ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович

по
WebMaster
-
0
2240

ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович (* ≈ 1660, хутір Старополуботівський (Стара Полуботівка) (нині у складі смт Шрамківки Драбівського району Черкаської області) — † 17-18(28-29).ХІІ.1724, м. Санкт-Петербурґ, Російська імперія) — український козацький військовий, державний і політичний діяч. Під час Північної війни виступив на боці Петра I. Чернігівський полковник (1706—1724), наказний гетьман (виконувач обов’язків гетьмана) Війська Запорозького Лівобережної України (1722—1724). Гетьман Глухівського періоду в історії України. П. Л. Полуботок був людиною енергійною, рішучою, сміливою, боровся за автономні права Гетьманщини: один із лідерів автономістської партії. Водночас він був сином своєї доби і своєї верстви: дбав про свої матеріальні інтереси, не дуже перебирав у засобах збагачення; вдавався до утисків козаків, міщан, селян, брав участь у торгівлі за кордоном і був на той час одним із найзаможніших людей не лише на Гетьманщині, а й у всій Україні. Це була надзвичайно багата, амбіційна та хитра людина. На початок 1720-х рр. він став одним із найбільших земельних магнатів у тогочасній Гетьманській і Слобідській Україні, адже йому належало близько 2 тис. (за іншими даними — 3200) селянських дворів, садиби у мм. Чернігові, Гадячі, Любечі, Лебедині, сс. Михайлівці, Коровинцях, Оболоні, Боровичах. Володів маєтком і млином у с. Михайлівці та кількома будинками у м. Лебедині. На підвладних землях він розгорнув активну господарчу діяльність: розвивав промисловість, будуючи млини, ґуральні, гути та рудні, і наповнював власну скарбницю, торгуючи зерном і тютюном. Усе життя збирав книги, його невелика бібліотека була однією з найкращих в Україні. Він мав колекцію картин, ікон та зброї. Заарештований за підписання Коломацьких чолобитних та супротив діяльності Малоросійської колегії. Помер в ув’язненні на території Петропавлівської фортеці.

Після падіння Івана Мазепи та смерті Івана Скоропадського гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Він походив із давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності. Родина Полуботків мала шляхетський герб «Приятель». На родовому гербі Павла Полуботка зображене серце, хрест-навхрест простромлене двома стрілами. Неначе хтось закодував таким чином його трагічну долю. І якщо любові до ближнього у християнському розумінні цього слова Павлові Полуботку часто-густо бракувало, то в любові до рідної землі відмовити йому неможливо.

Народився Павло близько 1660 р., юність минула під враженнями від «Руїни». Батько Павла ¾ Леонтій Артемович ¾ обіймав уряди генерального бунчужного та генерального осавула, а також Переяславського полковника. Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через це вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Із 1680 до 1717 р. Павло Полуботок був одружений із донькою лебединського священика Василя Самойловича, племінницею гетьмана Івана Самойловича Єфимією, а через деякий час після її смерті одружився із донькою полкового судді Ніжинського полку Романа Лазаревича Ганною. Павло Полуботок мав двох синів — Андрія та Якова і трьох доньок — Олену, Ганну і ще одну молодшу Ганну.

Павло закінчив Києво-Могилянську Колегію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Із поч. 1680-х рр. служив у Війську Запорозькому: спочатку ¾ як військовий товариш (1696‒1697), а згодом ¾ значковий товариш Чернігівського полку (1698‒1699), «уроджений його милість пан і значковий товариш військовий» (1701). Після державного перевороту і приходу до влади Івана Мазепи, у 1691 р.,  разом із батьком Леонтієм Артемовичем потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 р. отримує від нього землеволодіння, а в 1706 р. стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство.

Однак напередодні і під час Полтавської битви Павло Полуботок не підтримав перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ, і це стало його великою помилкою та справжньою трагедією України. У ході того, як у 1708 р. відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду людину надійну і заслужену ¾ Івана Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався. Государ про Полуботка сказав: «Цей дуже хитрий; він може Мазепі уподібнитися».

