СБІТНЄВИ (ЗБІТНЄВИ)

по
WebMaster
-
0
1476

СБІТНЄВИ (ЗБІТНЄВИ) — російські поміщики, власники земельних маєтностей у Лебединському повіті Харківської губернії у ХІХ — на поч. ХХ ст. Прізвище «Сбітнєв» утворене від прізвиська «Сбитень». Збитень (рос. «сбитень», білорус. «збіцень») — старовинний східнослов’янський напій, який готують із меду, прянощів та запашних трав. Є типовим компонентом російської кухні, це єдиний гарячий напій, винайдений росіянами, а не запозичений ними в інших народів. Окрім Росії, збитень був відомий у Білорусі. Збитень був дуже популярним у Середньовіччі, досить поширеним до Жовтневого перевороту 1917 р., але маловживаний у сучасній кулінарії. Існує думка, що назва цього напою походить від дієслова «збивати», оскільки найчастіше його готували у 2-х окремих посудинах. В одній настоювали мед, а в іншій — трави, і безпосередньо перед вживанням їхній вміст змішували — «збивали».

У продовження теми …

Відомі представники роду Сбітнєвих (Збітнєвих):

  • Микола Іванович (* 18?? — † ?, м. Чернігів) — російський юрист. Син Івана Матвійовича і Марфи, прадід російського письменника Юрія Миколайовича Сбітнєва. Після закінчення Харківського університету (1847) приїхав працювати до м. Чернігова по юридичній частині, дослужився до посади губернського прокурора та звання дійсного статського радника.
  • Василь Васильович (* ≈ 1871/1873, с. Гудимівка (нині — Калюжненської сільради) — † 07.ХІІ.1920, садиба Баґреєвка поблизу м. Ялти, Крим) — громадський діяч, колезький радник. Племінник Я. В. Кучерова, старший брат Сергія Васильовича, батько Зінаїди і Міри, прадід Аркадія Михайловича Збітнєва. Член опікунської ради Лебединських ремісничого училища та жіночої гімназії (1903—1908), Лебединських повітових землевпорядної й училищної комісій, сільськогосподарської ради, комітету опіки над дітьми, батьки яких загинули під час Російсько-японської війни, опікун Гудимівського народного училища. У 1905 р. закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Із 1907 р. — член, у 1909—1917 рр. — голова Лебединської повітової земської управи, почесний мировий суддя, гласний Лебединської міської думи, один із засновників і член ради Лебединського повітового сільськогосподарського товариства (1911), у 1914—1916 рр. — один із директорів Товариства взаємного кредиту Лебединського повітового земства. За сприяння В. В. Сбітнєва зведено 2-поверховий будинок Лебединського повітового земства (1912, нині — приміщення Лебединського медичного училища ім. проф. М. І. Ситенка). Мав у Лебединському повіті 756 десятин землі (1914). Революційні події 1917 р. змусили В. В. Сбітнєва разом із дружиною Марією Костянтинівною і 2-ма доньками залишити м. Лебедин. У 1920 р. — почесний мировий суддя у м. Ялті. Перебував у Збройних Силах Півдня Росії і Російській Армії до евакуації Криму. Розстріляний — № 196 у «Розстрільному спискові» із 315 імен. (Вирок надзвичайної трійки Кримської ударної групи управління особливих відділів ВЧК при РВС Південного і Південно-Західного фронтів під головуванням Чернабривого, члени — Удріс і Ґунько-Ґоркунов).
  • Марія Костянтинівна (* 18?? — † після 1917) — благодійниця. Дружина Василя Васильовича, мати Зінаїди і Міри, прабаба Аркадія Михайловича Збітнєва. Із 1909 р. — член опікунської ради Лебединської жіночої гімназії. Революційні події 1917 р. змусили М. К. Сбітнєву разом із чоловіком Василем Васильовичем і 2-ма доньками залишити м. Лебедин. Невдовзі Марія Костянтинівна померла.
  • Сергій Васильович (* 18?? — † після 1918) — російський військовик (штабс-ротмістр), громадський діяч, колекціонер, меценат. Племінник Я. В. Кучерова, молодший брат Василя Васильовича. Закінчив Миколаївське кавалерійське училище. На поч. ХХ ст. — земський начальник, гласний Лебединського повітового і Харківського губернського земств, дільничний мировий суддя. Був гласним Лебединської міської думи. Із 1907 р. — член опікунської ради Лебединського ремісничого училища, із 1909 р. — Лебединської повітової сільськогосподарської ради, із 1911 р. — Лебединського повітового сільськогосподарського товариства, із 1913 р. — Лебединської повітової землевпорядної комісії і санітарної ради  Лебединського повітового земства. Мав у Лебединському повіті 1.606 десятин землі (1914), маєток у с. Гудимівці, винокурний завод у с. Будилці (нині — ТОВ «Еко-Енергія»). Надав експонати зі своєї колекції для 1-ї виставки української старовини, що відбувалась у VIII.1918 р. у м. Лебедині.
