Красовські

КРАСОВСЬКІ кілька українських та білоруських козацько-старшинських шляхетських, згодом дворянських родів, різного походження. Прізвище польського походження (Krasowski). Згадуються із XVII ст. Найстаріший і найбільш відомий із них бере початок від шляхтича Йосипа (Юська) Красовського (* сер. XVII ст. † після 1673), який за привілеєм польського короля Яна II Казимира Ваза від 1659 р. тримав с. Волинку Чернігівського воєводства (нині село Сосницького району Чернігівської області). Із його численного потомства відзначився Михайло Йосипович (* перед 1673  † до 1729), він був Білоуським сотником (≈ 1700), Чернігівським полковим осавулом (17101716). Один із синів Михайла Йосиповича  Тимофій Михайлович (* 1708 † 1764) був спочатку сотником 1-ї Лебединської сотні Сумського слобідського козацького полку (до 1728—1740), а згодом сумським полковим обозним (17411763), інший син  Іван Михайлович (* ≈ 1712 † 1770) під-прапорний Сумського слобідського козацького полку (1740‒1741), згодом — сотник  1-ї Лебединської сотні того ж самого полку (1741—1766/67). У 17731782 рр. білоуським сотником був Василь Дмитрович (* ≈ 1751 † після 1811), а Іван Дмитрович (* ? † 1770) сотником городницьким (1770). До цього роду належали: відомий військовий та державний діяч, учасник анти-наполеонівських кампаній та Франко-російської війни 1812—1814 рр., виконувач обов’язків Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора (1830–1831), генерал від інфантерії (1841) Опанас Іванович Красовський (* 1781  † 1843) та його син військовик (підполковник), учасник загальноросійського демократичного й українського національного рухів 1850¾1860-х рр. Андрій Опанасович Красовський (* 1822 † 1868); відомий педагог, директор 2-ї Харківської гімназії (18461855) Микола Петрович (* 1808 † 1855); генерал-лейтенант, постійний член Інженерного комітету (1908–1909) Ростислав Володимирович (* 1841 † 1909); земський діяч, член Державної ради Російської імперії (1908), гласний Санкт-Петербурзької міської думи та Чернігівських губернських земських зборів (1908), таємний радник (1908) Михайло Васильович Красовський (* 1851 † 1911). Рід внесено до 1-ї, 2-ї та 3-ї частин Родовідних книг Чернігівської та Харківської губерній і користувався гербом «Яструб» (“Jastrzębiec”). Опис родового герба Красовських: щит, поділений на 4 скошені частини: у 1-му, червоному, і 2-му, золотому, полях срібні пів-перев’язь праворуч і якір в андріївський хрест; у 3-му, червоному, і 4-му, золотому, полях срібні проти-зубчаста пів-перев’язь праворуч і меч (шабля) в андріївський хрест. Красовські — власники земельних маєтків на Слобожанщині у XVIII на поч. XX ст. Інший рід — потомство Федора Красовського (XVIII ст.).

У продовження теми …

Стисло родовід Красовських на сьогодні виглядає таким чином. Засновником роду, вочевидь, був волинський шляхтич Юрій Красовський, який у 1633 р. отримав на ленному праві с. Волинку у “рекуперованому” Чернігівському воєводстві Речі Посполитої. Це володіння у 1659 р. було підтверджено Йосипові (Юську) Красовському (І коліно; * сер. XVII ст. ¾ † після 1673; найімовірніше, синові чи братові Юрія) і закріплено за його 6-ма синами, із яких достеменно відома доля лише Михайла Юськевича (ІІ коліно; * перед 1673 ¾ † до 1729). Він на межі XVII і XVIII ст. (≈ 1700) служив сотником Новобілоусівської сотні Чернігівського полку, потім — Чернігівським полковим осавулом (1710¾1716) і був одружений із місцевою шляхтянкою із роду Грембецьких (свояків гетьмана України Івана Мазепи). Дружина — Марина Миколаївна —принесла йому у посаг ґрунти у с. Новому Білоусі, котрі й надалі закріпилися за “чернігівськими” Красовськими. Нащадки Михайла Йосиповича належали до старшини Чернігівського полку, зокрема значковими товаришами служили Павло (* 1704 ¾ † до IV.1757), Дмитро (* 1710 ¾ † І.1771) і Яків (* 1712 ¾ † до 1782) Михайловичі (ІІІ коліно) та їхні сини.

