Рід князів Щербатових походить від князів Чернігівських. Засновник роду — князь Василь Андрійович Оболенський, на прізвисько Щербатий (XVII коліно від Рюрика). Князі Щербатови у XVII ст., численний рід московських дворян, стряпчих, стольників і окольничих, відігравали важливу роль у московському приказному та воєводському управліннях. У XVIII і XIX ст. обіймали високі державні адміністративні та військові посади.
Герб князів Щербатових внесений у «Загальний гербовник», частина I, стор. 8. У щиті, розділеному на 4 частини, посередині знаходиться малий щиток, на якому зображений у золотому полі чорний одноглавий орел із золотою короною на голові із розпростертими крилами, що тримає у лапах золотий хрест. У першій і четвертій частині — ангел у срібно-тканому одязі, що тримає у правій руці срібний меч, а в лівій руці золотий щит. У другій і третій частині — у чорному полі срібна фортеця. Щит покритий мантією і шапкою, що належать князівській гідності.
Відомі представники роду Щербатових:
Дмитро Михайлович (коліно ХХІ; * 15?? † після 1579) — князь, московський державний діяч, городовий і полковий воєвода у царювання Івана IV Ґрозного. У 1565‒1566 рр. — воєвода у м. Шацьку. У 1570 р. посланий на допомогу воєводам, стоїть на р. Хотуні. У 1572 р. у поході на шведів був воєводою передового полку. В 1574‒1575 рр. був намісником у м. Корелі, а в 1576 р. у м. Новгороді-Сіверському. В 1578‒1579 рр. — воєвода у м. Полоцьку. Учасник оборони Полоцька від литовців. У 1579 р. під час облоги був узятий у полон.
Осип Михайлович (коліно ХХІ; * 15?? † 1578) — князь, московський державний діяч, полковий воєвода і окольничий (1572). У 1572 р. під час походу на Естонію був у числі воєвод великого полку. У 1574 р. був воєводою у м. Іван-городі, у 1576 р. у м. Чернігові, у 1578 р. — намісник і воєвода у м. Новгороді-Сіверському. Був у полоні в Литві і викуплений Іваном IV Ґрозним.
Іван Михайлович (коліно ХХІ; * 15?? — † після 1598) князь, московський державний діяч, син боярський, голова, дворянин московський і воєвода. У 1571 р. був у Тарусі воєводою військ лівої руки, у 1572‒1573 рр. намісником у м. Новгороді-Сіверському, у 1581 р. 2-м воєводою сторожового полку, а потім лівої руки на Волоці та у м. Ржеві. У 1582 р. — 2-й воєвода лівої руки у м. Зубцові, потім у м. Мценську. У 1583 р. полковий воєвода у м. Рязані, у 1584 р. 2-й воєвода правої руки у м. Тарусі, потім у м. Серпухові, потім у 1589 р. воєвода лівої руки на Каширі. У 1598 р. при обороні Москви за ним були укріплення у Новому місті за р. Яузою.
Меркурій Олександрович (коліно ХХІ; * 15?? † після 1600) — князь, московський державний діяч, дворянин московський, окольничий і воєвода кін. XVI ст. У поході на Литву був у 1580 р. 2-м воєводою правої руки, у 1581 р. — 2-м воєводою великого полку, а потім 1-м воєводою сторожового полку. У 1582 р. у поході на шведів був 2-м воєводою сторожового полку. У 1585 р. був у м. Тулі 2-м воєводою. У 1586 р. був у чині воєвод, посланих у м. Новгород. У 1589 р. — воєвода у м. Твері. У 1590 р. при взятті м. Івангорода був 2-м воєводою лівої руки. У 1593 р. був направлений послом до кримського хана. У 1596 р. —1-й воєвода у м. Тобольську. У 1600 р. — воєвода у великому полку в Україні.
Іван Григорович (коліно ХХІ; * 15?? † 1618) — князь, московський державний діяч, полковий і городовий воєвода у царювання Івана IV Ґрозного, воєвода і намісник у м. Новгороді-Сіверському. У 1563 р., будучи воєводою Новгорода-Сіверського, розбив на голову війська під командуванням князя Михайла Вишневецького, що грабував із козаками повіти Чернігівський та Стародубський. У 1564‒1565 рр. — намісник Новгорода-Сіверського, а потім у м. Почепі. У 1571 р. під час навали кримського хана Девлет-Гірея на м. Серпухов був 2-м воєводою лівої руки. У 1572‒1573 рр. знову намісник і воєвода у Новгороді-Сіверському.
