РОСКОВШЀНКИ

РОСКОВШЀНКИ — українські дворяни-поміщики, власники земельних маєтностей у Полтавській і Харківській губерніях, зокрема у Лебединському повіті ХІХ — поч. ХХ ст.

У продовження теми …

Відомі представники роду Росковшенків на Лебединщині:

• Іван Васильович Росковше́нко (* 04(16).VIII.1809, с. Штепівка Лебединського повіту Харківської губернії — † 25.IV(07.V).1889, с. Високе Рильського повіту Курської губернії (нині — Рильський район Курської області, РФ)) — український письменник, поет, перекладач, фольклорист і педагог, учасник гуртка харківських романтиків. Походив із дворян Полтавської губернії (де у нього був у Миргородському та Зіньківському повітах невеликий родовий маєток). Навчався у Харківському приватному пансіоні Рейпольського, а з 1826 р. — на етико-політичному відділенні філософського факультету Імператорського Харківського університету. Замолоду збирав українські народні пісні, під час навчання в університеті належав до гуртка передових студентів, що групувався біля І. І. Срезневського, займався літературною творчістю. Після закінчення університету, у 1829 р. він вступив канцелярським чиновником на службу до Департаменту Міністерства Юстиції Російської імперії, а через рік у Санкт-Петербурзі виступив у пресі, помістивши у «Вестнике Европы» (1830, кн. 3) вірш «Забуття». І. В. Росковшенко був одним із видавців (разом із Ізмаїлом Срезневським) 1-го в Україні літературно-художнього збірника «Украинский Альманах» (1831), де друкував свої поетичні твори. У 1832 р. був переведений у комісаріатський Департамент Військового Міністерства. Життя в Петербурзі і знайомство з особами, причетними до літератури, спонукали його до діяльних літературних занять. Він надрукував у різних журналах, газетах і альманахах 1830-х рр. багато статей різноманітного, переважно історичного змісту (частиною без підпису), а також багато віршів із підписом своїх ініціалів («І. Р.») або зі псевдонімом «Вільгельм Мейстер», а також став діяльним співробітником відомого «Энциклопедического Лексикона» Плюшара (тт. VIII—XII, СПб., 1837–1838). У І.1837 р. звільнений зі служби у Військовому Міністерстві і був призначений помічником керівника у Канцелярію Господарського Комітету при Святійшому Синоді. У тому ж році — помічник редактора «Журнала Министерства Народного Просвещения». Працьовитістю і здібностями звернув на себе увагу тодішнього Міністра Народної Освіти С. С. Уварова і, завдяки йому, вже у 1839 р. був призначений інспектором Тифліській гімназії, двічі виконував обов’язки директора Закавказьких училищ (із 15(27).ХІ.1840 р. по 13(25).ІІ.1841 р. і з 10(22).VI.1841 р. по 16(28).ІХ.1843 р.). У 1839 р. при від’їзді із Санкт-Петербурґа йому дано було доручення детально ознайомитися зі станом навчальної частини у Закавказзі і скласти проект її перетворення. Під час своєї служби у цьому краї І. В. Росковшенко виступив гарячим противником ідеї про влаштування університету у м. Тифлісі (нині — м. Тбілісі, Грузія), доводячи, що заснування особливого Закавказького університету послужить до відокремлення Закавказзя і віддалить його від Росії; засіб же зближення окраїни із Росією він бачив у посилці місцевої молоді у російські освітні заклади. Цю думку І. В. Росковшенка, як відомо, було прийнято; рівним чином був також схвалений і його проект перетворення навчальної частини у Закавказзі. У 1844 р. І. В. Росковшенко був відряджений до мм. Санкт-Петербурґа і Москви для доставки призначених за височайшим повелінням у тамтешні навчальні заклади дітей із грузинського дворянства. У 1845, 1847 і 1848 рр. неодноразово справляв посаду директора Закавказьких училищ і з ХІІ.1845 по VII.1847 р., за призначенням Кавказького намісника князя М. С. Воронцова, був членом тимчасової Комісії для закінчення училищних будинків у Закавказькому краї, а у V.1848 p. проведений у статські радники. Вороже ставлення до І. В. Росковшенка багатьох осіб місцевої адміністрації, незважаючи на повне до нього співчуття Кавказького намісника князя M. С. Воронцова, змусило його проситися про переведення із Тифліса, у результаті у VI.1848 р. він був переведений директором училищ Подільської губернії. Незабаром, за діяльні заходи, вжиті ним щодо поліпшення стану приватних єврейських навчальних закладів, які перебували у Подільській губернії, і за доставку докладних відомостей про них, йому оголошена була Київським, Подільським та Волинським Військовим Генерал-губернатором подяка (1850). У 1850 р. І. В. Росковшенко був звільнений для поправки здоров’я і відправився у м. Карлсбад (Австрійська імперія, нині м. Карлові Вари, Чехія) на мінеральні води, а у 1851 р., за постійно старанну і корисну службу, начальником Київського навчального округу йому була оголошена подяка. У 1852 р. знову їздив за кордон, а у 1853 р. був переведений директором Рівненської гімназії, але через 2 роки, 28.VIII(ІХ).1855 р., через хворобу був звільнений від служби. Пробувши у відставці 3,5 роки, І. В. Росковшенко знову поступив на службу й у IV.1859 р. був призначений цензором у Московський Цензурний Комітет і через 5 років, у IV.1864 р., проведений, як відзнака, у дійсні статські радники. Із 21.ХІІ.1865/02.І.1866 р. до 16(28).ІІІ.1866 р. працював на посаді Голови Цензурного Комітету, а 06(18).VI того ж року — Міністром Внутрішніх Справ Російської імперії доручено йому було головувати у Московському Цензурному Комітеті; ці обов’язки, сумісно із цензорським, І. В. Росковшенко виконував по ХІІ.1879 р. Він помістив у виданні «Собрание памятников народной украинской словесности» І. І. Срезневського 14 статей, а в «Русском Архиве» 1873 р. ним опубліковано «Письмо графа К. Г. Разумовского к зятю его И. В. Гудовичу». У 1880 р. І. В. Росковшенко був проведений у таємні радники. У тому ж 1880 р. він вийшов у відставку, оселився у селі і помер 25.IV(07.V).1889 р. у с. Високому Рильського повіту Курської губернії.

