ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович (* 07(19).Х.1854, м. Ізюм (нині — Харківської області) — † ніч із 24 на 25.ІХ (із 07 на 08.Х).1917, м. Харків, похований на цвинтарі Молодіжного парку) — український живописець-пейзажист, знавець народного мистецтва. Навчався у Санкт-Петербурзькій Академії Мистецтв (1876—1885; викладачі М. Клодт, В. Орловський). Учасник художніх виставок від 1885 р. У 1886—1888 рр. перебував на стажуванні за кордоном, переважно у Франції. Від 1888 р. — у Харкові. Персональні виставки — у Харкові (1900, 1906, 1912; посмертні — 1938, 1954–1955). Автор пейзажів України, Криму, Кавказу, історичних та жанрових картин, іноді виконував портрети та карикатури. Вивчав і замальовував народні орнаменти та архітектуру. На поч. ХХ ст. перебував на Лебединщині, де виконав ряд робіт із серії «Типи українських церков»: «Церква Святого Георгія у м. Лебедині», «Церква Трьох Святителів у м. Лебедині» (обидві — акварелі; 2-а акварель помилково названа автором: «Церква Св. Трійці у м. Лебедині Харківської губ.»); «Село Михайлівка» (олія). Виконав для будинку Полтавського губернського земства 3 картини-панно: «Чумацький Ромоданівський шлях», «Козак Голота», «Вибори полковником М. Пушкаря» (1903—1907; згоріли разом із будинком під час німецького відступу із Полтави восени 1943 р. — німці 3 доби палили будинок; у повоєнний період архітектурний стиль, зовнішнє і внутрішнє оздоблення будинку були відновлені у первісному вигляді і збереглися до наших днів, нині це Полтавський краєзнавчий музей ім. В. Г. Кричевського). Разом із М. Самокишем створив проект орнаментальних розписів цієї будівлі та підготував альбоми «З української старовини» (1900), «Мотиви українського орнаменту» (1912). Засновник і голова архітектурно-художнього відділу Харківського літературно-художнього гуртка (1912). Полотна С. І. Васильківського відображають типові риси природи України, її ліричність та епічність, сповнені сонця, повітря, відзначаються майстерністю живопису неба, емоційністю кольорової гами, багатством її відтінків. У розкритті змісту історичних картин С. І. Васильківського значну роль відіграє епічність або романтично-тривожний настрій пейзажу, співзвучність зображеного українському фольклорові. Улюблений сюжет С. І. Васильківського — озброєний козак-вершник у степу, або група козаків на сторожі, у кінному поході чи на відпочинку. Автор майже 3.000 творів. ≈ 500 робіт С. І. Васильківського зберігаються у художніх музеях України — мм. Києва, Харкова (200 картин), Одеси, Сум, Лебедина (15 етюдів), Москви та інших міст РФ. У VI.1939 р. у Лебединському державному художньому музеї відбулася ретроспективна виставка творів С. І. Васильківського (331 робота) із колекції Української картинної галереї (м. Харків). Улітку 2013 р. у Національному музеї у м. Львові ім. Андрея Шептицького експонувалася виставка живопису і графіки «Сергій Васильківський: Українська доля Дикого Поля», що налічувала 120 творів зі збірки Харківського художнього музею.
Найвідоміші твори С. І. Васильківського:
• «Весна в Україні» (1883),
• «Весна», «По Дінцю» (обидва — 1885 ),
• «Пейзаж» (1886),
• «Село Лютерна. Бретань. Франція» (1887),
• «Полювання на куріпок», «Околиці Хелоса, в Іспанії» (обидва — 1888),
• «Козачий пікет» (1889; Харківський художній музей),
• «Запорожець на розвідках» (1889; робота перебувала у колекції Таганрозького краєзнавчого музею (РРФСР), у 1941 р. викрадена німецько-нацистськими окупантами),
• «Козача гора» (1890; Харківський історичний музей),
• «Козаче поле» (≈ 1890; Сумський художній музей),
• «На варті» (≈ 1890; Одеський художній музей),
• «Сторожа Запорозьких Вольностей» («Козаки у степу») (≈ 1890; Національний художній музей України, м. Київ),
• «Хмари над морем», «Ловлять снігура», «Полювання на качок» (усі — 1890-і рр.),
• «Сутичка запорожців із татарами» (1892),
• «Козача левада» (1893),
• «Дніпровські плавні» (1896),
• «Козак у степу», «На морі біля Керчі», «Напровесні», «Околиці Ай-Тодора. Сосонки» (усі — 1900),
• «Колядки», «Ярмарок у Полтаві» (1902),
• «Козак у степу. Тривожні знаки» (≈ 1905; Сумський художній музей),
• «Перед грозою. Отара у степу» (1910),
• «Похід козаків» (1917),
• «Кубань» (????; Краснодарський крайовий художній музей ім. Ф. Я. Коваленка, РФ).
