ХРУЩОВИ

Відомі представники роду:

Із 8 синів (ІІ коліно) Івана Івановича, поміщиків Тульського, Таруського і Московського повітів, відомий Лука Іванович (* ? – † після 1550), Чернігівський голова (1543) і воєвода – учасник кількох походів; він записав у 1547 р. промову 1-го московського царя Івана IV Ґрозного, виголошену із Лобного місця до народу.

IV коліно:

• Внучатий племінник його, Борис Лукич (* до 1586 – † 1608), поміщик Тульського повіту (1586—1589), 2-й воєвода передового полку у м. Переяславі-Рязанському (1587) і козачий голова (1594-1606) у мм. Воронежі, Валуйках (1604), Єльці (1605) і Рильську (1606), 2-й воєвода великого полку у м. Тулі (1605). За майстерне управління козаками, що зберігали при ньому вірність Москві, був пожалуваний у 1608 р. маєтком у Московському повіті.
• Петро Лукич (* до 1588 – † 1605), 1-й козачий голова донських козаків, поміщик Тульського повіту (1588), викривач Лжедмитрія I, був ним страчений у м. Путивлі (1605).
• Степан Лук’янович (* до 1613 – † після 1642), дворянин московський (1613), посланник до Криму (1618), у м. Єльці був взятий у полон гетьманом Війська Запорозького Петром Сагайдачним і відданий у Литву (1618); згодом був 2-м воєводою передового полку у м. Дедилові (1624—1627), постільничим московського царя Михайла Федоровича Романова і намісником третини Московської (11(21).ІІ.1628-1634), 2-м воєводою у м. Казані (27.VI(07.VII).1641‒1642).

Із нащадків їхніх найбільш відомі:

