СКОВОРОДА Григорій Савич

СКОВОРОДА Григорій Савич (* 22.ХІ(03.ХІІ).1722,  с. Чорнухи Лубенського полку (нині  — смт, центр Чорнухинського району Полтавської області) — † 29.Х(09.ХІ).1794, с. Пан-Іванівка Харківського намісництва (нині — Сковородинівка Золочівського району Харківської області)) — найвидатніша постать у культурному і літературному житті України ХVIII ст., леґендарний український народний мандрівний мислитель доби Просвітництва, видатний письменник, поет, байкар, перекладач і педагог, основоположник української та російської філософії, учений та композитор, музикант і співак, просвітитель-гуманіст, що зробив значний внесок у східнослов’янську культуру. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії. Переслідуваний світськими та духовними властями, із 1770-х рр. вів життя мандрівного філософа. Здобув славу першого самобутнього філософа Російської імперії. Він був настільки незвичайною та обдарованою особистістю, що освічені українці називали його «своїм Піфагором», «українським Сократом». Вважається завершувачем доби українського козацького бароко і родоначальником української і російської релігійної філософії. Автор численних філософсько-богословських і педагогічних праць, збірки віршів «Сад божественних пісень». У філософських діалогах і трактатах біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сковорода, слідом за Сократом, відстоював ідею, що справжня мудрість полягає не тільки і не стільки у здобутті істини, скільки в тому, щоб жити в істині, володіти розумом, настояним на совісті. Г. С. Сковорода одним із перших розвиває, користуючись сучасною термінологією, персоналістичну концепцію Бога. Бог, підкреслює він, — всередині нас. І пізнання світу, автором якого є Бог, і пізнання самого Бога є дорогою до самопізнання. Сенс людського існування — подвиг самопізнання. Майже в усіх творах Г. Сковорода утверджував власну теорію трьох світів — великого (Макрокосмосу, Всесвіту), малого (людини) та символічного (Біблії). Ідеї Г. Сковороди відчутно вплинули на творчість Т. Г. Шевченка, відомих філософів — П. Юркевича, В. Соловйова, М. Бердяєва, В. Ерна та ін. Сковорода доводиться двоюрідним прадідом російському філософу Володимиру Соловйову. Просвітницька діяльність українського Сократа тісно пов’язана із Сумщиною, із Лебединщиною. Він не раз побував у м. Сумах, у с. Малій Чернеччині під Сумами, мм. Лебедині, Охтирці, с. Боромлі нинішнього Тростянецького району, у с. Рябушках нинішнього Лебединського району та в багатьох інших населених пунктах нашого краю. Зокрема, в Лебедині Сковорода часто і подовгу гостював у свого товариша по Києво-Могилянській академії Федора Залеського, який завжди виявляв до мандрівного філософа зворушливу приязнь. Він зібрав і зберіг чимало рукописів і листів Г. С. Сковороди. Його син Михайло Фе­дорович записав зі слів свого батька спогади про Григорія Савича і передав їх у 1836 р. відомому філологу-славісту, професору І. І. Срезневському. А онуки Федора Залеського Олексій та Максим Михайловичі Залеські у 1859 р. гостинно приймали у себе в м. Лебедині Тараса Шевченка і поділились із ним сімейними спогадами про пе­ребування Г. С. Сковороди на Ле­бединщині та про сердечно-приязні стосунки, що склалися між їхнім дідом та мандрівним філософом. Той факт, що Сковорода відвідував Лебедин, не є поетичною леґендою, яку могли приду­мати місцеві краєзнавці. Досте­менно відомо, що в Лебедин він уперше прибув у 1782 р. Це незаперечний історичний факт. У двотомнику творів Сковороди згадуються прізвища учнів Василя Іванецького з Лебедина та Івана Андрієвського із с. Азак, які навчалися піїтики у Григорія Савича. І с. Рябушки може пишатися тим, що й по його землі ходив великий Сковорода. Там його сердечно прий­мав Іван Тимофійович Кра­совсь­­кий (приятель Федора Залеського), син якого, Опанас Красовський, вийшов у герої Франко-російської війни 1812—1814 рр. Іван Тимофійович став палким при­хильником неординарного та­ланту мандрівного філо­софа і часто запрошував Григорія Савича до себе. Саме в Рябушках Григорій Са­вич, як стверджують краєзнавці, плідно працював над рукопи­сами своїх творів. 25.ІІ.2017 р. на фасаді будинку колишньої садиби Залеських у м. Лебедині урочисто відкрито меморіальну дошку, присвячену перебуванню тут Г. С. Сковороди.

