НЕ МОЖНА РУХАТИСЯ ВПЕРЕД ІЗ ПОВЕРНУШОЮ НАЗАД ГОЛОВОЮ!

Без особливих суспільних потрясінь протягом 2015–2016 рр. прошуміла-відгула по нашій країні давно назріла і перезріла декомунізація. Місцеві чиновники відрапортували кому слід про перейменовані вулиці і населені пункти, про демонтовані пам’ятники. І все ніби вщухло… Проте заспокоюватися ще рано. Наприклад, у нашому славному місті Лебедині досі поряд із табличками із новими назвами вулиць де-не-де стримлять і ріжуть око таблички зі старими назвами, а дехто умудряється навішувати навіть нові таблички зі старими назвами. І нікому до цього немає діла…

Та цього разу мова піде дещо про інше. Ще у жовтні 2013 р. у сквері Пам’яті Жертв Голодомору було урочисто відкрито величний меморіал «Могила Гетьманців», присвячений пам’яті 900 закатованих московський царем-деспотом Петром І і його поплічником, «світлійшим князем» О. Д. Меншиковим українських козацьких старшин-мазепниців. Скромнішим є меморіальний комплекс на вулиці Героїв Майдану, присвячений пам’яті Героїв Небесної Сотні та воїнів-земляків, загиблих у Московсько-українській війні 2014—201? рр., споруджений і відкритий у 2014–2015 рр. (щоправда, ще зовсім новий комплекс уже пошкоджений вандалами і нині перебуває у жалюгідному стані). Увічнення пам’яті борців за волю і незалежність України — свята справа, гідна поваги і пошани.

Проте дивує інше. Незважаючи на проведену і відрапортовану декомунізацію, досі у сквері на майдані Волі стовбичить пам’ятник тим окупантам, які цю волю і незалежність поборювали. Виходить ми одночасно вшановуємо й українських героїв, і відвічних ворогів української волі, незалежності й суверенітету. Якась подиву гідна амбівалентність — роздвоєння свідомості і світогляду. Правда ж, дивно? Є у місті пам’ятники і загиблим за владу рад, які виступали проти незалежності, так і тим, хто виступав за незалежність України. І справді, чи можемо ми уявити, щоби десь у центрі міста стояв пам’ятник солдатам німецького Вермахту чи есесівцям? А у нас подібне цілком можливе…

Яким же чином постав меморіальний комплекс Братська могила борців за встановлення радянської влади і  жертв класової боротьби (1919—1929) та радянських воїнів часів ІІ Світової війни (1943 р.)? Згідно зі спогадами нашого земляка, сотника Армії УНР Олександра Семи (Семмо), у січні 1918 р. якийсь заблудний у Лебедині тип «Єлизар Ґубін зробив переворот. Він, оточивши себе Красною ґвардією, оголосив себе комісаром і уже формує Совет Солдатських і Робочих Депутатів… Головою, звичайно, став сам Ґубін, другим за ним бувдовгалівський матрос, до них добрано ще трьох од мас, а саме: бувшого учителя церковноприходської школи Шутія (прапорщика армійської піхоти), земського землеміра Пестенка (прапорщика армійської піхоти) і крамаря, що торгував екзотичними овощами (імпортованими з Криму), Логвиненка (Кулинича по-вуличному), теж прапорщика армійської піхоти.

Цих трьох останніх пізніше, в 1919 році, денікінці, що були зайняли Лебедин, повісили разом з іншими, пізнішими функціонерами більшовицького режиму».  

Про масштаби репресій і криміногенний стан у Лебединському повіті на поч. 1919 р. можна судити із наповненості тодішньої Лебединської в’язниці. У Харківському обласному державному архіві зберігається «Именной список заключённых в Лебединской уездной тюрьме, находящихся на довольствии из общего котла в марте месяце 1919 года». Склав його завідувач тюрми Матвієнко. Згідно із цим списком на 3,5 сторінках, у березні 1919 р. у тюрмі перебувало аж 110 в’язнів.