  • Зінаїда і Міра Василівни (* ? — † 19??) — доньки Василя Васильовича і Марії Костянтинівни. Усе життя прожили в Україні і працювали вчительками. У 1930-х рр., побоюючись репресій, вони змінили першу літеру у прізвищі і тепер прізвища нащадків В. В. Сбітнєва — Збітнєви. (Зі слів Аркадія Михайловича Збітнєва — правнука В. В. Сбітнєва). У роки ІІ Світової війни сестри відвідали м. Лебедин.
  • Юрій Миколайович Сбітнєв (* 08.Х.1931, м. Верея Московської області) — російський письменник (прозаїк, поет, драматург). Праправнук педагога Івана Матвійовича Сбітнєва. Трудову діяльність розпочав на Подольському хіміко-металургійному заводі, де пройшов шлях від робітника до майстра провідної професії. Служив у Радянській армії. Перші вірші, розповіді, нариси з’явились у центральній пресі у сер. 1950-х рр. У 1969 р. закінчив Літературний інститут ім. Ґорькогоу м. Москві. Працював у журналі «Смена», у редакції літературно-драматичного мовлення Всесоюзного радіо, а також у журналі «Огонёк», відповідальним секретарем якого Ю. М. Сбітнєв був кілька років. У 1973 р. його прийняли до Спілки письменників СРСР. Із 1975 р. перейшов на творчу роботу. Нагороджений орденом «Знак Пошани». Із кін. 1980-х рр. до 2013 р. постійно проживав у с. Талежі Чеховського муніципального району Московської області (РФ). Зараз письменник живе у м. Чернігові (Україна). Член Національної спілки письменників України (із 2014 р.). За довге творче життя написав безліч сценаріїв радіо- і телепередач, видавав книги поезії, прози та публіцистики у найбільших видавництвах СРСР і за кордоном. Його книги перекладені на англійську, польську, чеську, німецьку, болгарську й інші мови світу. Багато років Ю. М. Сбітнєв жив і працював у Сибіру, ​​на Далекому Сході, у Середній Азії, на Памірі. Однак своєї творчою батьківщиною письменник вважає р. Нижню Тунгуску, як він її називає, «північну Ґанґу — найзагадковішу річку світу». Саме вона, Нижня Тунгуска, оспівана В’ячеславом Шишковим Уґрюм-ріка, стала натхненням і головним героєм «північних оповідань» прозаїка, серед яких — тетралогія «Авлакан», що вмістила книги «Стрілець із лука», «До льодоставу», «Пожежа», «Багаття у білій ночі»; повісті «Прощання із Землею», «Полювання на лося», «Той, хто вчинив зло», «Ловці», «Таємниця залишиться таємницею», роман «Приватна кара» та ін. Мабуть, окремо у тунгуській прозі Ю. М. Сбітнєва стоїть повість «Ехо», жанр якої визначено як «сучасна казка». Однак вона вмістила реальні свідчення реальних людей, евенків — очевидців головної загадки XX ст. — «тунгуського чуда». Не дарма ім’я письменника стоїть в одному ряду із ученими-дослідниками цього «дива», а на його повість посилаються серйозні вчені і дослідники, що займаються цією проблемою. Всього Ю. М. Сбітнєв написав про сибірську Північ більше 20 книг, за його сценаріями знято 3 художні фільми: «Випадкові пасажири» (1978), «За щастям» (1982), «Вогнище у білій ночі» (1984). Останні три десятиліття Ю. М. Сбітнєв присвятив вивченню літописної спадщини Давньої Русі. Ця багаторічна самітницька праця завершилася написанням роману-дилогії «Великий князь», 1-а книга якої вийшла у 2007 р. 2-а книга вийшла у V.2009 р. Герой роману — Ігор Чернігівський, князь-миротворець, який став жертвою зради у каламуті княжих усобиць Київської Русі XII ст., один із перших руських (українських) святих, канонізований православною церквою як мученик. За роман-дилогію «Великий князь» письменник став лауреатом Всеросійської історико-літературної премії «Олександр Невський» 2009 р. Письменник багато десятиліть займався вивченням шедевра світової літератури — «Слова о полку Ігоревім». Його власне прочитання оригіналу 1800 р. багато в чому змінює стале уявлення про зміст поеми, зокрема, про мету походу Ігоря Святославича. Ю. М. Сбітнєв також має власну версію про автора твору, який своє ім’я зашифрував у самій поемі. І письменник розгадав сфраґіду (грец. sphrágis = карб, печатка — згадка автором свого імені чи прізвища у віршовому