КАРҐЕЛЬ Іван Веніамінович (нім.: Johann Gerhard Kargel; * 22.ІІ(06.ІІІ).1849, м. Тифліс (нині — столиця Грузії Тбілісі) — † 23.ХІ.1937, м. Лебедин, похований на Троїцькому кладовищі) — авторитетний релігійний діяч євангельсько-баптистського руху у Російській імперії і Болгарії, духовний піонер баптистського руху в Україні, духовний письменник, екзегет, богослов, публіцист, пресвітер Санкт-Петербурзької церкви євангельських християн, служитель тюремної місії, в’язень совісті. У 1851 р. емігрував до Німеччини, від 1867 р. — у Великій Британії. Повернувшись до Російської імперії, став членом баптистської спільноти м. Тифліса. У 1869 р. прийняв хрещення. За рекомендацією І. Онкена вступив до Баптистської теологічної семінарії (м. Гамбурґ, Німеччина, 1872), де прослухав спеціальний курс для місіонерів. У 1873 р. висвячений у пастори у Волинській губернії. У 1875 р. у м. Санкт-Петербурзі познайомився із засновником спільноти Євангельських християн В. Пашковим. У 1875—1880 рр. — пастор у баптистській громаді, проповідував серед Євангельських християн-пашковців. У 1880 р. переїхав до Болгарії, де створив спільноту у м. Рущуці (нині — Русе), яка налічувала ≈ 30 осіб. У 1884 р. брав участь у з’їзді баптистів, євангельських християн і братських менонітів (м. С.-Петербурґ) та у 1-у з’їзді баптистів (с. Нововасилівка, нині — смт Приазовського р-ну Запорізької області), на якому був заснований Союз російських баптистів Південної Росії та Кавказу. У 1887 р. очолив С.-Петербурзьку спільноту. Учасник тюремної місії С.-Петербурґ — Мінусінськ — Сахалін (1889—1891). У 1896 р. опублікував у м. Данциґу (нині — м. Ґданськ, Польща) німецькою мовою першу богословську роботу «Світло із тіні майбутніх благ». У 1905 р. — делегат 1-го Всесвітнього з’їзду баптистів у м. Лондоні (Велика Британія). У 1905—1907 рр. викладав на біблійних курсах у С.-Петербурзі. Автор складеного у 1913 р. «Короткого викладу віровчення Євангельських християн», яке у 1966—1985 рр. було офіційним віровченням ВРЄХБ (Всесоюзної ради Євангельських християн-баптистів). Після більшовицького перевороту 1917 р. — у м. Сумах (1920), с. Миколаївці Харківської губернії (нині — смт Білопільського району; VIII.1920—1923), де організував 1,5-місячні біблійні курси, а у 1923 р. — 2-місячні курси для вивчення догматики, гомілетики і тлумачення «Об’явлення Іоанна Богослова» (на них навчалося 55 слухачів-віруючих із різних регіонів Слобожанщини), у м. Ленінґраді (нині — С.-Петербурґ, 1923—1929), де у 1929 р. був заарештований і висланий із міста. У 1929—1936 р. жив у с. Токарях-Бережках (нині — с. Токарі Лебединської міської ради) поблизу м. Лебедина, де продовжував свою євангельсько-проповідницьку діяльність. Виїздив до м. Сум, де викладав до 1932 р. у школі менонітів. Трагічно склалася доля його сім’ї. У 1936 р. були заарештовані доньки Марія і Єлизавета Іванівни, які більше 10 років перебували у тюрмах, а потім були заслані до Сибіру (Кемеровська область) без права виїзду. У 1937 р. 88-річний І. В. Карґель переїхав до м. Лебедина. 04.VIII.1937 р. він був заарештований удруге за звинуваченням у антирадянській агітації й ув’язнений у Сумській тюрмі, 16.VIIІ того ж року справу було закрито через хворобу і він був відпущений додому помирати. Останній час жив у самотності, оскільки його 2 доньки (які залишилися незаміжніми заради служіння Богові) були заарештовані. 3-я донька — Олена Іванівна Карґель, що приїхала із Ленінґрада доглядати за хворим батьком, 05.ХІІ.1937 р. була заарештована і за звинуваченням у контрреволюційній агітації рішенням особливої трійки УНКВС Харківської області засуджена до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок був виконаний у м. Сумах 16.І.1938 р. Богословські праці І. В. Карґеля присвячені питанням вчення про гріх, виправдання та посвяту Святому Духу, друге пришестя Ісуса Христа. Провідний радянсько-російський релігіє-знавець, доктор філософських наук Л. М. Мітрохін охарактеризував І. В. Карґеля як «найбільшого теолога» у російському євангельсько-баптистському русі. Серед його відомих робіт — «Христос — освещение наше», «В каком ты отношении к Духу Святому?» (обидві — 1912), «Се гряду скоро» (1916), «Толкование на Послание к Римлянам» (1936).
Сучасні видання творів І. В. Карґеля:
- Собрание сочинений;
- Лекции. Беседы. Письма (обидва — С.-Петербурґ, 2006).
У продовження теми …
Віхи біографії І. В. КАРҐЕЛЯ. Трагічно-драматична доля його доньок
Іван (Йоганн) Карґель народився у 1849 р. у сім’ї німецьких колоністів, що жили у Грузії. За словами історика М. С. Каретникової, «у світі не було такого місця, яке він міг би назвати своєю батьківщиною, у найпершому, не переносному сенсі цього слова», оскільки батьки Карґеля і до, і після його народження часто змінювали місце проживання.