Однак двоє синів Михайла Красовського ¾ Тимофій (* 1708 ¾ † 1764) і його молодший брат Іван (* ≈ 1712 ¾ † 1770) (ІІІ коліно) ¾ осіли на Слобожанщині. На нашу думку, це було пов’язано з одруженням Тимофія Михайловича із невідомою на ім’я донькою під-прапорного Сумського полку, представника місцевої старшинської родини Івана Федоровича Татаринова (Татарчука). Батько останнього служив сумським полковим хорунжим та лебединським сотником і за хрещеного мав самого сумського полковника Герасима Кондратьєва. Інакше кажучи, Тимофій Михайлович через шлюб увійшов до потужного клану Кондратьєвих. Уже наприкінці 1720-х рр. він очолив 1-у Лебединську сотню Сумського слобідського козацького полку (до 1728—1740), протягом 1741¾1763 рр. посідав уряд сумського полкового обозного, а в 1758 р. був одним із претендентів на сумське полковництво. Мав 6 підданих селян, власний будинок у м. Лебедині. Йому вдалося сформувати чималий маєтковий комплекс навколо хуторів Гудимівщини, Рябушок і Кулички, в сс. Будилці, Селищі і Озаку під Лебедином (усі 6 перерахованих населених пунктів на сьогодні розташовані у межах Лебединського району; це відповідно такі села: Гудимівка Калюжненської сільради; Рябушки Рябушківської сільради; Куличка, Будилка і Селище Будильської сільради; Курган Курганської сільради). У 1764 р. він помер, залишивши синів Івана (* ≈ 1740 чи 1744 або 1745/1746 ¾ † після 1786) і Андрія (* ≈ 1750 ¾ † ?), доньку Параску (IV коліно) та 2-у (?) дружину Агафію Дем’янівну (імовірно, у дівоцтві ¾ Тимченко). Відома його печатка із зображенням герба “Яструб”. Іван Михайлович — сотник Лебединський (1767); поручик у відставці; у нього в Лебединському комісарстві було 25 підданих селян (1767).

Іван і Андрій Красовські здобули освіту у Харківському колегіумі, причому старший із них вивчав поетику у самого Григорія Сковороди і зберігав дружні стосунки з учителем і надалі. Іван Тимофійович із 1752 р. перебував на службі у Сумському слобідському козацькому полку (сумський полковий старшина; сотник 1-ї Лебединської сотні (до 1767 р.); сотенний хорунжий (під-прапорний)), а потім — вахмістром у Сумському гусарському полку (1767), із 01(12).І.1768 р. — прапорщик. У нього в Лебединському комісарстві було 272 підданих селян (1767). 05(16).VII.1770 р. вийшов у відставку і 31.ІІІ(11.IV).1771 р. був нагороджений чином поручика. Мешкав у с. Рябушках, де у 1770 р. заклав храм на честь свого покровителя Іоанна Предтечі. Мав села у Сумській провінції (1771). Г. С. Сковорода неодноразово відвідував Івана Тимофійовича у Рябушках (1782—1786). Поміщик Лебединського повіту (1786): володів с. Рябушками, хуторами Куличкою, Тимофіївським, Караваном, Серяківщиною, урочищем Голівщиною.
Андрій Тимофійович
служив у тому ж Сумському полку. Параску Тимофіївну віддали заміж за губернського реєстратора (пізніше ¾ титулярного радника, лебединського повітового скарбника і повітового стряпчого) Гаврила Івановича Кучеринова.

Цікаву архівну справу становить зделочная запись” від 03(14).ІІІ.1768 р. між Параскою Тимофіївною та її братами Іваном і Андрієм Тимофійовичами Красовськими щодо розподілу нерухомого майна, яке лишалося у спільному володінні по смерті батька. “Полюбовно” брати виокремили сестрі хутір Гудимівщину і с. Озак із підданими та усіма угіддями, кілька млинів поблизу м. Лебедина, будинок у самому місті та “сорок четвертей готового хлеба”, передавши їй на все “крепости подлинные”. Окремо слід згадати купчу від 17(28).VII.1775 р., якою сумська поміщиця Агафія Дем’янівна Красовська продавала своєму племінникові Лук’яну Тимченку “[…] собственное свое именіе, принадлежащия мне послѣ мужа моего покойного бывшаго Сумскаго казачьего полку полкового обозного Тимофея Михайлова сына Красовского именія, состоящаго Сумской правинциї в Лебединском уездѣ в разных местах в селах и в деревнях […]” за 400 руб.