Василь Григорович (коліно ХХІ; * 15?? — † після 1601) князь, московський державний діяч, городовий і полковий воєвода у царювання Івана IV Ґрозного, Федора Івановича і Бориса Ґодунова. У 1576 р. при взятті м. Ревеля (нині — Таллінн) був головою у полку лівої руки. У 1580 р. був 2-м воєводою сторожового полку у м. Ржеві, у 1581 р. — полковим воєводою у м. Новгород-Сіверському. У 1582 р. — воєвода у м. Орлі, у 1583 р. — у м. Новосилі. У 1584‒1585 рр. був 2-м воєводою лівої руки на Каширі, у 1586 р. — 2-м воєводою сторожового полку, у 1588 р. — воєводою лівої руки на Каширі, у 1591 р. — воєводою у м. Пошуку, у 1600 р. — 2-м, а потім 1-м воєводою великого полку в Украйному розряді, у 1601 р. — об’їзним воєводою у м. Москві.
Лука Осипович (коліно ХХІІ; * 15?? † 1633) — князь, московський державний діяч, дворянин московський і воєвода кін. XVI і поч. XVII ст. У 1589 р. — воєвода у м. Михайлові. У 15901592 р. у поході на шведів був 2-м воєводою сторожового полку. У 1598 р. підписав Грамоту про обрання на престол царя Бориса Ґодунова, потім був призначений воєводою у м. Новгород-Сіверський і звідти переведений у Тюмень. У 1605 р. брав участь у битві із військами самозванця Лжежмитрія І під Новгород-Сіверським воєводою лівої руки. Потім уже на посаді воєводи правої руки повів війська на м. Москву проти уряду царя Федора Ґодунова. У 16211624 рр.— 2-й воєвода у м. Казані. Із 1624 по 1631 р. служив при царському дворі. Постригся у ченці у Чудовому монастирі.
Тимофій Іванович (коліно ХХІІІ; * ? † 1662) — князь, московський державний діяч, воєвода. У 16291640 рр. — стольник. Із 1634 по 1646 р. виконував різні доручення царя. У 1646 р. призначений воєводою у м. Мценськ. У 1649 р. призначений у Московський Судний приказ, але вступив у місницький спір із князем Б. Рєпніним і був посаджений у в’язницю. У 1651 р. — воєвода у м. Севську. Окольничий (1655). У 1655 р. під час виїзду царя із Москви із військом у похід на Польщу був залишений у місті, 3-м за старшинством. У 1657 р. був у битві при Валці 2-м воєводою і важко поранений. У 16571659 рр. — 2-й, а в 16591661 рр. 1-й воєвода у м. Пскові.
Костянтин Нефедійович (коліно ХХІІІ; * 16?? — † після 1680) князь, московський державний діяч, стряпчий (1662), стольник (1671), воєвода в Сурґуті (16771680).
Дмитро Нефедійович (коліно ХХІІІ; * 16?? — † після 1705) — князь, московський державний діяч, жилець, окольничий (1668), стряпчий (1671), стольник (1679). У 1682 р. брав участь у Земському Соборі, поклала кінець місництву. У 1684‒1685 рр. — воєвода у м. Охтирці, у 1685‒1686 рр. — у м. Бєлгороді. У 1686 р. — 2-й воєвода у м. Києві. У 1689 р. призначений членом Палати Розправних справ і в тому ж році суддею Володимирського Судного приказу. У 1700 р. призначений членом Комісії зі складання нового Уложення.
Осип Іванович (коліно ХХІІІ; * ? † 1667) — князь, московський військовий і державний діяч, воєвода. Із 1622 р. — патріарший стольник, із 1626 р. царський стольник. У 16271630 рр. служив при царському дворі. У 1630 р. призначений воєводою у м. Рильськ, у 1636 р. — у Кольський острог, у 1640 р. — у м. Мценськ, у 1645 р. — у м. Томськ. Московський дворянин (1643). У 16501653 рр. був на палацовій службі. У 1654 р. у поході на Польщу був головою у жильців, а потім 2-м воєводою великого полку. У 1657 р. призначений 2-м воєводою у м. Полоцьк. Окольничий (1660). У 1660 р. разом із В. Б. Шереметєвим вів переговори із поляками про перемир’я. Були взяті у полон, але незабаром випущені. У 16631666 рр. був воєводою на Двіні.
Дмитро Іванович (коліно ХХІІІ; * ? † 1644) — князь, московський державний діяч, стряпчий, стольник (1627) і воєвода. До 1639 р. виконував різні доручення при царському дворі. У 1644 р. — 1-й воєвода у м. Томську.
