СКОРОПАДСЬКИЙ Іван Ілліч

СКОРОПАДСЬКИЙ Іван Ілліч (* ≈ 1646, м. Умань (нині Черкаської області) — † 03(14).VII.1722, м. Глухів (нині Сумської області)) — український військовий, політичний і державний діяч. Представник козацького роду Скоропадських. Старший син Іллі Скоропадського. Генеральний бунчужний (1694‒1699), генеральний осавул (1701¾1706), Стародубський полковник (1706¾1708). Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Лівобережній Україні (1708¾1722). Гетьман Глухівського періоду в історії України. Після переходу гетьмана України Івана Мазепи на бік шведів призначений головою Гетьманщини із волі московського царя Петра І. У м. Лебедині протягом цілого місяця (25.ХІ(06.ХІІ)—26.ХІІ.1708/07.І.1709) разом із московським царем Петром І перебували ясновельможний князь і герцог Іжорський, головнокомандувач московських військ в Україні О. Д. Меншиков і новообраний гетьман І. І. Скоропадський. Згодом останній безуспішно намагався протистояти московським планам ліквідації козацької автономії.

Трагічна і символічна постать в історії України. Гетьман Іван Скоропадський належить до числа тих козацьких лідерів, котрі, попри всі свої співпереживання і усвідомлення долі української незалежності, не змогли згуртувати народ і повести його за собою. Таким чином, Скоропадський продовжував той складний період, котрий було розпочато ще Іваном Самойловичем ¾ вимушений фарватер промосковської політики на Лівобережжі із залученням до неї ресурсів Гетьманщини.

Іван Скоропадський походив із Уманщини, мав тісний зв’язок із Брацлавщиною та Київщиною, користувався повагою старшини і здобув авторитет ефективного дипломата. Іван Ілліч мав досить спокійний і виважений характер, однак саме рішучості та енергії йому часто не вистачало. Після зруйнування турками м. Умані у 1674 р. разом із братами переїхав на Лівобережну Україну, де вступив на службу до гетьмана І. Самойловича. Обіймав посади: військового канцеляриста при гетьманському уряді (із 1675 р.), чернігівського полкового писаря (1680—1694), генерального бунчужного (із 1694 р.), генерального осавула (із 1701 р.), Стародубського полковника (1706—1708). Брав участь у боротьбі проти турецьких і татарських військ під час Російсько-турецької війни 1676—1681 рр. і Кримських походів 1687 і 1689 рр. Після того, як партія Івана Мазепи здобула перемогу на Лівобережжі, Скоропадський зумів заслужити місце у старшинському оточенні нового гетьмана. Практично завжди слухняний Скоропадський після початку Північної війни отримав досить складну життєву дилему: продовжувати виконувати роль Петрового сателіта чи перейти на бік Мазепи. Незважаючи на активний тиск із боку гетьмана, Скоропадський орієнтувався на стримування агресії московських військ на Півночі Гетьманщини у 1708 р., і був заарештований у м. Стародубі та переведений до м. Глухова у якості технічного кандидата на гетьманство замість Мазепи.

Після переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХII на старшинській раді у м. Глухові 06(17).ХІ.1708 р. І. І. Скоропадського було обрано гетьманом, а Петро І затвердив його на цій посаді.. Новообраний гетьман України Іван Скоропадський у цій ситуації був змушений надати полки для війни зі шведами, а отже ¾ із Мазепою. Під час перебування у м. Лебедині (25.ХІ(06.ХІІ)—26.ХІІ.1708/07.І.1709) в універсалах Скоропадський закликав населення України боротися разом із московським військом проти шведських загарбників. У Лебедині гетьман видав 2 відомі універсали. У 1-му (08(19).ХІІ.1708 р.) він затаврував «пашквіль» (універсал) Мазепи, начебто наповнений «неправдою и ядом смертоносным» і закликав усіх жителів краю «пребывать в верном и вечном подданстве» Московії. 2-им універсалом (15(26).ХІІ.1708 р.) Скоропадський повертав удові Кочубея Любові Жуковій усі маєтності, відібрані Мазепою після страти її чоловіка. За гетьманства Скоропадського у IV.1709 р. за наказом Петра I було зруйновано Чортомлицьку Січ. Саме він очолив козацькі полки у Полтавській битві 1709 р.

Під час правління І. Скоропадського посилилася залежність гетьманського управління від царського уряду — запроваджувався контроль за збиранням податків, витратами на утримання адміністративного апарату, козацького війська тощо. Петро І ніколи не довіряв Скоропадському, і тому всіляко обмежував його суверенну владу та можливість реалізовувати управління на підконтрольній території. Решетилівські статті 1709 р. (договірні умови гетьмана Скоропадського із царським урядом), підтвердивши феодальні привілеї козацької старшини, закріплювали право царських урядовців втручатися у справи місцевого управління. Таким чином, діяльність гетьманської адміністрації почали контролювати царські резиденти.

На той час існувало 3 політичні центри української державності ¾ Олешківська Січ, Гетьманат Пилипа Орлика і Гетьманщина Івана Скоропадського. Лише їх об’єднання могло створити умови для відновлення самостійності України. Цього не сталося. Неможливість підтримувати тісну співпрацю із гетьманом-емігрантом Пилипом Орликом була ускладнена одним складним фактом ¾ зруйнована Запорізька Січ відновилась у межах татарської території під турецьким протекторатом, і опиратися на неї відразу після розгромної поразки під Полтавою було просто неможливо. Гетьман Війська Запорізького Скоропадський не зумів згуртувати населення та еліту проти Петра І, і діяти у тандемі з Орликом не вдалося. Опір Лівобережжя поступово згасав, а натомість поширювалася експансія Московії. Старшина, у т. ч. Павло Полуботок і Данило Апостол, досить прихильно ставилися до такого повільного і мирного стримування імперських починань, якими користувався Скоропадський, оскільки розуміли, що інакше, активніше діяти досить складно. Проте, як засвідчила історія, цей шлях був невиправданим, і боронити свободу потрібно було зі зброєю в руках. Скоропадський був найбільшим землевласником у Гетьманщині (мав до 20 тис. дворів посполитих селян). Він одним із перших гетьманів почав видавати універсали, за якими козаки офіційно зобов’язувалися виконувати повинності на користь держави, а посполиті селяни за подання скарги на можновладців каралися побиттям і арештом.

Хоча І. Скоропадський належав до великих землевласників, проте головна мета його політики спрямовувалась на захист прав України та її народу. Протягом свого гетьманування Скоропадський не раз звертався до московського царя Петра I із проханням про поліпшення становища українського народу, намагався підтримувати українську культуру, діючи за аналогією із Мазепою. Друк книг, особливо духовних, підтримувався із його скарбниці, а витрати на оздоблення та ремонт храмів були звичайним явищем. У цьому напрямку також відбувалися приховані протистояння інтересів Петра І та Івана Скоропадського ¾ у 1720 р. цар заборонив здійснювати друк книг українською мовою. Царським маніфестом від 16(27).V.1722 р. було створено Малоросійську колегію, яка була органом контролю, що обмежував традиційне козацьке самоуправління, і підміняла собою вищі судові й адміністративні органи в Гетьманщині. Внаслідок цього Скоропадський втратив значну частину своїх і без того не надто великих повноважень.

Після цього на українську автономію почався форсований наступ. Гетьманську резиденцію було перенесено зі спаленого м. Батурина до м. Глухова, ближче до московського кордону, біля особи гетьмана з’явився російський резидент-наглядач, посилились економічні утиски й експлуатація демографічного потенціалу. Наступ на автономію України здійснювався безжально, а Малоросійська колегія претендувала на всю повноту виконавчої влади. Окрім того, московіти вперше отримали в Україні великі землеволодіння, що фактично спричинило появу значних непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники насаджували вивезене із Московії кріпацтво. Такий поворот подій зумовив активізацію старшини Лівобережжя на чолі із Павлом Полуботком, однак гетьман уже не зміг сприяти цьому процесу, оскільки доживав останні дні. Похований у Гамаліївському Пустинно-Харлампіївському монастирі, розташованому за 45 км від м. Глухова.

По різному оцінюють історики діяльність гетьмана Івана Скоропадського. Зокрема, Михайло Грушевський вважав, що цар призначив його гетьманом тому, що „він старий, плохий і недотепа і ним легше було по своїй волі обертати”. Скоропадський виявився слабким правителем. Він не турбувався про збереження автономії Гетьманщини, запобігав перед царськими властями. Натомість, Н. Полонська-Василенко наголошує, що це був період швидкого зростання могутності Московської держави, яка офіційно перетворилась на Російську імперію. Отож гетьману „треба було багато такту, вміння лавірувати між тріумфуючим переможцем, який не приховував уже свого бажання остаточно знищити Українську державу і прагненням врятувати рештки державності”.

В. І. КРАВЧЕНКО,

історик-краєзнавець

Джерела:

1. Батій Я. О. Україна: Славетні гетьмани та інші видатні постаті козацької доби. — Х.: «Веста», 2010. — С. 102—103.
2. Власенко В. М. СКОРОПАДСЬКІ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 410.
3. Гетьман Іван Скоропадський // http://indragop.org.ua/getmany/ivan_skoropadskij.html
4. Гетьман Іван Скоропадський // http://mirznanii.com/a/346771/getman-van-skoropadskiy
5. Гетьман Іван Скоропадський // Гетьмани України. — Х.: Промінь, 2006. — С. 201—209.
6. Гітін В. Г. Видатні постаті козацької доби. — Х.: Торсінг плюс, 2009. — С. 276—279.
7. Гітін В. Г. Орден козацького лицарства. — Х.: Торсінг плюс, 2008. — С. 312—315.
8. Градова Анна. Гетьмани України: Історії про славу, мудрість і відвагу. — Х.: Віват, 2015. — С. 225—228.
9. Губарев В. К. Історія України: Універсальний ілюстрований довідник .— Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. — С. 156.
10. Гуржій О. І. СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ // Енциклопедія історії України: у 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. — Т. 9: Прил — С. — К.: Наукова Думка, 2012. — С. 614.
11. Гуржій Олександр. ГЕТЬМАН ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ І ЗАПОРОЖЦІ (1708—1722) // Україна ¾ козацька держава: Наукове вид. / Упоряд. Недяк В. В.; Наукові ред. Щербак В. О., Федорук О. К. — К.: Вид. «Емма», 2007. — С. 435—443.
12. Гуржій Олександр. ІВАН СКОРОПАДСЬКИЙ // http://pravyteli.national.org.ua/lib/skoropadski.html
13. Гуржій Олександр. ЧАСИ ГЕТЬМАНСТВА ІВАНА СКОРОПАДСЬКОГО // Україна ¾ козацька держава: Ілюстрована історія українського козацтва у 5175 фото-світлинах. — К.: Видавництво «ЕММА», 2007. — С. 432—434.
14. Журавльов Д. В. Усі гетьмани України / Д. В Журавльов. — К.: Гетьман, 2012. — С. 435—444.
15. Журавльов Д. В. Хто є хто в українській історії / Д. В. Журавльов; худож. А. Єрьоміна. — Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — С. 237—240.
16. Іван Ілліч Скоропадський нар. близ. 1646 пом. 3 липня 1722 // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%81:10431
17. Іван Ілліч Скоропадський нар. близ. 1646 пом. 3 липня 1722 ¾ Повне дерево // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:Tree/10431
18. Іван Ілліч Скоропадський нар. близ. 1646 пом. 3 липня 1722 ¾ Поколінний розпис // http://uk.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96:ChartInventory/10431
19. Іван Скоропадський // https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9
20. Іван Скоропадський // http://www.ukrainians-world.org.ua/peoples/c0d722dff8ccadfb/
21. Іван Скоропадський: біографія // http://www.people.su/ua/101334
22. Кульчицький С. В., Мицик Ю. А., Власов В. С. Історія України: довідник для абітурієнтів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів / С. В. Кульчицький, Ю. А. Мицик, В. С. Власов. — Вид. четверте, переробл. та доповн. — К.: Літера ЛТД, 2015. — С. 185¾
23. Лях С. Р. СКОРОПАДСЬКИЙ Іван Ілліч // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф. Г. Турченко; Відпов. ред. С. Р. Лях. — Вид, 2-е, доп. і перероб. — К.: Ґенеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2006. — С. 534.
24. Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник. — Т. 4: П.—С. — К.: Типо-Литография «С. В. Кульженко», 1914. — С. 661—677.
25. Нартов В. В. Найвидатніші гетьмани та кошові отамани України. — Х.: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — С. 251—260.
26. Новий довідник: Історія України. — К.: ТОВ «КАЗКА», 2006. — С. 289—295.
27. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. — Т. 2: Від середини XVII століття до 1923 року. — К.: Либідь, 1992. — С. 70¾75, 80—83.
28. Проценко А. М. Правителі України: Князі, гетьмани, президенти: Від Київської Русі до незалежної України. — Х.: ФОП Марков Д. В., 2010. — С. 42.
29. СКОРОПАДСКИЙ Иван Ильич // Казачество. Энциклопедия / Редкол.: А. П. Федотов (гл. ред.) и др. ¾ М.: ООО «Издательство «Энциклопедия»», — С. 531‒532.
30. Скоропадський Іван Ілліч // http://100v.com.ua/uk/Skoropadskiy-Ivan-Illich-person
31. Скоропадський Іван Ілліч // http://history.vn.ua/book/dovidnik2/229.html
32. Скоропадський Іван Ілліч // http://history.vn.ua/book/slovnik/422.html
33. Скоропадський, Іван Ілліч // http://histpol.pl.ua/ru/component/content/article?id=3123
34. СКОРОПАДСЬКИЙ Іван Ілліч // http://pidruchniki.com/kulturologiya/skoropadskiy_ivan_illich
35. Скоропадський Іван Ілліч // http://www.ukma.edu.ua/index.php/osvita/90-about-us/fundators/107-skoropadsky
36. СКОРОПАДСЬКИЙ Іван Ілліч Гетьман Лівобережної України 1708—1722 рр. // https://www.br.com.ua/referats/Biography/101107.htm
37. Сушинський Б. І. Всесвітня козацька енциклопедія / Худ. оформлення О. П. Чередниченко. — Одеса: «Видавничий дім ЯВФ», 2007. — С. 413.
38. Ткаченко Б. І. Лебедія: Історичні нариси в 2-х книгах. — Книга 1. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. — С. 80.
39. Черняков Сергій. Іван Скоропадський ¾ визначний військово-політичний діяч і меценат // http://eukraina.com/publ/society_politics/13-1-0-25
40. Чухліб Т. В. Гетьмани України-Русі. — Донецьк: ТОВ «ВКФ «БАО»», 2012. — С. 268—276.
41. Швидько Г. СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ // Довідник з історії України (А — Я): Посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста.—2-е вид., доопр. і доповн. — К.: Ґенеза, 2001. — С. 767‒768.