У продовження теми …

«Суми, Охтирка, Глухів, Лебедин, Рябушки, Боромля.

Тут ходив «перший розум наш» — тут ходив Сковорода.

Благословенні ті сліди»

(М. Рильський)

Лев Толстой, для якого не існувало авторитетів, писав про Григорія Сковороду: “Багато в його світогляді є дивовижно близького мені. Я недавно іще раз його перечитав. Мені хочеться написати про нього. І я це зроблю. Його біографія, мабуть, ще краща за його твори, але які гарні й твори!”.

Багатогранна філософська й літературна творчість Г. С. Сковороди — це остання ланка у перехідному періоді від давньої української літератури до нової, а його поетична і прозова творчість стала органічним складником нового письменства, яке розвивало гуманістичні і демократичні ідеї, заперечувало існуючий суспільно-політичний лад, вводило в літературу самобутні образи простих українців, обстоюючи їхні соціальні і національні права.

Народився Григорій Савич Сковорода 22.ХІ(03.ХІІ).1722 р. у с. Чорнухах на Полтавщині у сім’ї малоземельного козака. Ще в ранньому дитинстві Гриць вражав своєю допитливістю, спостережливістю та кмітливістю. Тільки-но навчившись читати, Григорій уже ніколи не розлучався із книгами. Пасучи овець у селі, заробив трохи грошенят, і відпросившись у батьків, пішов у Київ навчатися. Змалку мав музичний хист, чудово співав. Вільно грав на сопілці, флейті, гуслях, скрипці, лірі, бандурі. До того ж, він прекрасно грав на органі.

У 1738 р. юний Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, де був одним із найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів. Із 1742 по 1744 р. жив у Санкт-Петербурзі та був співаком придворної капели, де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці та композиторським талантом, створюючи музику на власні вірші. По поверненню в Україну продовжив навчання в академії.

У 1750 р. у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і 3 роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, Німеччиною, Італією, відвідав Будапешт, Братиславу, Відень, Ґалле, Венецію, Флоренцію; бував у європейських університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці і, володіючи багатьма мовами (латинню, єврейською, грецькою, польською, німецькою, італійською та французькою), дискутував із ученими різних країн.

По поверненні в Україну, у 1753 р., викладав поетику в Переяславському колегіумі та написав для слухачів підручник «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Григорій Савич був старанним, чесним і неординарним учителем: викладав стародавні мови, цікавився математикою, географією, економікою.

Протягом 1754—1759 рр. жив у с. Ковраї на Переяславщині (нині — Золотоніського району Черкаської області), працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Своїх учнів він навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Учив Сковорода, як жив, а жив, як навчав.

Працюючи викладачем поетики, згодом етики у Харківському колегіумі, у 1760 р. латинськими й українськими віршами написав «Байку Езопову», склав вступні лекції-проповіді до курсу етики, які були його першими філософськими творами. Він був неординарною особистістю, узяти хоча б факт його учителювання у Харкові. Замість оцінок Григорій Савич писав: «туповат» , «туп», «весьма туп», «сущая бестолковщина». Або: «понят», «весьма понят», «наверное, понят», «возможно, не понят». Розумників оцінював званнями: «остр», «весьма остр», «зверок вострой», тобто той, що знання хапає на льоту.

У 1766 р. Сковорода написав трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності». У наступному році з’явилися філософські твори «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе».

Від нього постійно вимагають прийняти духовний сан, і це змушує його змінювати місце служби. Згодом Г. Сковорода змушений був залишити викладання через непорозуміння із начальством. Останні 25 років життя мандрував по Україні, не спокушаючись різними посадами і чинами, щоразу відхиляючи пропозиції світських і церковних осіб. Мандруючи українськими селами, він недовго замешкував у маєтках своїх приятелів, писав твори та проповідував свої філософські погляди серед народу. Саме в цей час він написав основні філософські й поетичні твори. Творчість Сковороди була виявом протесту проти феодально-кріпосницького ладу. Він відомий, насамперед, просвітницькими ідеями, що базувалися на критиці соціальної нерівності, паразитизму експлуататорського класу, на звеличенні трудового народу. Філософ жив сподіваннями на суспільство рівноправних людей, де не буде місця рабству, не буде нічого «злато-жадного» та «хамського». У його педагогіці виділялися основні напрями передового світогляду: гуманізм, демократизм, висока моральність, любов до Батьківщини й народу. Ідеал виховання — це формування гармонійно розвиненої людини.

