ГІЛЬЧЕНКО Микола Васильович

ГІЛЬЧЕНКО Микола Васильович (* 20.V(01.VI).1858, м. Лебедин — † 17(30).VIII.1910, м. Варшава (нині — у Польщі)) — російський учений-лікар-антрополог українського походження. Купецький син (можливий батько — купець Гільченко, який був міським головою м. Лебедина  у 1859 р., а також головував і у 1870-х рр.). Закінчив 3-ю Харківську гімназію (1878) і Військово-медичну (Медико-хірургічну) академію у м. Санкт-Петербурзі (1883). Ще будучи студентом, був заарештований 23.ІІІ(04.IV).1882 р. у м. Курську після приїзду його із Петербурґу до висланої під нагляд поліції Н. В. Беспалової; при обшуку знайдені 2 номери “Народної Волі” і листи Н. Беспалової. Утримувався у Курському тюремному замку, а потім відправлений у Петербурґ, де із 01(13).VII.1882 р. містився у Петропавлівській фортеці. Прізвище його опинилося у записнику П. Теллалова. Притягнутий до дізнання у справі Н. В. Беспалової про організацію революційного гуртка у Курську. На допитах заперечував свою приналежність до складу революційної спільноти. Переведений із фортеці 21.VII(02.VIII).1882 р. у Будинок попереднього утримання і незабаром звільнений, після чого до закінчення справи підпорядкований особливому нагляду поліції. За височайшим повелінням від 08(20).VI.1883 р., після покарання попереднім триманням під вартою підпорядкований гласному наглядові на 2 роки у м. Путивлі, де жили його батьки. У VIII.1883 р. дозволено приїхати до Петербурґу для закінчення освіти; у тому ж році отримав звання військового лікаря. За доповіддю Міністра внутрішніх справ, височайше затвердженою 19(31).І.1884 р., звільнений від гласного нагляду. Відтоді працював молодшим лікарем 20-ї артилерійської бригади, 80-го піхотного Кабардинського полку (нині — Краснодарський край, РФ); був ординатором військового шпиталю у м. Владикавказі (нині — Північна Осетія, РФ); у 1893—1895 рр. — секретар антропологічного відділення Імператорського товариства шанувальників природознавства, антропології й етнографії (Москва). Захистивши у 1890 р. дисертацію на ступінь доктора медицини у С.-Петербурзі, повернувся на Кавказ, звідки у 1892 р. був переведений ординатором військового шпиталю у м. Москву. Від 1895 р. мешкав у Санкт-Петербурзі. Наприкінці 1890-х — на поч. 1900-х рр. служив на заводі лікарсько-військових заготовок у Петербурзі. У 1900–1901 рр. відправлений військовим міністром у Північну і Південну Маньчжурію для огляду розташованих там військово-лікувальних закладів, розташування військ, етапів тощо. На зворотному шляху відвідав Японію й ознайомився із постановкою там медичної справи, оглянувши лікувальні та медичні навчальні заклади. Від 1902 р. — у Варшаві (старший лікар Варшавського укріпленого району). Дійсний статський радник (1904). Сфера наукових інтересів — антропологія козаків. Друкувався у журналах «Русская Медицина», «Медицинское Обозрение», «Киевская Старина» та ін.

Наукові праці М. В. ГІЛЬЧЕНКА:

• К казуистике огнестрельных повреждений // Медицинское обозрение. — — № 26;
• Осетины [докторська дисертація]. — СПб., 1890;
• Терские казаки (антропологический очерк) // Протоколы Русского Антропологического Общества. — СПб., 1891;
• Le poids du cerveau chez quelques peuples du Caucase (I т. Congres enternational d’Archeologie prehistorique et d’Anthropologie) (Вага мозку в окремих народів Кавказу (I т. Міжнаціональний з’їзд доісторичної археології та антропології). — М., 1892;
• Антропологический тип малороссов // Киевская Старина. — К., 1895;
• Кубанские казаки // Труды антропологического отделения Императорского Общества любителей естествознания, антропологии и этнографии. — Т. XVIII, вып. ІІ. — М., 1895;
• Вес головного мозга и некоторых его частей у различных племён населения России // Там само, т. XIX. — М., 1899;
• Медицинские и лечебные учреждения в Японии: Из отчёта Главного военно-медицинского управления // Военно-Медицинский Журнал. — Кн. VIII—X. — СПб., 1901;
• Императорские могилы вблизи Мукдена // Землеведение. — 1903. — Кн. I;
• Старинные города Японии: Нара. Киото. Никко // Русские Ведомости. — 1904;
• На приёме у Микадо // Там само. — 1905. — № 67.

У продовження теми …

Володимир Авдєєв. «Російська расова теорія до 1917 року. Том 2»

(уривок із книги):

Великим вченим і систематизатором науки був … Микола Васильович Гільченко, який залишив нам унікальний твір «Вага головного мозку і деяких його частин у різних племен, що населяють Росію» (СПб., 1899). Звід даних, наведених у ньому, і їх узагальнення не застаріли до сих пір, що дозволяє користуватися ними із метою пояснення політичних, а також соціокультурних феноменів на всьому сучасному так званому пострадянському просторі.

Існуюча ситуація у галузі етнічної злочинності також багато в чому може бути пояснена на основі досліджень … нашого вченого-провидця, нині забутого.

Микола Васильович Гільченко, який походив із козаків Запорізької Січі, народився 20-го травня 1858 р. у місті Лебедині. Після закінчення курсу у 3-й Харківській гімназії він у 1878 р. вступив до Петербурзької Медико-хірургічної академії. А у 1883 р., закінчивши у ній повний курс, він був призначений молодшим лікарем у 20-у артилерійську бригаду у місто Владикавказ. У 1884 р. він був переведений у 80-й Кабардинський піхотний полк, із прикомандируванням до Владикавказького військового шпиталю, у якому протягом 4-х років перебував штатним ординатором.

Спостерігаючи строкате кавказьке населення, Микола Васильович, за порадою найбільших вітчизняних антропологів А. П. Богданова і В. Е. Еммі, приступив до вивчення расових особливостей тубільців. Результатом цієї праці стала його дисертація «Матеріали для антропології Кавказу» (СПб., 1890), а у 1892 р. вийшло чергове його дослідження «Терські козаки». Ну і нарешті, у 1899 р. була опублікована головна праця «Вага головного мозку і деяких його частин у різних племен, що населяють Росію», відразу ж удостоєна спеціальної премії Товариства Любителів Природознавства, Антропології та Етнографії. Класик російської антропології Д. Н. Анучин писав у зв’язку із цим, що робота «Становить істотний внесок у неврологію, а по відношенню щодо Росії і до російських народностей праця пана Гільченка є видатною за своїм значенням». Проаналізувавши вагові параметри як мозку в цілому, так і окремих його частин у представників безлічі племен, що населяють Російську імперію, М. В. Гільченко підготував статистичну базу расових відмінностей у області локалізації функцій вищої нервової діяльності. Він вказував: «Вплив народності (племені) на вагу мозку також, безсумнівно, існує, окрім усіх інших уже розглянутих впливів зросту, віку та ін. Расові і племінні ознаки не змінюються від предків до нащадків. Відмінності у вазі головного мозку, що помічаються в окремих областях нашої великої Вітчизни, не можуть бути пояснені ні впливом зросту, ні впливом віку, а виключно впливом народності (племені)».