Лебединська міська садиба Полуботка розміщувалася у трьох місцях: по «парній» стороні нинішньої вулиці Героїв Майдану, а саме на території районного будинку дитячої та юнацької творчості, готелю й ресторану «Лебедин» та прилеглої паркової зони; по «непарній» стороні вулиці, де нині районне управління агропромислового комплексу, там, де знаходився колишній будинок графа Капніста; та поблизу будівлі Лебединської районної друкарні та редакції міськ-райгазети «Життя Лебединщини». Головною ж була садиба в с. Михайлівці. Вона слугувала резиденцією полковника Полуботка на Слобожанщині. Він часто відвідував це село, зупинявся у своєму маєтку, де мешкала його перша дружина із синами Андрієм та Яковом, опікувався Михайлівською Іоано-Предтеченською пустинню.

У 1722 р. після смерті Івана Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурґу, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконувачем обов’язків ¾ наказним гетьманом.

Полуботку-Полуботку,
Наказний гетьмане!
А хто ж тобі гетьманськую
Булаву дістане?
Полуботку-Полуботку,
Голубе-соколю!
А як же ж ти підіймешся
За козацьку волю?
Полуботку-Полуботку,
Рідная дитино! —

так уже набагато пізніше, у XIX ст., видатний український поет Степан Руданський оцінював тогочасну складну ситуацію.

Починаючи із 1722 р., Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями.

Полуботок почав вимагати у Петра І, щоб його призначили повноправним гетьманом. Він відкрито протистоїть Росії, особливо після того, як Військо Запорозьке аналогічно звертається до царя із проханням відновити Переяславські статті Богдана Хмельницького. Для цього він із козацькою верхівкою виїхав до Петербурґу, спочатку був досить приязно зустрінутий, але невдовзі заарештований за підозрою у зв’язках з емігрантським гетьманом, наступником Мазепи Пилипом Орликом. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього. Полуботка допитували «с пристрастием», нерідко його відвідував сам цар, але гетьман так і помер у казематах Петропавлівської фортеці, нічого не розповівши слідчим.

Навесні 1724 р. він занедужав. Переказ, записаний ще Дмитром Бантишем-Каменським, оповідає, що, коли Петрові І повідомили про хворобу наказного гетьмана, цар відправив до нього свого лікаря. Але Павло Полуботок відмовився від його послуг: «Нащо мені життя, коли не можу бути корисним Вітчизні». Про це також сповістили Петра І, й імператор буцімто відвідав Павла Полуботка, навіть прохав прийняти ліки. Полуботок був непохитним: «Ні, государю, ти не в змозі вже повернути мені життя, яке згасає. Скоро Петро і Павло постануть на одній дошці перед Богом, і Він розсудить діла їхні».

18(29).ХІІ.1724 р. Павло Полуботок помер від тортур, фізичного виснаження і загострення хвороб у в’язниці Петропавлівської фортеці. Його поховали на кладовищі поблизу церкви святого Сампсонія Прочанолюбця на Виборзькій стороні (зараз — Сампсоніївський собор).
Пророцтво гетьмана під час його останньої зустрічі із царем збулося: десь через місяць тиран і душитель України відправився у потойбічний світ. Ось як його кончину майстерно описав відомий сучасний український письменник Ю. М. Мушкетик у своєму романі «Гетьманський скарб»:

«Гетьман не помилився, коли сказав цареві, що незабаром вони обоє стануть перед престолом Господнім на останній ралець. Цар сконав 28 січня 1725 року. Помирав він тяжко, страшно, либонь, ті муки були послані йому у відплату за смерть Полуботка. Він репався від сечі та від калу, які не йшли з нього, й шаленів з люті, гамселив лікарів, котрі не могли нічого зробити, й голосив, завивав, кричав так, що жахалися не тільки слуги в будинку, а й люди, які випадково трапилися на вулиці. Його допікали кольки й печія, і він скручувався в клубок, неначе гад. Сподіваючись спокутувати свої нелюдські гріхи, наказав випустити з в’язниць всіх розбійників, зарізяк, але не велів випускати українських невільників. Розбійники пішли з ножами чинити свою чорну справу, життя цареві вони не доточили».

Полуботкова мужність викликає захоплення. Він, єдиний у своїй добі, сказав цареві у вічі правду, пішов йому наперекір, хоч і знав, що його чекає, адже він був свідком численних лютих страт і катувань. 17(28).ІІ.1725 р. у головному соборі тогочасної української столиці — м. Глухова — була відправлена панахида за своїм правителем. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак саме після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.

Відчайдушна боротьба Полуботка із російською владою та його трагічна смерть породила цілу низку леґенд і переказів, які передавалися із покоління в покоління і справили помітний вплив на розвиток української історичної думки, у т. ч. й про казкові багатства, нібито заховані ним від російського імператора Петра I в європейських банках. Перекази про сміливу промову Павла Полуботка на захист українців від сваволі російських вельмож ще довго ходили Україною-Руссю після трагічної загибелі гетьмана у застінках в’язниці Петропавлівської фортеці. В Україні побутує цікава леґенда про «Золото Полуботка» — про велику кількість золота, яке задовго до арешту український гетьман Павло Полуботок нібито залишив на зберігання в одному з англійських банків. Згідно з леґендою, перед арештом Полуботок таємно віддав на зберігання 200 тис. золотих монет банку в Англії під 7,5 % річних. Ще у 1720 р. син Павла Полуботка Яків, за батьковим розпорядженням, через Архангельськ вивіз до Англії і поклав на рахунок Лондонського «Банку Ост-Індійської компанії» барильце (чи 2) золота ¾ 200 000 золотих червінців ¾ під 4 % річних на невизначений термін без спливу терміну давності. Сума грошей, банк і відсотки варіюються у різних варіантах: деякі джерела указують на 2 бочки із золотом, 2,5 % і банк Британської Ост-Індської компанії. У заповіті Полуботок нібито залишив 80 % золота на майбутнє незалежної України, а решту — своїм правонаступникам. Отримати ці кошти можна було за двох умов: отримувач мав бути прямим нащадком Полуботка, Україна мала бути незалежною державою. До Росії це золото спробували повернути кілька царів, починаючи від Петра I. Відомо, що ще у XVIII ст. Олександр Меншиков та Григорій Потьомкін робили спроби повернути це золото до Російської імперії. А від сер. XIX ст. претензії на скарб гетьмана стали заявляти його нащадки. Історія набула широкої популярності у 1907 р., коли була опублікована в російському журналі «Новий час» професором Олександром Рубцем. У 1908 р. 350 його нащадків провели з’їзд у м. Стародубі, відправивши до Лондонського банку 25 представників із вимогами повернути відсотки, які набігли за 200 років у розмірі 213 млн. крб. У тому ж 1908 р. Міністерство закордонних справ Росії виписало російському консульству в Лондоні ордер на розслідування.

У 1922 р. до Посольства УСРР у Відні звернулася людина, що приїхала із Бразилії і назвалася Остапом Полуботком — прямим нащадком одного із синів гетьмана. Він показав послу Юрію Коцюбинському фотокопію документа про вклад Полуботка, оригінал якого він начебто зберігав у надійному місті та запропонував угоду: він передає право на отримання грошей Уряду УРСР, а за оригінал він отримає 1 % накопиченої суми. Однак спроба переговорів із Банком Англії завершилась нічим. Надалі час від часу ця тема привертає до себе увагу. Протягом 1930¾1980-х рр. Уряд СРСР вів тривалі перемовини з Банком Англії з цього питання. Анастас Мікоян вважав ці переговори своїм найбільшим успіхом, хоча нічого конкретного не повідомляв. У сер. 1950-х рр. розшуком скарбу Полуботка зайнялась Ін’юрколегія СРСР. У хаотичний час розпаду СРСР ця історія знову привернула увагу громадськості. Інтерес до золота Полуботка збігся із візитом до Києва у VI.1990 р. прем’єр-міністра Великобританії Маргарет Тетчер. Зрештою, у 1990 р. український письменник Володимир Цибулько повідомив про скарби Полуботка широкій громадськості. Ця тема викликала широкий резонанс, адже всі розуміли, що Україна ось-ось отримає незалежність, а отже ¾ кожний українець зможе отримати від Англії фантастичну суму у 38 кг золота!!! Із трибуни Верховної Ради України із претензіями до Великобританії виступили народні депутати Володимир Яворівський та Роман Іваничук; було навіть створено урядову комісію для вивчення цього питання на чолі з істориком Петром Троньком. Від 1991 р. пошуками скарбу Полуботка час від часу займається влада незалежної України. Нині мова йде вже про суму на внеску Полуботка у 16 млрд. фунтів стерлінгів. Проте результат виявився невтішним. Службовці банку-спадкоємця «Банку Ост-Індійської компанії» донині ігнорують усі запити, посилаючись на таємницю вкладу та відсутність у претендентів необхідних паперів, що підтвердили б їхні права. Виявляється, СРСР в особі Міністра закордонних справ Едуарда Шеварднадзе ще у 1986 р. домовився із Великобританією про відмову від будь-яких фінансових претензій. Подейкують, що за це Лондон пробачив СРСР усі борги за військову допомогу під час Другої Світової війни. Зрозуміло, що в цій історії багато чого леґендарного; ясна річ, що Україна не має жодних претензій до Великобританії.

Леґенда про золото Полуботка висвітлювалася у ряді науково-популярних журналів. У 1993 р. на кіностудії ім. Довженка поставлено фільм «Вперед, за скарбами гетьмана!» у жанрі бурлескної комедії. Мораль фільму — справжнє багатство України не в міфічному золоті, а в її народі та національному характері. Уже навряд чи вийде відшукати когось із прямих нащадків роду Полуботків, адже  ще у 2-й пол. ХVIII ст. рід Полуботків по чоловічій лінії згас. Втім, є люди, які цілком серйозно стверджують: скарб гетьмана ми, українці, уже давно отримали. І скарб цей ¾ духовний. Заповіт Полуботка зберігається у справах і помислах його, у прагненні жити і вмирати за свободу і незалежність свого народу. Загалом, любіть свою Батьківщину, і тоді ніяких гетьманських скарбів не знадобиться. Отже, головним спадком Павла Полуботка залишається пам’ять про його незламний патріотизм, адже навіть в обмін на залишення йому великих багатств він не відмовився захищати свою Батьківщину та помер за її майбутню свободу. Оце і є той скарб, що заповів нащадкам Павло Полуботок.

Колишній Лебединський центральний міський парк культури і відпочинку нині носить ім’я цього незламного наказного гетьмана Лівобережної України ¾ Павла Полуботка (тепер уже як сквер). Сквер перейменовано, як на думку багатьох земляків, цілком логічно, справедливо та ще й історично обґрунтовано. Ще раніше було віднайдено й опоряджено пам’ятку природи місцевого значення — 300-літній козацький дуб Павла Полуботка (в самісінькому центрі парку-скверу).

Російські дореволюційні історики говорили про Павла Полуботка як про зрадника, радянські ¾ як про захисника виключно інтересів козацької старшини. Тарас Шевченко ж уважав його славним сином України. І то є істина!

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

  1. 7 найбільш леґендарних незнайдених скарбів України // http://vsviti.com.ua/ukraine/18781
  2. Батій Я. О. Україна: Славетні гетьмани та інші видатні постаті козацької доби. — Х.: «Веста», 2010. — С. 104—106.
  3. Волошин Антон. Гетьман Павло Полуботок // http://getmanat.org/getman-pavlo-polubotok/
  4. Гаврюшин Олег. ДУРЕНЬ ДУМКОЮ БАГАТІЄ, АБО ЧОМУ ЗАПОВІТ ПОЛУБОТКА НЕ МІГ БУТИ НАПИСАНИЙ В ПРИНЦИПІ // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/duren_dumkoyu_bagatie,_abo_chomu_zapovit_polubotka_ne_mig_buti_napisaniy_v_printsipi.html
  5. Гетьман Павло Полуботок // http://indragop.org.ua/getmany/Pavlo_Polubotok.html
  6. Гетьман Павло Полуботок // Гетьмани України. — Х.: Промінь, 2006. — С. 210—213.
  7. Гетьман Павло Полуботок: людина і політик (до 360-річчя від дня народження): Збірник матеріалів студентської науково-практичної конференції. ¾ Кам’янець-Подільський: К-ПНУ імені Івана Огієнка, 2010. ¾ 44 с.
  8. ГЕТЬМАН ПАВЛО ПОЛУБОТОК / Упорядник Огнєва Людмила. ¾ Донецьк, 2009. ¾ 36 с.
  9. Гітін В. Г. Видатні постаті козацької доби. — Х.: Торсінг плюс, 2009. — С. 280—283.
  10. Гітін В. Г. Орден козацького лицарства. — Х.: Торсінг плюс, 2008. — С. 316—319.
  11. Горобець Віктор. Павло Полуботок. — К., 2009. — 64 с.
  12. Горобець В. М. ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — Т. 8: Па — Прик. — К.: Наукова Думка, 2011. — С. 375—377.
  13. Градова Анна. Гетьмани України: Історії про славу, мудрість і відвагу. — Х.: Віват, 2015. — С. 229—233.
  14. Губарев В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник .— Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. — С. 162‒163.
  15. Доля Павла Полуботка // http://www.haidamaka.org.ua/0240.html
  16. Ерстенюк М. ПОЛУБОТОК ПАВЛО ЛЕОНТІЙОВИЧ // Довідник з історії України (А — Я): Посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста.—2-е вид., доопр. і доповн. — К.: Ґенеза, 2001. — С. 598.
  17. Життєпис Павла Полуботка // http://www.upu.plast.org.ua/kureni/upu15/patron/
  18. Журавльов Д. В. Хто є хто в українській історії / Д. В. Журавльов; худож. А. Єрьоміна. — Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — С. 241—244.
  19. Золото Полуботка // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%BA%D0%B0
  20. КАРАЧКО Степан. Маловідомі сторінки життя Павла Полуботка // http://narodna.pravda.com.ua/history/4cf4388247268/; також: https://surmasite.wordpress.com/2015/12/10/%D0%BC%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BC%D1%96-%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B8-%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F-%D0%BF%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%83/
  21. Коваленко Олександр. ПАВЛО ПОЛУБОТОК // http://pravyteli.national.org.ua/lib/polubotok.html
  22. Коваленко Олександр. РЕАЛІЇ ТА ЛЕҐЕНДИ НАКАЗНОГО ГЕТЬМАНА ПАВЛА ПОЛУБОТКА // Україна ¾ козацька держава: Наукове вид. / Упоряд. Недяк В. В.; Наукові ред. Щербак В. О., Федорук О. К. — К.: Вид. «Емма», 2007. — С. 450—465.
  23. Кравченко Володимир, Олефіренко Григорій. Хто ж він, Павло Полуботок? // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/1819-khto-zh-vin-pavlo-polubotok
  24. Кульчицький С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. Історія України: довідник для абітурієнтів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів / С. В. Кульчицький, Ю. А. Мицик, В. С. Власов. — Вид. четверте, переробл. та доповн. — К.: Літера ЛТД, 2015. — С. 187‒188.
  25. Малишевський Ігор. ДЕТЕКТИВ З ГЕТЬМАНСЬКИМ ЗОЛОТОМ: НАЙБІЛЬШИЙ У СВІТІ СКАРБ З АНГЛІЙСЬКИХ ПЕЧЕР АЛІ-БАБИ // http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/detektiv_z_getmanskim_zolotom_naybilshiy_u_sviti_skarb_z_angliyskih_pecher_ali-babi.html
  26. Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Т. 4: П.—С. — К.: Типо-Литография «С. В. Кульженко», 1914. — С. 179—189.
  27. Мушкетик Ю. М. Гетьманський скарб: Роман / Авт. передм. О. В. Мишанич. — К.: Спалах ЛТД, 1993. — 432 с.
  28. Наказний гетьман України Павло Леонтійович Полуботок // http://nadoest.com/nakaznij-geteman-ukrayini-pavlo-leontijovich-polubotok-praviv
  29. Нартов В. В. Найвидатніші гетьмани та кошові отамани України. — Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — С. 272—281.
  30. Нижник Людмила. Павло Полуботок ¾ чернігівський полковник та наказний гетьман Лівобережної України (до 350-річчя з дня народження) // http://aistor.do.am/publ/pavlo_polubotok_chernigivskij_polkovnik_ta_nakaznij_getman_livoberezhnoji_ukrajini_do_350_richchja_z_dnja_narodzhennja/1-1-0-1108
  31. Новий довідник: Історія України. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 294—297.
  32. Павло Леонтійович Полуботок // http://faithfulcossacks.mybb.ru/viewtopic.php?id=981
  33. Павло Леонтійович Полуботок: біографія // http://www.people.su/ua/88595
  34. Павло Леонтійович Полуботок нар. 1660 пом. 18 грудня 1724 // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:8870
  35. Павло Леонтійович Полуботок нар. 1660 пом. 18 грудня 1724 ¾ Повне дерево // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:Tree/8870
  36. Павло Леонтійович Полуботок нар. 1660 пом. 18 грудня 1724 ¾ Поколінний розпис // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:ChartInventory/8870
  37. Павло Полуботок // http://mirznanii.com/a/296638/pavlo-polubotok
  38. Павло Полуботок // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%83%D0%B1%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BA
  39. Павло Полуботок, наказний гетьман України // http://pidruchniki.com/16400116/istoriya/pavlo_polubotok_nakazniy_getman_ukrayini
  40. Павло Полуботок — український гетьман / Упорядник В. О. Замлинський. — К.: Либідь, 1990. — 48 с.
  41. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — Т. 2: Від середини XVII століття до 1923 року. — К.: Либідь, 1992. — С. 84‒85.
  42. Полуботок, Павел Леонтьевич // http://histpol.pl.ua/ru/kontakty?id=2821
  43. ПОЛУБОТОК Павел Леонтьевич // Казачество. Энциклопедия / Редкол.: А. П. Федотов (гл. ред.) и др. ¾ М.: ООО «Издательство «Энциклопедия»», — С. 461.
  44. Полуботок Павло // http://histua.com/personi/p/polubotok-pavlo
  45. Полуботок Павло Леонтійович // http://heroes.profi-forex.org/ua/polubotok-pavlo-leontijovich
  46. Полуботок Павло Леонтійович // http://histpol.narod.ru/person/pers-16/pers16-141.htm
  47. Полуботок Павло Леонтійович // http://indragop.org.ua/publ/getmani/polubotok_pavlo_leontijovich/1-1-0-59
  48. ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович // http://pidruchniki.com/kulturologiya/polubotok_pavlo_leontiyovich
  49. Полуботок Павло Леонтійович // http://ua.bio-graf.ru/p/polubotok-pavel-leontijovich.html
  50. ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович // http://westudents.com.ua/glavy/33158-polubotok-pavlo-leontyovich.html
  51. Полуботок Павло Леонтійович // http://www.ukma.edu.ua/index.php/osvita/91-about-us/vudatni-prof-stud/142-polybotok
  52. Полуботок Павло Леонтійович ¾ біографія // http://ua.bio-graf.ru/p/polubotok-pavel-leontijovich-biografiya.html
  53. ПОЛУБОТОК ПАВЛО ЛЕОНТІЙОВИЧ // Великий довідник: Україна / Уклад. Кожушко О. М. — Х.: Вид-во «Ранок», 2009. — С. 357.
  54. ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 393.
  55. Придибайло Ольга. Загадка скарбів гетьмана Павла Полуботка // https://we.org.ua/legendarni-ukrayintsi/zagadka-skarbiv-getmana-pavla-polubotka/
  56. Прокопенко Вячеслав. СОКРОВИЩЕ: Историческое расследование. — К., 2012. — 444 с. // http://ru.calameo.com/read/0014527201f36a19874a6
  57. Проценко А. М. Правителі України: Князі, гетьмани, президенти: Від Київської Русі до незалежної України. — Х.: ФОП Марков Д. В., 2010. — С. 42‒43.
  58. Скарби Полуботка // http://nadoest.com/skarbi-polubotka
  59. Скарби України: 13 загублених скарбів України, які ще можна відкопати // http://vsviti.com.ua/ukraine/41577
  60. Сушинський Б. І. Всесвітня козацька енциклопедія / Худ. оформлення О. П. Чередниченко. — Одеса: «Видавничий дім ЯВФ», 2007. — С. 345‒346.
  61. Тайна золота гетмана Полуботка // http://history-paradox.ru/polubotok.php
  62. Чухліб Т. В. Гетьмани України-Русі. — Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО»», 2012. — С. 283—286.
  63. Швидько Г. К. ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф. Г. Турченко; Відпов. ред. С. Р. Лях. — Вид, 2-е, доп. і перероб. — К.: Ґенеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. — С. 476‒477.
  64. Шкурка М. С. ВЕЛИЧ І ТРАГЕДІЯ ПАВЛА ПОЛУБОТКА: До 350-річчя від дня народження гетьмана України Павла Полуботка // Шкурка М. С. Якби зустрілися ми знову…: Публікації різних літ / М. С. Шкурка; ред.-упоряд., авт. передмови Г. М. Білик. ¾ Київ ¾ Полтава:  ПП Шевченко Р. В., 2015. ¾ С. 154—166.

СТАТТІ ПО ТЕМІБІЛЬШЕ ВІД АВТОРА