У продовження теми …
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії Сергія Івановича ВАСИЛЬКІВСЬКОГО
Сергій Васильківський — відомий український художник Харківської пейзажної школи. Учень пейзажистів Михайла Клодта та Володимира Орловського. Друг Михайла Самокиша, найпопулярнішого українського баталіста.
Васильківського називають поетом українського малярства за надзвичайну ліричність його пейзажних та історичних творів.
Основними темами його творчості були історія, природа і побут українців, зокрема Козаччина. Свою майстерність художник повністю віддає Україні: він пише пейзажі Подніпров’я, Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам’ятники, жанрові картини, історичні полотна. Розвиток історично-монументального жанру Сергія Івановича припадав на період дії Емського і Валуєвських указів, які забороняли будь-які прояви національного в українській літературі і мистецтві.
Васильківський у живописі — це Шевченко в літературі (портрет останнього пензля С. І. Васильківського є одним із найвідоміших). За надзвичайно яскраву колоритність, Васильківського вважають найбільш «сонячним художником» свого часу.
Національний статус, що склався у світі: російський художник.
Походив: із сім’ї дрібного чиновника-писаря. Батько, Іван Васильківський, — віртуоз-кресляр і писар.
Народився: 07(19).Х.1854 р. у мальовничому м. Ізюмі Харківської губернії Російської імперії (нині — районний центр Харківської області України). Його дід-чумак, який походив із козацького роду, привив молодому хлопцеві інтерес до української старовини, а мати — любов до народних пісень і фольклору. Під впливом батька Сергійко захопився малюванням.
Закінчив: Харківські 1-у гімназію (1862—1867) і ветеринарне училище (1867—1873), Петербурзьку Академію Мистецтв (ПАМ) (1876—1885), стажувався за кордоном (1886—1888). Після 5 років навчання у гімназії, на вимогу батька, він вступив до Харківського ветеринарного училища, але у 1873 р. залишив навчання через неплатоспроможність і влаштувався працювати деякий час канцелярським службовцем при Харківському казначействі (1873—1876).
У 1876 р. Васильківський вступив до ПАМ, у пейзажний клас професора М. Клодта. Ще на початку свого творчого шляху художник звертався до зображення природи, історії та побуту України. У 1879 р. за етюд із натури він отримав 1-у академічну нагороду — малу срібну медаль, а у 1881 р. — 2-у малу срібну медаль.
Кавалер золотої медалі Всеросійської академічної виставки (1883). У 1885 р. за картину «На Дінці» (не збереглася) Сергій Васильківській отримав Велику золоту медаль ПАМ, звання класного художника 1-го ступеня і право на подорож по Європі упродовж 4-х років за рахунок Академії для удосконалення майстерності. За кордоном він жив у Франції, подорожував по Англії, Іспанії, Італії, Південній Африці, Німеччині. Особливо вразили та вплинули на подальшу творчість українського художника майстри так званої Барбізонської школи. Їхній досвід збагатив палітру Васильківського чистими кольорами, безпосередністю і щирістю. Твори художника, сповнені південного українського сонця, побували на виставках у м. Санкт-Петербурзі, Паризькому салоні. Про них дуже схвально відгукувався П. Тре¬тья¬ков, який придбав одне з полотен українського митця.
Після 2-річного перебування за кордоном у 1888 р. Сергій Васильківський повернувся до Харкова, де розпочався найбільш плідний період (1888—1900) у його творчості. Художник багато подорожує пішки Харківщиною, Полтавщиною, Запоріжжям. Окрім пейзажу, він цікавився й історичним жанром, зокрема темою козаччини, темою захисту Батьківщини. Майстер вводить до пейзажів побутові сцени або запозичені з історії та літератури персонажі.
Сергій Васильківський — співавтор художнього альбому «З української старовини» (1900), альбому орнаментів (1912). У 1900 р. у м. Харкові відбулася 1-а персональна виставка творів художника, на якій було експоновано 120 творів. Із 1901 по 1908 рр. він працює над монументальними панно («Обрання полковником Мартина Пушкаря», «Козак Голота», «Чумацький Ромоданівський шлях») для інтер’єра будинку Полтавського губернського земства. Кілька полотен Сергій Васильківський присвятив українським кобзарям. Художник працював і в галузі портретного жанру.