Іван Федорович (коліно ХХІV; * ? — † 28.IV(08.V).1672) — князь, московський державний діяч, стряпчий (1638), стольник (1638) і воєвода. 1670—1672 рр. 2-й воєвода у м. Тобольську.
Костянтин Осипович (коліно ХХІV; * 16?? † 23.ІХ(03.Х).1696) — князь, московський військовий і державний діяч. Стольник (1649), окольничий (1676), боярин (1682), воєвода у мм. Пскові, Астрахані і Єнісейську, старший син воєводи князя О. І. Щербатова.
Іван Іванович (коліно ХХV; * 16?? — † після 1730) князь, московський (російський) військовий і державний діяч. Стольник цариці Марфи Матвіївни (1683). Учасник І-го Кримського походу (1687). У 1698 р. зарахований у Семенівський полк поручиком. Суддя Розшукового наказу (1700), у 17121714 рр. — воєвода у В’ятці. У 1722 р. вибув із Семенівського полку у чині капітана. У 1730 р. постригся у ченці в Юхновському монастирі.
Юрій Федорович (коліно ХХV; * 16?? — † 1737) князь, московський (російський) військовий і державний діяч. Стольник із 1676 р. При царі Федорі Олексійовичі (1676—1682) значився спочатку жильцем, потім стряпчим. До 1679 р. служив при царському дворі. Учасник походів: Троїцького (1683), обох Кримських (1687 і 1689), Шведського (1700). Окольничий (1693), потім бригадир. Був важко поранений під Нарвою. У 1720 р. призначений у Ямський приказ, у 1724 р. статським радником. У 1727 р. звільнений від служби. У 1732 р. постригся в Андріївському монастирі під іменем ченця Софронія.
Іван Андрійович (коліно ХХVІ; * 1696 † 02(13).ХІ.1761) — князь, російський дипломат і чиновник із роду Щербатових. У 1712 р. був зарахований солдатом у Преображенський полк і направлений на навчання в Англію. Після повернення у 1721 р. направлений на службу в Іноземну Колегію, у 1722 р. призначений радником Комерц-колегії і в 1723 р. був відправлений до Іспанії, в Кадікс, для встановлення комерційних зв’язків. У 1726 р. призначений повноважним Міністром при іспанському дворі, а в 1731 р. — надзвичайним посланником у Туреччину. У 1733 р. призначений віце-президентом, а в 1734 р. президентом Комерц-колегії. Дійсний камергер (1739). У 1739 р. спрямований повноважним Міністром у Англію. У 1741 р. відкликаний, але в 1743 р. направлений знову. У 1747 р. повернувся в Росію. Із 1748 р. — сенатор. Дійсний таємний радник (1757).
Михайло Юрійович (коліно ХХVІ; * 08(18).ХІ.1678 † 22.VII(02.VIII).1738) — князь, московський (російський) військовий і державний діяч, генерал-майор (1730). Син окольничого Ю. Ф. Щербатова і Г. М. Щербатової, уродженої Волинської. Почав службу стольником у 1694 р. У 1698 р. зарахований поручиком у Семенівський полк. Брав участь у багатьох битвах Північної війни 17001721 рр. і в 6 з них був поранений. У 1730 р. призначений обер-комендантом Москви, а в 1732 р. губернатором Архангельська. Батько історика і президента Камер-колегії М. М. Щербатова.
Андрій Миколайович (коліно ХХVІІ; * 1726/1728 † 1810/1813) — князь, російський військовий і державний діяч, дійсний таємний радник, сенатор. У 1742 р. почав службу солдатом Ізмайловського полку. У 1764 р. призначений обер-кріґс-комісаром. Учасник ряду битв: у 1769 р. — при взятті м. Хотина, у 1770 р. при рр. Ларзі і Кагулі. У 1771 р. проведений у бригадири, а потім у генерал-майори, і перебував у Польщі при Провіантській комісії. У 1776 р. — після повернення перейменований на генерал-провіантмейстера. У 1779 р. проведений у генерал-поручики і в 1783 р. призначений сенатором.
Федір Федорович (коліно ХХVІІ; * 1729 † 1791) — князь, російський військовий діяч, генерал-поручик, головнокомандувач урядових військ у середині Пугачовського повстання. Почав службу пажем при Анні Іоанівні і випущений в армійські полки поручиком. Учасник ряду битв Семирічної війни: у 1759 р. під Пальціхом і Франкфуртом. У 1771 р., командуючи окремим корпусом, пройшов через Сиваш у Крим і взяв Арабат, Єнікале і Керч, за що нагороджений орденом святої Анни 1-го ступеня, проведений у чин генерал-лейтенанта і призначений головним командиром Криму. У 1773 р. був направлений у м. Казань черговим генералом при генерал-аншефі О. І. Бібікову, після смерті якого у 1774 р. призначений на його місце. Через помилки Федір Федорович дав можливість О. І. Пуґачову взяти Арськ і погрожувати Казані. За це він був зміщений і змушений був вийти у відставку, оскільки йому було заборонено з’являтися при царському дворі.