Старший син Івана Михайловича — Федір (* сер. XVIII ст. ¾ † після 1786) — у 1765 р. служив кур’єром, потім прапорщиком у штаті надзвичайного посланника і повноважного міністра, дійсного статського радника Веселицького при кримському хані Шагін-Ґіреєві; із 15(26).VIII.1785 р. — підпоручик у відставці; поміщик Лебединського повіту (1786). Молодший син Івана Михайловича — Іван (* сер. XVIII ст. ¾ † після 1786) — служив у Брянському піхотному полку  підпрапорщиком; із 20(31).ХІІ.1782 р. — прапорщик у відставці; поміщик Лебединського повіту (1786).

Із 7-х синів (V коліно) Івана Тимофійовича справжньої слави зажив Афанасій (Опанас) Іванович Красовський (* 17(28).І.1781, с. Рябушки, нині Лебединського району ¾ † 18(30).V.1843, м. Київ). Опанувавши грамоту у пономарки місцевої церкви, він у 16 років вступив на службу унтер-офіцером до Бузького єгерського корпусу і зробив карколомну кар’єру, діставши у 1841 р. чин генерала від інфантерії. Відзначився у Російсько-турецьких війнах 1806¾1812 рр. і 1828–1829 рр., Франко-російській війні 1812¾1814 рр., Російсько-перській війні 1826¾1828 рр., був повним кавалером усіх військових відзнак Російської імперії. Як батько і старший брат, мічман  Олександр (наголосимо на помилковому ототожненні Олександра Івановича Красовського із його повним тезкою ¾ горезвісним російським цензором 1-ї пол. ХІХ ст. — портрет останнього експонується у залі № 2 постійної експозиції Лебединського міського художнього музею ім. Б. К. Руднєва), Опанас був людиною побожною, опікувався рябушківським храмом. Похований на території Києво-Печерської лаври біля Дальніх печер. Був одружений із Дариною Андріївною Ґлазуновою (* 29.VI(11.VII).1805, Орловська губернія ¾ † 17(29).VIII.1855), яка походила із родини великих поміщиків Орловської губернії (на 1855 р. у неї там було 2000 душ кріпосних селян). Похована поруч із чоловіком. Подружжя мало 10-х дітей (VІ коліно): синів Андрія (* 04(16).V.1822, м. Київ  ¾ † 02(14).VI.1868, Олександрівський залізорудний завод Нерчинського округу, нині Читинської області, РФ), Опанаса (* 1829 ¾ † після 1868), Миколу (* 1830 ¾ † після 1857), Павла (* 1835 ¾ † після 1912), Василя (* 1841 ¾ † 1913), Петра (* до 1843 ¾ † ?), Івана (* до 1843 ¾ † ?) та доньок Олександру (* 1816 ¾ † після 1862), Катерину (* 1819 ¾ † ?) і Дарину (* 1826 ¾ † після 1867).

Найвідомішим серед цього покоління Красовських був російський військовик (підполковник) українського походження, український громадський діяч, учасник загальноросійського демократичного й українського національного рухів 1850¾1860-х рр. Андрій Опанасович. Його доля була ще бурхливішою за батькову. У дитинстві мешкав у с. Рябушках. Блискучий початок поклало навчання у Петербурзькому Пажеському корпусі, по закінченні якого (20.VII(01.VIII).1840 р.) його зарахували прапорщиком до одного з елітних столичних полків — Гренадерського короля Фрідріха-Вільгельма ІІІ полку. 1843 р. — поручик. У м. Санкт-Петербурзі він познайомився і потоваришував із Тарасом Шевченком. 05(17).Х.1843 р. переведений корнетом у Новомиргородський уланський полк. Наприкінці 1848 р. А. Красовський одружився із Марією Йосипівною Дебуаро (* 1824 ¾ † Х.1862), із якою народили 3-х дітей: Дарину (* 1850 ¾ † ?), Андрія (* 1851 ¾ † ?) і Ганну (* 1857 ¾ † ?). У 1850-і рр. — член таємних революційних гуртків. Під час Кримської війни він дістав тяжке поранення у груди, тривалий час лікувався, потім знову від’їхав до діючої армії. 30.Х(11.ХІ).1858 р. одержав чин підполковника. У 1859 р. виїхав у подорож середземноморськими країнами, під час якої познайомився із Дж. Ґарібальді. Восени 1859 р. був прикомандирований до Пажеського корпусу. У Санкт-Петербурзі знову зустрічався із Т. Г. Шевченком, спілкувався із П. Кулішем, М. Чернишевським, М. Добролюбовим, відвідував таємний гурток П. Макалінського. За тогочасними спогадами, він був любителем пригод, “ентузіастом, гарячим патріотом”, палким прихильником молоді і реформ, трохи наївним, але відданим сином Батьківщини і народу, так “наче спеціально був створений для незвичайних подвигів”.