Ще зі школи образ Сковороди асоціюється з образом бродячого чоловіка, який ходив по селах, проповідуючи свою філософію і живучи по хатах. Але це далеко не так. Він дійсно любив ходити пішки та влітку жив у лісах-полях, а взимку по хатах та монастирях. Але при цьому він був надзвичайним аскетом, який полюбляв вишукані та дорогі речі. Так, наприклад, його друзі з елітних кіл щедро обдаровували Григорія Савича — висилали йому окуляри (а їх непросто було дістати в ті часи), найдорожчі музичні інструменти, виконані на замовлення за кордоном (бо на дешевих він не любив грати), сир пармезан (який привозили спеціально для нього із Європи). В його торбинці завжди були елітні трубки з тютюном та пляшечка скобельського вина.

Г. С. Сковорода, як це всім відомо із його біографії, одержав вищу освіту у Києво-Могилянській академії. Одним із його співучнів був уродженець Лебединщини — Федір Залеський. Товариші здружилися в академії на все життя. Але дальша їхня доля склалася по-різному. Безпритульним мандрівником жив і під чужим дахом помер Григорій Савич. Федір Залеський, закінчивши навчання, швидко обріс сім’єю, оселився назавжди в Лебедині, влаштувавшись там на спокійній і досить прибутковій посаді.

Сковорода частенько і подовгу гостював у друга своєї юності, який незмінно виявляв до нього зворушливу приязнь.

Син Федора Залеського Михайло Федорович записав зі слів батька його спогади про Г. С. Сковороду І. І. Срезневському. Із цих матеріалів ми довідуємося про те, із якою рішучістю відхиляв непідкупний український мислитель пропозиції духовних сановників іти їхньою стежкою.

Федір Залеський ретельно збирав і зберіг рукописи й листи свого знаменитого друга, заповівши їх разом із іншою спадщиною своєму синові. А його внук Михайло Михайлович Залеський у тій же садибі приймав у себе у VI.1859 р. великого українського поета Т. Г. Шевченка і переказував йому сімейні спогади про перебування Г. С. Сковороди на Лебединщині.

Недалеко від Лебедина у с. Рябушках жив приятель Федора Залеського Іван Тимофійович Красовський — дрібнопомісний землевласник із колишніх слобідських козаків. Познайомившись зі Сковородою, він скоро став його шанувальником і часто запрошував до себе Григорія Савича.

Користуючись гостинністю Красовського, Сковорода віддавався у Рябушках звичайним для себе роздумуванням і працював над рукописами своїх творів.

Важко було мандрівному філософу не лише зберегти, а навіть і пригадувати все те, що він написав під чужою стріхою і що, звичайно, переходило у цілковите розпорядження людей, які давали йому притулок. Проте легко уявити, скільки його рукописів, залишених у різних місцях, так ніколи й не побачили світ, безнадійно загубившись у мотлохові поміщицьких комор, горищ, монастирських архівів.

Увесь час мандрів Сковорода займався художньою творчістю: поет, прозаїк, перекладач давньоримських авторів: Горація, Овідія, Цицерона та ін. Протягом 1769—1774 рр. Г. Сковорода написав збірку прозових байок «Байки Харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко» і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ», твори «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті», «Кільце», «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу».

У наступні 2 роки написані твори «Ізраїльський змій» та «Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова». Твори «Суперечка архістратиґа Михайла із сатаною про те: чи легко бути благим?», «Пря Біса із Варсавою» написані у 1783‒1784 рр. У 1785 р. Сковорода об’єднав 30 віршів, написаних у різний час, у збірку ориґінальних поезій «Сад божественних пісень» (сюди ввійшла українська сатира XVIІI ст. «Всякому городу нрав і права»). Далі були написані відомі твори «Вдячний Еродій» і «Убогий Жайворонок». У 1791 р. письменник завершив свій філософський твір «Діалог. Ім’я йому — Потоп зміїний».

Інколи підписував свої листи подвійним іменем: Григорій вар Сава Сковорода, Даниїл Майнґард.

Протягом усього життя Григорій Савич вивчав Біблію, вважаючи, що у ній зашифрована мудрість багатьох поколінь, тому свої твори писав на теми афоризмів із Біблії, намагаючись розкрити сучасникам і потомкам їхній таємничий символічний світ, а на основі цього розробив своє вчення про 2 природи (видима й невидима) і 3 світи (Всесвіт, Біблія і людина).

Незадовго до смерті Сковорода склав список своїх праць (18 оригінальних філософських творів та 7 перекладів, 4 із яких досі не знайдені). Найвідоміші його твори: «Сад божественних пісень», «Жінка Лотова», «Байки Харківські». Писав свої твори автор тогочасною книжною українською, латинською і грецькою мовами.

Творчість Г. С. Сковороди мала значний вплив на його наступників: І. П. Котляревського, Г. Ф. Квітку-Основ’яненка, Є. П. Гребінку, Т. Г. Шевченка.

Його улюбленою місцевістю було село Пан-Іванівка, що на Харківщині (тепер — с. Сковородинівка Золочівського району Харківської області). Відчуваючи свою смерть, Григорій Сковорода у 1794 р. прийшов сюди помирати. До обіду він скликав своїх друзів, провівши весело час. Потім пішов і викопав собі могилу у парку, уславши її дубовим листям. Зайшовши до хати — перевдягнувся у чистий одяг, поклав торбу під очі і заснув вічним сном. Поет і мандрівний філософ Григорій Сковорода помер 29.Х(09.ХІ).1794 р. у с. Пан-Іванівці в оселі свого приятеля і мецената А. Ковалинського.

Григорій Сковорода заповів ставити не хреста на своїй могилі, а камінь із його крилатою фразою: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Цікаво, що будучи досить відомою людиною в Україні завдяки своїм поглядам, переконанням — за життя не було надруковано жодного твору Г. Сковороди, хоча у рукописному варіанті вони все таки були. Перші публікації з’явилися до 100-річчя від дня смерті філософа.

Постать Сковороди завжди була овіяна таємницями, домислами та викликала інтерес. Вона уособлювала найкращі риси українського народу: незламність духу, демократизм та мудрість, подвижництво та волелюбність. Тарас Шевченко називав його «Діогеном наших днів», а Іван Франко — «національним філософом». М. Костомаров писав: «Мало можна вказати таких народних постатей, якою був Сковорода і яких би так пам’ятав і поважав народ. На всьому обширі від Острога до Києва, у багатьох будинках висять його портрети. Його мандрівне життя є предметом оповідань і леґенд».

Український народ свято шанує пам’ять про свого видатного вченого, філософа, письменника. У 1972 р. у Сковородинівці відкрито літературно-меморіальний музей, а в Києві, Харкові та селищі міського типу Чорнухах споруджено ориґінальні пам’ятники Г. Сковороді роботи видатного українського скульптор І. П. Кавалерідзе.

У 1994 р. вперше було здійснено видання усіх творів Г. Сковороди у перекладі сучасною українською мовою та перекладів творів Цицерона, Плутарха, Горація, Овідія.

Його ім’я було присвоєно Харківському і Переяслав-Хмельницькому державним педагогічним університетам, Інституту філософії Національної академії наук України.

У космічному просторі Всесвіту за № 2431 існує мала планета, названа — «Сковорода».

Як за результатами телевізійного проекту «Великі українці» 2008 р., так і в усіх всеукраїнських народних топ-рейтинґах останніх років «Найвидатніші українці усіх часів» Г. С. Сковорода впевнено і стабільно входить у першу десятку.

У рамках виконання законів про декомунізацію 19.ІІ.2016 р. вулицю Пролетарську у м. Лебедині було перейменовано на вулицю Григорія Сковороди, а 25.ІІ.2017 р. на фасаді будинку колишньої садиби Залеських було урочисто відкрито меморіальну дошку, присвячену перебуванню тут Г. С. Сковороди.

Власним життям Г. С. Сковорода канонізував високі моральні принципи: волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, добролюбство, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього. Цим утверджувалися моральні підмурки нового українського суспільства. Творча спадщина великого філософа стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги для українського народу на довгі-довгі віки. Вона злободенна й сьогодні. Вона актуальною буде і завтра. Межі духовному вдосконаленню людини так і не визначено…

Афоризми Г. С. Сковороди

Сковорода у своїй творчості використовує багато афоризмів, які містять глибоку й узагальнену думку:

• Не все те отрута, що неприємне на смак.
• Бери вершину і матимеш середину.
• З усіх утрат втрата часу найтяжча.
• Визначай смак не по шкарлупі, а по ядру.
• Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
• Не за обличчя судіть, а за серце.
• Добрий розум робить легким будь-який спосіб життя.
• Охота — мати праці, праця все перемагає.
• Найкраща помилка та, яку допускають при навчанні.
• Людська душа і друг, безсумнівно, цінніші за все.
• Що вподобав, на те й перетворився.
• Без ядра горіх ніщо, так само як людина без серця.
• Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти.
• Все минає, але любов після всього зостається.
• Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
• Любов виникає з любові.
• Неоднакова всім рівність. …Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ внести марно хочуть?
• Хто соромиться визнати недоліки свої, той згодом буде безсоромно виправдовувати свої неуцтво.
• Той ворог небезпечніший, який прикидається твоїм другом.
• Краще в одного розумного бути в любові й повазі, ніж у тисяч дурнів.
• Не той дурний, хто не знає, а той, хто знати не хоче.
• В істини проста мова.