Михайло Михайлович (коліно ХХVІІ; * 22.VII(02.VIII).1733 † 12(23).ХІІ.1790) — князь, відомий російський історик, публіцист, філософ. У 1746 р. зарахований у Семенівський полк. У 1762 р. вийшов у відставку у чині капітана. У 1767 р. обраний від Ярославського дворянства до Комісії зі складання нового Уложення. У 1768 р. йому доручено розбір кабінетного архіву Петра I. У 1768 р. призначений у Комісію про Комерцію. У 1771 р. призначений ґерольдмейстером у чині генерал-майора, головою Ґерольдмейстерської контори. Дійсний камергер (1773), таємний радник (1778), сенатор (1779). У 1776 р. обраний Почесним членом Імператорської академії наук і мистецтв у Санкт-Петербурзі. У 1778 р. проведений у чин таємного радника і призначений президентом Камер-колегії. За свою велику працю «Історія Російська із найдавніших часів» удостоєний Катериною II титулу «Історіограф» і в 1778 р. нагороджений орденом святої Анни 1-го ступеня. Під його керівництвом був складений і затверджений урядом герб м. Сум (1781). Член Російської академії (із 1783 р.).
Щербатова (у заміжжі — Попова) Катерина Володимирівна (коліно ХХVІІ; * 177? ― † після 1823) російська письменниця-перекладачка кін. XVIII поч. XІХ ст.
Олексій Григорович (коліно ХХVІІІ; * 23.ІІ(05.ІІІ).1776 † 18(30).ХІІ.1848) — князь, російський військовий і державний діяч, генерал-ад’ютант (1816), генерал від інфантерії (1823), член Державної ради (1839) із московських князів Щербатових. У 1781 р. записаний у лейб-гвардії Ізмайловський полк солдатом. У 1799 р. проведений у полковники, а в 1810 р. у генерал-майори із призначенням шефом полку свого імені. У 1806 р. відзначився у битві при Ґоломині і був нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. У 1810 р., командуючи однією із центральних колон при штурмі Рущука, не надав необхідної підтримки передовим загонам, які вже піднялася на вал, що зірвало штурм і викликало величезну втрату людей. У 1812 р., командуючи 18-ї піхотною дивізією, відзначився у битві при Ґородечному, за що отримав орден Святого Георгія 3-го ступеня, і в 1814 р. при Ляротьєрі, за що отримав орден Святого Георгія 2-го ступеня. У 1813 р. здобув блискучу перемогу над генералом Пюшо на р. Бобрі, під Левенберґом і взяв у полон 3.000 осіб військових і 16 гармат. Після отримання чину генерала від інфантерії командував різними піхотними корпусами і в 1831 р. був у битві при Остроленці і при штурмі м. Варшави. У 1832 р. призначений головою генерал-аудиторіату. У VI.1843 р. змінив Д. В. Ґолицина у якості московського градоначальника («військового генерал-губернатора») і займав цю посаду до своєї смерті 5 років. Кавалер усіх російських орденів: окрім ордена Святого Георгія IV—ІІ ступенів, нагороджений орденами Святого апостола Андрія Первозванного, Святого Олександра Невського (з діамантами) та Святого Володимира 1-го ступеня.
Щербатова (уроджена Апраксіна) Софія Степанівна (* 1798 † 03(15).ІІ.1885) — княгиня, статс-дама, благодійниця. 2-а дружина московського градоначальника, генерала від інфантерії О. Г. Щербатова. Кавалерственна дама ордену Святої Катерини (30.VIII(11.IX).1822).
Микола Григорович (коліно ХХVІІІ; * 20(31).VII.1777/23.VI(04.VII).1778 † 1845/26.ХІІ.1848/07.І.1849) — князь, російський військовий діяч епохи Наполеонівських воєн, генерал-майор Російської імператорської армії (1813). Учасник Франко-російської війни 1812 р. і Закордонних походів Російської армії 1813‒1814 рр. Через поранення вийшов у відставку у 1819 р.
Федір Павлович (коліно ХХVІІІ; * 1748/1749 † 1810) — князь, російський військовий і державний діяч, генерал-поручик, правитель Виборзького намісництва (1793—1797).
Олександр Федорович (коліно ХХVІІІ; * 13(24).VII.1773/1778 † 30.IV(12.V).1817) — князь, російський воєначальник із роду Щербатових. У 1798 р. проведений у генерал-майори Російської імператорської армії, а в 1799 р. у генерал-ад’ютанти. У 1800 р. відставлений від служби за те, що побив листоношу і на ямській станції узяв 12 коней, замість належних йому по чину. У 1801 р. знову прийнятий на службу. Під час Франко-російської війни 1812 р. обладнав за свій рахунок 2 кінних полки. У 1816 р. призначений шталмейстером директором палацових кінних заводів і головою кінної експедиції.
Олексій Петрович (коліно ХХVІІІ; * 1750 † 1796/1810-11-?) — князь, російський військовий діяч, генерал-майор, герой російсько-турецьких воєн, зокрема учасник походу на Крим у 1771 р.
Павло Петрович (коліно ХХVІІІ; * 03(14).ІІ.1762 † 21.ІІІ(02.IV).1831) — князь, російський державний діяч із роду Щербатових. Небіж історика М. М. Щербатова. 5 років від роду призначений у Сухопутний кадетський корпус. Служив в армії і в 17831784 рр. у лейб-гвардії Преображенському полку. У 1784 р. — камер-юнкер. Дійсний камергер (1793), дійсний таємний радник (1800), сенатор. У 1796 р. призначений ґерольдмейстером. Був почесним опікуном Петербурзької опікунської ради.
Григорій Олексійович (коліно ХХІХ; * 20.ХІІ.1819/01.І.1820, м. Монпельє, Франція † 4(16).ХІ.1881, м. Ґенуя, Італія) — князь, російський чиновник із роду Щербатових. У 1838 р. закінчив юридичний факультет Петербурзького університету і вступив до II Відділення Власної Його Величності канцелярії. У 1839 р. поступив у Київський гусарський полк, звідки незабаром перейшов у Кавалерґардський полк, у 1842 р. вийшов у відставку у чині поручика і був направлений на службу в Міністерство внутрішніх справ. У 1850 р. призначений опікуном Санкт-Петербурзького навчального округу. Під час оборони Севастополя у 1854‒1855 рр. взяв участь у складі рухомого ополчення. У 1856 р. повернувся до колишньої посади (до 1858 р.). Дійсний статський радник (1857). У 18611866 рр. був Петербурзьким губернським предводителем дворянства, головою Цензурного комітету, куратором Петербурзького університету і головою Агрономічного товариства.
Олександр Олексійович (коліно ХХІХ; * 12(24).ІІ.1827/1829, м. Москва, Російська імперія † 05(18).І.1902, там само) — князь, російський офіцер і громадський діяч, московський міський голова. Виховувався у Московському університеті, по закінченні якого кандидатом, вступив юнкером у Кірасирський військового ордена полк 16(28).I.1850 р., корнетом 02(14).VII.1850 р., переведений у лейб-гвардії Кірасирський полк у 1851 р., поручиком у 1852 р., ад’ютантом до князя Паскевича у 1853 р., брав участь у справах при облозі Силістрії і контужений при штурмі Араб-табії (16(28).V), нагороджений орденами Святої Анни 3 ступеня і Святого Володимира 4 ступеня з мечами, ад’ютантом до князя Ґорчакова у 1856 р., переведений у Кавалерґардський полк корнетом, із залишенням на посаді 01(13).VII.1856 р., поручиком у 1857 р., звільнений від служби за домашніми обставинами 30.XI(12.ХІІ).1857 р.; потім був Верейським повітовим предводителем дворянства і Московським міським головою 18631869 рр.; обраний Почесним громадянином м. Москви 05(17).III.1866 р., дійсний статський радник 1893 р.; влаштована ним у 1866 р. 2-а Московська міська лікарня перейменована на лікарню його імені. Помер 05(18).І.1902 р. і похований у Москві у Донському монастирі.
Федір Олександрович (коліно ХХІХ; * 18.ІІ(02.ІІІ).1802 † 27.ХІІ.1827/08.І.1828) — князь, поручик лейб-гвардії Кавалерґардського полку, декабрист. Закінчив Московське училище колоно-вожатих. Знав про існування таємного товариства, але членом його не був. Слідчий комітет залишив це без уваги. Через хворобу звільнився із чином штабс-ротмістра і помер у себе в селі. Похований у Донському монастирі в Москві.
Шаховська (уроджена князівна Щербатова) Наталя Дмитрівна (коліно ХХІХ; * 04(15).VII.1795 — † 02(14).VI.1884) дружина декабриста Федора Шаховського.