У 1892 р. М. В. Гільченко був переведений на службу у Москву, у військовий шпиталь, а вже через рік — обраний секретарем антропологічного відділу Товариства Любителів Природознавства, Антропології та Етнографії, займаючи цю посаду до 1895 р., а потім був переведений у Петербурґ  до Головного військово-медичного управління, де його призначили начальником перев’язувального відділу заводу військово-лікарських заготовок. Із 1898 по 1899 рр. М. В. Гільченко із науковими цілями відвідав Німеччину, Англію і Францію, а у 1902 р. був призначений до Варшави старшим лікарем Варшавського укріп-району. Перед початком Російсько-японської війни М. В. Гільченко відвідав військову базу у Порт-Артурі і за результатами поїздки склав звіт про її незадовільний санітарний стан, чим викликав неприхований гнів командування. Однак застереження російського вченого і військового лікаря не були почуті, і цей факт також повинен бути відображений сучасною історичною наукою при поясненні причин поразки Росії у тій війні.

Микола Васильович Гільченко помер 17 серпня 1910 р.

Протягом усієї своєї кар’єри він найдивовижнішим чином поєднував у собі непідробне завзяття на військовій службі із невпинними найглибшими науковими дослідженнями, що відображено у безлічі його публікацій як у військово-медичних, так і в академічних виданнях.

Але справедливості заради слід все ж відзначити, що його приклад був не єдиним. Навпаки, життєвий шлях М. В. Гільченка був скоріше нормою для біографій справжніх російських учених, які мислили себе насамперед громадянами великої країни і вже потім — носіями принципів академічної науки. Будь-які сучасні розмови про її поза-національну і інтеррасову цінність безумовно здалися б їм безсумнівним блюзнірством.

Володимир Федько. «Расові дослідження російських імперських

антропологів…» (уривок зі статті):

720 зважувань мозку чоловіків

… робота доктора Миколи Васильовича Гільченка, який після бурхливої ​​революційної молодості був прощений імператором і з 1884 р. служив військовим лікарем, зважаючи на зібраний ним солідний фактичний матеріал виглядала зразковою і повністю відповідала усім цілям і задачам російської антропології. Об’єктом дослідження доктор Гільченко зробив мозок, як він писав, “племен, що населяють Росію”:

“Завдяки щасливим умовам постійної служби у військових госпіталях, мені вдалося протягом 8 років провести понад 700 зважувань головного мозку у осіб обох статей, різного віку і племені. Велика частина роботи (472 зважування) проведена була на Кавказі, в секційному покої Владикавказького військового госпіталю, інші ж дані зібрані під час служби моєї в Московському військовому госпіталі. Матеріалом служили трупи в названих госпіталях, в яких згідно із законом і звичаєм проводиться розтин кожного померлого від тієї чи іншої хвороби. Ці померлі, у величезній більшості, були нижні чини різних частин військ місцевого гарнізону, що комплектувалися уродженцями польських, малоросійських і північно-східних губерній. Але, крім цього звичайного населення військових госпіталів, у Владикавказький військовий госпіталь надходять і особи цивільного відомства, внаслідок повної відсутності в місті Владикавказі яких би то ні було лікувальних закладів, за винятком однієї амбулаторної лікарні. Завдяки цій обставині, мені вдалося зібрати невеликий, але рідкісний матеріал, що стосується ваги мозку у різних горців Кавказу”.

В результаті 720 зважувань мозку чоловіків від 12 до 95 років виявилося, що середня вага мозку дорівнює 1.376,57 г. Ця цифра майже не відрізнялася від даних інших російських дослідників. Близько середні значення вказували і дослідники з Німеччини, Італії та інших країн. Однак Гільченка цікавили в першу чергу індивідуальні та національні відмінності.

“Індивідуальні величини ваги мозку, отримані мною при зважуванні, вкрай різноманітні. Найменшим мозком в 1.066,4 грамів володів 70-річний уродженець Тульської губ., який мав зріст в 1.678 міліметрів. Найбільша вага мозку в 1.750 грамів спостерігалася у 22-річного поляка, народженого у Віленської губернії, зростом в 1.688 мм”.

Куди цікавішими виявилися відмінності в масі мозку у людей різних національностей. Адже тоді існувала думка, що чим більший мозок, тим розумніша людина.