 В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. Б. А. Х. Григорий Саввич Сковорода // http://h.ua/story/9756/#photo
2. Биография -> Григорий Саввич Сковорода // http://www.epwr.ru/quotauthor/452/
3. Біографія Григорія Сковороди // https://onlyart.org.ua/biographies-poets-and-writers/skovoroda-grygorij-biografiya/
4. Верховень В. М. Світочі України: Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Х.: ТОВ «Septima», 2010. — С. 2—5.
5. Виноградный Павел. Сковорода Григорий Саввич: философия, цитаты. Биография Григория Сковороды // http://fb.ru/article/253114/skovoroda-grigoriy-savvich-filosofiya-tsitatyi-biografiya-grigoriya-skovorodyi
6. Відділ з питань внутрішньої політики. Григорій Сковорода часто і подовгу гостював у Лебедині // http://lebedyn.com.ua/grigorij-skovoroda-chasto-i-podovgu-gostyuvav-u-lebedini/#more-26405
7. ГРИГОРИЙ СКОВОРОДА // http://ukrhistory.com.ua/100/100_velikih_ukraincev/38.html
8. Григорій Савич Сковорода: цікаві факти // http://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-1044ED17C1E4E/list-B407A47B26
9. Григорій Сковорода (1722—1794) // http://www.ebk.net.ua/Book/biographies/vidomi_ukraintsi/part2/skovoroda.htm
10. Григорій Сковорода: біографія // http://www.people.su/ua/101279
11. Григорій Сковорода біографія // http://www.ukrlitzno.com.ua/grigorij-skovoroda-biografiya/
12. Григорій Сковорода. Великий, сучасний, “хіповий”… // http://inter.ua/uk/news/2008/04/18/2854
13. Григорій Сковорода і Сумщина. — Суми, 2012. — 33 с.
14. Григорій Сковорода цікаві факти // http://dovidka.biz.ua/grigoriy-skovoroda-tsikavi-fakti/
15. Г. С. Сковорода і Сумщина // http://www.library-sumy.com/sumy/pismennik_sumy/110/653/
16. ДУНАЙ Павлина. ЩАСТЯ, ДЕ ТИ ЖИВЕШ? // Шлях Перемоги. — 2002. — № 49 (28.ХІ—04.ХІІ). — С. 9.
17. ДУДЧЕНКО В. СКОВОРОДИНСЬКІ СТЕЖКИ ЛЕБЕДИНЩИНОЮ // Життя Лебединщини. — 2002. — 11.ХІІ.
18. Життя і творчість Григорія Савича Сковороди // http://scovoroda.info/
19. Кравченко Володимир, Олефіренко Григорій. Вулиця мандрівного філософа Григорія Сковороди // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/1898-vulitsya-mandrivnogo-filosofa-grigoriya-skovorodi
20. КРИМСЬКИЙ С. Б. Феномен мудрості у творчості Григорія Сковороди // http://aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2340
21. НЕРОСЛИКИ Лариса та Валерій. РЕВНИТЕЛЬ ІСТИНИ // Слово Просвіти. — 2002. — № 48 (29.ХІ—05.ХІІ). — С. 12.
22. Новіков Б. В. Сковорода Григорій Савич. Український Сократ // http://kpi.ua/skovoroda
23. Пазинич Василь. Геній Сковороди: простий, складний, суперечливий // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/6-genij-skovorodi-prostij-skladnij-superechlivij
24. ПЕПА Вадим. Непізнаний Григорій Сковорода // Урядовий Кур’єр. — 2002. — № 225 (03.ХІІ). — С. 8.
25. Попович М. В. СКОВОРОДА Григорій Савич // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — Т. 9: Прил — С. — К.: Наукова Думка, 2012. — С. 607—609.
26. Реферат на тему: Життя та творчість Григорія Сковороди // http://www.ukrlib.com.ua/referats/printout.php?id=42
27. Сапухін П. А. Подорожі Г. С. Сковороди по Сумщині // http://artdruk.com.ua/history/research/article/594/podorozhi-h-s-skovorody-po-sumshchyni
28. Сковорода Григорий Саввич // http://biographii.ru/s/skovoroda-grigorij-savvich
29. Сковорода, Григорий Саввич // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0,_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B2%D0%B8%D1%87
30. Сковорода Григорій — коротка біографія // http://ua.bio-graf.ru/s/skovoroda-grigorij-korotka-biografiya.html
31. Сковорода Григорій Савич (1722—1794) // http://ukrlit.org/skovoroda_hryhorii_savych
32. Сковорода Григорій Савич (1722—1794), просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог // http://www.shevkyivlib.org.ua/derzhavni-zakupivli/430-vidatny-persony-grigoriy-skovoroda.html
33. Сковорода (Григорій Савич, 1722—1794) — український філософ // http://ua.bio-graf.ru/s/skovoroda-grigorij-savich-1722-1794-ukrainskij.html
34. Сковорода Григорій Савич // http://heroes.profi-forex.org/ua/skovoroda-grigorij-savich
35. Сковорода Григорій Савич // http://hnpu.edu.ua/uk/skovoroda222
36. Сковорода Григорій Савич // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87
37. Сковорода Григорій Савич // http://ua.bio-graf.ru/s/skovoroda-grigorij-savich.html
38. Сковорода Григорій Савич біографія // http://ua.bio-graf.ru/s/skovoroda-grigorij-savich-biografiya.html
39. СКОВОРОДА Григорій Савич // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 409.
40. Сковорода Григорій Савович // http://orenda.pl.ua/read/skovoroda_grigorij_savovich
41. СКОВОРОДА Григорій Савович // http://pidruchniki.com/kulturologiya/skovoroda_grigoriy_savovich
42. СКОВОРОДА Г. С. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Трактати. Притчі. Прозові переклади. Листи. — К.: Наукова Думка, 1983. — 544 с.
43. СУПРУНЕНКО Володимир. Стежками Сковороди // Пенсійний Кур’єр. — 2014. — № 34 (22—28.VIII). — С. 15.
44. Фалько В. И. К 290-летию со дня рождения Григория Сковороды. Часть 1 // http://www.liveinternet.ru/users/vlad_falco/post250974273/
45. Фалько В. И. К 290-летию со дня рождения Григория Сковороды. Часть 2 // http://www.liveinternet.ru/journalshowcomments.php?jpostid=250974273&journalid=4016659&go=next&categ=0
46. Фоменко Юрій. Світ ловив його та не впіймав // http://mail.dniprograd.org/blogs/190#sthash.Ty5tZ9Cs.dpuf
47. Харченко Т. М., Очкурова О. Ю., Рудичева Й. І. 100 знаменитих людей України. — Х.: ФОЛІО, 2004. — С. 404—408.
48. ХВОСТЕНКО Григорій. Тут ходив Сковорода — селами й містами Слобожанщини // Сумщина. — 2002. — 07.ХІІ.