Олексій Григорович (коліно ХХХ; * ІХ.1848 † 1912) князь, російський громадський і державний діяч. У 1877 р. закінчив Петербурзький університет. У 1890 р. — церемоніймейстер. У 1894 р. — єгермейстер і Подільський губернський предводитель дворянства. Дружина (із 1879 р.) — графиня М. Г. Строґанова.
Щербатова (уроджена графиня Строґанова) Марія Григорівна (* 17(29).Х.1857, м. Санкт-Петербурґ † 20.І.1920, маєток Немирів Брацлавського повіту Подільської губернії (нині — місто, районний центр Вінницької області)) — княгиня, благодійниця, підприємниця, спадкоємиця частини художнього зібрання Строґанових і Немирівської садиби Потоцьких.
Олександр Григорович (коліно ХХХ; * 10(22).Х.1850 † 24.IV(07.V).1915) — князь, російський військовий і державний діяч, засновник і голова «Російського союзу торгівлі і промисловості». У 1872 р. закінчив Петербурзький університет. Взяв участь у Російсько-турецькій війні 1877‒1878 рр. на посаді уповноваженого Червоного Хреста при Рущукському загоні на Балканах, за що був нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з мечами, що давався за військові подвиги. У 18831891 рр. обирався предводителем дворянства Рузського повіту Московської губернії. У 1891 р. призначений уповноваженим щодо громадських робіт Самарської губернії на допомогу голодуючим. У 1892 р. обраний президентом Імператорського московського товариства сільського господарства і був ним до 1905 р. У 1899 р. уведений у камергери Найвищого Двору. У 1904 р. призначений головним уповноваженим Червоного Хреста під час Російсько-японської війни. Голова «Союзу Російських Людей» (19051909). В останні роки життя князь ослаб здоров’ям. Він писав праці про порятунок Росії — так з’явилися 2 основні (крім великої кількості статей) роботи “Оновлена Росія” і “Державно-народне господарство Росії у найближчому майбутньому”. Із дружиною здійснив декілька подорожей по Азії і Європі. Верхи вони подолали Сирійську пустелю, перетнули майже всю Яву в широтному напрямку, побували в Індії і на Цейлоні. Практичним результатом поїздок було придбання 15 чистокровних арабських коней для поліпшення верхового конярства Росії. Граф С. О. Строґанов, брат дружини Ольги Олександрівни, і князь О. Г. Щербатов після повернення з Аравії завели 1-й кровно-арабський розплідник, арабо-кабардинський завод і арабо-донський завод. Кінні заводи князя Щербатова були постачальниками коней для Імператорського Двору. Князь О. Г. Щербатов помер 24.IV(07.V).1915 р. у віці 65 років, усього на 20 днів переживши свого старшого сина Олександра, який раптово помер 05(18).IV.1915 р. у м. Санкт-Петербурзі у віці 33 років, 02(15).VI.1915 р. (на 40-й день) була панахида над могилою князя О. Г. Щербатова, на якій були присутні дуже багато людей для свого часу (близько 300 осіб) — смерть князя була трагедією для жителів села та навколишніх сіл. На знак поваги і любові до князя селяни с. Василівського обрали молодшого сина князя Георгія ктитором (старостою) церкви.
Щербатова (уроджена графиня Строґанова) Ольга Олександрівна (* 09(21).ІХ.1857, м. Санкт-Петербурґ † 13.VII.1944, м. Париж, Франція) — княгиня, російська письменниця, мандрівниця, меценатка, остання із роду Строґанових. Дружина (із 1879 р.) князя О. Г. Щербатова. У 1918 р. назавжди покинула Росію, померла у Франції у Будинку престарілих для емігрантів.
Микола Олександрович (коліно ХХХ; * 23.ІІІ(03.IV).1800 † 05(16).ІІ.1863) — князь, російський військовик і чиновник, громадський діяч із роду Щербатових, таємний радник. У 1818 р. вступив у лейб-гвардії Семенівський полк, служив у різних полках і у 1849 р. вийшов у відставку у чині генерал-майора. У 18501859 рр. у чині дійсного статського радника був Московським повітовим предводителем дворянства. Потім був Московським цивільним губернатором у 18571859 рр. Надавав кошти на релігійні справи.
Сергій Олександрович (коліно ХХХ; * 1875, маєток Нара Московської губернії † 25.V.1962, м. Рим, Італія) — російський художник, колекціонер і меценат. Представник князівського роду Щербатових, син О. О. Щербатова.
