КОВАЛЕНКО Тимофій

(* 16??, Задніпров’я — † після 1652, м. Лебедин-?) — український військовик-козак, осадчий отаман переселенців із Задніпров’я на Слобожанщину. Восени 1651 р. із дозволу московського царя Олексія Михайловича заснував м. Лебедин. У старовину в Україні осадчим називали першого поселенця, засновника населеного пункту. Так називали і того, хто умовляв кріпаків тікати, переселятися на вільні, незаймані землі. Як варіант, осадчий – козацький ватажок на момент становлення поселення. За народними переказами, із ватагою переселенців, яку привів Т. Коваленко на нове місце поселення, прибули і дві козацькі удови із дітьми — Одарка і Стеха. Це від них пішли досить поширені і досі в Лебедині прізвища Коваленки, Одарченки і Стешенки.

В. І. КРАВЧЕНКО,
історик-краєзнавець
У зв’язку із вищевикладеним пригадується минулорічна історія. Автор цих рядків був включений до складу оргкомітету з підготовки та відзначення Дня міста Лебедина, який традиційно відзначався у день так званого визволення Лебедина від німецьких окупантів — 19 серпня. Було видано відповідне Розпорядження міського голови м. Лебедина О. М. Бакликова № 123-ОД «Про відзначення 362-ї річниці від дня заснування міста Лебедина та 73-ї річниці визволення міста від фашистських загарбників». Із цього приводу я звернувся електронною поштою у Лебединську міськраду зі своїми концептуальними пропозиціями та зауваженнями щодо святкування Дня міста Лебедина. На превеликий жаль, я так і не дочекався ні відповіді, ані будь-якої іншої реакції. Тому подаю їх тут із деякими скороченнями та доповненнями:
«Для того, аби уникнути у подальшому певних анахронізмів і нісенітниць у подібних святкуваннях, варто відійти від «совкових» стереотипів і традицій та прислухатися до порад і рекомендацій Українського інституту національної пам’яті (УІНП).
Позаминулого року УІНП видав «Методичні матеріали до відзначення Дня пам’яті та примирення та 70-ї річниці Дня перемоги над нацизмом у Другій Світовій війні (8‒9 травня 2015 р.)», де чітко сказано:
«Для України ІІ Світова війна — національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. За Україну воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя. Кожна сторона протистояння на українських землях намагалася продемонструвати свою прихильність до українства, але єдиним справді українським суб’єктом у роки війни був визвольний рух — передовсім, Українська Повстанська Армія».
Там же сказано й таке: «Слід із однаковою пошаною говорити як про солдатів Радянської армії, так і про вояків Української Повстанської Армії та етнічних українців у складі інших армій — учасниць Антигітлерівської коаліції».
Розділ ІІ «Методичних матеріалів» подає «Термінологічний словник Другої Світової війни»:
Некоректний термін/словосполучення Коректний термін/словосполучення
Велика Вітчизняна війна Німецько-радянська війна
Україна у Великій Вітчизняній війні Україна у Другій Світовій війні
Фашистська Німеччина Нацистська Німеччина/Третій Райх
Фашистський блок/фашистські сателіти Країни «осі»/союзники Німеччини
Німецько-фашистські загарбники Нацистські окупанти
Фашистські посібники/посіпаки Колабораціоністи
Визволення України від фашистських загарбників Вигнання з України нацистських окупантів
Велика Перемога над фашистською Німеччиною Перемога над нацизмом у Європі
У світлі Законів України про декомунізацію та вище цитованих «Методичних матеріалів» УІНП напрошуються такі концептуальні пропозиції і зауваження щодо порядку святкування Дня міста Лебедина:
1) Некоректною є уже сама назва Розпорядження. Наприкінці назви мало б бути не «… визволення міста від фашистських загарбників», а: «… вигнання з міста нацистських окупантів» (варіант — «… оволодіння містом частинами Червоної армії»).
Так зване «визволення України» — не що інше, як заміна тяжкого німецького окупаційного режиму жахливим комуно-російським окупаційним режимом. Коротше: Україна із коричневого ярма потрапила у ярмо більшовицького окупанта.
Так зване «визволення України» було війною за збереження Російської колоніальної імперії та її правителя — кривавого ката поневолених Москвою народів Йосипа Сталіна. Українцям у цій війні:

«Не за Україну,
А за її ката довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!»

