград: Издательство “Свободное искусство”. Библиотека иллюстрированных монографий. — 1916 //  http://www.elena-olshanskaya.ru/page.php?p=37
  14. Иванова Мария. Валентин Серов. Линия жизни // http://www.tg-m.ru/articles/1-2012-34/valentin-serov-liniya-zhizni
  15. Киле Пётр. Валентин Серов // http://www.renclassic.ru/Ru/35/629/
  16. Кочи Юрий. Три Варвары. Часть третья. — ИЗ КНИГИ «ГЕРОИ НЕ НАШЕГО ВРЕМЕНИ» (Три Варвары, Репнины, Волконские, Шевченко и др.) // https://bulatovichclub.wordpress.com/2015/03/22/%D1%82%D1%80%D0%B8-%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%8B-%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C-%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D1%8F/
  17. Краткая биография и творчество Художника Серова В. А. // http://www.art-portrets.ru/portret_serov.html
  18. Кудря Аркадия. «Служенье красоте, или жизнь художника Серова» // http://tphv-history.ru/books/sluzhenie-krasote-ili-zhizn-serova.html
  19. МЕЛЬНИЧУК Людмила. Традиції мистецького збиральництва на Слобожанщині: Колекція Капністів // http://lostart.org.ua/ua/research/435.html
  20. Мистецький проект «Art-простір» (частина # 2) // http://artmuseum.lebedyn.org/2017/01/17/mystetskyj-proekt-art-prostir-chastyna-2/
  21. Побожий Сергей. «Стихия Серова была правда…» // АНТИКВАР. — № 11–12 (93). — ХІ–ХІІ. 2015. — С. 28—37.
  22. Побожій Сергій. Твори російського художника В. Сєрова в музеях України // http://dspace.uabs.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/13748/2/Pobozhiy%20serov%201.pdf
  23. ПОБОЖІЙ С. І. ВАЛЕНТИН СЄРОВ І СУМЩИНА: Про місце психологічного портрета у творчості художника // СУМСЬКА СТАРОВИНА. — 1999. — № V–VI. — С. 107—121.
  24. ПОБОЖІЙ С. І. ВАЛЕНТИН СЄРОВ І СУМЩИНА. — Суми: ТОВ «ВТД «Університетська книга»», 2005. — 76 с.
  25. Побожій С. І. В. СЄРОВ, КАПНІСТИ і МУСІНИ-ПУШКІНИ (До 150-річчя від дня народження Валентина Олександровича Сєрова (1865—1911)) / С. Побожій // Конотопські читання: Збірник публікацій за результатами Конотопських читань. — Випуск VI. — Конотоп, Х.: Мачулін, 2015. — С. 173—193.
  26. Побожій С. І. СЄРОВ Валентин Олександрович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 401.
  27. Серов // 50 Художников: Шедевры русской живописи. — 2010. — Выпуск № 11. — 32 с.
  28. Серов Валентин Александрович (1865—1911) // http://art19.info/serov/biography.html
  29. Серов Валентин Александрович [1865—1911] // http://artpoisk.info/artist/serov_valentin_aleksandrovich_1865/
  30. Серов Валентин Александрович (1865—1911) // http://www.zdravrussia.ru/galereja/xixvekvtorajapolovina/?info=2888
  31. Серов, Валентин Александрович // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%BE%D0%B2,_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  32. Серов Валентин Александрович Картины и биография // http://smallbay.ru/serov.html
  33. Серов Валентин Александрович Картины художника // http://art19.info/serov/gallery.html
  34. СЕРОВ // Художественная галерея. — 2006. — № 75. — 32 с.
  35. Сєров Валентин Олександрович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%94%D1%80%D0%BE%D0%B2_%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  36. Творчество Валентина Александровича Серова // http://art19.info/articles/serov.html
  37. Улюблені російські художники Валентин Олександрович Сєров // http://bibliograph.com.ua/kSerov/index.htm

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.