ПЛЕТНЬОВИ

ПЛЕТНЬОВИ — російські дворяни-поміщики, власники земельних маєтностей у Харківській губернії, зокрема у Лебединському повіті ХІХ — поч. ХХ ст.

У продовження теми …

Відомі представники роду Плетньових на Лебединщині:

• Дмитро Іванович (* ≈ 1838/1840 — † 1907) — громадський діяч, колезький асесор. Походив із дворян. Закінчив Лебединське повітове училище. Помічник секретаря з’їзду мирових суддів Лебединського повіту. 1882—1886, 1890—1900 рр. — почесний мировий суддя. У 1883—1907 рр. — гласний Лебединського повітового та Харківського губернського (1892—1907) земств. Мешкав у м. Москві. Мав у Лебединському повіті 311 десятин землі. Його дружина мала у Лебединському повіті 273 десятини землі. Подружжя мало 4-х синів, громадських діячів: Бориса, Дмитра, Євгена, Миколу Дмитровичів.
• Дмитро Дмитрович (* 25.ХІ(07.ХІІ).1871 або 1872, с. Московський Бобрик Лебединського повіту Харківської губернії — † 11.ІХ.1941, Медведівський ліс, під м. Орлом (РРФСР)) — російський і радянський науковий діяч і публіцист, професійний лікар-терапевт, один із засновників російської кардіології, доктор медичних (1906) і біологічних наук, професор (1911), Заслужений діяч науки РСФРР (1932). Походив із дворян. Син Дмитра Івановича. Після закінчення із золотою медаллю Харківської гімназії № 1 (1890) вступив на медичний факультет Харківського університету, звідти перевівся до Московського університету і з відзнакою закінчив навчання у 1895 р. Зарахований позаштатним ординатором Ново-Катерининської лікарні (1896); працював під керівництвом О. О. Остроумова, К. М. Павлинова, В. Д. Шервинского, Л. Ю. Голубініна і О. Б. Фохта. У 1902 р. продовжував експериментальні дослідження за кордоном. Працював у Віденському університеті. Захистив дисертацію «Експериментальні дослідження із питання про походження аритмії» (1906) на ступінь доктора медицини і був обраний приват-доцентом терапевтичної клініки при Московського університету (1907), у 1907–1908 рр. удосконалював освіту за кордоном, відвідував клініки і лабораторії. У 1911 р. у складі групи професорів звільнився з університету на знак протесту проти дій Міністра народної освіти Російської імперії Л. А. Кассо, котрий випустив ряд циркулярів, що фактично знищували університетську автономію. Після звільнення працював професором кафедри терапії Московських вищих жіночих курсів. Перебував у Кадетському партії. У 1916 р. очолював оргкомітет І з’їзду рентгенологів і радіологів Росії. У ІІІ.1917 р. повернувся у Московський університет на посаду професора і директора факультетської терапевтичної клініки. Брав участь в організації Московського клінічного інституту. У 1920 р. — організатор і головний редактор журналу «Клиническая медицина». Директор госпітальної терапевтичної клініки 1-го МДУ (1924—1929). Авторитет ученого був визнаний включенням його до складу редколегії спільного «Русско-немецкого медицинского журнала» (1925—1928). У 1929 р. Плетньова було звільнено з університету. Із 1929 р. завідував терапевтичною клінікою Московського обласного клінічного інституту. Організував і очолив кафедру терапії № 2 Центрального інституту удосконалення лікарів (1930—1937) та НДІ функціональної діагностики і експериментальної терапії (1932—1937). Пацієнтами Д. Д. Плетньова у різний час були В. І. Ленін, Н. К. Крупська, І. П. Павлов і багато інших компартійних і державних діячів СРСР. Плетньов — автор понад 100 наукових праць із різних проблем терапії (внутрішньої медицини), кардіології, клініки інфекційних хвороб, курортології, рентгенології, біохімії, історії медицини та ін. Активно упроваджував метод рентгенодіагностики, був прихильником функціонального напряму у клінічній медицині. Запропонував диференційно-діагностичні ознаки тромбозу правої і лівої вінцевої артерії. Плетньов також займався вивченням інфекційних хвороб, проблем психосоматики, історії та методології медицини, написавши кілька праць на перераховані вище теми. Він нерідко відвідував Європу, проводячи наукові дослідження у кращих клініках Німеччини, Швейцарії та Франції. За досягнення у галузі аритмології, ревматології та вивчення сепсису Плетньов був обраний почесним членом Об’єднаного товариства терапевтів і педіатрів Берліна і — пізніше — почесним членом Мюнхенського терапевтичного товариства (1934). Згодом ці факти «спритно» використовували слідчі НКВД, які допитували Плетньова у справі «садистів у білих халатах». На поч. 1930-х рр. Плетньову було присвоєно звання Заслуженого діяча науки РСФРР, «Ударника фронту охорони здоров’я». Він також обирався головою Московського терапевтичного товариства, членом учених рад Наркоматів охорони здоров’я РСФРР, УСРР і БСРР. У VI.1937 р. у центральній газеті «Правда» була опублікована наклепницька стаття про Д. Д. Плетньов «Професор-насильник, садист», після чого він був поміщений у внутрішню в’язницю Луб’янки і засуджений до 2-х років позбавлення волі умовно за сфабрикованою НКВД справою про знущання над пацієнткою. У ХІІ.1937 р. Плетньов був удруге заарештований за новою сфабрикованою справою антирадянського право-троцькістського (бухарінського) блоку, звинувачувався у вбивствах В. В. Куйбишева і М. Ґорького. Д. Д. Плетньов, учений зі світовим ім’ям, ні в чому невинний 66-річний чоловік, був підданий тортурам і витонченим знущанням, доведений до паралічу половини тіла і зізнався у причетності до вбивства Максима Ґорького. У 1938 р. він виступав у якості обвинуваченого на ІІІ Московському процесі. Плетньов став одним із 3-х підсудних на процесі, яким у той рік удалося уникнути розстрілу (решта 18 підсудних були розстріляні). У ІІІ.1938 р. він був засуджений на 25 років тюремного ув’язнення із конфіскацією майна і позбавленням політичних прав на 5 років. РозстрілянийІХ.1941 р. у Медведівському лісі неподалік від м. Орла у числі 157 ув’язнених за списком НКВД СРСР без суду і слідства напередодні вступу у місто частин німецького Вермахту. Істинно російський інтелігент Д. Д. Плетньов, якого звинувачували у гучній справі «антирадянського троцькістського блоку» у 1938 р. як одного із «садистів у білих халатах», був реабілітований одним із останніх. Поклопотатися про нього не було кому: прямих родичів у цієї літньої вже на ті давні роки людини у роки Перебудови не залишилося. Повернути йому чесне ім’я взялися його шанувальники і дуже далека рідня. У 1985 р. Верховний Суд СРСР припинив кримінальну справу Д. Д. Плетньова і повністю реабілітував його (05.IV.1985). Ім’я Д. Д. Плетньова було присвоєно терапевтичній клініці Московського обласного клінічного інституту.