Уся справа в тому, що Українська національно-демократична революція 1917—1921 рр. зазнала поразки, в результаті якої Українська Народна Республіка була окупована Червоною армією на цілих 70 років. Факт цієї окупації визнавали і самі більшовики. Приміром, у січні 1920 р. в Сумах «Уполномоченный Наркомсоцобеспечения и Особоуполномоченный Наркомнаца и Центрального Еврейского Комиссариата» М. К. Голодець читав лекцію та тему: «Советская власть и Социальное Обеспечение в Ре-оккупированной Украине».
Цікаво, що геніальний український поет Пантелеймон Куліш наприкінці ХІХ ст. у «Слов’янській оді» до деталей пророче передбачив події Другої Світової війни в Україні:

«А як на вас коли, в лиху годину,
Воздвигне враг безòщадну войну,
То виріже вас тілько половину,
А там прийду і вас обороню…».
Да славиться народ-освободитель!
Да шествує вослід йому біда!
Да буде він вовіки побідитель!
Да ллється кров слов’янська, як вода!».

Не менш геніальна Леся Українка у фантастичній драмі «Осіння казка» (1905 р.) сформулювала історіософський присуд на віки:

«Хто визволиться сам, той буде вільний,
Хто визволить кого, в неволю візьме».

За всієї поваги до ветеранів Другої Світової, мусимо визнати об’єктивну істину: вони насправді були аж ніякими не «визволителями», а воїнами колоніальної окупаційної армії.
Отже, резюмуємо. Ніякого «визволення» Лебедина у серпні 1943 р., так само, як і «визволення» України у жовтні 1944 р. не було. Адже Україна у формі УРСР на чолі з маріонетковим «урядом» ще майже півстоліття була цілковитою колонією Росії з усіма наслідками, що випливають із цього становища: третій Голодомор 1946‒1947 рр., нові кола масових репресій, Афганістан, Чорнобиль тощо. Україна де-юре стала вільною тільки у 1991 р., а де-факто досі залишається залежною від Росії у багатьох сферах: економічній, політичній, культурній, духовно-релігійній тощо.
2) Невідомо, звідки взялася дата заснування Лебедина — 1654 р. Адже більшість історичних джерел і досліджень вказують іншу дату — осінь 1651 р.:

— Літописні замітки Сулимівського фамільного архіву: «У осінь 1651 р. почали осідати слободи: спочатку Лебедин, Суми, Охтирка, Харків…»;
— Літопис Самовидця: «Козацтво зась, зостаючое в городах, волно сходило з тих городов, кидаючи набитки свої, у городи ку Полтаві и там слободи поосажовали, а инніе на кгрунтах московских слободи поосажовали, не хотячи з жолнірами зоставати и стацеї оним давати, бо незносную стацію брали. А на тое міли козаки позволення, жебы сходити з домов от гетмана Хмелницкого, которим не могли жолнірове заборонити, бо из гарматами выходили з городов» (Року 1651);
— Літопис гадяцького полковника Г. Грабянки: «…про все те й Хмельницький, чув і мовчав, ждав на слушну годину, коли можна буде за все те поквитатися, а народу наказав іти з міст, наказав кидати все нажите й рушати на Полтавщину, а також за кордон у Велику Росію і там селитися містами. Ото відтоді і беруть свій початок Суми, Лебедин, Харків, Охтирка і всі слободи аж до Дону. Заселяли їх козаки»;
— М. І. Костомаров: «Малоросійський гетьман Зиновій Богдан Хмельницький»: «Цього року [1651] переселенців виявилось незрівнянно більше, ніж раніше… Тоді скоріше ніж за півроку у прикордонних областях з’явилося багато малоруських слобід, з яких виросли деякі значні міста: так засновано було Суми, Корочу, Білопілля, Охтирку, Лебедин, Харків та інші»;
— Д. І. Багалій: «Історія Слобідської України»: «…у 1651 р. ми бачимо перше велике переселення народу… тоді козацтво поосаджувало слободи на московських ґрунтах в Слобідчині — і от від того часу стали осаджуватися Суми, Лебедин, Харків, Охтирка і усі слободи козацьким народом»;
— Д. І. Дорошенко: «Нарис історії України»: «Погром козацького війська під Берестечком у 1651 р. й розчарування народніх українських мас у успішності боротьби проти Польщі викликав новий еміграційний рух на схід за московську гряницю. Цілі тисячі козаків із родинами й майном посунули в межі московських володінь. Московський уряд дуже радо зустрічав нових переселенців, відводив їм обширні пустопорожні землі, дозволяв зберігати свій козацький, устрій і внутрішню автономію. Він був радий цим воєнним кольоністам, які своїми слободами утворювали оборонний вал далеко надійніший, ніж колишні укріплені лінії. За дуже короткий час були заселені нові міста: Суми, Лебедин, Харьків, Охтирка й велике число слобід, від яких цілий край дістав назву Слобідської України або Слобожанщини».

З огляду на це, мабуть, варто було би «відв’язати» святкування Дня міста Лебедина від дати сумнівного «визволення» міста і перенести його ближче до дати заснування. Це також може бути народно-релігійне свято — Перша Пречиста (День Успіння Пресвятої Богородиці — 28 серпня). Тим паче, що ще років 100 тому це було храмове свято усіх лебединців, адже в центрі міста височів монументальний кам’яний Собор Успіння Пресвятої Богородиці».
Джерела:
1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Передмова, коментар В. В. Кравченка; Художник, упоряд. іл. В. О. Ріяка. — Х.: Дельта, 1993. — С. 25.
2. Дорошенко Д. І. Нарис історії України в 2-х томах. — Том ІІ (від половини XVII століття). — К.: Глобус, 1992. — С. 216.
3. Корнієнко О. М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк 1659—1765 рр. / О. М. Корнієнко. — К.: Наш час, 2008. — С. 76‒77.
4. Костомаров М. І. Малоросійський гетьман Зіновій-Богдан Хмельницький // Костомаров М. І. Галерея портретів: Біогр. нариси: Для серед. та ст. шк. віку / [Упоряд. і передм. В. О. Замлинського]; Пер. з рос. М. М. Ілляш; Худож. С. К. Семендяєв. — К.: Веселка, 1993. — С. 152.
5. ЛІТОПИС ГРАБЯНКИ // ЗБІРНИК КОЗАЦЬКИХ ЛІТОПИСІВ: Густинський, Самійла Величка, Грабянки. — К: Дніпро, 2006. — С. 910.
6. Літопис Самовидця. — Частина 1 // http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm
7. Ткаченко Б. І. Лебедія: Історичні нариси в 2-х книгах. — Книга 1. — Суми: Видавництво «Слобожанщина», 2000. — С. 38‒39, 41.

2 коментарів
  1. Vladimir 10 місяців давно

    Дуже цікаво, але автор не вказав джерело інформації (бажано посилання на архівні дані) щодо дозволу осадчому отаману Коваленко Тимофію заснувати м. Лебедин.

  2. WebMaster 10 місяців давно

    переглянте передостаній абзац, там вказані джерела і надіюсь що до коментарів автора.

ЗВ'ЯЗАТИСЯ З НАМИ

Якщо Вам є що нам сказати пишіть. І бажано Українською ))

Відправка …

©2018 Demchenko Sergii

Facebook

Log in with your credentials

або    

Forgot your details?

Create Account

Перейти до панелі інструментів