Восени 1861 р. Андрій Опанасович повернувся до м. Києва викладати у Київському Володимирському кадетському корпусі. Десь у цей час відбулося остаточне зрушення у його поглядах у бік анти-самодержавних й українофільських. У 1861‒1862 рр. — член організації «Земля і воля», керівник таємного «Малоросійського комітету». Він зближується із гуртком “хлопоманів” і Київською “Старою” громадою, бере участь в етнографічних експедиціях Київщиною, відвідує могилу Тараса Шевченка у м. Каневі, гостює у Варфоломія Шевченка у м. Корсуні й планує придбати там садибу. Навесні ¾ влітку 1862 р. проводить агітацію серед селян на Корсунщині, покладаючи надії на загальноселянське повстання у зв’язку із введенням уставних грамот. Поширював в Україні закордонні видання О. Ґерцена ¾ журнали «Колокол», «Полярная звезда», списки заборонених поезій Т. Г. Шевченка. Коли для придушення заворушень проти селян було направлено резервний батальйон Житомирського піхотного полку, А. Красовський написав відозву до солдатів із закликами не виконувати наказу і, розмноживши її від руки, вранці 17(29).VI розкидав на території розташування полку. Наступного дня у його квартирі провели обшук і вилучили антиурядові матеріали, а вже у VIII його засудили до позбавлення дворянства і всіх станових прав та смертної кари через розстріл, яку за рішенням російського імператора Олександра ІІ (із яким вони були особисто знайомі) замінили на 12 років каторги і “політичну смерть”. Не витримавши ганьби, у Х.1862 р. збожеволіла і померла дружина А. Красовського Марія, а його самого, хворого на сухоти легень, було етаповано до Західного Сибіру. За сприяння рідних і з огляду на слабке здоров’я, у ХІ.1867 р. йому дозволили жити на приватній квартирі за межами місця відбування покарання ¾ Олександрівського залізорудного заводу під м. Нерчинськом. Тоді у нього визрів план втечі. 28.V(09.VI).1868 р. о 6-й годині вечора він таємно поскакав у напрямку Китаю, однак план зірвався. Під час цієї невдалої спроби втекти з каторги застрелився. Уже за кілька днів було виявлено його тіло. Автор поетичних творів, зокрема вірша «Сон каторжного».

Андрій Матвійович (* 18?? ¾ † 1888) — російський військовик (підпоручик) українського походження, громадський діяч. Батько художника і колекціонера О. А. Красовського. У 1869 р. надав Лебединському повітовому земству кошти для відкриття у с. Будилці народного училища, підтримки народних училищ (с. Будилка, хутір Куличка), законовчителям народних училищ. У 1870-і рр. — голова Лебединської повітової земської управи, гласний Харківського губернського земства. У 1880-і рр. — почесний мировий суддя, член Лебединського відділення Комітету опікунства про в’язниці. Мав землю у Льґовському повіті Курської губернії, маєток і винокурний завод у Лебединському повіті. Дружина А. М. Красовського — Олександра Володимирівна — мала в Лебединському повіті 1152 десятини землі.

Олексій Андрійович (* 1884, хутір Куличка Лебединського повіту, нині село Будильської сільради Лебединського району ¾ † після 1920, Угорщина) — український художник (живописець і графік), колекціонер. Народився у сім’ї поміщиків А. М. і О. В. Красовських. Навчався у Краківській академії мистецтв та м. Львові. Закінчив Московське училище живопису, ліплення та зодчества (1905—1910; викладачі К. Коровін, В. Сєров), навчався також у Великій Британії. Знайомст­­во із Р. Фальком та захоплення сезанізмом знайшли відображення у графіці О. А. Красовського. Працював у техніці пастелі. Його великоформатні пастелі сприймаються як відгомін «чистого» романтиз­­му. Відтворював різні години доби, схід і захід сонця, море, вітрильники, вершників