Фрагмент списку підсудних ІІІ Московського процесу

Ім’я	Портрет	Посада / рід занять на момент арешту	Пункти звинувачен-ня		Захист	Вирок суду і подальша доля
			1. Шпи-гунство проти Радян-ської  держави і зрада Батьків-щини	2. Убив-ства діячів Радян-ської держави С. М. Кірова, В. Р. Менжин-ського, В. В. Куйби-шева, О. М. Ґорького — Змова проти Леніна у 1918 р.
Дмитро Дмитрович Плетньов	(* 1871/72 — † 11 вересня 1941)	Голова Московського терапевтичного товариства, редактор журналу «Клиническая медицина»	Χ	√	Адвокат М. В. Коммо-дов	Визнаний винним у злочинах, передбачених ст.ст. 581а, 582, 587, 588, 589 і 5811 КК РРФСР. Засуджений до 25 років тюремного ув’язнення із поразкою у політичних правах на 5 років після відбуття ув’язнення і з конфіскацією майна як такий, що «не брав безпосередньої участі у загибелі» Куйбишева і Ґорького, але «сприяв» цьому. Реабілітований у 1985 р.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. ВАСИЛЬЕВ К. К. АРХИВНОЕ СТУДЕНЧЕСКОЕ ДЕЛО ДМИТРИЯ ДМИТРИЕВИЧА ПЛЕТНЁВА (1871—1941) // СУМСЬКИЙ ІСТОРИКО-АРХІВНИЙ ЖУРНАЛ. — № IV–V. —2008. — С. 97—109.
2. Медведівський розстріл // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B4%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D0%BB
3. Пазинич Василь, Білоножко Ігор. Бобрицькі сліди дворян Плетньових // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/1607-bobritski-slidi-dvoryan-pletnovikh
4. Плетнёв Дмитрий Дмитриевич // http://letopis.msu.ru/peoples/429
5. Плетнёв, Дмитрий Дмитриевич // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BD%D1%91%D0%B2,_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%94%D0%BC%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87#CITEREF.D0.9B.D0.B5.D1.82.D0.BE.D0.BF.D0.B8.D1.81.D1.8C_.D0.BC.D0.BE.D1.81.D0.BA.D0.BE.D0.B2.D1.81.D0.BA.D0.BE.D0.B3.D0.BE_.D1.83.D0.BD.D0.B8.D0.B2.D0.B5.D1.80.D1.81.D0.B8.D1.82.D0.B5.D1.82.D0.B0
6. Плетнёв Дмитрий Дмитриевич // http://www.rnmot.com/obschestvo/vydaiuchiesia-deyateli/
7. ПЛЕТНЬОВИ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 353–353.
8. Расстрел под Орлом // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%81%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%BB_%D0%BF%D0%BE%D0%B4_%D0%9E%D1%80%D0%BB%D0%BE%D0%BC_(1941)
9. Список подсудимых Третьего московского процесса // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D1%8B%D1%85_%D0%A2%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%B5%D0%B3%D0%BE_%D0%BC%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%81%D0%B0
10. Тополянский В. Д. Доктор Д. Д. Плетнёв // Репрессированная наука / Под ред. М. Г. Ярошевского. — Л.: «Наука», 1991. — С. 305—318.
11. Чернобров І. В. ПЛЕТНЬОВ Дмитро Дмитрович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 353.