Борис Сергійович (коліно ХХХІ; * 1837 † 1921) громадський діяч, гвардії полковник. Закінчив Михайлівське артилерійське училище. 1873—1875 рр. — предводитель дворянства Харківської губернії. 1886—1909 рр. — гласний Лебединського повітового земства. Один з ініціаторів будівництва залізничної колії Лебедин — Боромля (1894‒1895). Ініціатор влаштування виставок молодих коней у с. Тернах (1897, 1898, 1901, 1902) у м. Лебедині (1899, 1890). 1900 р. — член розпорядчого комітету з організації Лебединської сільськогосподарської виставки. У 1911 р. подарував Лебединському земству будинки: у с. Тернах (нині Недригайлівського району) під приміщення ветеринарного пункту та лікарні, у с. Товстому (нині Білопільського району) — під приміщення медпункту. Мав у Лебединському повіті 7.762 десятини землі (1912), винокурний, кінний і цукровий заводи, економії в с. Зеленівці і на хуторі Комаринському. Останній власник маєтку у с. Тернах. Був одружений із Анною Миколаївною Бутурліною (* 1846 † 1906/16-?) — благодійницею, наприкінці ХІХ ст. — по 1906 р. була членом опікунської ради Лебединської жіночої гімназії. Мали 6 синів і 2 дочок. У 1918 р. сім’я Б. С. Щербатова виїхала спочатку на Північний Кавказ, потім — до Франції. Нащадки живуть у США, Канаді, Франції.
Уварова (уроджена князівна Щербатова) Парасковія Сергіївна (коліно ХХХІ; * 28.ІІІ(9.IV).1840, с. Бобрик Лебединського повіту Харківської губернії, Російська імперія (нині — с. Московський Бобрик Лебединського району) ― † 30.VI.1924, Добрна, поблизу м. Целе, Югославія, де перебувала в еміграції (нині — Словенія)) ― графиня, російський учений-історик і археолог із роду Щербатових. Голова Московського археологічного товариства. Дружина (із 1859 р.) графа, знаменитого російського ученого-археолога Олексія Сергійовича Уварова (* 1825 † 1884). Він — один із засновників Російського і Московського археологічних товариств, Історичного музею у м. Москві. Почесний член Петербурзької академії наук (1857). Похований на Старому кладовищі Новодівочого монастиря.
Микола Сергійович (коліно ХХХІ; * 26.Х(07.ХІ).1853, м. Москва † 24.ІІ.1929, там само) — князь, російський морський офіцер, учений-історик, археолог із роду Щербатових. У 1907 р. на посаді єґермейстера був управителем Історичного музею імператора Олександра III у м. Москві. Останній приватний власник садиби Братцево. Молодший брат графині П. С. Уварової.
Микола Борисович (коліно ХХХІІ; * 22.І(03.ІІ).1868, Царське Село † 29.VI.1943/1948-?, Баварія, Німеччина) — князь, великий поміщик, російський державний діяч. Син Б. С. Щербатова. Освіту здобув у Пажеському корпусі. На військовій службі перебував недовго. Наприкінці ХІХ ст. був обраний у гласні Лебединського повітового земства і почесним мировим суддею того ж повіту. 1907 р. — учасник Загально-земського з’їзду у м. Москві від Полтавської губернії. Із 1907 р. Полтавський губернський предводитель дворянства. Камергер (1909), дійсний статський радник (1913). У 1912 р. був обраний членом Державної ради від Полтавського земства. Один із засновників Всеросійського союзу земельних власників. Обіймав посаду Міністра внутрішніх справ Російської імперії (05(18).VI—26.IX(09.Х).1915 р.), шеф Окремого корпусу жандармів. Виступав проти заміни великого князя Миколи Миколайовича на посаді верховного головнокомандувача Миколою II.
Марія Борисівна (коліно ХХХІІ; * 1877 † 1960) благодійниця. Донька Б. С. Щербатова, молодша сестра М. Б. Щербатова. Член опікунської ради Лебединської жіночої гімназії (1906—1908).
Дмитро Сергійович (коліно ХХХІІІ; * 1903, м. Смоленськ † 1980, м. Новосибірськ) — князь, після революції 1917 р. узяв інше ім’я і відомий як Щербаков Василь Кузьмич — доктор технічних наук (1941), професор кафедри електричних мереж, систем і техніки високих напруг Томського індустріального/політехнічного інституту (із 1941 р.); один із засновників НЕТІ (Новосибірського електротехнічного інституту; нині — Новосибірський державний технічний університет). Заслужений діяч науки і техніки РРФСР.