Куличанський етюд», «Зима», «Уночі», «Ранок», «День», «Вечір», «Море. Контрабандисти», «Світ­­лячки та дзвіночки»; усі ¾ поч. ХХ ст.; «Старий став», «Пейзаж із вершником», «Міський пейзаж»; усі ¾ 1911). Частина робіт схожа на пів-фантастичні видіння, сповнені тривожного романтизму й поезії. Учасник мистецьких виставок у м. Харкові. Зібрав велику колекцію килимів, ікон, одягу, меблів, стародруків. У 1917 р. селяни розгромили садибу художника, де у 1918 р. було створено комуну, яку очолив Х. М. Фролов. У 1919 р. сім’я Красовських переїхала до м. Харкова, а потім емігрувала закордон (певний час проживала у м. Львові). Помер художник в Угорщині. Окремі роботи зберігаються у Лебединському міському художньому музеї ім. Б. К. Руднєва (ретроспективна виставка «Художник у провінції: О. А. Красовський», 1990).

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. Андрій Опанасович Красовський нар. 1822 пом. 1868 // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:579102
  2. Андрій Опанасович Красовський нар. 1822 пом. 1868 ¾ Повне дерево // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:Tree/579102
  3. Андрій Опанасович Красовський нар. 1822 пом. 1868 ¾ Поколінний розпис // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:ChartInventory/579102
  4. Афанасій Красовський // http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/25e5b7c6e40e9ab4/
  5. Беззуб Ю. В. З ІСТОРІЇ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО РУХУ В УКРАЇНІ
    1856¾1863 рр. СПРАВА ПІДПОЛКОВНИКА А. О. КРАСОВСЬКОГО // https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Felibrary.kubg.edu.ua%2F3731%2F1%2FY_Bezzub_VI_1-2_IPPO.pdf&name=Y_Bezzub_VI_1-2_IPPO.pdf&lang=uk&c=58dd131d9151
  6. Вікіпедія: Проект: Енциклопедія історії України/Статті/КРАСОВСЬКИЙ Опанас Іванович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%96%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F:%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B5%D0%BA%D1%82:%D0%95%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D1%96%D1%8F_%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96/%D0%9A%D0%A0%D0%90%D0%A1%D0%9E%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%98%D0%99_%D0%9E%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  7. Власенко В. М. КРАСОВСЬКІ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 230‒231.
  8. Заруба В. М. КОЗАЦЬКА СТАРШИНА ГЕТЬМАНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1648—1782): ПЕРСОНАЛЬНИЙ СКЛАД ТА РОДИННІ ЗВ’ЯЗКИ. — Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. — С. 241—243, 708—711.
  9. Кравченко В. І. КРАСО́ВСЬКИЙ Олексій Андрійович // http://esu.com.ua/search_articles.php?id=3012
  10. КРАВЧЕНКО Лідія. Відомі особистості Рябушківської сільської ради // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/704-vidomi-osobistosti-ryabushkivskoji-silskoji-radi
  11. Красовские // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B5
  12. Красовский // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9
  13. Красовский, Александр Иванович // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  14. Красовский Алексей Андреевич // http://artru.info/ar/22323/
  15. Красовский, Афанасий Иванович // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%90%D1%84%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%B9_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  16. Красовський Андрій Опанасович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%9E%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  17. Красовский, Иван Иванович это: // http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/63238/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9
  18. Красовский, Иоанн Иоаннович это: // http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/63239/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9
  19. Красовський / Красовский // http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=18555
  20. Красовський Олександр Іванович ¾ цензор // http://ua.bio-graf.ru/k/krasovskij-oleksandr-ivanovich-cenzor.html
  21. Красовський Олексій Андрійович (1884 ¾ ?) // http://korners.kiev.ua/ua/painter/25440/
  22. Красовський Опанас // http://osvita-plaza.in.ua/publ/490-1-0-58403