Висновок Гільченка про росіян виявився невтішним для патріотів:

“За моїми спостереженнями, середня вага головного мозку у великоросів дорівнює 1.367,9 грамів. При середньому зрості 1.675,8 мм”.

Гільченко констатував: “великоросійському племені властива вага мозку менша, ніж яка отримана нами для “середнього обивателя Росії”, без жодного відношення до племені”.

Невтішний висновок!

Гнітючими для національної гордості великоросів виявилися і дані доктора Гільченка по поляках:

“Зроблено 102 зважування головного мозку і його окремих частин у представників різних губерній Царства Польського і поляків губерній Південно-Західного краю. Середня вага мозку у поляків = 1.397,2 г, середній зріст = 1.681,2 мм. Не можна не звернути уваги на досить значну величину ваги мозку поляків порівняно з іншими слов’янськими племенами”.

Але найдивовижніші результати Гільченко отримав по інших народах:

“Мною зроблено всього 55 зважувань мозку у представників деяких племен, що населяють Кавказ, а саме: 11 зважувань мозку осетин, 17 зважувань — у інгушів (чеченців), 3 зважування мозку дагестанських горців, 12 зважувань мозку вірмен, 11 зважувань — грузин і ін… Мабуть, лише у ¹/₃ осетин зустрічається головний мозок середньої (звичайної) ваги; більшості ж осетин властивий мозок досить значної ваги. Середня величина підтверджує це. Середня вага мозку у осетин = 1.465,5 г. Середня величина зросту = 1.686,3 мм… Середня вага мозку чеченців = 1.462,9 г. Середній зріст у цих чеченців = 1.702,5 мм… Середня вага мозку грузин, обчислена мною з 11 зважувань = 1.350,4 г. Таким чином, грузини мають найменший (за вагою) головний мозок з числа тих народностей Кавказу, яких мені вдалося спостерігати”.

За даними Гільченка, середня вага мозку у башкирів (1.414,65 г) перевершувала аналогічний параметр у татар (1.386,3 г). А євреї по середній вазі мозку поступалися українцям, але обганяли грузин:

“Мною зроблено 23 зважування мозку євреїв. Найбільша вага мозку = 1.569,7 грама, була у 22-річного уродженця Волинської губ., що мав зріст = 1.688 мм. Найменший мозок в 1.134,6 грама спостерігався у 56-річного відставного рядового, що мав зріст = 1.625 мм. Середня ж вага мозку євреїв = 1.336,7 г”.

Природно, виникало питання: так що ж випливає із цього дослідження для теорії рас?

“Всі спроби, — писав Гільченко, — встановити будь-який критерій ступеня розумового розвитку суб’єкта, знайти точний показник інтелектуальності людини досі не увінчалися успіхом… Всього менше ймовірно знайти показник рівня розумового розвитку в обсязі і у вазі головного мозку. Вага головного мозку залежить від величини зросту, від віку, статі та раси (племені). Немає сумніву, що більш масивна статура, в інтересах своїх мускульних відправлень, висуває великі вимоги соматичній діяльності мозку, а відповідно тим самим впливає на ступінь розвитку мозку відносно його обсягу (величини і ваги). Але локалізація розумових здібностей, ступінь розвитку психічних процесів менше всього можуть бути розгадані одним зважуванням мозку… Проте, маючи на увазі, як широко поширене переконання не тільки серед публіки, а й вчених, що високий розвиток інтелектуальних здібностей завжди відбивається на величині (і вазі) мозку, мною були виділені із загального числа осіб, мозок яких я зважував, ті індивідууми, які з деяким правом могли бути віднесені до числа “інтеліґентних осіб”… Середня вага мозку у них (1.358,1 г) менша, ніж загальна середня (1.376,57 г), тоді як зріст цих інтеліґентних суб’єктів (1.699,5 мм) в середньому перевищував загальну величину середнього зросту (1.675,4 мм) населення Росії”.

