ЛЕБЕДИНЩИНА В ІМЕНАХ

КОВАЛЕВСЬКІ

по

26 Жовтня , 2017

1326

КОВАЛЕВСЬКІ — дворянські роди, які володіли маєтками на території сучасних Росії, Білорусії, Польщі та України. Один із них — український старшинсько-шляхетський рід на Харківщині — походить від небожа генерального осавула Війська Запорізького (1654—1660) Івана Григоровича Ковалевського (* ? — † 1665) — Вільшанського сотника Семена Григоровича Ковалевського (* 16?? — † 1682), який виїхав із Польщі у Московське царство ≈ 1650 р. на запрошення царя Олексія Михайловича й осів на Слобожанщині, згодом став Харківським полковником. Його син Василь Семенович (* до 1682 — † після 1722) був харківським полковим обозним. Із праправнуків останнього Євграф Петрович (* ≈ 1790/1792 — † 1867) був Томським губернатором (1830—1835) і Міністром народної освіти Російської імперії (1858—1861). Цей рід Ковалевських був внесений у VI частину Родовідної книги Харківської губернії (Гербовник, III, 102). Інший рід Ковалевських, висхідний до сер. XVII ст., походить від польського вихідця Миколи Ковалевського, що поступив у московське підданство при підкоренні м. Смоленська. Цей рід був внесений у VI частину Родовідної книги Смоленської і Тверської губерній Російської імперії.

Іще 2 дворянських роди Ковалевських походять із Гетьманщини:

потомство Івана Васильовича Ковалевського (Чинчика), Вільшанського сотника і військового товариша (кін. XVII — поч. XVIII ст.);
потомство Якова Івановича Ковалевського, колезького асесора (1830).

Говорити про точне місце і час виникнення прізвища Ковалевські у даний час не уявляється можливим, оскільки процес формування прізвищ був досить тривалим. Роди Ковалевських користувалися гербом Доленґа. Блазон (опис) герба: Герб «Доленґа» мав у лазуровому полі срібну підкову шипами додолу із золотим кавалерським хрестом над підковою та срібною стрілою, спрямованою вістрям додолу, у середині. У клейноді було крило грифа, обернене праворуч і пробите стрілою. Намет синій, підбитий сріблом. Такий герб рід Доленґів придбав у війну польського князя Болеслава ІІІ Кривоустого із Прусським орденом (поч. ХІІ ст.). Герб офіційно затверджений у 1345 р. Герб Доленґа внесений у Частину 1 Гербовника дворянських родів Царства Польського, с. 159.

Існують варіанти цього герба:

стріла спрямована вліво;
клейнод — 3 страусовихпера.

Цей герб використовували 546 родів Білорусі, України, Литви і Польщі, у т. ч. Ковалевські — українські поміщики, власники земельних маєтків на Лебединщині у ХІХ — на поч. ХХ ст.

У продовження теми …

Відомі представники роду дворян Ковалевських на Лебединщині:

Микола Свиридович (* 18?? — † 18??) — поміщик. Батько Миколи Миколайовича. У 2-й пол. ХІХ ст. мав у Лебединському повіті земельні маєтки (сс. Куданівка, Великий Вистороп).
Григорій Володимирович (* 18?? — † 1898) — громадський діяч, штабс-ротмістр у відставці. Старший брат Олександри Володимирівни й Олександра Володимировича. У 1870—1890-х рр. — гласний Лебединського повітового земства, член Лебединської повітової земської управи, Товариства взаємного кредиту Лебединського повітового земства, Лебединської повітової Дворянської опіки, Лебединського повітового розпорядчого комітету, опікунської ради Лебединської жіночої прогімназії, почесний мировий суддя. Мав у Лебединському повіті земельні маєтки (сс. Куданівка, Великий Вистороп).
Олександра Володимирівна (* 18?? — † після 1900) — благодійниця. Молодша сестра Григорія Володимировича і старша сестра Олександра Володимировича. На поч. ХХ ст. — член опікунської ради Лебединської жіночої прогімназії.
Олександр Володимирович (* 18?? — † після 1900) — поміщик. Молодший брат Григорія Володимировича й Олександри Володимирівни. На поч. ХХ ст. — власник винокурного заводу (хутір Караван Лебединського повіту — нині село Гарбузівської сільради).
Микола Миколайович (* 1858, Лебединський повіт Харківської губернії — † після 1934) — земський діяч, депутат Державної думи I скликання від Харківської губернії. Потомствений дворянин Харківської губернії. Син Миколи Свиридовича, батько Володимира Миколайовича. Землевласник Лебединського повіту Харківської губернії. Закінчив Харківський університет. Учасник земського руху, лідер місцевої ліберальної опозиції. 1886—1907 рр. — гласний Лебединського повітового, із 1894 р. — Харківського губернського земств. Абонент 1-ї у Російській імперії сільської телефонної лінії (1899). Голова місцевого сільськогосподарського товариства. Завідувач військово-кінної дільниці Боровеньківської волості, опікун Лебединської повітової земської лікарні, член Лебединської повітової сільськогосподарської ради, опікунських рад Лебединських ремісничого училища і жіночої гімназії, розпорядчого комітету з організації сільськогосподарської виставки у м. Лебедині (1900). Автор проекту про асигнування 200 тис. руб. на розвиток народної освіти у Харківській губернії. Член «Спілки визволення» і «Союзу земців-конституціоналістів». Головно-уповноважений земської організації під час Російсько-японської війни 1904–1905 рр. у Маньчжурії. Учасник І Російської революції 1905—1907 рр. Перебував під домашнім арештом та наглядом поліції. 26.ІІІ(08.IV).1906 р. обраний до Державної думи I скликання від з’їзду землевласників. Входив до Конституційно-демократичної фракції. Член аграрної, бюджетної комісій і комісії із питань громадянської рівності. Підписав законопроект «Про цивільному рівність». 06(19).VI.1906 р. брав участь у депутації до російського імператора Миколи II у Царському Селі. 10(23).VII.1906 р. у м. Виборзі підписав «Виборзьку відозву» і засуджений за ст. 129, ч. 1, п. П. 51 і 3 Кримінального Уложення до 3 місяців в’язниці і позбавлений права балотуватися на будь-які виборні посади. Брав участь в роботі кадетської фракції у ІІ Державній Думі. Зокрема, разом із О. Я. Пергаментом запропонував більш широке, ніж у Мілюкова, формулювання про ставлення кадетів до революційного терору. У 1907—1918 рр. служив у Всеросійському земському союзі. На початку І Світової війни на потреби військового шпиталю надав власний будинок у с. Рябушках (на 30 ліжок). Мав у Лебединському повіті кілька сотень десятин землі (сс. Боровенька, Будилка, Влізьки, Карпилівка, Московський Бобрик, Селище), винокурний завод (с. Боровенька), економії (с. Боровенька, хутір Караван). 03(16).Х.1917 р. вибраний членом Тимчасової ради Російської республіки (Передпарламенту). Виїхав в Україну, у V.1918 р. — товариш (заступник) голови Делегатського з’їзду Конституційно-демократичної партії в Україні. Член Всеросійського національного центру, входив до комісії із розробки земельної реформи. У 1917–1918 рр. — голова Харківського губернського земського зібрання і Харківської міської думи. За іншими відомостями, обраний головою Харківської міської думи у ХІ.1919 р., незадовго до залишення Харкова Добровольчою армією А. Денікіна. У м. Харкові мешкав у власному будинку.
Підпис М.М.Ковалевського

У 1921–1922 рр. — завідувач радгоспу поблизу Сухумі (нині — Абхазія, Грузія). У 1927—1934 рр. служив у різних установах у Дагестані на посадах плановика та економіста.ХІ.1934 р. у м. Ленінґраді (нині — Санкт-Петербурґ) зустрічався із В. І. Вернадським, про що у щоденнику вченого є докладний запис. Подальша його доля невідома.
Володимир Миколайович (* 1889, м. Харків — † 06.ХІІ.1930, м. Москва (РСФРР)) — онук Миколи Свиридовича, син Миколи Миколайовича, батько Олександри Володимирівни. Мав вищу освіту; за радянських часів — безпартійний. Проживав у м. Москві, Б. Левшинський пров., 19/12—7. Арештований 31.Х.1930 р, на момент арешту — «без певних занять». Засуджений Колегією ОҐПУХІІ.1930 р. за звинуваченням у «контрреволюційній пропаганді і активній боротьбі проти робітничого класу». Вирок: ВМП (вища міра покарання) — розстріл. Розстріляний 06.ХІІ.1930 р. Місце поховання — м. Москва, Ваганьківське кладовище. Реабілітований у І.1989 р. на підставі ст. 1 УПВС.
Любов Олександрівна Ковалевська (уроджена — Милованова; * 09(22).VIII.1897 — † 07.І.1978) — дружина Володимира Миколайовича, мати Олександри Володимирівни.
Олександра Володимирівна Ковалевська (у заміжжі — Карташевська; * 04.ІХ.1923 — † 02.V.2009) — правнучка Миколи Свиридовича, онука Миколи Миколайовича, донька Володимира Миколайовича і Любові Олександрівни, дружина Володимира Всеволодовича Карташевського (* 02(15).VII.1912 — † 09.V.1996), мати Ігоря Володимировича Карташевського.