  23. Красовський Опанас Іванович // http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/volin_u_1812_roci/chastina_iv_biografichnij_dovidnik/4_1_5_rosijska_imperatorska_armija_k/24-1-0-239
  24. Красовські // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96
  25. Лебединська сотня // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D0%BE%D1%82%D0%BD%D1%8F
  26. Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Т. 2: Е.—К. — К.: Типография Т-ва Г. Л. Фронцкевич и К°, 1910. — С. 566—592.
  27. Опанасій Іванович Красовський нар. 1780 пом. 1849 // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:579103
  28. Опанасій Іванович Красовський нар. 1780 пом. 1849 ¾ Повне дерево // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:Tree/579103
  29. Опанасій Іванович Красовський нар. 1780 пом. 1849 ¾ Поколінний розпис // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:ChartInventory/579103
  30. Побожій C. І. Забуті художники і Сумщина [Текст]: Монографія / С. І. Побожій. — Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. — С. 64—87, 150—152.
  31. ПОБОЖІЙ C. І. ОЛЕКСІЙ КРАСОВСЬКИЙ. МАТЕРІАЛИ ДО БІОГРАФІЇ ХУДОЖНИКА // Сумський історико-архівний журнал. ¾ ¾ № VІ‒VІІ. — С. 133—140.
  32. Побожій С. ТВОРЧІСТЬ О. КРАСОВСЬКОГО У КУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ
    ЕПОХИ // https://docviewer.yandex.ua/?url=http%3A%2F%2Fuabs.edu.ua%2Fimages%2Fstories%2Fdocs%2FK_SGD%2FPobozhiy_14.pdf&name=Pobozhiy_14.pdf&lang=uk&c=58dd1ecc7d36
  33. Потапенко Світлана. Від гербового шляхтича до «гусара у вишиванці»: штрихи до історії роду Красовських (середина XVII ¾ друга половина ХІХ ст.) // https://history.sumynews.com/research/article/702-vidherbovohoshliakhtychadohusarauvyshyvantsishtrykhydoistoriirodukrasovskykhseredynaxviidruhapolovynakhikhst.html
  34. Потапенко Світлана, Михайліченко Микола. Від гербового шляхтича до «гусара у вишиванці»: штрихи до історії роду Красовських (середина XVII ¾ друга половина ХІХ ст.) // http://www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/881-svitlana-potapenko-mykola-mykhailichenko-vid-herbovoho-shliakhtycha-do-husara-u-vyshyvantsi-shtrykhy-do-istorii-rodu-krasovskykh-seredyna-xvii-druha-polovyna-khikh-st
  35. ПОТАПЕНКО Світлана. ФАМІЛЬНИЙ АРХІВ КРАСОВСЬКИХ: СПРОБА РЕКОНСТРУКЦІЇ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ФОНДІВ ІНСТИТУТУ РУКОПИСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ім. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО) // http://shron.chtyvo.org.ua/Potapenko_Svitlana/Familnyi_arkhiv_Krasovskykh_sproba_rekonstruktsii.pdf
  36. РБС/ВТ/Красовский, Александр Иванович // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A0%D0%91%D0%A1/%D0%92%D0%A2/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  37. Рід: Красовські // http://uk.rodovid.org/wk?title=%D0%A0%D1%96%D0%B4:%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96&limit=250&offset=0
  38. Сарбей В. Г. КРАСОВСЬКИЙ Андрій Опанасович // Енциклопедія історії України: У 10 т. — Т. 5: Кон ¾ Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. ¾ К.: В-во “Наукова думка”, 2008. — С. 302‒303.
  39. Сумский слободской (черкасский) казачий полк // http://forum.genoua.name/viewtopic.php?id=2029
  40. СУМСКОЙ СЛОБОДСКОЙ КОЗАЦКИЙ ПОЛК // http://forum.vgd.ru/286/24892/all.htm
  41. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). — Книга ІІ: Наукове видання. — К.: Темпора, 2011. — С. 33.
  42. Томазов В. В. КРАСОВСЬКІ // Енциклопедія історії України: У 10 т. ¾ Т. 5: Кон ¾ Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. ¾ К.: В-во “Наукова думка”, 2008. — С. 304‒305.
  43. Усенко П. Г. КРАСОВСЬКИЙ Опанас (Афанасій) Іванович // Енциклопедія історії України: У 10 т. ¾ Т. 5: Кон ¾ Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. ¾ К.: В-во “Наукова думка”, 2008. — С. 303‒304.
  44. ЭСБЕ/Красовский, Александр Иванович // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%98%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
0 Comments

ЗВ'ЯЗАТИСЯ З НАМИ

Якщо Вам є що нам сказати пишіть. І бажано Українською ))

Відправка …

©2017 Demchenko Sergii

Facebook

Log in with your credentials

або    

Forgot your details?

Create Account

Перейти до панелі інструментів