творі), назвавши ім’я жінки, яка написала цей давньоруський шедевр. І була це, як стверджує дослідник, Болеслава, донька Великого князя Київського Святослава — високоосвічена, талановита жінка, сказительниця-боян (оповідачка), літописиця. Попереднім результатом цих досліджень стала книга «Таємниці рідного Слова. Мій дотик до “Слову о полку Ігоревім“», яка вийшла у V.2010 р. у м. Чернігові. Ця невелика книга, яку Ю. М. Сбітнєв називає «духовним конспектом» до наступної монументальної роботи — роману «Велика княгиня», а також його внесок у підготовку та проведення міжнародного святкування 825-річного ювілею безсмертної пам’ятки давньоруської культури «Слова о полку Ігоревім» у 2010 р. отримали високу оцінку — російський орден «Служіння мистецтву». У Х.2016 р., у дні 85-річного ювілею письменника, у чернігівському видавництві вийшла у світ 1-а книга його історичного роману «Велика княгиня». Книга розповідає про Золоте XII століття Київської Русі. У ту епоху було написано найбільший твір світової літератури Середньовіччя — «Слово о полку Ігоревім». Про життя героїв цього твору і про його автора веде свою живу поетичну оповідь письменник у своєму новому романі. Зараз прозаїк працює над 2-ю книгою «Великої княгині».
  • Аркадій Михайлович Збітнєв (* 01.ІІІ.1955) — правнук Василя Васильовича і Марії Костянтинівни Сбітнєвих. Мешкає у м. Черкасах.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. Абраменко Л. М. Багреевка // http://swolkov.org/doc/yalta/02-3.htm
  2. Власенко В. М. ЗБІТНЄВИ (Сбітнєви) // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 168.
  3. Вокач Евгения. “Женский взгляд” Юрия Сбитнева // http://www.mk.ru/culture/2010/12/07/550157-zhenskiy-vzglyad-yuriya-sbitneva.html
  4. Волков С. В. «Участники Белого движения в России» // http://forum.vgd.ru/395/70313/50.htm?a=stdforum_view&o=
  5. Вся Украина — жители // http://nomer.today/allukraina/lastName_%D0%97%D0%91%D0%98%D0%A2%D0%9D%D0%95%D0%92_pagenumber_1.html
  6. Городской портал Чернигова: Писатель из России пишет грандиозный исторический роман о черниговском князе Игоре // http://arhiv.orthodoxy.org.ua/ru/2008/09/22/19246.html
  7. Збитень // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%8C
  8. Китлинский — Kietlinski. СПИСОК Чиновников и преподавателей Каменец-Подольской гимназии с 1833 по 1883 гг. //
  9. Кудина Виктория. Писатель из России пишет грандиозный исторический роман о черниговском князе Игоре // http://www.gorod.cn.ua/news_3245.html
  10. Лебедин: Зб. архівних документів і матеріалів / Головний ред. В. К. Мигаль; Упоряд.: Л. М. Момот, Т. В. Чернявська; Худож.-оформлювач Б. В. Чертков. — Х.: Фоліо, 1997. — С. 147—153.
  11. Нечай Ілля. З історії розвитку Товариства Взаємного Кредиту в Лебединському районі // http://uabs.edu.ua/images/stories/docs/BankSumy/2237_10.doc.
  12. Происхождение фамилии Сбитнев // https://arc.familyspace.ru/catalog/Sbitnev
  13. Сбитнев, Юрий Николаевич // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BD%D0%B5%D0%B2,_%D0%AE%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
  14. Сбитнев Юрий. Прощание с Землёй // http://www.lib.ru/RUFANT/SBITNEW/01-52.txt#0
  15. СБИТНЕВ Юрий. РОЖДЕНИЕ РОМАНА // http://www.rospisatel.ru/sbitnev85.htm
  16. Сбітнєв Іван Матвійович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B1%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%94%D0%B2_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  17. Сбітнєв Юрій Миколайович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B1%D1%96%D1%82%D0%BD%D1%94%D0%B2_%D0%AE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  18. Сидорова Виктория. Благоверный князь Игорь Черниговский — кто он? // http://arhiv.orthodoxy.org.ua/node/15501
  19. Сидорова Виктория. ЧЕРНИГОВ. Писатель Юрий Сбитнев поведал жителям города о жизни канонизированного православной церковью благоверного князя Игоря Черниговского // http://arhiv.orthodoxy.org.ua/ru/tserkva_i_kultura/2008/05/21/16136.html
  20. ШИРОКОВ АЛЕКСЕЙ. Тайны «Слова о полку Игореве» отступают // http://www.topos.ru/article/7646
  21. ЮРИЙ СБИТНЕВ // http://www.kino-teatr.ru/kino/screenwriter/sov/88982/bio/

 

 

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА