РОМАНОВ Петро Олексійович

РОМАНОВ Петро Олексійович (Петро I Олексійович, Петро Великий; * 30.V(09.VI).1672, м. Москва, Московія  — † 28.І(08.ІІ).1725, м. Санкт-Петербурґ, Російська імперія) — московсько-російський політичний, державний і військовий діяч; останній цар Великої, Малої і Білої Русі (16821721), із 1721 р. — перший імператор Всеросійський; засновник російського регулярного військового флоту, мореплавець і кораблебудівник. Відколи до Московської держави долучив численні землі (фактично на початку його правління його владі корилися тільки землі Московії, землі козацьких військ — Запорізького, Донського, Яїцького, Уральського та інших йому не корилися) та переміг у Північній війні (1700—1721), — заснував Російську імперію. Під час Північної війни у 1708‒1709 рр. перебував на Слобожанщині, зокрема у м. Лебедині (ХІ‒ХІІ.1708 р.). За його наказом було зруйновано гетьманську столицю Батурин (ХІ.1708 р.), Запорізьку Січ (V.1709 і 1711 рр.), проведено масові репресії проти козаків-мазепинців у мм. Лебедині і Ромнах. Провів у державі численні реформи. Послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України, зменшуючи козацькі вольності. Зокрема, після смерті Івана Скоропадського козакам було заборонено обирати нового гетьмана, а наказний гетьман Павло Полуботок був усунутий. У різні часи відомі люди давали діаметрально протилежні оцінки Петру І. В офіційній російській імперській історіографії Петра І було прийнято вважати одним із найбільш видатних державних діячів, що визначив напрямок розвитку Росії у XVIII ст., його називала Петром Великим. Однак багато істориків, у т. ч. М. М. Карамзін, В. О. Ключевський, П. М. Мілюков та інші, висловлювали різко критичні оцінки. Дехто оцінював його реформи як такі, що погубили Росію. Певні дослідники високо оцінювали прагнення Петра І провести реформи, але критикували погану підготовку до них. Слова тобольського селянина Якова Солнишкова, сказані 1723 р., які часто цитують історики: «Рід царський пішов несамовитий… государ… Петро такий же розпусник, зжився із блудницею, простою шведкою, блудним гріхом, її за себе взяв, і ми за такого государя Богу не молимося…». Михайло Ломоносов дав Петру І захоплену оцінку: «С кем сравню Великого Государя? Я вижу в древности и в новых временах Обладателей, великими названных. И правда, пред другими велики. Однако пред Петром малы. … Кому ж я Героя нашего уподоблю? Часто размышлял я, каков Тот, который всесильным мановением управляет небо, землю и море: дохнёт дух Его — и потекут воды, прикоснётся к горам — и воздымятся». У той же час, Тарас Шевченко про нього писав: «Це той Перший, що розпинав нашу Україну». Лев Толстой писав про Петра I таке: «С Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории… Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжёт, закапывает живьём в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует, пьянствует, сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелий — ящиков с водкой… коронует блядь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына… и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему. После него начинается ряд ужасов и безобразий подобных его царствованию…». У Російській Федерації його досі офіційно вважають національним героєм, великим реформатором, чудовим військовим стратегом, видатним державним діячем. Очевидно, що російська історія по-іншому сприймає нашу історію, ніж ми свою, і відповідно, ми їхню, ніж вони свою. У цьому проявляється своєрідність національного світогляду, національної психології та характеру, а також національної традиції державотворення.

У продовження теми …

Петро І Олексійович — Пётр І Алексеевич Петро І Великий (30.05/9.06.1672, м. Москва — 28.01/8.02.1725, м. Санкт-Петербурґ) — московсько-російський політичний, державний і військовий діяч; московський цар (із 1682 p.), російський імператор (із 1721 p.) із династії Романових. Фундатор Російської імперії.

Молодший син московського царя Олексія Михайловича від другої дружини Наталії Наришкіної. Після смерті батька (1676) владу успадкував старший син (від першої дружини М. Милославської) Федір. Через 6 років він помер, а влада була розділена між зведеними братами 16-річним Іваном V і 10-річним Петром І. Реґентшою малолітніх правителів стала 25-літня царівна Софія. Ще не будучи одноосібним правителем Московії, уже проводив широку й агресивну зовнішню політику. За участю Українського війська вів війну із Кримом і Туреччиною (Кримські походи 1687 і 1689 рр., Азово-Дніпровські походи 1690-х рр.). У 1689 р. після спроби узурпувати владу царівну Софію було заслано в монастир. Фактичним правителем країни став Петро І, а після смерті брата (1696) він став єдиним самодержцем.

Шлях до одноосібного правління Петра І був позначений жорстокою боротьбою із конкурентами та звірячим придушенням опозиції. Змалку цікавився військовою справою та мореплаванням, розпочав поступову перебудову Московської армії та будівництво флоту, які намагався використати у війнах із турками за здобуття виходу до Чорного моря (1695‒1696). Всередині країни здійснив низку важливих реформ, які мали на меті європеїзувати Московщину й розбудувати могутню імперію. Для ознайомлення із різними сторонами європейського життя в 1697‒1698 рр. виїздив за кордон із т. зв. «Великим посольством», побувавши в західноєвропейських країнах Німеччині, Голландії, Англії. Петро І переконався в необхідності переорієнтації зовнішньополітичних зусиль Росії на Північ і започаткування системних реформ, які б надали армії та державному управлінню модерного змісту. Створив регулярну армію й флот. За його правління запроваджуються регулярні армійські штати, вишкіл, однострої, озброєння та статути, реформується система комплектування та управління Збройними силами, відкривається мережа спеціальних навчальних закладів військового та технічного профілю, нарощується виробнича база.

Проводив агресивну зовнішню політику. На поч. XVIII ст. основним зовнішньополітичним супротивником царя стає Швеція. Протягом 1700—1721 рр. із перемінним успіхом він воював зі Швецією за вихід до Балтійського моря (Північна війна), у ході якої на основі рекрутської повинності було створено велику регулярну армію та збудовано могутній військово-морський флот, мілітаризовано економіку й державне управління країни. Після переходу гетьмана України Івана Мазепи на бік Антиросійської коаліції Петро І переніс головні воєнні дії на Україну, завдавши шведському королю Карлу XII поразки під Полтавою (1709). Після ряду перемог над Швецією уклав Ніштадтський мирний договір 1721 р., що закріплював за Московською державою Балтійське узбережжя, де Петро І уже заклав нову столицю — м. Санкт-Петербурґ (1703 p.). Після цього Московію було проголошено Російською імперією. 20(31).І.1721 р. за державні заслуги Петро I був проголошений «Батьком Вітчизни і Імператором Всеросійським» (17211725). Паралельно Петро I провів невдалу війну із Туреччиною-Османською імперією (17101713) і успішну війну з Персією-Іраном (1722–1723), що продовжували експансіоністську політику Росії, але в сукупності всі вони призвели до надзвичайного економічного виснаження країни і значних людських втрат. Планувався також воєнний похід в Індію.

Поряд із активною зовнішньою політикою Петро I здійснив докорінне реформування усіх сфер державного і суспільного життя країни, що мало на меті шляхом технічної і культурної європеїзації держави розбудувати могутню імперію та створити передумови для подальшого розвитку московського абсолютизму. У внутрішній політиці правління Петра І супроводжувалося подальшою централізацією системи управління, змінами в соціальній структурі населення, спробами впровадження європейської системи бюрократії, обліку та контролю. Він жорстоко придушував численні вияви опозиції (стрілецький бунт у Москві 1698 р.) та соціальне й національне невдоволення (повстання у Башкирії, Астрахані, Булавінський бунт на Дону). Реорганізувавши управління, встановив порядок проходження державної служби (Табель про ранґи). Запровадив нову систему податків, вживав заходів для розвитку торгівлі й промисловості. На будівництво каналів зганяв десятки тисяч людей, зокрема, з України. Дбав про поширення освіти (переважно технічної), друкарської справи. Петро I запровадив у Московії нове літочислення юліанський календар (1700) із початком року 1 січня і т. зв. Громадянський шрифт (1710). Заснував першу російську газету (1703). У 1708 р. Петро I провів адміністративно-територіальну реформу, запровадив інститут губернаторів; у 1711 р. створив Правительствуючий Сенат як вищу адміністративно-судову установу; у 1714 р. видав Указ про злиття помість і вотчин у єдине дворянське землеволодіння (з обов’язковою службою дворянства). У 17181722 рр. заснував колезьку систему центрального державного управління; у 1721 р. ліквідував інститут патріарха в Російській православній церкві, організувавши натомість Найсвятіший Синод. Силами європейських учених заснував Імператорську (Петербурзьку) Академію наук (1724). За Петра I розвинулися суднобудування, металургія, суконна промисловість. Більшість реформаторських заходів Петра I були продиктовані потребами війни, проведені без урахування реальних можливостей країни, а тому мали негативні соціальні наслідки. Державна діяльність Петра I призвела до бюрократизації та мілітаризації державного управління, посилення кріпосницьких відносин, одержавлення суспільного життя у країні, збільшення податкового тягаря на всі верстви російського суспільства, різкого скорочення чисельності населення в центральних районах Московії-Росії.

Реформаторська діяльність й активна зовнішня політика Петра I справили значний вплив на державне і суспільне життя України. Щодо України-Гетьманщини Петро І сповідував прагматичну за своєю сутністю і безкомпромісну за методами імперіалістичну й колоніальну політику, спрямовану на залучення її економічних ресурсів та військово-економічного потенціалу для загальноросійських потреб. Українці, за словами царя Петра I, “зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже”. Цілеспрямовано обмежуючи політичну автономію Гетьманщини, Петро I втручався у прерогативи гетьманської влади, поширював на Україну дію царських указів і московських законодавчих актів. За Петра I тисячі українців гинули на чужих для інтересів України війнах, умирали від непосильної примусової праці на будовах Санкт-Петербурґа, різних фортифікаційних споруд і каналів. Безкінечними мобілізаціями на канальні роботи він перетворив Українське елітне козацьке військо на землекопів. Матеріальні ресурси Лівобережної і Слобідської України використовувалися на військові потреби Московії. Політика Петра I стосовно України викликала антимосковське повстання гетьмана Івана Мазепи (1708–1709), опозиційну діяльність наказного гетьмана Павла Полуботка (1722–1723), невдоволення широких кіл українського суспільства. Кульмінацією зіткнення інтересів царя та козацької старшини стало повстання гетьмана України Івана Мазепи. У ході війни зі Шведсько-українською коаліцією за наказом Петра I було спалено гетьманську столицю Батурин, винищено його гарнізон і всіх мешканців (01‒02(12‒13).ХІ.1708), зруйновано Чортомлицьку Запорозьку Січ (V.1709 р.), а в 1711 р. була знищена і Кам’янська Січ.

Під час Північної війни у 1708‒1709 рр. Петро І перебував на Сіверщині і Слобожанщині (мм. Глухів, Путивль, Лебедин, Недригайлів, Охтирка, Суми, сс. Погребки, Богданівка, Собичеве, Чапліївка, Вороніж (нині Шосткинського району), Терни, Вільшана, Хоружівка (нині Недригайлівського району), Марківка (нині Білопільського району), Старе (нині Сумського району) та ін.).  У м. Лебедині, де протягом цілого місяця (25.ХІ(06.ХІІ)—26.ХІІ.1708/07.І.1709) розташовувалася царська резиденція, було проведено слідство і суд над прихильниками гетьмана Івана Мазепи. Сюди звозили усіх підозрілих, допитували, піддавали тортурам і карали. Таким чином були закатовані близько 900 представників козацької старшини. 20.Х.2013 р. у м. Лебедині відбулося урочисте відкриття Козацького Меморіалу «Могила Гетьманців» на честь пам’яті про 900 страчених у 1708 р. козаків.

Після придушення повстання Івана Мазепи і розгрому Шведської армії під Полтавою Петро І запровадив в Україні режим терору й військової окупації, брутально втручався в усі сфери українського життя. У 1709 р. він запровадив інститут царських резидентів при гетьманові, а у 1722 р. створив Малоросійську колегію як вищий владний орган Лівобережної України, фактично ліквідувавши інститут гетьманату. Почалося інтенсивне залучення української козацько-старшинської верхівки на службу Московській державі, а скасування української автономії ставало лише питанням часу. Після смерті гетьмана Лівобережної України Івана Скоропадського (1722) Петро І не дозволив обрати його наступника, а старшинських опозиціонерів на чолі із Павлом Полуботком репресував. В українській історичній традиції збереглася пам’ять про Петра І як одного із найбільших і найжорстокіших гнобителів і катів України. Його злодіяння проти українського народу цілком співмірні зі злодіяннями Гітлера чи Сталіна, дифірамби яким українці ніколи не співали навіть в умовах іноземної окупації.

Петро І одружувався двічі: уперше у 1689 р. із Євдокією Лопухіною (у 1698 р. заслана в монастир); вдруге у 1705 р. (обвінчався у 1712 р.) із Мартою Скавронською (під іменем Катерини І Олексіївни правила Росією у 1725—1727 рр.). Мав 3-х дітей від першої дружини і 8 від другої. Перед смертю заплутав питання престолонаслідування, що загострило боротьбу за владу й уможливило у майбутньому палацові перевороти.

Цитати Петра I:

Трьом не вір: бабі, турку та тому, хто не п’є.

Говори коротко, проси мало, йди геть швидко.

Підлеглий перед начальником повинен мати вид придуркуватий, щоб розумом своїм не бентежити начальство.

Боярам у Думі говорити по ненаписаному, щоб дурість кожного помітна була.

Бути полоненим у коханки гірше, ніж бути полоненим на війні. У неприятеля швидше звільнишся, а у жінки окови довготривалі.

Гроші — артерія війни.

За признання — прощення, за приховування — немає помилування. Краще гріх явний, ніж таємний.

Затримка смерті подібна.

Зло тихо літати не може.

Коли цар підкоряється закону, тоді не насмілиться ніхто йти проти нього.

Мир — це добре. Але дрімати при цьому не варто, щоб не зв’язали рук, та й солдати щоб не перетворилися на баб.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. 179. Петро І // https://books.br.com.ua/19916
  2. БЕСПАЛОВ А. В. Пётр I Великий // http://100.histrf.ru/commanders/petr-i-velikiy/
  3. Біографія Петра І // http://www.mazepa.name/biohrafiya-petra-i/
  4. Горобець В. М.  ПЕТРО І, Петро I Олексійович, Петро Великий // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — Т. 8: Па — Прик. — К.: Наукова Думка, 2011. — С. 185‒186.
  5. Губарев В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник .— Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. — С. 152—154.  
  6. Калинчук Дмитро. Хто зрадив гетьмана Мазепу? // http://tyzhden.ua/History/17190    
  7. Князьков Ю. П. Петро І // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф. Г. Турченко; Відпов. ред. С. Р. Лях. — Вид, 2-е, доп. і перероб. — К.: Ґенеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. — С. 442‒443.
  8. Корнієнко О. М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк 1659—1765 рр. / О. М. Корнієнко. — К.: Наш час, 2008. — С. 181—332.
  9. Новий довідник: Історія України. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 262, 272—274, 291–297.
  10. Павленко Сергій. РЕПРЕСОВАНІ У СПРАВІ ПОВСТАННЯ 1708‒1709 РР. МАЗЕПИНЦІ, УРЯДНИКИ ТА ЧЛЕНИ ЇХ РОДИН // Україна козацька держава: Наукове вид. / Упоряд. Недяк В. В.; Наукові ред. Щербак В. О., Федорук О. К. — К.: Вид. «Емма»,  2007. — С. 405—431.
  11. Петро І // http://bukvar.su/168992-Petr-Pervyiy.html
  12. Петро I // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_I
  13. Петро I біографія // http://ua.bio-graf.ru/p/petro-i-biografiya.html
  14. ПЕТРО І ВЕЛИКИЙ (1672—1725) // Великий довідник: Україна / Уклад. Кожушко О. М. — Х.: Вид-во «Ранок», 2009. — С. 424.
  15. Петро I Великий: біографія // http://www.people.su/ua/90978
  16. “Петро І, його звичаї та характер” // http://www.parta.com.ua/referats/view/2243/

  17. ПЕТРО І КОРОТКА БІОГРАФІЯ // http://dovidka.biz.ua/petro-i-korotka-biografiya/
  18. Петро I Олексійович // http://100v.com.ua/uk/Petro-I-Oleksiyovich-person
  19. Петро І Олексійович // http://histpol.narod.ru/person/pers-16/pers16-050.htm
  20. Петро І Олексійович // http://histpol.pl.ua/ru/?option=com_content&view=article&id=2730
  21. Петро I Олексійович // http://visionary.management.com.ua/government/petro-i-oleksijovych/
  22. ПЕТРО І РОМАНОВ (16721725) // http://leksika.com.ua/11180130/turizm/petro_i_romanov_1672-1725
  23. Петро I // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 348.
  24. Петро Олексійович (Перший) Романов // http://bibliograph.com.ua/rusRomanov/5.htm
  25. ПЕТРО ПЕРШИЙ (І) // http://leksika.com.ua/15030618/legal/petro_pershiy_i
  26. Петро Перший Великий // http://bukvar.su//168993-Petr-Pervyiy-Velikiiy.html
  27. Пётр I // http://www.flot.com/history/pjotr.htm
  28. Пётр I Великий биография, информация, личная жизнь // http://stuki-druki.com/authors/Petr1.php
  29. Підсумки правління Петра 1. Роки правління Петра 1. Реформи Петра 1 // http://stylezhinki.ru/osobistist/7984-pidsumki-pravlinnja-petra-1-roki-pravlinnja-petra.html
  30. Полещук Т. ПЕТРО І ОЛЕКСІЙОВИЧ // Довідник з історії України (А — Я): Посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста.—2-е вид., доопр. і доповн. — К.:  Ґенеза, 2001. — С. 569‒570.
  31. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — Т. 2: Від середини XVII століття до 1923 року. — К.: Либідь, 1992. — С. 6176, 80—85.
  32. Російський цар Петро Перший. Правління і реформи Петра Першого. Біографія Петра Першого // http://stylezhinki.ru/osobistist/8287-rosijskij-car-petro-pershij-pravlinnja-i-reformi.html
  33. Степаненко Валерій. Лише раби возвеличують своїх катів // http://www.istpravda.com.ua/columns/2010/12/15/8947/
  34. Сумщина  в історії України: Навчальний посібник. — Суми: Видавництво «МакДен», 2005. — С. 135—146, 160—162.
  35. Ткаченко Б. І. Лебедія: Історичні нариси в 2-х книгах. — Книга 1. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. — С. 64—90.  

Україна за часів Петра І // http://osvita.ua/vnz/reports/history/4708/

0 Comments

Залишити відповідь

Войти с помощью: 

ЗВ'ЯЗАТИСЯ З НАМИ

Якщо Вам є що нам сказати пишіть. І бажано Українською ))

Відправка …

©2017 Demchenko Sergii

Facebook

Log in with your credentials

або    

Forgot your details?

Create Account

Перейти до панелі інструментів