КУЧЕРОВ (КУЧЕРЕНКО) Яків Володимирович (* 09(21).ХІІ.1834, хутір Гудимівщина Лебединського повіту Харківської губернії (нині — с. Гудимівка Калюжненської сільради) — † 11(24).ХІ.1909, м. Санкт-Петербурґ) — російський дворянин українського походження, військовик (штабс-капітан Генерального Штабу), член Державної Ради Російської імперії від Харківського губернського земства (1906—1909), один із вельми видних громадських діячів і меценатів кін. ХІХ — поч. ХХ ст., який залишив помітний слід в історії нашого краю. Тож варто розповісти про нього більш детально. Був «вихрещений» на московський дворянський манер із Кучеренка на Кучерова. Дядько В. В. і С. В. Сбітнєвих. У 1851 р. закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус. Поміщений у корпусі на мармуровій дошці. Відправлений у Дворянський полк. Із унтер-офіцерів випущений у Білозерський піхотний полк, де служив підпоручиком, потім — поручиком у лейб-гвардії Єгерському (Ґатчинському) полку. Вищу освіту здобув в Імператорській Миколаївській військовій академії Генерального Штабу (1859). По закінченні Академії перебував при Генеральному Штабі у складі Штабу резервів армійської піхоти. Згодом став штабс-капітаном Генерального Штабу.
До 1861 р. він перебував на військовій службі, але коли був оголошений знаменитий Маніфест про селянську реформу, Я. В. Кучеров покинув службу і зайняв посаду мирового посередника 1-го призову у своєму рідному Лебединському повіті (1861—1881). У 1860-і рр. він немало послужив громадській справі: знаменитій реформі звільнення селян від кріпосного рабства. Він переніс усі труди і клопоти щодо здійснення Великої Реформи у своєму повіті. Сферами його діяльності були переважно земство і міське самоврядування. Після введення уставних грамот і викупних договорів він залишився у своєму повіті на урядовій і громадській службі. Під час цивільної служби відставного штабс-капітана у Лебединському повіті значимість його посад завдяки його здібностям і наполегливості постійно зростала: мировий посередник, повітовий справник (із 1863 р.), директор Лебединського відділення Комітету піклування про в’язниці (із 1867 р.), служив у мирових суддях — дільничний мировий суддя (1868—1885), мировий суддя Лебединського округу (1873—1891), почесний мировий суддя (1885—1894); гласний Лебединського повітового земства (1868—1909). А після смерті тогочасного голови Лебединської повітової земської управи А. М. Добросельського, 24.І(05.ІІ).1885 р. його обирають на цю посаду (1885—1907). Саме на цій посаді у повній мірі розкрився його талант умілого організатора та неабиякого захисника інтересів місцевої громади у боротьбі із бюрократичною чиновницькою «братією» Російської імперії. За відмінну військову службу та довготривалу і плідну роботу у земстві він був нагороджений багатьма відзнаками, зокрема, орденами Святого Станіслава II ступеня (1864), Святої Анни II ступеня (1882), Святого Володимира IV ступеня (1888) тощо.
У 1877—1909 рр. Яків Володимирович піклувався і про розвиток освіти. Він був членом Лебединської повітової училищної ради, кілька десятиліть — членом опікунських рад Лебединських жіночої прогімназії (згодом гімназії) і ремісничого училища, Будильського народного училища, сприяв взяттю на баланс Лебединського повітового земства кошикової майстерні, що знаходилась у маєтку пана М. М. Ковалевського у с. Боровеньці, та зведенню нового приміщення столярно-кошикової майстерні Лебединського ремісничого училища. Як відзначалося у привітанні земського зібрання із нагоди 40-річної земської діяльності Я. В. Кучерова, він був «глибоким знавцем земської справи, постійно підтримував міцні зв’язки із представниками вищих кіл і з видатними земськими діячами Росії… і, завдяки таким зв’язкам, здобував для Лебединського земства те, чого не отримували інші». Діяльність Якова Володимировича на цьому терені була надзвичайно різносторонньою і плідною: жодна велика громадська справа у м. Лебедині та повіті за 40 років не пройшла без його участі. У деяких же із таких справ він був ініціатором і головним натхненником: такі, наприклад, як відкриття Товариства Взаємного Кредиту Лебединського повітового земства (1880; голова правління у 1882—1903 рр.), заснування Лебединських жіночої (1903; нині — Лебединська ЗОШ № 1) і чоловічої (1906; нині — Лебединське педагогічне училище ім. А. С. Макаренка) гімназій, — всі ці заходи тісно пов’язані з ім’ям Я. В. Кучерова. Зусиллями Якова Володимировича з’явилися нові лікарні у Лебедині (разом із К. С. Зільберником) та с. Штепівці. Із 1891 р. він — Лебединський повітовий предводитель дворянства.