Після таких досліджень, що викликають головним чином питання і бродіння умів, влада, здавалося б, могла повністю прикрити крамольний напрямок. Однак замість цього вона просто втратила будь-який інтерес до антропології і забула про можливість її політичного використання.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. Авдеев Владимир. «Русская расовая теория до 1917 года. Том 2» // http://bonread.ru/vladimir-avdeev-russkaya-rasovaya-teoriya-do-1917-goda-tom-2.html?page=11
2. Булах С. М., Чумаченко В. К. ГІЛЬЧЕНКО Микола Васильович // http://esu.com.ua/search_articles.php?id=30153
3. Васильєв К. К. ГІЛЬЧЕНКО Микола Васильович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 535.
4. Волков С. В. Высшее чиновничество Российской империи. Краткий словарь. — М.: Университет Дмитрия Пожарского, Litres, 2017 // https://books.google.com.ua/books?id=C3gqDwAAQBAJ&pg=PA891&lpg=PA891&dq=%D0%93%D0%98%D0%9B%D0%AC%D0%A7%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%9E+%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9+%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87&source=bl&ots=DJQqpbiPAI&sig=Vez6E6lo7BAPhIqW4mQMCvlyrpo&hl=uk&sa=X&ved=0ahUKEwjHwIn14-DWAhUhCpoKHd92Ci8Q6AEISTAF#v=onepage&q=%D0%93%D0%98%D0%9B%D0%AC%D0%A7%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%9E%20%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%20%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87&f=false
5. ГИЛЬЧЕНКО МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ // http://slovar.pp.ua/27071-gilchenko-mikola-vasilovich.html
6. Гильченко Микола Васильович // http://ua.bio-graf.ru/g/gilchenko-mikola-vasilovich.html
7. Гильченко, Микола Васильович — лікар-антрополог, народився // http://ua.bio-graf.ru/g/gilchenko-mikola-vasilovich-likar-antropolog-narodivsya.html
8. Гильченко, Н. В. Материалы для антропологии Кавказа: І. Осетины: [диссертация]. — СПб., 1890. — 219 с., 8 л. табл. — Сер. дисс. допущ. к защите в Воен.-мед. Акад. № 32.
9. Гильченко, Н. В. Материалы для антропологии Кавказа: ІІІ. Кубанские казаки: (антропологический очерк). — М., 1895. — [4], 77 с., 2 л. табл. — Известия Имп. О-ва любителей естествознания, антропологии и этнографии; Т. 90, вып. ІІ. Труды антрополог. отд.; Т. XVIII, вып. ІІ.
10. Гильченко Николай Васильевич // http://enc-dic.com/history/Gilchenko-Nikolaj-Vasilevich-10012.html
11. Гильченко Николай Васильевич это: // https://dic.academic.ru/dic.nsf/brokgauz_efron/126902/%D0%93%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE
12. Д-РЪ Н. В. ГИЛЬЧЕНКО. ВѢСЪ ГОЛОВНОГО МОЗГА И НѢКОТОРЫХЪ ЕГО ЧАСТЕЙ У РАЗЛИЧНЫХЪ ПЛЕМЁНЪ НАСЕЛЕНІЯ РОССІИ: МАТЕРІАЛЫ ДЛЯ АНТРОПОЛОГІИ РОССІИ. — М.: ТОВАРИЩЕСТВО ТИПОГРАФІИ А. И. МАМОНТОВА, 1899. — [4], 122 с.
13. Міські голови м. Лебедина з початку ХІХ ст. // http://lebedyn.com.ua/%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B0/miskij-golova/miski-golovi-m-lebedina-z-pochatku-xix/
14. Федько Володимир. Расові дослідження російських імперських антропологів… // https://www.ar25.org/article/rasovi-doslidzhennya-rosiyskyh-imperskyh-antropologiv.html