АННЕНКОВИ

АННЕНКОВИ — старовинний російський дворянський рід, власники земельних маєтків у Лебединському повіті Харківській губернії у ХІХ — на поч. ХХ ст. Прізвище «Анненков» походить від церковного жіночого імені «Анна», яке у перекладі із давньоєврейської мови означає «граціозна», «миловидна». Прізвище належить до досить рідкісної для російської ономастики групи матронімічних прізвищ, утворених від жіночих імен. Герб роду Анненкових внесений до Частини 1 Загального гербовника дворянських родів Всеросійської імперії, стор. 54. Опис герба: Щит розділений на 4 частини, у 1-й — у червоному полі зображено срібне серце, пробите списом. У 2-й частині — у блакитному полі велика срібна 4-кутна зірка, біля якої видно по 4 зірки маленьких срібних також, на зразок хреста позначених, і над ними дворянська корона. У 3-й частині — у блакитному ж полі 2 птахи, звернені один до одного і над ними дворянська корона. У 4-й частині — у срібному полі гілка дерева із дрібним листям і на верхніх кінцях із плодами. Щит увінчаний звичайним дворянським шоломом із дворянською на ньому короною. Намет на щиті червоний, підкладений сріблом. Рід Анненкових записаний у VI частині родовідних книг губерній: Курської, Нижегородської, Харківської і Пензенської, ІІ частині Родовідної книги Новгородської губернії, ІІІ частині Родовідної книги Київської губернії. Існують 7 гілок цього роду. Художня колекція Анненкових зберігається у Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва.

У продовження теми …

Відомі представники роду Анненкових:

І коліно: Найдавніша із гілок роду походить від Василія Анненкова, який жив у 1-й пол. XVI ст.

ІІ коліно: Іван Васильович (* 15?? — † після 1578) — намісник у Болхові (1544—1551), воєвода у Шведському (1549) і Казанському (1551) походах; думний дворянин і намісник Болховський (1578); пожалуваний грамотою на помістя (1578).  

ІІІ коліно: Федір Іванович (*15?? — † ?).

IV коліно: Єрмолай Федорович (* ? — † після 1629) — пожалуваний помістям Арзамаського повіту (1619), Арзамаський городовий дворянин (1627—1629).

V коліно: Трохим Єрмолайович (* 16?? — † 16??).

VІ коліно: Андрій Трохимович (* 16?? — † 16??).

VІІ коліно: Севастіан Андрійович (* 16?? — † 1688) — поміщик Симбірського повіту (1682), помер у містечку Сергієвському (нині — селище Саратовського району Саратовської області) між І і ІІ Кримськими походами (1688).

VІІІ коліно: Іван Севастіанович (* до 1688 — † після 1718) — прем’єр-майор (із 10(20).ХІ.1718 р.), потім був статським радником.

ІХ коліно: Никанор Іванович (* 17?? — † до 1789) — секунд-майор. 

Х коліно: Микола Никанорович (* 1751 — † до 1829) — поручик лейб-гвардії Кінного полку (1789), відставний полковник і поміщик Сергацького повіту Нижегородської губернії (1806).

ХІ коліно:

• 

  Микола Миколайович (* ≈ 1790, 1793, 06[17].ХІІ.1799, 1800, Сергацький повіт Нижегородської губернії — † 25.ХІ[07.ХІІ].1865, м. Санкт-Петербурґ) — російський військовий і державний діяч, поет-дилетант. Далекий родич М. Ю. Лермонтова. Виховувався у Московському університетському пансіоні, звідки випущений студентом (1812). Із 14 років працював у канцеляріях державних установ у Санкт-Петербурзі. У віці 16 років (04(16).ІІ.1815 р.) вступив підпрапорщиком на службу до лейб-гвардії Семенівського полку. Незважаючи на відсутність систематичної освіти, Микола Анненков виявив себе як на військовому, так і на цивільному теренах, послідовно змінивши ряд високих звань і посад: генерал-лейтенант і генерал-ад’ютант (із 06(18).ХІІ.1844 р.), член Державної Ради (із 03(15).ХІ.1848 р.), сенатор (із 29.V(10.VI).1854 р.), генерал-губернатор Ново-Росії та Бессарабії (1854–1855), Державний контролер Росії (із 17(29).IV.1855 р. по 06(18).ХІІ.1862 р.), генерал від інфантерії (із 17(29).IV.1858 р.), генерал-губернатор Південно-Західного краю (тобто Київський військовий, Подільський і Волинський генерал-губернатор, 06(18).ХІІ.1862—19(31).І.1865). Перебуваючи на посаді генерал-губернатора Південно-Західного краю, М. М. Анненков, на думку історика О. І. Міллера, явився одним із ініціаторів урядових заходів проти українського руху, що народжувався, і авторів Валуєвського циркуляру (1863), спрямованого на заборону «малоросійського наріччя», тобто української мови. Помер від запалення легенів. Похований на кладовищі Воскресенського жіночого монастиря. На рубежі ХІХ–ХХ ст. одна із вулиць м. Києва носила ім’я Миколи Анненкова. У Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва зберігаються 2 портрети Миколи Анненкова, виконані Нечаєвим і М. Петровим.

• Віра Іванівна Бухаріна (* 02(14).VI.1813 — † 07(20).V.1902, м. Санкт-Петербурґ) — поміщиця, фрейліна імператриці, донька сенатора Івана Яковича Бухаріна (* 1772 — † 1858) від його шлюбу з Єлизаветою Федорівною Полторацькою (* 1789 — † 1828), дружина Миколи Миколайовича Анненкова (із 29.VII(10.VIII).1832 р.). Віра Іванівна була випускницею Смольного інституту шляхетних дівчат (1830), її знали О. С. Пушкін, П. Вяземський, О. Єрмолов, І. Крилов, М. Заґоскін, А. Рубінштейн, В. Сологуб, нею був захоплений О. І. Турґенєв. Залишила спогади про М. Ю. Лермонтова, їй присвячений один із його новорічних мадригалів. Мала маєток (не зберігся) у с. Бобровому Лебединського повіту. У шлюбі мала п’ятеро дітей — сина і 4-х доньок (ХІІ коліно). Дама меншого хреста ордена святої Катерини (із 05(17).ХІІ.1849 р.). У 1861 р. було відкрите Київське училище для дівчат духовного стану. Аби відразу підкреслити його рівень, почесною попечителькою училища стала дружина генерала від інфантерії В. І. Анненкова. Портрети В. І. Анненкової зберігаються у художніх музеях мм. Лебедина, Сум, Харкова.
• Варвара Миколаївна Анненкова (* 1795 — † ≈ 1866/1870) — російська письменниця і поетеса, сестра Державного контролера Російської імперії Миколи Миколайовича Анненкова. Доводиться далекою родичкою поета М. Ю. Лермонтова. У 1844 р. у м. Москві з’явилася 1-а збірка її віршів, під заголовком: «Для обраних». Значна частина цих віршів — послання до М. Ю. Лермонтова або наслідування йому. Деякі вірші не позбавлені поетичного натхнення й образності, як, наприклад, «Пантеїзм Гердера». У 1856 р. у столиці Російської імперії м. Санкт-Петербурзі, Варвара Анненкова надрукувала «Вірші 1854, 1855 і 1856 рр.», із присвятою захисникам Севастополя під час Кримської війни. У 1866 р. вийшли у світ казка «Чудо-юдо» і драма у 4-х діях «Шарлотта Корде», а також ряд віршів різної тематики. Князь Н. Н. Голіцин у своєму «Бібліографічному словнику російських письменниць» передбачає, що В. М. Анненковій належать 2 статті із підписом «В. А-ва»:
• «Педагогічні замітки із Веймара» («Библиотека для Чтения» 1859 р., № 5), що викликали заперечення Шлейдена в «Журнале для воспитания», 1859, № 10.
• «Нові досліди виховання дітей закордоном» («Библиотека для Чтения» 1860 р., № 5).

С. О. Венґеров у своєму «Критико-біографічному словнику російських письменників і вчених» зауважує, що припущення це засноване на зовнішніх ознаках і що «дуже змістовні статті пані В. А-вої безсумнівно належать молодій матері».

ХІІ коліно:

• Михайло Миколайович (* 23.IV(05.V).1835 — † 09(21).І.1899, м. Санкт-Петербурґ) — російський генерал від інфантерії, член Військової ради Російської імперії, будівельник Закаспійській залізниці у пустелях Середньої Азії. Син Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, старший брат Олени, Єлизавети, Марії й Олександри Анненкових. Освіту здобув у Пажеському корпусі (1853) та Миколаївській академії Генерального штабу (1858). У 1863 р. брав участь у приборканні Польського повстання, а потім у різних комісіях і комітетах, заснованих під головуванням М. О. Мілютіна та князя В. О. Черкаського, щодо перетворення Привіслянського краю. Особливу увагу приділяв питанню про застосування залізниць до військової справи, у 1867 р. надрукував у «Військовому Збірнику» ряд статей із цього питання. Із 1869 р. по 1875 р. був завідувачем справ Комітету із пересування військ залізницею і водою. У 1871 р., під час Франко-прусської війни, був посланий до Прусської армії із метою ознайомитись із досвідом ведення війни. Повернувшись із відрядження, видав брошуру: «Нотатки і враження російського офіцера». У 1875 р. М. М. Анненковим була представлена записка щодо стану і сили залізниць Росії. Зважаючи на очікування війни із Туреччиною, записка ця викликала скликання Комісії для дослідження залізничної справи у Росії під головуванням графа Баранова. М. М. Анненков був призначений членом і керуючим діловодством цієї комісії. Під час війни 1877–1878 рр. і пізніше, до 1884 р., Михайло Миколайович був членом Тимчасового виконавчого комітету із пересування військ. Чин генерал-лейтенанта присвоєно 01(13).І.1879 р. Перед Ахалтекинською експедицією на М. М. Анненкова було покладено спорудження залізниці від Михайлівського до Кизил-Арвата; потім був призначений начальником військових сполучень Закаспійської краю. 18(30).ХІІ.1880 р. був поранений при рекогносцировці Янги-Кали і змушений залишити свій пост. Йому було доручено спорудження стратегічних залізниць на Поліссі (1881—1885). У 1886–1887 рр. завідував спорудженням Самаркандської ділянки Закаспійської залізниці, яка була відкрита 15(27).V.1888 р. У тому ж році був призначений керуючим Закаспійською залізницею. Її будівництво обійшлося казні у 43 млн. руб., кожна її верста — у 32.000 золотих рублів. Але це було досить дешево, якщо враховувати важкі умови праці на гарячих пісках пустелі, швидкість прокладки і високу якість робіт. У Західній Європі свого часу високо оцінювали будівництво Закаспійської залізниці, порівнюючи її стратегічне значення із будівництвом Суецького каналу. У 1891–1892 рр. М. М. Анненков був поставлений на чолі Тимчасового особливого управління громадськими роботами, вжитими Урядом для допомоги населенню, постраждалому від неврожаю. Останні роки життя був членом Військової ради Російської імперії (із 04(16).VII.1891 р.) і 30.VIII(11.ІХ).1892 р. був проведений у чин генерала від інфантерії. Заплутався у грошових справах і покінчив життя самогубством. Похований у Санкт-Петербурзі на Новодівочому кладовищі. Був одружений двічі:

1. 1-а дружина із 1872 р. — графиня Олександра Миколаївна Зубова (* 28.VII(09.VIII).1839 — † ≈ 1877/1878), донька гофмейстера графа М. Д. Зубова й онука графа Г. К. де Реймонд-Модена, фрейліна двору (1860). У шлюбі мали 2-х доньок (ХІІІ коліно).
2. 2-а дружина — графиня Єлизавета фон Естеррейх (* 1864 — † 1926), донька Людвіґа фон Естеррейха (* 1831 — † 1875) від шлюбу із Матильдою Шольц (* 1836 — † 1887).

У 1913 р. у м. Самарканді (Узбекистан) йому був встановлений пам’ятник, зруйнований за радянської влади. Маєток у с. Бобровому Лебединського повіту він одержав у спадок від своєї матері Віри Іванівни Анненкової. Було тут у нього 1000 десятин орної землі. Він збудував 3-ярусний дерев’яний водяний млин на р. Пслі і великий цегляний будинок із колонами і різними надбудовами. Зберігалось у ньому багато творів живопису, графіки, порцеляни та фаянсу. Всередині будинку розташовувався великий і високий зал із балконом для публіки. Біля входу в будинок знаходилися 2 мармурові скульптурні леви, перед будинком — красиві ажурні ворота, за воротами — круг із бузком, клумби із квітами, особливо багато було білих півоній. У дворі біля будинку росло багато великих лип. Після революційних подій 1917 р., у 1920—1930-х рр., тут розташовувався дитячий будинок, потім — будинок для престарілих. Невдовзі після Німецько-радянської війни колишній будинок Анненкових розібрали, а цеглу із нього пустили на спорудження колгоспного свинарника.

• Олена Миколаївна (* 1837 — † 1904) — фрейліна Найвищого двору (1854). Старша донька Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, молодша сестра Михайла Миколайовича, старша сестра Єлизавети, Марії й Олександри Анненкових. Була 1-ю дружиною дипломата Олександра Івановича Нелідова (* 1835 — † 1910). Їхній шлюб не був щасливим і закінчився розлученням. У її будинку на Мойці постійно бував і жив зовсім відкрито, майже «maritalement» (спів-мешкав) Міністр фінансів Росії Олександр Агеєвич Абаза (* 1821  — † 1895), на якого вона мала великий вплив. За словами Ю. Вітте, О. М. Нелідова «була дуже розумною жінкою і в її салоні збиралася вся ліберальна партія петербурзьких сановників, які бажали провести Конституцію».
• Єлизавета Миколаївна (* 02(14).ІІ.1840 — † 27.І(08.ІІ).1886) — фрейліна Найвищого двору. 2-а донька Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, молодша сестра Михайла й Олени, старша сестра Марії й Олександри Анненкових. Із 19.IV(01.V).1859 р. заміжня за шталмейстером князем Віктором Васильовичем Ґоліциним (* 1835 — † 1885), сином князя В. П. Ґоліцина-Рябчика.
• Марія Миколаївна (* 1844 — † VIII.1889, під м. Санкт-Петербурґом) — фрейліна Найвищого Двору (1862). 3-я донька Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, молодша сестра Михайла, Олени і Єлизавети, старша сестра Олександри Анненкової. Одружена із дипломатом К. В. Струве (* 1835 — † 1907), посланником Росії у Японії (1873—1882) і США (1882—1892). Скульптор-любитель, роботи її виставлялися на 3-х академічних виставках. У 1868 р. була обрана почесним вільним общинником Імператорської Академії мистецтв. Захоплювалася колекціонуванням. Супроводжуючи чоловіка у його дипломатичних призначеннях, Марія Миколаївна всюди робилася центром елітної частини суспільства і вміла заслужити загальну повагу і розташування. У період перебування із чоловіком у Токіо й у Вашинґтоні була помітною фігурою у місцевих громадах, її салон відвідували багато офіційних осіб, видатні дипломати і політики, російські мандрівники. У 1885 р. за станом здоров’я була змушена виїхати у Європу. Померла від туберкульозу у 1889 р. під Санкт-Петербурґом.
• Олександра Миколаївна (* 1849 — † 1914) — фрейліна Найвищого двору. 4-а донька Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, молодша сестра Михайла, Олени, Єлизавети і Марії Анненкових. Із 1878 р. заміжня за графом Євгеном Воґюе (* 1846 — † 1909), секретарем Французького посольства у Росії.

ХІІІ коліно:

• Віра Михайлівна (* 1873 — † після 1962, м. Париж (Франція)) — фрейліна Найвищого двору. Онука Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, старша донька Михайла Миколайовича й Олександри Миколаївни Анненкових, старша сестра Марії Михайлівни Анненкової. Померла в еміграції.
• Марія Михайлівна (* 1875 — † 1942, м. Париж (Франція)) — фрейліна Найвищого двору. Онука Миколи Миколайовича і Віри Іванівни Анненкових, молодша донька Михайла Миколайовича й Олександри Миколаївни Анненкових, молодша сестра Віри Михайлівни Анненкової. Під час І Світової війни була сестрою милосердя і віце-головою товариства «Мураха» із постачання бідних. Померла в еміграції.

Обидві доньки Михайла Анненкова, Віра і Марія, після смерті батька успадкували маєток “Боброве”. Вони були фрейлінами останньої російської імператриці Олександри Федорівни. Заміж не виходили, дітей у них не було. Після революційних подій 1917 р. емігрували у Францію. Вони забрали із собою віддруковані на друкарській машинці російською мовою мемуари своєї бабусі Віри Іванівни Анненкової обсягом 700 сторінок під назвою “Правда и только правда”. Марія Михайлівна померла у Парижі у 1942 р. Через 20 років у будинку для престарілих на околиці французької столиці пішла із життя і Віра Михайлівна.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. Анненков // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2
2. Анненкова В. И. Из воспоминаний // http://www.all-poetry.ru/vospominaniya4.html
3. АННЕНКОВИ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 27.
4. Анненков Михаил Николаевич // http://www.regiment.ru/bio/A/191.htm
5. Анненков Михайло Миколайович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
6. Анненковы // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%8B
7. БОДНАРЕЦЬКА Лариса, ПАЗИНИЧ Василь. Боброве: світло і тіні // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/546-bobrove-svitlo-i-tini
8. Вера Ивановна Бухарина (Анненкова) нар. 1813 пом. 1902 // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:273234
9. Герб рода Анненковых. История фамилии Анненков // http://gerbovnik.com/Annenkov
10. Долгоруков Пётр. Российская Родословная Книга. — Ч. 4. — С.-Пб.: В типографии ІІІ Отделения Соб. Е. И. В. Канцелярии, 1857. — С. 241–242.
11. Кукуруза А. В. ДОНЬКИ ДУХОВЕНСТВА УМАНСЬКОГО ПОВІТУ В
    КИЇВСЬКОМУ ЄПАРХІАЛЬНОМУ ЖІНОЧОМУ УЧИЛИЩІ // http://dspace.udpu.org.ua:8080/jspui/bitstream/6789/4760/1/donku_duhovenstva.pdf
12. МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ АННЕНКОВ: БІОГРАФІЯ // http://www.people.su/ua/6595
13. Происхождение фамилии Анненков // https://arc.familyspace.ru/catalog/annenkov
14. РБС/ВТ/Анненков, Николай Николаевич // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A0%D0%91%D0%A1/%D0%92%D0%A2/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2,_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B9_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
15. Рід: Анненкови // http://uk.rodovid.org/wk?title=%D0%A0%D1%96%D0%B4:%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8&limit=250&offset=0
16. Руммель В. В., Голубцов В. В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. — Т. І. — С.-Петербург: Издание А. С. Суворина, 1886. — С. 56¾

ЭСБЕ/Анненковы // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%90%D0%BD%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D1%8B