Тетяна Сергіївна Щербатова-Шевякова (коліно ХХХІІІ; * 1905, м. Смоленськ † 01.IV.2000) грузинський учений-мистецтвознавець російського походження, художник-копіїст, член Спілки художників і архітекторів Грузії, Заслужений діяч мистецтв Грузії. Молодша сестра Д. С. Щербатова (В. К. Щербакова). У 1929 р. закінчила Інститут історії мистецтв у м. Ленінґраді, у майстерні Л. О. Дурново автора унікальної методики копіювання фресок в автентичній техніці. Разом із Л. О. Дурново і групою її учнів Т. С. Щербатова-Шевякова брала участь у численних експедиціях із копіювання фресок у Росії і Грузії. Копії фресок, які виконані Т. С Щербатовою-Шевяковою починаючи із 1925 р., чудові не тільки високохудожньою якістю виконання, а й тим, що вони є документально точною працею мистецтвознавця-дослідника. У 1935 р. був заарештований і засланий на Соловки чоловік Т. С. Щербатової-Шевякової, мистецтвознавець і художник Борис Володимирович Шевяков (* 1908, м. Санкт-Петербурґ † 27.Х.1937, урочище Сандармох, Карельська АРСР). Рятуючись від репресій, Т. С. Щербатова-Шевякова із 4-річною донькою спішно покинула Ленінґрад. Із 1936 по 1987 р. вона жила і працювала у Грузії, виконуючи копії фресок на замовлення музеїв Грузії та Вірменії. Щорічно вирушаючи у самостійні мистецтвознавчі експедиції, місяцями вона працювала одна, копіюючи фрески у віддалених церквах і монастирях. Паралельно з виконанням замовлень, вона збирала і систематизувала матеріали експонованої зараз колекції, ставши, таким чином, не тільки її творцем, а й першим дослідником цієї теми. Т. С. Щербатова-Шевякова автор низки публікацій з історії грузинського середньовічного монументального мистецтва, у т. ч. альбому-монографії “Монументальний живопис раннього середньовіччя Грузії” (Тбілісі: “Мистецтво”, 1983). За 62 роки роботи нею виконано понад 600 м2 копій-факсиміле фресок, які сьогодні перебувають у найбільших музеях Грузії, Вірменії та Росії. Її подвижницька праця є неоціненним внеском у дослідження та збереження світової культурної спадщини.
Олексій Павлович (коліно ХХХІІІ; * 1910 † 10.VI.2003, м. Нью-Йорк, США) — князь, професор, президент Союзу Російського Дворянства Північної і Південної Америки, член Російської Академічної Групи, почесний член Конгресу російських американців.
В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець
Джерела:
1. Власенко В. М. ЩЕРБАТОВИ // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. — Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003. — С. 513‒514.
2. Генеалогическое древо Щербатовых // https://my.mail.ru/community/scherbatovi/519AC2698BD13C03.html
3. Долгоруков П. В. Российская родословная книга. — СПб.: Тип. Карла Вингебера, 1854. — Ч. 1. — С. 109—120.
4. ЗНАМЕНИТЫЕ ДИНАСТИИ РОССИИ: Еженедельное издание. — 19.11.2016. — Выпуск № 150: ЩЕРБАТОВЫ. — 32 с.
5. Коган Наталья. Из истории княгинь Щербатовых // http://frecho.narod.ru/Shcherbatovy.htm
6. Пазинич Василь, Білоножко Ігор. Правда графа та графині Уварових // http://www.lebedinpress.com.ua/kategorii/novosti/1519-pravda-grafa-ta-grafini-uvarovikh
7. Пазинич В. Ф., Скрипаль М. М. Звідки взялися московіти, або Історична правда графа та графині Уварових // Пазинич В. Ф., Скрипаль М. М. На камені вічності: З історії села Кам’яне Лебединського району на Сумщині / Василь Пазинич, Михайло Скрипаль. — Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1», 2016. — С. 40—43.
8. Прасковья Сергеевна Щербатова (Уварова) р. 28 март 1840 ум. 30 июнь 1924 Полное дерево // http://ru.rodovid.org/wk/%D0%A1%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B0%D1%8F:Tree/273037
9. РБС/ВТ/Щербатовы // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%A0%D0%91%D0%A1/%D0%92%D0%A2/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
10. Родословная роспись князей Щербатовых // http://rurik.genealogia.ru/Rospisi/Scherb.htm
11. Щербатови російський князівський рід, що походить // http://ua.bio-graf.ru/sch/shherbatovi-rosijskij-knyazivskij-rid-shho-poxodit.html
12. Щербатовы // http://russia-today.narod.ru/past/fam/x_ja/sherbatov.html
13. Щербатовы // https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
14. Щербатовы князья (существующий род) // http://www.russianfamily.ru/she/sherbatovi.html
15. ЭСБЕ/Щербатовы // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%B2%D1%8B