Разом із князем Б. С. Щербатовим та графом В. О. Капністом Я. В. Кучеров ініціював будівництво місцевої залізниці «Боромля — Лебедин». 22.Х(03.ХІ).1894 р. залізнична колія Боромля — Лебедин відкрилася для експлуатації. Залізниця зв’язала провінційний закуток Лебедин із усією імперією та сприяла пожвавленню торгівлі, інтенсивному розвиткові будівництва у місті та в селах повіту, швидшому надходженню пошти, зокрема преси. У 1902 р. Яків Кучеров також порушував питання про залізничне міжстанційне сполучення Лебедина та Гадяча, але І Світова війна завадила втіленню цих планів, які почали розроблятися.
Багато корисного зробив Яків Кучеров і для своєї рідної Гудимівки. Він був абонентом 1-ї у Російській імперії сільської телефонної лінії (1899), до відкриття якої мав безпосередню причетність. За його сприяння у 1899 р. у Гудимівці за рахунок Лебединського повітового земства було збудоване 2-поверховий будинок народного училища. У цьому ж році училище розпочало свою роботу. У 1-й рік навчання до школи пішли 56 хлопчиків і 8 дівчаток. Відомо, що у 1901 р. Я. В. Кучеров пожертвував для Гудимівського народного училища 188 рублів. Старожили стверджували, що під час війни у 1943 р. стіни школи наскрізь пробив німецький бронебійний снаряд, але школа встояла. (Пробоїни від снаряда згодом замазали цементом). Така тоді була якість будівництва! Та ще й у розчин гашеного вапна для міцності цегляної кладки додавали до повного розчинення у ньому забитих коней, яких перед цим ганяли, щоб із них «виділилося мило», тобто жирові сполуки. Також додавали величезну кількість яєць домашньої птиці. Таким чином утворювався насичений білковий розчин, що нагадував високоякісний клей. Нині тут розміщується Гудимівський НВК (навчально-виховний комплекс).
У 1900 р. Кучеровим був заснований Будильський винокурний завод, що згодом став спирт-заводом (нині — ТОВ «Еко-Енергія»), у тому ж році у с. Будилці з’явилася казенна навчальна реміснича майстерня. У 1900—1903 рр. у Гудимівці у його маєтку була збудована Успенська церква. Яків Володимирович оплатив половину вартості церкви, а іншу половину — жителі навколишніх сіл (Калюжного, Забугів, Радчуків, Черемухівки та ін.). Церква була дерев’яною, мала позолочені куполи, мідні дзвони, фарбувалась у золоті тони. При церкві діяв хор. До парафії належали сс. Гудимівка та Калюжне. Храм був зруйнований у 1930 р.: церкву розібрали і з неї спорудили контору колгоспу та клуб у Калюжному. Він ініціював також відкриття у Лебедині громадської бібліотеки (1904).
У 1906–1907 рр. Яків Кучеров активно втілював у повіті прогресивну Столипінську аграрну реформу, яка руйнувала сільську общину, що була постійним джерелом селянського невдоволення владою і стала серйозним гальмом розвитку сільського господарства. Також сприяв поширенню у новостворених хуторах прогресивних форм господарювання.
З обранням його членом Державної Ради Російської імперії, він 21.VII(03.VIII).1907 р. склав із себе повноваження голови Лебединської повітової земської управи. Вшановуючи великі заслуги земського діяча на громадській ниві, Лебединське повітове земство у 1908 р. заснувало у Лебединській чоловічій гімназії стипендію ім. Я. В. Кучерова у розмірі 180 рублів на рік для учнів — дітей незаможних мешканців повіту незалежно від їх належності до певного стану та походження. Яків Володимирович володів у Лебединському повіті 2.257 десятинами землі (у 1909 p.), кінним (по вирощуванню верхових і рисистих коней) і винокурним (у с. Будилці) заводами, мав економії у сс. Будилці, Вільшанці, Гудимівці, Ховратівщині. Він щороку відправляв відбірних коней для кавалерійських полків Імператорської армії. У 1906 р. Яків Володимирович був обраний у члени Державної Ради і з цього часу став брати діяльну участь у законодавчій роботі Верхньої Палати Російського Парламенту. На жаль, ця його діяльність тривала уже недовго: похилий вік (75 років) узяв своє і цей чудовий громадський діяч і рідкісна за своїми душевними якостями людина померла, ледь переступивши 3-річчя своєї нової служби державі і суспільству.
Помер Я. В. Кучеров 11(24).ХІ.1909 р. у Санкт-Петербурзі від паралічу серця. Некролог про Кучерова був поміщений у часописі «Новое Время» 13(26).ХІ.909 р. (№ 12096), а також у журналі “Нива” (№ 2 за 1910 р.). Його племінник, син сестри, В. В. Сбітнєв перевіз прах Кучерова у його родовий маєток (с. Гудимівка), де він і був похований у сімейному склепі 20.ХІ(03.ХІІ).1909 р., оплакуваний усім навколишнім населенням, якому він служив майже усе своє довге життя.