Серед найвідоміших полотен нашого знаменитого земляка:
• «Весна на Україні», «Влітку», «Кам’яна балка», «На околиці» (1883),
• «Весна», «На Дінці» (обидва — 1885),
• «Пейзаж» (1886),
• «Козачий пікет», «Полювання на куріпок», «Околиці Хелоса, в Іспанії» (усі — 1888),
• «Степ весною у Малоросії», «Типова бретонська садиба», «Після дощу (Іспанія)», «Околиці Сан-Себастьяно», «Збір яблук для сидру» (усі — 1888–1889),
• «Запорожець в розвідці» (1889),
• «Сутичка запорожців із татарами» (1892),
• «Козача левада» (1895),
• «Козак у степу» (1905),
• «Козак Мамай» (1911),
• «Похід козаків» (1917).
Пензлеві С. І. Васильківського також належать картини «Весна в Україні», «Взимку у селі Опішні», «Біля корчми», «У Піренеях», «Вигляд на Безансон», «Череда. Околиця села», «Ранок у Безансоні», «Дорога до села», «Зима в Іспанії», «Запорожець на посту», «У запорізькому степу», «Булонський ліс взимку», «Сторожова вежа у запорожців», «Два хутори у Малоросії», «Ловлять снігура», «Отара у степу», «Дума про трьох братів».
Досить цікава збірка творів Сергія Васильківського перебуває у художній скарбниці Харківського історичного музею: «Селяни», «Хата», «Річка Донець», «Козаки на відпочинку», «Українська ідилія», «Краєвид Артемівських гір», «Побачення», «Водяний млин», «Бій козака Голоти», «На пасовищі», «Розлив річки», «На полюванні», «Хутір», «Весна», «Весна в Анатолії», «Морська тиша», «Етюд», «Полювання на качок», «Старий Харків», «Передача клейнодів», «Етюд із зображенням весіннього пейзажу», «Карикатура на графа Капніста», «Портрет професора Фавра Володимира Григоровича», автопортрет «Васильківський Сергій Іванович».
У всіх своїх пейзажах С. І. Васильківський виявився справді неперевершеним майстром відображення природи, усі вони пронизані свіжістю та чистим повітрям. Своєю творчістю, сповненою мужності і високого патріотизму, він сприяв розвиткові української національної культури. «Всеобщая история искусств» характеризує Сергія Васильківського як представника української національної школи живопису, який продовжував традиції передвижників. Для художника характерний інтерес до національних образам і історії.
Серед друзів та близьких знайомих С. І. Васильківського — Д. Яворницький, П. Мартинович, М. Раєвська-Іванова, Г. Ладиженський, М. Ткаченко, М. Беркос, М. Пимоненко, П. Левченко, М. Клодт, М. Самокиш, М. Дубовськой, В. Беклемішев, В. Сєров, М. Врубель, В. Орловський, Я. Ціонглинський, О. Бекетов, В. Александров, Д. Безперчий, І. Похітонов, О. Сластьон та ін.
Понад 1.340 своїх творів та значну суму грошей, які, за його бажанням, мали піти на створення у Харкові великого Національного художнього музею, Сергій Васильківський заповів Музею Слобідської України.
Помер: у ніч із 24 на 25.ІХ (із 07 на 08.Х).1917 р. у м. Харкові Російської імперії (нині — адміністративний центр однойменної області України). Похований на цвинтарі Молодіжного парку.
Художник С. І. Васильківський залишив після себе гідний набуток для українського мистецтва — майже 3.000 робіт (більшість із них загинула у роки ІІ Світової війни); зараз у музеях і приватних збірках нараховують ≈ 500 його творів (у т. ч. 15 — у Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва).
До 150-річчя від дня народження Митця за ініціативою завідувачки відділом Харківського художнього музею О. Денисенко в Україні пройшла акція «Шляхами Васильківського. Погляд через віки» (2004).
У м. Москві у видавництві «Белый город» вийшла книга М. Улибишевої «Сергій Васильківський. Казка про те, як козак Сергійкові пораду дав» (2006).

РІДНІ СЮЖЕТИ, із творчого кредо С. Васильківського:
«Благороднішого за рідні сюжети у мистецтві нічого не буває».
ШЛЯХЕТНИЙ СИН УКРАЇНИ, із напутнього слова Д. Яворницького С. Васильківському:
«Шляхетний сину України, трудись, і вдячна Мати-Батьківщина поверне тобі сторицею!».