Нагороди І. В. Росковшенка:

• Орден Святого Володимира 3-го ступеня (1866),
• Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1868),
• Орден Святої Анни 1-го ступеня (1873).

І. В. Росковшенко — автор віршів на українські теми, перекладач творів Вільяма Шекспіра російською мовою. В останній період свого життя активно займався вивченням західного живопису, а також історією України. Зібрав велику і рідкісну колекцію грецьких, римських і східних монет, велика частина яких була придбана Ермітажем.

• Василь Костянтинович Росковше́нко (* 18??, с. Штепівка Лебединського повіту Харківської губернії — † після 1917) — громадський діяч, губернський секретар. Наприкінці ХІХ — на поч. ХХ ст. (із перервами) — член опікунської ради Олександрівського Штепівського ремісничого училища. У 1905—1917 рр. — член Лебединської повітової земської управи, депутат від земства до Товариства взаємного кредиту Лебединського повітового земства. Був завідувачем Штепівської військово-кінної дільниці. Мав у Лебединському повіті земельний маєток (с. Штепівка), власний будинок у м. Лебедині.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. Власенко В. М. РОСКОВШЕНКИ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 380.
2. Модзалевский Б. Росковшенко, Иван Васильевич // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A0%D0%91%D0%A1/%D0%92%D0%A2/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE,_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87  
3. Росковшенко, Иван Васильевич // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE,_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
4. Росковшенко Іван Васильович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87