Після смерті Якова Кучерова на кошти Харківського губернського земства у Гудимівці була відкрита 2-класна школа його імені. Проте у радянські часи ім’я Кучерова піддавалося забуттю. У 1930 р. під час розбирання церкви селянами, за вказівкою тодішньої влади, склеп із похованнями Кучерових та каплиця над склепом були повністю знищені, золоті речі та ордени, що були на покійниках, розграбовані, а останки похованих викинуті із трун та сплюндровані. І все ж, у 1980-х рр., ім’я Я. В. Кучерова спливло із того чорного виру: під час риття котловану під новий лікарняний корпус у Лебедині, будівельники знайшли гранітну могильну плиту. Вона з обох боків була полірована і на ній виднівся напис:
«Якову Владимировичу
КУЧЕРОВУ
Благодарное
Лебединское Земство
Род. 9/ХІІ 1834 — Сконч. 11/XI 1909
Служил родному Земству
1868—1909».
Правда, виникло питання, чому ж гранітну плиту із написом знайшли не на місці поховання Якова Кучерова у Гудимівці, а біля приміщення стоматологічного відділення поліклініки у Лебедині? Плиту перенесли і поклали біля входу у клінічну лабораторію, а місцеві краєзнавці почали проводити обережні дослідження про Я. В. Кучерова. Хоча й не обійшлося без драми: спочатку цю знайдену плиту, яка довгий час лежала біля клінічної лабораторії, забрали на Будильський спирт-завод, щоб встановити її там на честь його засновника, але коли на заводі почались економічні негаразди та змінилося керівництво, стало вже не до цього, і про неї забули: та могильна плита лежала за прохідною. Після здобуття Україною незалежності, згодом, на честь Якова Кучерова як видатної людини, кмітливого господаря та доброго пана, який справді походив «із пана, а не з хама», нащадки його підданих у 2003 р. назвали центральну вулицю у Гудимівці його іменем. А ота, знайдена у 1980-х рр., гранітна надгробна плита у 2007 р. за ініціативою Калюжненського сільського голови Павла Глудика була встановлена біля приміщення Гудимівської ЗОШ (тепер НВК: ЗОШ І—ІІІ ступенів — ДНЗ), як дань пам’яті про видатного земляка і просто про людину, яка за власні кошти збудувала цю школу.
Високі нагороди Я. В. Кучерова та захоплення ним, викидання його праху зі склепу та падіння у вир забуття, вулиця його імені та повернення в історію Лебединщини — ось такі пошанівки довелося прийняти відомому землякові у роки свої земні та у засвітах.
У продовження теми …
З історії села Гудимівки та роду КУЧЕРЕНКІВ-КУЧЕРОВИХ
Як зазначають місцеві краєзнавці, перші згадки про населені пункти теперішньої Калюжненської сільради відносяться до 1732 р. У тодішньому переписі населення згадується хутір Гудимівщина, з одним двором та із 3-ма жителями. У 1778 р. у Гудимівщині уже нараховувалося 19 панських підданих. У 1850-х рр. маловідомий пан Володимир Кучеренко, власник Гудимівщини, що вже стала Гудимівкою, мав усього ≈ 60 десятин землі (1 дес. = трохи більше 1 га) та небагато селян-кріпаків. Його дружина, Настасія Матвіївна (* 18?? — † 1898, с. Гудимівка, була похована разом із чоловіком у сімейному склепі у Гудимівці), за переказами місцевих старожилів, була дуже доброю і чуйною жінкою. У Лебединському міському художньому музеї ім.. Б. К. Руднєва експонуються портрети Н. М. Кучерової та її сина — Я. В. Кучерова.
В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець
Джерела:
- Гончар Тетяна, Білоножко Ігор. Відомі особистості села Калюжне та сіл Калюжненської сільради // http://www.lebedinpress.com.ua/index.php/fotogalerey/view-photo/4/496.html
- Императорская Николаевская военная академия // http://regiment.ru/reg/VI/A/1/3-2.htm
- КУЧЕРОВ KUCHEROV // http://baza.vgdru.com/1/17720/10.htm?o=&
- КУЧЕРОВ Яків Володимирович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 244.
- Кучеров, Яков Владимирович // http://histpol.pl.ua/ru/petrovskij-poltavskij-kadetskij-korpus/vospitanniki-ppkk-zaneseny-na-belye-mramornye-doski?id=4646
- Лебедин: Зб. архівних документів і матеріалів / Головний ред. В. К. Мигаль; Упоряд.: Л. М. Момот, Т. В. Чернявська; Худож.-оформлювач Б. В. Чертков. — Х.: Фоліо, 1997. — С. 93–94, 136—138, 142–143.
- Нечай Ілля. З історії розвитку Товариства Взаємного Кредиту в Лебединському районі // http://uabs.edu.ua/images/stories/docs/BankSumy/2237_10.doc.
- Петровский Полтавский кадетский корпус // http://regiment.ru/reg/VI/D/21/3.htm
- Список членов Государственного совета Российской империи // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D1%87%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B2_%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9_%D0%B8%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%B8
- Фамилия Кучеров // http://rosgenea.ru/?a=11&p=3&r=4&s=%CA%F3%F7%E5%F0%EE%E2