ЖИВ ОДНИМ ЖИТТЯМ ІЗ ПРИРОДОЮ, з оцінки творчості С. Васильківського Г. Хоткевичем (1900):
«Коли з рам гляне на вас усе сяйвом облите широке поле та почується відтіль пісня жайворона, як легко, як вільно зітхнеться тим повітрям, що хвилями і цілими потоками ллє на вас художник. І він, що жив одним життям з природою, що плакав над звуками і барвами, примушує і вас тремтіти перед розкритими ним тайнами життя, вслухатися в розкішну пісню солов’я і журне туркотіння горлиці…».
Микола Вороний (1903):
«У його творах все широко і глибоко, на повну силу, відважно і завзято».
ПОЕМИ НА ЧЕСТЬ СОНЦЯ, з оцінки творчості С. Васильківського М. Бурачеком (1930):
«Твори Васильківського — це поеми на честь сонця, повітря, ніжних кольорів України. Він як пейзажист заслуговує почесного місця не тільки серед художників тодішньої Росії, але й серед пейзажистів Заходу».
В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець
Джерела:
1. J. G. (Джей Джи). СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ БІОГРАФІЯ // http://dovidka.biz.ua/sergiy-vasilkivskiy-biografiya/
2. Безхутрий М. М. Сергій Васильківський: Альбом. — К.: Мистецтво, 1987. — 164 с.
3. Безхутрий М. М. Сергій Васильківський [Текст]: біографічна повість / М. М. Безхутрий. — К.: Молодь, 1979. — 256 с.
4. Васильківський Сергій (1854—1917) // http://1576.ua/people/6939
5. Васильківський Сергій Іванович (1854—1917), український живописець, пейзажист // http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/1360-vidatny-persony-sergy-vasilkivsky.html
6. Васильківський Сергій Іванович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
7. Васильківський Сергій Іванович // Шаров І. Ф. 100 видатних імен України. — К., Видавничий дім «Альтернативи» 1999. — С. 60—65.
8. Васильковский, Сергей Иванович // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
9. Голод Ю. В. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 77.
10. Дорошенко Максим. Сергій Іванович Васильківський — український живописець, пейзажист // http://fakeoff.org/uk/culture/sergiy-ivanovich-vasilkivskiy-ukrainskiy-zhivopisets-peyzazhist
11. Ім’я: Сергій Васильківський // http://storinka-m.kiev.ua/user_page.php?u_id=272#img_f_1
12. Неудачін Д. О. Українська національна тематика в творчості С. І. Васильківського // http://museum.kh.ua/academic/sumtsov-conference/2009/article.html?n=410
13. Ніколаєв О. Сергій Васильківський: життя й творчість (1917—1927). — Х., 1927. — 38 с.
14. Огієвська І. В. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович // http://esu.com.ua/search_articles.php?id=32390
15. Огієвська І. В. Сергій Іванович Васильківський (життя та творчість). — К.: Наукова думка, 1980. — 168 с.
16. Попельницька О. О. 42. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ // 100 великих діячів культури України / О. О. Попельницька, М. В. Оксенич. — К.: Арій, 2010. — С. 199—203.
17. Рутковський М. Сергій Васильківський (1854—1917). — Прага: Видавництво Української Молоді, 1927. — 16 с.
18. СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ 1854—1917 // http://m.personalnij.webnode.com.ua/khudozhniki/ukrajinski-khudozhniki/sergij-vasilkivskij/
19. СЕРГІЙ ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ 1854—1917 // http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/sergiy-vasilkivskiy/
20. Сергій Васильківський: Комплект листівок. — К.: Мистецтво, 1984. — 12 лист.
21. Сергій Васильківський — поет українського малярства // https://sverediuk.com.ua/sergiy-vasilkivskiy-poet-ukrayinskogo-malyarstva/
22. Сергій Васильківський: Українська доля Дикого Поля (твори зі збірки Харківського художнього музею): Каталог виставки / Авт. вст. статті О. Денисенко, авт.-упорядники: О. Денисенко, В. Кацай. — К.: Майстер книг, 2013. — 86 с.
23. Сухомозський М. М., Аврамчук Н. П. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ Сергій Іванович [Довідник-дайджест] // https://coollib.com/b/359115/read
24. Ткачова Л. І. Васильківський Сергій Іванович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — К.: Наук. думка, 2003. — Т. 1: А—В. — С. 446.
25. Черкаська Ганна. ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ У ЖИВОПИСІ — ЦЕ ШЕВЧЕНКО В ЛІТЕРАТУРІ // http://www.uamodna.com/articles/vasyljkivsjkyy-u-zhyvopysu-ce-shevchenko-v-literaturi/