ДЮКОВ Микола Якович (* 18?? — † після 1908) — російський дворянин, громадський діяч, штабс-капітан у відставці. Закінчив Михайлівське артилерійське училище. У 1904—1908 рр. — гласний Лебединського повітового земства. Був земським начальником у Лебединському повіті. У 1906—1908 рр. — почесний мировий суддя, член сільськогосподарської ради Лебединського повітового земства, опікунської ради Лебединської жіночої гімназії. Мешкав у с. Марківці (нині Білопільського району). Мав власний будинок у м. Лебедині.
У продовження теми …
Походження й історія прізвища ДЮКОВ
Дюк = «ледачий, неповороткий, похмурий, неговіркий чоловік; незговірлива, вперта людина»; смоленське «кабан»; новгородське «користь» (Словарь русских народных говоров (СРНГ)); порівняйте: Дюка — владимирське «мовчазний або похмурий чоловік, ведмідь, бука» (В. І. Даль).
Коментуючи прізвища Дюкін і Дюков, Ю. О. Федосюк пропонує й інші версії їх походження: «Дюка — варіант старовинного рідкісного імені Дюк (від латинського «dux» — вождь або ж від Георгій: Ґюрґій → Дюрґі → Дюк). Ім’я це носив один із героїв російських билин Дюк Степанович». Автори іншого словника прізвищ характеризують ім’я Дюк як «тюркське похідне від Георгій» (Грушко, Медведєв). С. Б. Веселовський зупиняється на значенні Дюка — «бука, похмурий чоловік», О. М. Полякова — «ледачий, неповороткий, похмурий чоловік»; Ю. І. Чайкіна, крім останнього значення, наводить ще одне можливе пояснення основи прізвища: «Прізвище за іменем героя російських билин Дюка Степановича».
Історичні приклади: «Федот Дюка, селянин, 1495 р., Новгород; там же наприкінці XV ст. кілька Дюкіних; Дюка Яковлєв, селянин, 1606 р., Бельов; Костянтин Степанов Дюков, селянин, 1610 р., Новгород» (С. Б. Веселовський); «Лях Дюкін, поміщик, 1495; Костянтин Степанів син Дюков, селянин, 1611» (М. М. Тупіков); «Селянин с. Майкора на р. Іньві Микифорко, прозваний Дюк Стефанов, 1623» (О. М. Полякова). У Вологді прізвище Дюков враховане у 1745 р. (Ю. І. Чайкіна).
У Сибіру Дюкови відомі із XVII ст.: «Серед козаків «литовського списку» Тобольська були Дюкови, прізвище яких походить від старовинного рідкісного латинського імені «Дюк», «Дюкс» («вождь», «герцог»). Один із цих Дюкових, Федір, був серед козаків, які супроводжували посольство Н. М. Спафарія у Китай у 1675 р.» (Д. Я. Резун).
Текст наводиться із книги Олексія Геннадійовича Мосіна «Словарь Уральских фамилий», видавництво “Єкатеринбурґ”, 2000 р. Усі авторські права захищені. При цитуванні тексту і використанні його у публікаціях посилання обов’язкове. У дужках указані прізвища авторів словників російських прізвищ.
В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець
Джерела:
- ДЮКОВ Микола Якович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 142.
- Мосин А. Г. ДЮКОВ // http://www.okorneva.ru/proishojdenie–familiy-kamyishlovskogo-uezda-slovar-uralskih-familiy/dyukov/
