МЕНШИКОВ Олександр Данилович

МЕНШИКОВ Олександр Данилович (* 06(16).ХІ.1673, м. Москва — † 12(23).ХІ.1729, м. Берьозов, Сибірська губернія (нині — смт Берьозово Ханти-Мансійського автономного округу Тюменської області Росії)) — видатний московсько-російський державний і військовий діяч, найближчий сподвижник і фаворит московського царя і російського імператора Петра I, граф (1702), перший Санкт-Петербурзький генерал-губернатор (17031724 і 17251727), князь (1705), ясновельможний князь (1707), президент Військової колегії (17191724 і 1726‒1727), адмірал (06(17).V—08(19).IX.1727), генералісимус морських і сухопутних військ (12(23).V—08(19).IX.1727). Родоночальник князівського роду Меншикових. Один із небагатьох російських дворян, що отримав від російського монарха титул герцога («герцог Іжорський», 1707 р.). Керував будівництвом мм. Петербурґа і Кронштадту, на спорудженні яких працювали тисячі українських селян і козаків (із них ≈ 80 тис. загинуло). Під час Північної війни 1700—1721 рр. командував великими силами піхоти і кавалерії, був головнокомандувачем московських військ в Україні, перебував на Сіверщині і Слобожанщині (мм. Глухів, Лебедин, Охтирка, Суми, сс. Ясенове (нині Охтирського району), Мартинівка (нині Тростянецького району)).У ХІ.1708 р. зруйнував м. Батурин, з особливою жорстокістю винищивши його жителів через підтримку гетьмана І. С. Мазепи. Особисто керував масовими репресіями, катуванням і стратами козацьких старшин у м. Лебедині (ХІІ.1708 р.). Отримав величезні земельні володіння в Україні. Діяльність О. Д. Меншикова на українських землях супроводжувалась безжалісним визискуванням місцевого населення та закріпаченням козаків у його особистих володіннях. Відзначався користолюбством, хабарництвом, був одним із найбільших розкрадачів державної казни, за що постійно перебував під слідством із 1714 р. Після смерті Петра I сприяв воцарінню Катерини I, став фактичним правителем Росії (17251727): «перший сенатор», «перший член Верховної таємної ради» (1726). «Ясновельможний Святої Римської і Російської держав князь і герцог Іжорський; у Дубровні, Гори-Горках і в Почепі граф, наслідний пан Аринибурзький і Батуринський, його імператорської величності всеросійської над військами командувач-генералісимус, верховний дійсний таємний радник, державної Військової колегії президент, генерал-губернатор губернії Санкт-Петербурзької, підполковник Преображенської лейб-гвардії, полковник над трьома полками, капітан компанії бомбардирської, від Флоту Всеросійського віце-адмірал білого прапора, кавалер орденів Святого апостола Андрія, данського Слона, польського Білого і прусського Чорного орлів і Святого Олександра Невського кавалер», такий був повний титул О. Д. Меншикова у 1727 р. За правління Петра II Меншиков у 08(19).ІХ.1727 р. піддався опалі, був звинувачений у державній зраді, усунений від влади, позбавлений майна, звань і нагород. Під арештом у м. Ранненбурзі із 08(19).ІХ.1727 по 04(15).IV.1728 р., потім висланий разом із  родиною у м. Берьозов у Сибіру, де через півтора року помер.

У продовження теми …

Олександр Данилович Меншиков народився 06(16).ХІ.1673 р. у Москві у родині, яка не мала знатного положення. Батько Олександра був, як свідчать сучасники, або придворним конюхом, або звичайним селянином. Він-то і віддав свого сина на навчання до пиріжника у Москві.

У 1686 р. Меншиков став слугою Ф. Лефорта, незабаром на нього звернув увагу Петро І. Олександр Данилович входив до складу Великого посольства; відзначився хоробрістю у битвах Північної війни. Із 1719 р. О. Д. Меншиков був призначений керівником Військової колегії. В обов’язки Олександра Даниловича також входило піклування над дітьми Петра I, коли той перебував за межами країни.

Меншиков був впливовою людиною і при Катерині I очолював Верховну таємну раду, мав право на доповідь особисто імператриці. Після її смерті хотів реґентствувати при малолітньому Петрі II, але хвороба завадила Олександру Даниловичу реалізувати свої плани Меншиков втратив вплив на Петра Олексійовича. У 1727 р. Меншиков був відправлений у заслання. Помер Олександр Данилович 12(23).ХІ.1729 р.

Меншиков був неписьменною людиною? Як би то не було, а сучасники Олександра Даниловича заявляли про те, що Меншиков протягом усього свого життя не вмів читати і писати. Цю версію підтримують і багато документів, а якщо бути більш точним, то відсутність документів, написаних власноруч О. Д. Меншиковим.

Залишається тільки дивуватися, як така малоосвічена людина могла володіти кількома іноземними мовами. Так і в “Юрналі” (щоденнику) Олександра Даниловича є досить багато записів і позначок, пов’язаних із тим, що Меншиков знайомився із вмістом якихось паперів. До того ж, князь мав величезну на ті часи бібліотеку. Її опис дожив до нашого часу.

Інтерес також становить той факт, що у 1714 р. Олександр Данилович Меншиков першим із московітів удостоївся стати членом іноземній академії: Лондонського королівського товариства. Причиною прийняття до її складу О. Д. Меншикова стало поширення ним “хороших книг і наук”. Сам Ісаак Ньютон називав князя людиною “найбільшої освіченості”, що теж спростовує загальновизнану думку про неграмотність Меншикова.

Меншиков пробився у вельможі чисто випадково. Початку кар’єри Олександра Даниловича допомогла подія 1686 р., коли Меншиков був узятий у служіння Францу Лефорту на той час уже впливовій при Петрі I людині. У нього на службі Меншиков і був помічений Петром I.

Меншиков денщик Петра I. Відразу після того, як Петро I помітив молодого Меншикова, він призначає його своїм денщиком (із 1686 р.), згодом — один із найближчих радників царя. Імовірно (точні дані із цього приводу відсутні), Олександр Данилович брав участь у боротьбі Петра I із царівною Софією (1689), а також в Азовських походах. Ім’я ж О. Д. Меншикова уперше зустрічається в офіційних паперах (у листуванні Петра I) тільки у 1694 р.

Меншиков увійшов до складу Великого посольства. У 1697 р. він у числі членів Великого посольства вирушив за межі Московського царства. Він вважався волонтером, бажаючим навчитися корабельній справі. Разом із Петром I Олександр Данилович, пропрацювавши на голландських верфях, у повній мірі оволодів спеціальністю корабельного тесляра, а опісля вже в Англії навчився артилерійській справі й фортифікації.

Меншиков прагнув завжди бути поруч із царем. Після повернення із Великого посольства Меншиков намагався допомагати царю втілювати в життя будь-які його починання. Олександр Данилович особисто брав участь у придушенні повстання стрільців 1698 р. Меншиков навіть хвалився із приводу своєї активної участі у цій справі адже він власноручно відрубав голови 20 стрільцям.

Із самого початку Північної війни Меншиков відмінно себе проявив. Роком початку Північної війни був 1700 р., а вже у 1702 р. Меншиков був призначений комендантом щойно завойованій фортеці Нотебурґ. Під час Північної війни 17001721 рр. командував великими з’єднаннями московської армії. Олександр Данилович усіма силами підтримував Петра I в його прагненнях створити власний російський флот. У зв’язку із цим Меншиков розвинув активну діяльність щодо влаштуванню Олонецької верфі. За прояв сміливості та ініціативи у битвах Олександр Данилович був нагороджений орденом Святого Андрія Первозванного. На поч. XVIII ст. цей орден був найвищою нагородою у Московському царстві.

Петро I довіряв О. Д. Меншикову найвідповідальніші доручення. Серед них було управління завойованими територіями, а також будівництво мм. Санкт-Петербурґа, яке із 1703 р. стало столицею Московського царства, і Кронштадту, на спорудженні яких працювали сотні тисяч українських селян і козаків (із них бл. 80 тис. загинуло). У 1703 р. Меншиков призначений губернатором Інґерманландії, пізніше — Санкт-Петербурзької губернії. Із роками цар настільки звик до Меншикова, що вже не міг обходитися без Олександра Даниловича, який став для нього незамінним другом. Його коханкою була майбутня дружина Петра І, взята московітами у полон шведка-служниця Марта Скавронська, донька Самуеля, яка згодом стала імператрицею Катериною I. Вона також сприяла просуванню Олександра Даниловича по кар’єрних сходах.

Меншиков мав пристрасть до набуття нових багатств. Петро I всіляко заохочував діяльність свого фаворита. Олександр Данилович одержував усе нові й нові чини, подарунки, нагороди, які надходили до нього, втім, не тільки від російського царя, а й від перших осіб інших країн. Наприклад, польський король Авґуст вручив О. Д. Меншикову орден Білого Орла.

Меншиков удостоївся і військових лаврів. Олександр Данилович дійсно їх заслужив. Наприклад, 18(29).Х.1706 р. завдяки енергійності вжитих Меншиковим дій московські і польські війська здобули перемогу над шведськими у битві при Каліші. Олександр Данилович у пік бою взяв у ньому безпосередню участь і навіть був легко поранений. Петро I подарував своєму другові і фавориту оздоблену діамантами тростину й особистий герб.

Ще один подвиг Меншикова відноситься до 1708 р., коли 30.VIII (10.IX) він знову-таки особисто кинувся у бій; силами довірених військ забезпечив перемогу Московії біля с. Доброго, а 28.ІХ (09.Х) того ж року Меншиков відзначився у битві при с. Лісному.

У ХІ.1708 р. Меншиков фактично став главою усієї московської армії і зруйнував м. Батурин, із особливою жорстокістю винищивши усіх його жителів через підтримку гетьмана України Івана Мазепи.

Про те, що відбувалося у ХІІ.1708 р. у м. Лебедині розповідає невідомий автор «Історії Русів»: «Козаків, запідозрених у прихильності їх до Мазепи через те, що вони не з’явилися були на загальні збори для обрання нового Гетьмана, забирано з домів їхніх і віддано на різні кари в містечку Лебедині, що близько міста Охтирки. Карання теє було звичайним Меншикова ремеслом: колесувати, четвертувати і на палю садити, а найлегше, що його вважалося за іграшку, вішати і голови стинати. Провини їхні встановлювано від признання їх самих, і для того надійним засобом було пре-похвальне тоді таїнство — тортури, догмат яких і донині відомий з такої приповідки Руської: «Батіг — не янгол, душі не вийме, а правду скаже» і які ведено з усією акуратністю і в згоді з Соборним Уложенієм, себто ступенями і за порядком, — канчуками, батогом і шиною, або розпеченим залізом, веденим з тихістю або повільністю по тілах людських, які від того кипіли, шкварились і здималися. Той, хто пройшов одне випробування, переходив до другого, а хто всіх їх не витримував, того вважали з певністю за винного і провадили на страту. Потерпіло таким чином людей, що не перейшли тих проб тортурами, до дев’яти сот. Число се може бути прибільшене, але, судячи з кладовища, відлученого від християнського і відомого під назвою «Гетьманців», треба думати, що зарито їх тут чимало. І якщо в народі прославляється той великодушністю, хто зневажає страхіття і небезпеку, то вже немає для тих і титулів, хто був знаряддям і учасником Лебединських тиранств та звірячих лютостей, що жахають саму уяву людську».

 

Видатний український учений-історик, етнограф, поет і музика-композитор, приятель Т. Г. Шевченка Микола Маркевич до цього додає свої історіософські роздуми: «Кровь эта взыскана была не на поколении Меньшикова, но на нём самом. Слова Спасителя непреложны и не мимо идут. Человек составлен из двух начал — из тела и души. Скорбя его бывают телесные и душевные. И Бог знает, какие нестерпимее. По крайней мере последние продолжительнее. И что ужаснее могло быть, как Светлейшему Князю Римской Империи, Князю Ижорскому, наречённому тестю Императора, всемогущему Меньшикову лишиться силы, богатства, быть изгнанником, видеть жену ослепшую от слёз, рыть для неё собственными руками могилу в Сибирских тундрах, увидеть одну дочь свою ключницей, другую прачкою, себя плотником, — и окончить жизнь под шестьдесят третьим градусом северной широты, на пустынных берегах Сосьвы? Бог знает, кто страдал более, — страдальцы ли Лебединские, мученики одного дня, или Берёзовский ссыльный, скорбными годами искупивший своё Лебединское злодеяние. Но кровь за кровь была взыскана!».

20.Х.2013 р. у м. Лебедині відбулося урочисте відкриття Козацького Меморіалу «Могила Гетьманців» на честь пам’яті про 900 страчених у 1708 р. козаків.

Під час Полтавської битви під Меншиковим були вбиті троє коней. 27.VI(08.VII).1709 р. кіннота Олександра Даниловича (лівий фланг московської армії) здобула перемогу над кіннотою шведів (корпус генерала Роса), у цей день, дійсно, під Меншиковим були вбиті троє коней. Меншиков переслідував на чолі московських військ шведів, які вдалися до втечі. За виявлену хоробрість у Полтавській битві Олександр Данилович Меншиков був удостоєний чину фельдмаршала, його становище при царі стало настільки міцним, що ніякі інтриги проти Меншикова не похитнули віру в нього із боку Петра I. У ці роки Меншиков був другою за значимістю людиною у державі йому Петро I довіряв усі справи, коли покидав межі Московського царства.

Меншиков отримав величезні земельні володіння в Україні. Діяльність Меншикова на українських землях супроводжувалась безжалісним визискуванням місцевого населення та закріпаченням козаків у його особистих володіннях. У 1709—1713 рр. командував московськими військами у Польщі, Курляндії, Померанії і Гольштейні.

Меншиков головнокомандувач московськими військами у Померанії. Саме на Олександра Даниловича випав вибір Петра I для реалізації цієї посади. Меншиков із усією відповідальністю виправдав вибір царя. У 1713 р. шведські гарнізони фортець Штеттіна і Тоннінґена були змушені здатися під натиском союзних військ Московського царства.

Меншиков хороший дипломат? А ось у дипломатичному майстерності Олександр Данилович якраз і не досяг успіху. Так необхідні Московії хороші відносини із союзниками збережені Меншиковим не були. Після інциденту із фортецею Штеттіном, коли О. Д. Меншиков мав передати її Данії, але через високу плату віддав її Пруссії (що, природно, викликало невдоволення датського короля), Петро I більше не довіряв своєму фавориту важливих дипломатичних переговорів.

Облога Штеттіна виявилася останньою військовою акцією О. Д. Меншикова. Причиною цього була не втрата Меншиковим його військової майстерності, а серйозні проблеми зі здоров’ям. У Олександра Даниловича почастішали напади хвороби легень, що не давало Меншикову можливості довгий час перебувати в умовах похідного життя. Із 1713 р. він постійно жив у своєму палаці на Васильєвському острові в Петербурзі. Його основним завданням стало управління Петербурзькою губернією Меншиков був призначений її головою. У його обов’язки входили управління будівництвом, господарством, вирішення військових і цивільних питань. Олександр Данилович брав участь у засіданнях Сенату, завжди пам’ятав про справи флоту Меншиков особисто був присутній при спуску кожного нового корабля на воду. А в 1718—1724 і 1726‒1727 рр. князь був ще й президентом Воєнної колегії.

Меншиков піклувальник над царськими дітьми. Під час відсутності Петра I він ніс відповідальність за царських дітей; Меншиков щодня бував у палаці по кілька годин, після чого у найдрібніших подробицях повідомляв у листах царя інформацію про його дітей. Олександр Данилович прийняв дуже активну участь у вирішенні питання про подальшу долю старшого сина Петра I царевича Олексія Петровича. Останній відкрито висловлював невдоволення із приводу проваджуваних батьком реформ. Олексій навіть планував захопити владу, із цією метою склав змову. Меншиков входив до складу слідчої комісії по “справі” царевича, проводив допити і навіть особисто був присутній при тортурах. Дивно, що Меншиков значився першим у списку серед тих, хто підписав смертний вирок Олексію.

У Меншикова було багато ворогів. Вони-то і всіляко шкодили імені Олександра Даниловича. Найрізноманітніші доноси зі звинуваченнями у казнокрадстві, махінаціях тощо наводнювали столицю. У багатьох випадках вони були, у принципі, правдиві, але Петро I закривав на них очі, оскільки вважав, що якщо навіть його фаворит в чомусь подібному і винен, то Меншиков своїми заслугами вже спокутував свою провину. Підтримувала Меншикова і Катерина, й інші наближені до царського двору. Однак пристрасть Олександра Даниловича до нових нагород, домагання нових пожалувань робили свою справу: холодне ставлення і дратівливість із боку царя бували досить часто.

При Катерині I положення Меншикова зміцнилося. Адже саме Олександр Данилович після смерті Петра І, при підтримці гвардії, 28.І(08.ІІ).1725 р. посадив на трон Катерину І, що й дало їй можливість керувати країною. Меншиков став керівником Верховної таємної ради, яка, правда, ним же і була створена. Він безперешкодного міг входити до Катерини I на доповідь. А імператриця, у свою чергу, не забула віддячити Меншикову. Вона подарувала йому м. Батурин те саме, яке Олександр Данилович буквально випрошував у Петра I, але безуспішно… Катерина I забула про всі борги Меншикова.

Дочка Меншикова Марія була заручена із Петром II. Щоб досягти цієї мети Олександру Даниловичу було необхідно, щоб на престол вступив саме Петро Олексійович (син царевича Олексія). Правда, цьому цілком могли перешкодити ті сановники, які свого часу підписали смертний вирок синові Петра I, але, окрім цього, боялися і всевладдя саме Меншикова. Стараннями Олександра Даниловича всі ці люди у 1727 р. були заслані із втратою усіх своїх чинів Меншиков домовився про це із Катериною I. Сама ж імператриця 06(17).V.1727 р. померла. На 23.V (03.VII) того ж року припадали заручини дочки О. Д. Меншикова (їй виповнилося 16 років) із Петром Олексійовичем (йому на той момент було всього 12 років).

Меншиков генералісимус. Із моменту смерті Катерини I Олександр Данилович мріяв про реґентство над неповнолітнім Петром ІІ. Однак це не здійснилося. Меншикову тільки вдалося ініціювати ліквідацію Малоросійської колегії й обрання гетьманом Лівобережної України Д. Апостола, отримати чин генералісимуса і скласти велику біографію для подальших звершень, але хвороба серйозно завадила планам Меншикова. Олександр Данилович втратив вплив на Петра Олексійовича, який отримав давній недруг Меншикова Долґорукий. Він зумів добитися від Петра ІІ указу про заслання Меншикова.

Меншиков був засланий у Берьозов. Але не відразу. Спочатку вийшов указ про заслання Олександра Даниловича разом із сім’єю у м. Ранненбурґ (1727), яке супроводжувалося усуненням Меншикова від влади, позбавленням всіх чинів і нажитого майна. Тут Меншикова допитували, звинувачуючи у державній зраді. Але зізнання отримано не було. У IV.1728 р. колишній фаворит був відправлений у далеке сибірське м. Берьозов (тепер Тюменська область РФ). Меншиков був одружений (шлюб взяв у Києві) із царською придворною Анною Михайлівною Арсеньєвою, яка померла під м. Казанню (нині столиця Татарстану, РФ) на шляху до Берьозова. У цьому шлюбі він мав 7 дітей (3 сини й 4 дочки), із котрих досягли повноліття лише син Олександр та дочки Марія (померла на засланні) й Олександра. Наприкінці життя доля завдала Меншикову 2 серйозних удари: по дорозі на заслання померла його вірна дружина Анна, а в самому Берьозові померла старша дочка Марія (від віспи).

Сибірське заслання не зламало дух Меншикова. Сучасники говорили про мужнє прийняття Олександром Даниловичем тих умов, які подарувала йому доля. Він спокійно змінив дорогі наряди на простий одяг. Меншиков говорив одному офіцерові (той, до речі, не впізнав свого колишнього начальника), що йому судилося повернутись у той стан, у якому він провів своє дитинство. 12(23).ХІ.1729 р. Олександр Данилович Меншиков помер, залишивши величезний внесок в історію Московії-Росії. І, як бачимо, внесок цей не завжди був позитивним…

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. Бантыш-Каменский Д. Н. ИСТОРИЯ МАЛОЙ РОССИИ. — Ч. 3: От избрания Мазепы до уничтожения Гетманства. — М.: В Типографии Семёна Селивановского, 1830. — С. 105—127.
  2. БЕСПАЛОВ А. В. Меншиков Александр Данилович // http://100.histrf.ru/commanders/menshikov-aleksandr-danilovich/
  3. Вовк А. В. МЕМОРИАЛ «КАЗАЧЬЯ МОГИЛА» // http://fordevind.com.ua/2/87-memorial-kazachya-mogila.html
  4. Гетьмани України. — Х.: Промінь, 2006. — С. 189.
  5. Гітін В. Г. Видатні постаті козацької доби. — Х.: Торсінг плюс, 2009. — С. 265‒266.
  6. Гітін В. Г. Орден козацького лицарства. — Х.: Торсінг плюс, 2008. — С. 288—290.
  7. Ґотвальд В. Мазепа /переклад з російської Ю. О. Іванченка/ // Мазепа: Збірник / Передм., упоряд. тексту й іл., комент. Ю. І. Іванченка. — К.: Мистецтво, 1993. — С. 79, 82.
  8. Градова Анна. Гетьмани України: Історії про славу, мудрість і відвагу. — Х.: Віват, 2015. — С. 214‒215.
  9. Ефименко П. МОГИЛА ГЕТМАНЦЕВЪ ВЪ Г. ЛЕБЕДИНѢ // http://litopys.org.ua/rizne/star14.htm
  10. Єфименко Петро: Могила мазепинців у місті Лебедині [1884 рік] // http://artdruk.com.ua/history/research/article/148/petro-yefymenko-mohyla-mazepyntsiv-u-misti-lebedyni-1884-rik
  11. Журавльов Д. В. Мазепа: людина, політик, леґенда / Худож.-оформлювачі Б. П. Бублик, В. А. Мурликін. — Х.: Фоліо, 2007. — С. 233—242.
  12. Журавльов Д. В. Усі гетьмани України / Д. В Журавльов. — К.: Гетьман, 2012. — С. 418—421.
  13. ІСТОРІЯ РУСІВ. — Частина 7 // http://litopys.org.ua/istrus/rusiv7.htm
  14. Касаткина Алёна. Кого знайшов і що втратив гетьман України на Сумщині? // http://rama.com.ua/mazepi-slid/
  15. Катівня в Лебедині // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%9B%D0%B5%D0%B1%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96
  16. Катівня в Лебедині // http://www.kozatstvo.net.ua/en/publications/uk_r.php?d=a&i=1686
  17. Ковалевська О. О. Іван Мазепа у запитаннях та відповідях. — К.: Темпора, 2008. — С. 116—119.
  18. Кульчицький С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. Історія України: довідник для абітурієнтів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів / С. В. Кульчицький, Ю. А. Мицик, В. С. Власов. — Вид. четверте, переробл. та доповн. — К.: Літера ЛТД, 2015. — С. 182.
  19. Мазепа Микола. Катівня в Лебедині // http://www.mazepa.name/kativnya-v-lebedyni/
  20. Маркевич Н. История Малороссии. — Т. 2. — М.: В Типографии Августа Семёна, 1842. — Глава XLVII // http://library.kr.ua/elib/markevich/tom2/malor15.html
  21. Маслійчук Володимир. Лебедин… Скільки сумних споминів викликає се ймення // https://history.sumynews.com/research/article/729-lebedynskilkysumnykhspomynivvyklykaieseimennia.html
  22. Меншиков, Александр Данилович // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D1%88%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2,_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  23. МЕНШИКОВИ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 294.
  24. Меншиков, Олександр Данилович // http://histpol.pl.ua/ru/?option=com_content&view=article&id=2538
  25. Меншиков Олександр Данилович // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D1%88%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B2_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%94%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  26. Меншиков Олександр Данилович // http://ua.bio-graf.ru/m/menshikov-oleksandr-danilovich.html
  27. Меншиков Олександр Данилович біографія // http://ua.bio-graf.ru/m/menshikov-oleksandr-danilovich-biografiya.html
  28. МЕНШИКОВ ОЛЕКСАНДР ДАНИЛОВИЧ // Довідник з історії України (А — Я): Посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста.—2-е вид., доопр. і доповн. — К.:  Ґенеза, 2001. — С. 463‒464.
  29. Мицик Ю. А. МЕНШИКОВ Олександр Данилович // Енциклопедія історії України: У 10 т. Т. 6: Ла Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во “Наукова думка”, 2009. С. 617‒618.
  30. Новий довідник: Історія України. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 274.
  31. Олександр Данилович Меншиков // https://molomo.com.ua/myth/menshikov.html
  32. Олександр Данилович Меншиков: біографія // http://www.people.su/ua/73597  
  33. Павленко Сергій. РЕПРЕСОВАНІ У СПРАВІ ПОВСТАННЯ 1708‒1709 РР. МАЗЕПИНЦІ, УРЯДНИКИ ТА ЧЛЕНИ ЇХ РОДИН // Україна козацька держава: Наукове вид. / Упоряд. Недяк В. В.; Наукові ред. Щербак В. О., Федорук О. К. — К.: Вид. «Емма»,  2007. — С. 405—431.
  34. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — Т. 2: Від середини XVII століття до 1923 року. — К.: Либідь, 1992. — С. 6385.
  35. Сергійчук В. І. Полтавська трагедія України. — К.: Українська Видавнича Спілка, 1999. — С. 18—24.
  36. Сумщина  в історії України: Навчальний посібник. — Суми: Видавництво «МакДен», 2005. — С. 140—142.
  37. Ткаченко Б. І. Лебедія: Історичні нариси в 2-х книгах. — Книга 1. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. — С. 72—84.  

 

0 Comments

ЗВ'ЯЗАТИСЯ З НАМИ

Якщо Вам є що нам сказати пишіть. І бажано Українською ))

Відправка …

©2017 Demchenko Sergii

Facebook

Log in with your credentials

або    

Forgot your details?

Create Account

Перейти до панелі інструментів