Його мати, за національністю вірменка, дала синові хороше виховання. Відомості про його батька не збереглися.
Навернення до Бога, за свідченням В. Г. Павлова, він пережив у м. Тифлісі (нині — Тбілісі). У 20-річному віці його хрестив Микита Ісайович Воронін.
У Німеччині він здобув професійну освіту інженера-механіка. Окрім того, на запрошення Йоганна Онкена І. В. Карґель пройшов навчання у Гамбурзької біблійній школі. Після закінчення школи його висвятили на пасторське служіння у німецькій баптистській церкві у Російській імперії.
У 1875 р. І. В. Карґель переїхав до м. Санкт-Петербурґа. Тут він працював за фахом і керував громадою німецьких баптистів. За 5 років (1875—1880) громада зросла із 34 до 100 осіб.
У С.-Петербурзі він познайомився із В. О. Пашковим. На його запрошення І. В. Карґель проповідував на зібраннях пашковців, не залишаючи своєї громади. За свідченням С. П. Лівен, хоча І. В. Карґель прибув до Петербурґа уже віруючим, він «завжди вважав Василя Олександровича Пашкова своїм духовним учителем і батьком у Христі».
У 1880 р. він одружився із Ганною Олександрівною, сестрою у Господі, із якою познайомився на зібраннях пашковців. Надалі вона народила йому 4-х доньок, із яких одна померла у молодості. 3 доньки стали великим благословенням Божим для батька, тому що дружина його рано померла, і дочки були його сім’єю, помічницями і співробітницями.
У тому ж році він відвідав Тифліс разом із одеським пресвітером Лібіхом, — тут вони висвятили В. Г. Павлова на пресвітерське служіння. Зрештою, у тому ж 1880 р. він, на прохання німецьких баптистів, заснував громаду у м. Рущуці (нині — Русе, Болгарія) і став її пресвітером. Його служіння тут тривало до 1884 р.
У 1884 р. І. В. Карґель брав участь у 2-х історичних євангельських з’їздах. Спочатку — у З’їзді євангельських християн, баптистів і штундистів у Санкт-Петербурзі, скликаному В. О. Пашковим і М. М. Корфом. А потім у якості заступника голови у І з’їзді російських, українських і німецьких баптистів у с. Нововасилівці Таврійської губернії (нині — смт Приазовського р-ну Запорізької області), — на цьому з’їзді був створений Союз російських баптистів.
Після вигнання царською владою із Росії Василя Пашкова і Модеста Корфа, Іван Карґель повернувся до С.-Петербурґа й очолив «осиротілу» громаду пашковців. У цій справі особливу старанність проявили віруючі петербурзькі аристократки Чорткова, Ґаґаріна та Лівен. Лівен надала йому квартиру у своєму будинку на Морській вулиці, де у залах відбувалися зібрання євангельських християн. Окрім того, зібрання проходили у будинку Пашкова на Ломанському провулку і на Васильєвському острові, у будинку Чорткова.
Із 1887 р. І. В. Карґель здійснював поїздки по Росії разом із проповідником Фрідріхом Бедекером, перекладаючи, по необхідності, його проповіді. У 1889—1891 рр. І. В. Карґель із Бедекером проїхали із проповіддю Євангелія по тюрмах — від Петербурґа до Сахаліну. Понад 40 тис. ув’язнених почули від них звістку про Ісуса Христа, і 12 тис. Євангелій ними було роздано. Ця поїздка описана у книзі І. В. Карґеля «Від краю до краю землі».
У 1903 р. І. В. Карґель брав участь у роботі І європейського конгресу баптистів у м. Берліні (Німеччина), а у 1905 р. — у І всесвітньому конгресі баптистів у м. Лондоні (Велика Британія), де було створено Всесвітній баптистський альянс.
У 1908 р. він перевидав російською мовою першу зі своїх книг — «Світло із тіні майбутніх благ», написану на основі його лекцій. У 1913 р. у зв’язку із появою у Росії п’ятидесятницького руху, який приніс із собою поділ у євангельські церкви, І. В. Карґель написав книгу «У якому відношенні ти до Духа Святого?», у якій висловив віровчення євангельських християн.
Поряд із літературною і проповідницькою діяльністю І. В. Карґель протягом 5 років, із 1924 по 1928 р., викладав на Біблійних курсах у м. Ленінґраді (нині — Санкт-Петербурґ). У 1929 р. він був заарештований прямо на курсах і висланий із Ленінґрада.
До 1936 р. він жив у с. Токарях-Бережках (нині — с. Токарі Лебединської міської ради) поблизу м. Лебедина. У 1937 р. він був заарештований і поміщений у Сумську в’язницю, але незабаром його відпустили додому помирати. Останнім часом він жив на самоті, оскільки його доньки (залишилися незаміжніми заради служіння Богові) були заарештовані.
Його старша донька Олена Іванівна Карґель (* 1883, м. Рущук (нині — Русе), Болгарія — † 16.І.1938, м. Суми) була розстріляна у І.1938 р. Марія (* 1886, Естляндія (нині — Естонія) — † 1966, смт Яшкіно Кемеровської області, РРФСР) і Єлизавета (* 1887, м. Санкт-Петербурґ — † 1957, смт Яшкіно Кемеровської області, РРФСР) Іванівни також були репресовані, по 10 років провели у різних таборах ҐУЛАҐу (Сибір), а решту життя — у Сибірському засланні. У 1947 р. Єлизавета Іванівна Карґель після 10-річного терміну таємно приїздила у м. Лебедин відвідати могилу батька.