Влітку 1919 р. Лебединська ЧК (Надзвичайна комісія) містилася на Майданській площі (тепер майдан Волі) у колишньому будинку Сбітнєва (нині це будівля Лебединських міських управління житлово-комнального господарства і відділу РАЦСу), очолювали її спочатку Дмитро Бур’ян, а пізніше Караґодін та колишній завідувач секретним відділом ЧК Пуль. Заступником у Караґодіна був Журенко. Відділ боротьби зі спекуляцією та винокурінням очолював Орґіонц, а секретаріат ЧК — Шкоденко. Особовий склад Лебединської ЧК постійно змінювався. А катівня ЧК містилася у підвалі вищезгаданої будівлі (зберігся донині).

У центральної частини міста Лебедина, у сквері біля Вознесенської церкви у грудні 1919 р. було поховано червоноармійців і радянських активістів, які загинули у боротьбі з петлюрівцями при оволодінні Лебедином 22 січня 1919 р. військами 9-го полку Української радянської дивізії та червоними партизанськими загонами Фролова Х. М., Лисянського І. І. та Шумила К. К., від рук денікінської контррозвідки у серпні 1919 р., у боротьбі із білогвардійцями при короткочасному оволодінні містом 9—12 жовтня 1919 р. червоними партизанами загону В’юнника П. М. та Шушури Т., а також при остаточному оволодінні Лебедином 2–3 грудня 1919 р. військами 41-ї дивізії 4-ї армії. У 1920-х рр. у Братській могилі ховали також більшовицьких активістів і колективізаторів — жертв повстанського селянського Руху Опору. Всього було поховано 28 осіб.

2 грудня 1929 р. на Братській могилі був споруджений гранітний обеліск, імена похованих були написані на мармуровій дошці. Від часу напис зіпсувався, а на початку Німецько-радянської війни дошка зникла. Копія списку похованих не збереглися і їхні імена стали невідомими. У повоєнні роки обеліск почав руйнуватися. У 1964 р. у цій же Братській могилі були перепоховані останки 11 радянських воїнів, які загинули при оволодінні містом Лебедином у серпні 1943 р. підрозділами 52-го стрілецького корпусу у складі: 161-ї і 309-ї стрілецьких дивізій та 14-ї винищувальної бригади; 2-го танкового корпусу у складі: 26-ї і 99-ї танкових бригад, 58-ї мотострілецької бригади, 15-го окремого гвардійського танкового полку прориву і 202-го танкового полку прориву; та померли від ран у дислокованих тут військових шпиталях: 6046, 5161, 1404, 2676, 2035, 1067, 3502, 1111, 596, 2201. Відомі прізвища 19 червоноармійців і радянських активістів та всіх 11 радянських воїнів ІІ Світової війни.

У сер. 1960-х рр. Лебединська міська рада прийняла рішення замінити гранітний обеліск скульптурним пам’ятником. 9 травня 1965 р. обеліск було замінено залізобетонною скульптурною групою «Червоноармієць і матрос» заввишки 2,6 м. При встановленні скульптурної композиції з обеліска була вийнята металева капсула із протоколом-списком похованих червоноармійців і радянських активістів та зверненням до нащадків. На надгробній меморіальній плиті відлито список із 30 прізвищ похованих осіб без розрізнення дат поховання.

Скульптурну композицію «Червоноармієць і матрос», як пам’ятник розбрату і братовбивству, доцільно було б перенести у Сквер Воїнської Слави, де вже де факто формується скансен — своєрідний музей просто неба, який можна було би назвати Садом тоталітарних скульптур. Композицію на новому місці варто забезпечити відповідним меморіальним написом. А над Братською могилою можна відновити класичний гранітний обеліск.

В. І. КРАВЧЕНКО,

заступник голови міської топонімічної комісії,

історик-краєзнавець

0 Comments

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

ЗВ'ЯЗАТИСЯ З НАМИ

Якщо Вам є що нам сказати пишіть. І бажано Українською ))

Відправка …

©2017 Demchenko Sergii

Facebook

Log in with your credentials

або    

Forgot your details?

Create Account

Перейти до панелі інструментів