• Федір Федорович (VII коліно; * до 1683 – † після 1703) – адвокат і воєвода. За Троїцький похід (1683) пожалувані йому у вотчину помістя Єлецького (1691) і Тульського (1697) повітів. Вирізнявся розпорядливістю, хоробрістю і відданістю царям Іоанну V і Петру І Олексійовичам під час змови Ф. Л. Шакловитого (VIII.1689). Стряпчий (1692), стольник (1692—1703);
• Михайло Семенович (VIІI коліно; * до 1726 – † після 1746) – військовик: гвардії капітан (1726), гвардії майор, відряджений в Україну для народного перепису (1732), бригадир і майор лейб-гвардії Семенівського полку (1734), у Малоросійські канцелярії при Сенаті (1734), генерал-майор (1737), генерал-поручик і сенатор (із 03(14).ІІІ.1740 р.). Кавалер ордена Святого Олександра Невського (14(25).VIII.1741). Розжалуваний у генерал-майори із призначенням у дальню команду і позбавлений ордена (22.І(02.ІІ).1742). 25.IV(06.V).1742 р. йому повернутий чин генерал-лейтенанта. Володів у Охтирському полку більш ніж 100 підданими;
• Андрій Федорович (VIІI коліно; * 1691 — † VI(08.VII).1740, м. Санкт-Петербурґ,
  Російська імперія) — російський державний діяч, військовий моряк: радник Адміралтейств-екіпажної контори (1726—1734), флоту капітан (1732). Відомий патріот і «конфідент» (соратник) А. П. Волинського. У 1739 р. брав активну участь у складанні Волинським «Генерального проекту про поправлення внутрішніх справ держави». Влітку 1740 р. був заарештований у справі Волинського і під тортурами обмовив його у прагненні захопити престол. Був страчений разом із Волинським і П. М. Єропкіним у Санкт-Петербурзі на Виборзькій стороні, поблизу храму преподобного Сампсонія Странноприїмця. Сестра його, Марфа Федорівна, яка була присутня при страті брата, зійшла з розуму;
• Олексій Іванович (ІХ коліно; * 17?? – † після 1772) – поручик, пожалуваний у провінційні прокурори майорського ранґу (06(17).1772). Наприкінці XVIII ст. володів у Богодухівському окрузі Харківського намісництва с. Хрущовкою (колишнє село у Дворічанському районі Харківської області) зі 183 підданими, разом із братом Андрієм Івановичем — с. Микитівкою із 649 підданими;
• Андрій Іванович (ІХ коліно; * до 1776 – † після 1803) – військовик, бригадир (1782). Наприкінці XVIII ст. разом із братом Олексієм Івановичем володів у Богодухівському окрузі Харківського намісництва с. Микитівкою із 649 підданими. Дружина — князівна Наталія Семенівна Волконська (* 1739 – † 29.І(09.ІІ).1776);
• Олексій Іванович (Х коліно; * 1741 – † 1805) – російський воєначальник: бригадир, комендант у м. Воронежі (1785), учасник 3-х Російсько-турецьких воєн, а також облоги і штурму Очакова у 1788 р., генерал-майор (1790) і начальник бригади під керівництвом О. В. Суворова (1795), генерал від інфантерії;
• Петро Іванович (Х коліно; * 1803 – † 21.ІХ(03.Х).1850) – військовик: служив у лейб-гвардії Ізмайловському полку, звідки вийшов у відставку поручиком (1826). Юр’єво-Повольський повітовий суддя (1840), автор 5 книг віршів і прози релігійного змісту. Дружина (із 25.VII(06.VIII).1826 р.) — Феодосія Михайлівна Татаринова (у 1-му шлюбі була за майором Зіміним; * ? – † 1871);
• Степан Петрович (ХІ коліно; * 1791 — † 25.Х(06.ХІ).1865) — російський військово-морський офіцер, учасник Кримської війни, Архангельський військовий губернатор (24.ХІІ.1854/05.І.1855—15(27).ХІ.1857), адмірал (ІІІ.1855), у 1858 р. нагороджений орденом Святого Олександра Невського;
• Олександр Петрович (ХІ коліно; * 04(16).VIII.1806, родовий маєток Басове поблизу м. Тули – † 14(26).VII.1875, там само, похований на родинному кладовищі у с. Рогожні) — російський полководець (полковник — від 28.І(09.ІІ).1847 р., генерал-майор — від 01(13).ХІІ.1854 р., генерал-лейтенант — від 23.IV(05.V).1861 р., генерал від інфантерії — від 30.VIII(11.ІХ).1869 р., генерал-ад’ютант — від 26.ХІ(08.ХІІ).1869 р.), герой Кримської війни, який відзначився під час оборони Севастополя.Х(09.ХІ).1866—01(13).І.1875 рр. – генерал-губернатор Західного Сибіру, із 01(13).І.1875 р. – член Державної ради. Серед інших нагород мав ордени: Святого Станіслава 3-го ступеня (12(24).ХІІ.1835), Святої Анни 3-го ступеня (02(14).IV.1838), Святого Володимира 4-го (09(21).ХІ.1842) і 2-го ступенів (16(28).V.1862);
• Іван Петрович молодший (ХІ коліно; * 08(20).VIII.1841, Костромська губернія — † 25.VII(08.VIII).1904, Царське Село) — російський філолог, педагог, письменник, видавець. Голова комісії народних читань при Міністерстві Народної освіти. Камергер Найвищого Двору (1885), таємний радник (із 1894 р.). У 1896-1899 рр. був попечителем Харківського навчального округу. Був одружений із донькою маловідомого археолога і бібліографа, історика, дипломата, таємного радника Д. В. Полєнова, сестрою-близнючкою відомого російського художника В. Д. Полєнова Вірою Дмитрівною (* 20.V(01.VI).1844, м. Санкт-Петербурґ, Російська імперія – † 10(22).ІІІ.1881). Був удостоєний найвищих російських орденів: Святого Станіслава 1-го ступеня, Святої Анни 1-го ступеня, Святого Володимира 2-го ступеня;
• Дмитро Олександрович (ХІІ коліно; * 30.VII(11.VIII).1825 – † ≈ 1873/76, Німеччина)—ліберальний поміщик, громадський діяч, титулярний радник, депутат дворянства Сумського повіту (1850—1853). Закінчив Харківський університет. Член Харківського губернського комітету з підготовки селянської реформи. Таємний кореспондент журналу «Колокол» О. І. Ґерцена. Дружина (із 30.IV(12.V).1850 р.) — Наталія Олександрівна Сомова (* 18?? – † після 1859), донька генерал-майора О. Г. Сомова, який виділив їй у посаг родовий маєток Лихвин (офіційна назва — хутір Лифівський) у Лебединському повіті (нині — село Лифине Ворожбянської сільради Лебединського району). Листувалася з О. І. Ґерценом, М. П. Оґарьовим, спілкувалася з І. С. Турґенєвим, О. М. Плещеєвим, Я. П. Полонським. На поч. VI.1859 р. Т. Г. Шевченко відвідав маєток Лихвин і подарував їй офорти «Приятелі», «Вечір в Альбано поблизу Риму (Ліс)», рукопис вірша «Садок вишневий коло хати» із дарчими написами, а у ІХ.1859 р. — надіслав із м. Санкт-Петербурґа естамп «Мангишлацький сад». Мала у Сумському повіті 4400 десятин землі (с. Степанівка, хутір Лікарський). У Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва зберігається акварельний «Портрет подружжя Д.  О. і Н. О. Хрущових» роботи невідомого художника сер. ХІХ ст. Після Жовтневого перевороту 1917 р. садиба Хрущових у Лифиному була націоналізована і в 1927 р. тут була створена одна із перших на Сумщині комун — «Новий Світ». Можливо, саме завдяки цьому колишній поміщицький комплекс не був зруйнований, як сотні інших. Не останню роль у збереженні садиби зіграв і той факт, що тут влітку 1859 р. гостював Т. Г. Шевченко. Нині залишки садиби поміщиків Хрущових — архітектурна пам’ятка місцевого значення. Палац володаря — в аварійному стані;         
• Олександр Дмитрович (ХІІІ коліно; * 18(30).VII.1854 – † ?) — колезький секретар. У 2-й пол. ХІХ ст. мав у Сумському повіті кілька сотень десятин землі (сс. Низи, Пушкарівка, Старе).

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. Neposedы. Лифино. Усадьба Хрущова // http://www.geocaching.su/?cid=11111&pn=101
2. Комаров Виктор. Памятный пикник на Псле // http://www.shans.com.ua/?m=nr&id=23554&in=; також (із коментарями Валерія Лобінцева): http://www.lebedin.net/articles.php?article_id=82
3. ПАНЧЕНКО Володимир. Шевченко і Хрущов // День. — 2010. — 24.ІХ.
4. Руммель В. В., Голубцов В. В. Родословный сборник русских дворянских фамилий. — Т. ІІ. — С.-Петербург: Издание А. С. Суворина, 1887. — С. 612-
5. Хрущёвы // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D1%83%D1%89%D1%91%D0%B2%D1%8B
6. Хрущови // http://ua.bio-graf.ru/x/xrushhovi.html
7. Хрущови – біографія // http://ua.bio-graf.ru/x/xrushhovi-biografiya.html
8. ХРУЩОВИ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 474‒475.
9. ЭСБЕ/Хрущовы // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%A5%D1%80%D1%83%D1%89%D0%BE%D0%B2%D1%8B